Російський полон – це місце, де українці піддаються не лише фізичним знущанням, а й моральним. Зокрема, моральна зламаність дуже сильно шкодить людині.
Про це OBOZ.UA розповів бойовий медик з Маріуполя Володимир. Протриматися в полоні йому допомогла обіцянка його сім’ї, що він обов’язково повернеться додому.
"Я пообіцяв дружині, дітям і собі, що обов’язково повернусь. У нас в родині так заведено – якщо хлопчик обіцяє, то він має виконувати свої обіцянки. У полоні найгіршою для мене була відсутність інформації – я не знав, де моя родина. Востаннє ми зв’язувалися 12 березня, а коли ти не знаєш, що з твоїми близькими, це дуже демотивує", – пояснив чоловік.
За його словами, у нього була більш-менш нормальна ситуація, були хлопці, які "запирали себе".
"Людина, яка була зі мною в камері, у нього була вагітна дружина. На момент початку повномасштабного вторгнення було 2-3 місяці вагітності. І протягом року, як він перебував у полоні, він не знав, вижили вони чи ні, чи народилася дитина і що з ними сталося взагалі. Цей хлопець був готовий накласти на себе руки. Звісно, ми спілкувалися і підтримували один одного", – розповів Володимир.
Протягом першого року військовий перебував у відносно нормальній колонії. Там можна було спілкуватися, робити фізичні вправи, читати книги.
"А в Мордовії, куди нас через рік перевезли, жодних таких можливостей не було. Можна було тільки стояти й співати їхні недолугі пісні. Заборонялося спілкуватися, пересуватися, навіть ходити в туалет не можна було. Катували, морили голодом, не надавали медичної допомоги", – зазначив бойовий медик.
Він розповів, що через його професію до нього ставилися гірше, ніж до артилеристів, танкістів, снайперів. Росіяни там просто впевнені, "що ми не повинні існувати" як нація.
"Весь час, що я був у полоні, я вірив, що обмін станеться. Ця віра і підтримувала. Тому що якщо ти зневіряєшся, це дуже швидко ламає. Дружина знала, що я в полоні, й увесь цей час у неї тут була окрема війна. Вона оббігала всі можливі інстанції, всюди подавала заявки. Нам дуже пощастило, що я майже одразу опинився у списках полонених", – підкреслив Володимир.
За словами чоловіка, у російському полоні й досі залишаються багато добрих, відвертих, щирих хлопців і дівчат. І чим довше вони залишаються у полоні, тим гірше вони себе почувають.
"Я був свідком випадків, коли люди просто не витримували, їх або забивали, або закатовували, або вони самі здавалися", – пояснив чоловік.