Солдати ЗС РФ, до яких у полон потрапив український захисник, були як росіяни, так і буряти. Росіяни вимагали, щоб українця розстріляли, мовляв, у них наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, – така собі "помста за Курськ".
Розвідник 3-го мотопіхотного батальйону 58-ї бригади ЗСУ з позивним "Вадос" під час бою з росіянами потрапив до них у полон, втік та продовжив бій. Цю історію оповідає пресслужба 58-ї бригади.
Вадим "Вадос" – з Кіровоградщини та воює з лютого 2022 року. Спочатку боровся з ворогом у 57-й бригаді, а потім перейшов до 58-ї мотопіхотної. Весь його бойовий шлях пов’язаний з розвідкою.
Саме професіоналізм і досвід, помножені на силу духу та сміливість, допомогли "Вадосу" вийти живим і навіть неушкодженим з майже безнадійної ситуації.
"Ми прикривали трасу поблизу міста на Донеччині. Противник почав штурм о пів на п’яту ранку. Техніка пішла на нас зухвало, прямо через поле. На швидкості прорвались впритул до наших позицій. Зав’язався бій, в якому ворог чисельно переважав. Я бачив, як мої побратими гинули, але не здавалися і не відступали. Мене контузило, потім щось вдарило в спину, в броню. Я знепритомнів. Пролежав непритомним, і коли отямився, – наді мною стоять росіяни", — розповів військовий.
За його словами, там було четверо росіян, а всі інші – буряти. Росіяни вимагали, щоб українця розстріляли, стверджуючи, нібито в них наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, – така собі "помста за Курськ".
"Мене врятував один бурят, який не дозволив цього зробити. Потім я зрозумів, що це було зовсім не з мотивів гуманізму, просто вони хотіли використати мене як живий щит, щоб наблизитися до наших позицій", — розповів "Вадос".
Після цього українського захисника допитували за стандартною схемою: звання, підрозділ, чисельність, розташування позицій. Чоловік говорить, що якби він зізнався, що розвідник, його б убили одразу.
"З мене зняли бронежилет, шолом, зв’язали руки спереду і наказали йти у напрямку наших позицій, а самі йшли слідом за метри три. Я йду і думаю: може, накинутися на того, хто ближче, схопити за горло, і нехай доля вирішує. Але тут починається обстріл, причому, криє їхній же міномет. Вони намагаються зв’язатися по рації, щоб припинили вогонь. Щось у них там не виходить, і ми продовжуємо рухатися, періодично залягаючи. Росіяни кажуть: "Тобі лягати не потрібно, просто присідай". При цьому самі після кожного вибуху падають обличчям в землю і не бачать, що діється навкруги", — розповів військовий.
Розвідник 58-ї бригади "Вадос"
За його словами, після цього в нього виникла ідея втекти, але він розумів, що "шансів дуже мало", бо якби вони дійшли до українських окопів, то він міг би загинути під час перестрілки.
"І от під час чергового вибуху міни, коли всі впали й позакривали голови руками, я підскочив і побіг у напрямку посадки. Через кілька секунд почув над головою свист куль. Перечепився об якусь гілку, впав, зверху пройшла черга. Підхопився, знову побіг, знову впав, і це знову мене врятувало. Поки біг, розгриз скотч, яким було зв’язано руки. Врешті-решт добрався до наших. Кричу: дайте мені кулемет! Хлопці не можуть зрозуміти, хто я взагалі такий – без броні, без зброї. Почався бій. Я роздобув собі автомат і почав відстрілюватися від тих, хто ще недавно брав мене в полон", — розповів "Вадос".
Дістатися до свого підрозділу він зміг тільки вночі. Там на нього ніхто не чекав, бо думали, що він загинув, а він вижив — один із п’яти.
Вадим зізнається, що йому часто сняться полеглі побратими, сняться обличчя росіян та бурятів. На питання, як позначилися ті страшні події на його мотивації продовжувати воювати, Вадим каже:
"А що робити? Війна триває, і у нас немає іншого варіанту, окрім продовжувати боротися. Шанс вижити у нас є лише тільки в бою. Я добре знаю, що ворог робить з полоненими. Те саме буде і з усією країною, якщо ми припинимо супротив", — говорить Вадим.