У Нікополі Дніпропетровської області попрощалися із 54-річною директоркою гімназії №25 Тамарою Соколовою. Вона загинула ввечері 15 січня у своїй оселі, куди російські сили влучили снарядом. Рятувальники кілька годин розбирали завали, щоб дістати її тіло.
Детальніше про це читайте у матеріалі OBOZ.UA.
"Вашого директора більше немає"
15 січня, того самого дня, російські війська інтенсивно обстрілювали Нікополь. Хоча у школі вдень проходили вибори директора гімназії, Тетяні Володимирівні Соколовій знову довірили керувати закладом освіти. Настрій у всіх був піднесений, адже навчання вже давно в Нікополі триває дистанційно, а тут була можливість зібратися разом.
Коли керівництво поїхало, директорка дуже дякувала своїм колегам, а вони вітали її. Здавалося, що вона прощається з усіма.
"Останнім місяцем у нас сильні обстріли, а того дня так все гуло, що хата здригалася. Увечері вдарили по тому району, де жила наша Тамара Володимирівна. Уже о 21:25 мені зателефонувала знайома і сказала: “Вашого директора вже, напевно, немає. Від дому нічого не залишилося. Люди ходять і кричать: “Тамара, Тамара!” – але ніхто не озивається”. Спершу я не вірила. Ми всю ніч сподівалися, що її знайдуть живою. А вранці стало відомо, що вона загинула”, – описує події тієї ночі вчителька молодших класів гімназії №25 Наталія Коваленко.
Тамару Соколову поховали 17 січня у Нікополі. Попрощатися з нею прийшло багато місцевих мешканців та її учнів. У гімназії кажуть, що дітям вона дуже подобалася. Вона викладала складний предмет – фізику, але робила це так, що діти все розуміли та добре засвоювали.
Перед війною вона була класним керівником спортивного класу, в якому навчалися футболісти. Вони дуже тепло до неї ставилися.
Викладала фізику та писала вірші
У цю гімназію Тамара Соколова прийшла ще в 1993 році як молода вчителька.
“Я старша за неї і добре пам’ятаю, як вона починала свою діяльність. Вона була дуже чуйною людиною, до неї можна було підійти з будь-якою проблемою, вона завжди допоможе, підтримає”, – згадує Коваленко.
Тамара Володимирівна була дуже творчою особистістю. Жоден шкільний захід не обходився без її пісень. Окрім того, вона писала вірші.
На численних фото на своїх сторінках у соцмережах вона усміхається та обіймається з друзями. У 2017 році вона разом із колегами відвідала Київ та побувала на екскурсії по Межигір’ю, організованій одним з її колишніх учнів, Михайлом. Це був щасливий момент у її житті.
Тамара народилася в Забайкаллі, на півночі нинішньої Росії, у той час в СРСР, в багатодітній родині. Вона вмовила сестру та брата переїхати до Нікополя, в Україну. Проте інший брат залишився там, служив на флоті.
До 2014 року Тамара Соколова відвідувала своє рідне селище Баляга, але після початку війни там більше не була.
У неї залишився 28-річний син, який нещодавно одружився. Але бабусею вона не встигла стати. Сестра зараз живе на заході України і не змогла приїхати на похорон через небезпеку обстрілів. Сама Тамара Володимирівна теж боялася обстрілів. На початку повномасштабного вторгнення вона виїжджала в Полтавську область, але потім повернулася працювати. Вона дуже хвилювалася під час сирен і вибухів. Цього разу снаряд потрапив прямо в її кімнату.
У соцмережах показують табличку з написом: "Я завжди буду поряд! Тома". Деякі люди вважають, що ці слова жінка написала ще живою, перебуваючи під завалами.
Насправді це, мабуть, неможливо. Тамара Володимирівна не відповіла на крики сусідів після вибуху, ймовірно, вона загинула миттєво. Табличку з запискою могло викинути вибуховою хвилею на поверхню. Колись вона комусь адресувала ці слова. Людям хочеться вірити, що вона була жива до кінця та намагалася передати синові останні слова.