Антиквар і Вова-Шнирь. Як із поплічника бандитів стати президентом Росії

Кумарин (Кум; тут і далі - злочинні прізвиська), Антиквар, Бармалей, Міша-Хохол, Вася Брянськ, Льоша Товстий, Фіма Банщик, Пучеглазий, Бабуїн, Помідорка, Моня-Фаберже. Це Тамбовське ОЗУ з Петербурга, на яке в 1990-х роках працював президент Росії Володимир Путін на прізвисько “Вова-Шнирь”.

Уявіть, друзі, що в "загниваючій" Америці з’ясується, що чинний президент протягом 25 років (в тому числі перебуваючи при владі) мав бізнес з якимось Джонні «Яйця» з сім’ї Дженовезе або з іншим діячем мафії. Причому бізнес чисто кримінальний: з убивствами, розпилом бюджету, відмиванням грошей.

При цьому підвладні цьому президенту ЗМІ розгорнуть кампанію під гаслами: «Зате він не дав США розвалитися!» і «Наш шнирь всіх переграв». Якось складно уявити, чи не так? — Інша справа путінська Росія, яка встає з колін. Ну, так розберемо все по порядку.

1. Кращий друг папи.

Якось у 2006 році тяжке і безпробудне життя мешканців містечка Тур-де-Пей на Женевському озері була перервана яскравою подією: якийсь багатий росіянин з Петербургу купив за 30 мільйонів доларів місцеву пам’ятку – садибу Шато-де-Суллі, де колись жив засновник банку «Кредит Свісс» Вільгельм Ешер.

dqxikeidqxiqrqant

Новий власник маєтку був хлопець із грошима. В панському домі одразу почався масштабний ремонт, монтаж вишуканих систем безпеки, а також будівництво конюшні і басейну для купання коней (господар з дружиною захоплювались верховою їздою).

В маєток були закуплені нові дерева-велетні, які доставлялись туди… на вертольоті. Так швидше. Незабаром Шато-де-Суллі стало одним із найдорожчих маєтків на швейцарській Рив’єрі.

По всьому відчувалось, що новий власник маєтку вирішив осісти в Швейцарії всерйоз і надовго. Навіть замовив собі з Італії супeрдорогу моторну яхту «Ніна» марки Riva Rivale 52. Просто ганяти по Женевському озеру.

Rivale 52 від італійської верфі «Ріва» – це така шаланда для олігархів. 16 метрів довжини, три каюти плюс салон, і все задоволення – від 1 млн. долл.

При цьому особистість російського нувориша довго залишалась загадкою для мешканців містечка Тур-де-Пей: хто ж поселився з ними поруч? – В офіційних документах і при особистому знайомстві він представлявся як Ільяс Трабер (Ilias Traber), підданий Греції.

Було помітно, що месьє Трабер – багатий чоловік і веде якийсь міжнародний бізнес. Він часто їздив по Європі, у Францію, Іспанію, Росію, мав справи з якимись офшорними фондами. За його проханням люксембургський інвестфонд «Жені Капітал» (Genii Capital), який розміщує гроші власників крупних статків, купив болід для Віталія Петрова — гонщика «Формули-1» з міста Виборг.

Ленінградська обл., 2010 р. В.В.Путін тестує болід Віталія Петрова:

Гонщик Віталій Петров (ліворуч) і його батько – Олександр Петров. В інтерв’ю газеті «Ведомости» Віталій Петров назвав Трабера «кращим другом батька» і своїм головним спонсором.

Все це було дуже дивно. Що це за гроші, якими «грецький бізнесмен» Трабер розпоряджається в Європі? Чиї вони? І чому він — «кращий друг батька» Віталія Петрова (а батько там – колишній кілер з виборзької бригади тамбовської ОЗУ)? І, нарешті, з чого це Путін приїхав кататися на цьому боліді? – Він що, знайомий з Трабером і виборзькими злочинцями?

Інші дивності були пов’язані з діяльностями месьє Трабера на Лазурному узбережжі Франції і в Монако. Влітку вся російська еліта з’їжджалася на «Лазурку», тусуватися, скуповувалися вілли, дорогі квартири, стоянки для яхт.

У Франції є такий підрозділ при податковій службі – БКР (бригади контролю і розслідувань). Щось на зразок податкової поліції. У 2002 році БКР департаменту Приморські Альпи (куди входить Лазурне узбережжя) провели розслідування про купівлю нерухомості росіянами в цьому регіоні. Вони зібрали дані про людей і перевірили їх по різним каналах, у тому числі через спецслужби.

Був підготовлений звіт для службового користування, але деякі уривки з нього потрапили в пресу (в щотижневик «Експрес»). Зокрема, у звіті БКР було вказано, що у Ніцці за 7 млн франків (це було ще до введення євро) купив квартиру «друг Путіна Ілля Трабер», який, за даними французьких спецслужб «пов’язаний з тамбовською групою, що контролює порт Санкт-Петербурга».

Так, але Ілля Трабер – так звали месьє Ільяса Трабера за його другим, російським паспортом. І, виявляється, у нього нерухомість ще й у Ніцці. І з якими людьми він дружний!

Але це ще не все. В 20 км від Ніцці знаходиться найдорожче і культове місце Лазурного узбережжя — князівство Монако. Тут в казино Монте-Карло за царя грали в рулетку ще російські князі, графи і авторитети (в області літератури).

«Це миле Монте-Карло дуже схоже на гарненьке… розбійницьке лігво» (А.П.Чехов).

Але примітний факт: з 2000 року месьє Трабер був оголошений в Монако персоною нон-грата. У лігво його якраз не пускали. За що? – За відмивання грошей. У 1999-2000 роках він проходив по справі місцевої офшорної фірми «Сотрама», яку підозрювали в різних поганих справах. За підсумками розслідування Траберу та його компаньйону Дмитру Скігіну було закрито в’їзд до Монако назавжди.

Що там сталося, довгий час було невідомо (власти князівства не стали розголошувати інцидент). Подробиці розповів багато років по тому Роберт Ерінджер, колишній начальник розвідки Монако, після того, як пішов зі свого поста в 2007 році.

Американець Роберт Ерінджер та його близький друг, відставний офіцер ЦРУ Клэр Джордж працювали на князя Монако з 1999 року, займаючись негласним збором інформації про підозрілих іноземців. У 2002-2007 Ерінджер мав офіційний статус глави розвідки Монако (радника князя з безпеки).

Як розповів Ерінджер, фірма «Сотрама» в Монако підозрювалась у відмиванні грошей тамбовської ОЗГ, нелегальних угодах з російською нафтою, а також у торгівлі зброєю та виплаті відкатів Путіну за корупційними схемами (на його офшори в Ліхтенштейні). Цілий букет там.

Ерінджер не тільки розповів про це розслідування, але й опублікував деякі документи, в тому числі досьє поліції Монако на фірму «Сотрама».

Фрагмент досьє. Ну-да… А месьє Трабер-то дійсно з тамбовських:

Ще з того ж досьє: список підприємств під контролем російської мафії, гроші з яких прокачувалися через «Сотраму».

О, Боже! — Петербурзький нафтовий термінал (його ж Путін створював). ОБІП — керуюча компанія морського порту Петербургу. «Горизонт Інтернейшнл Трейдинг» — контора в Ліхтенштейні, куди зливали прибуток від заправного комплексу в Пулково, який Путін в 1996 р. віддав Траберу та його колегам.

Йожи! Петербурзький порт, нафтовий термінал, Пулково — все під контролем бандитів, а гроші ділили в Монако разом з Путіним.

Ще в цій історії варто звернути увагу на одну кумедну деталь. Монако – місце красиве, податковий рай для багатіїв і т.д. Але фінансова репутація князівства — зовсім не бездоганна. Тут було і є досить багато брудних грошей. І «Коза-Ностра», і африканські диктатори, всяке бувало.

Тому вигнати з Монако за відмивання грошей — це як з борделю за розпусту. Треба було особливо відзначитися. Тобто наш герой, месьє Трабер – людина неординарна, як ви здогадалися.

Інцидент у Монако в 2000 р. був для нього серйозним проколом. У якийсь момент подвійне життя, яке месьє Трабер вів у Європі, було розкрито. Адже Ільяс Трабер був респектабельний грецький бізнесмен, а Ілля Ілліч Трабер – кримінальний авторитет тамбовської ОЗУ на прізвисько «Антиквар». З довгим і кривавим слідом за спиною.

На щастя для Трабера-Антиквара, власті Монако в 2000 р. не стали роздувати шум, закрили йому в’їзд по-тихому і все. На його життя в Європі це майже не позначилось. Французи теж його не чіпали, хоча, як видно з звіту БКР 2002 р., прекрасно знали, хто в них прикупив квартиру в Ніцці.

Але скільки б не вилась мотузочка… У 2008 Антиквар потрапив у нову історію – в Іспанії. І цього разу вона закінчилась міжнародним ордером на арешт. У 2008 р. в Іспанії місцева поліція після двох років розробки провела операцію «Трійка» проти російської мафії. Були арештовані десятки бандитів із Петербурга, які приїхали в цю країну на ПМЖ наприкінці 1990-х років. Усі були з тамбовської і малишевської ОЗУ (спочатку це була одна банда, яка потім поділилась на дві частини).

Хроніка операції «Трійка». Арешт Олександра Малишева («Малюка»), на честь якого була названа однойменна ОЗУ.

Петербурзьких бандитів звинувачували у відмиванні грошей в Іспанії, вимаганні, ухиленні від податків. Одним із обвинувачених опинився і наш герой. Іспанці дійшли висновку, що Трабер — один з найбільших авторитетів російської мафії. Його мали арештувати, але на той момент його не було на території Іспанії.

У 2016 р., втративши надію побачити Трабера у себе в країні, іспанська влада оголосила його в розшук Інтерполу. Але на той час він вже покинув свою нерухомість в Європі і поспішно перебрався у Петербург.

2. Уявний блатний.

Фото нижче зроблено в Севастополі на початку 1970-х років. Курсанти СВВМІУ (Севастопольське вище військово-морське інженерне училище) під керівництвом офіцера на практичних заняттях з управління катером.

Капітан першого рангу Лев Никифорович Іванов (в центрі), який проводив це заняття, навряд чи припускав, що молоденький курсант, що стоїть поруч з ним — це найвідоміший випускник СВВМІУ за всю його історію: хресний батько бандитського Петербургу Ілля Трабер.

Трабер закінчив училище в 1973 і вирушив служити на радянський підводний флот. Однак військова служба у нього не пішла. Хотілося грошей, молодий офіцер підробляв фарцовкою (торгівля імпортними товарами на чорному ринку). А там за день можна було підняти більше, ніж в армії за місяць.

Морський офіцер і барига на чорному ринку — не дуже сумісні поняття (на той час, у всякому разі). У підсумку в 1980 р. офіцер Трабер пішов із флоту і влаштувався… буфетником в пивбар «Жигулі» в центрі Ленінграда. Багато років при СРСР і потім у 1990-і цей бар був одним з найпоширеніших місць у місті.

Відомий пітерський співак у стилі шансон Михайло Шелег навіть пісню написав про нього:

Пива можна було випити, але розбавленого. Це був ще один прибутковий тіньовий бізнес. Трабер освоїв і його. До нього додалася ще торгівля золотом і антикваріатом — в них вкладали свої заощадження багаті люди того часу: цеховики, тіньовики і т.п.

Плюс до всього радянська тіньова економіка, як мінімум, з 1970-х рр. була непогано інтегрована з кримінальним світом. Підпільні мільйонери платили кримінальникам, щоб ті захищали їх від інших кримінальників. Центром цього підпільного царства в СРСР була Грузія. Там було більше всього цеховиків, вони платили кавказьким злодіям у законі, яких на цій основі розвелося неймовірна кількість.

Серед цих грузинських бандитів був один авторитет, який по життю мав особливі зв’язки з Пітером і частенько брав у Трабера антикваріат. Це злодій у законі Джаба Іоселіані. Трабер з Джабою були добре знайомі. Згодом, після розпаду СРСР, Джаба став великим політичним діячем у незалежній Грузії.

Джаба Іоселіані в 90-х в період його захоплення політикою:

Джаба в національному костюмі. Рідкісний кадр, як Єльцин тисне руку злодієві в законі.

Трабер на відміну від Джаби ніколи не сидів і злодієм у законі не був. Але у 1990-х рр. він теж вибився в круті авторитети: почав з антикварного ринку Петербурга, підпорядкувавши його собі. Потім послідувало захоплення пітерського порту, численних нафтобаз, заправок, готелів та інших активів у Петербурзі та області. Так поступово склалася імперія Антиквара.

Трабер сколотив власну «виборзьку» бригаду з обраних відморозків («кращий друг папи»), які обклали даниною Виборг і околиці. Ця бригада влилася в «розширену» тамбовську ОЗУ, де Антиквар став одним із визнаних лідерів.

У цій тамбовській ОЗУ Трабер був трохи білою вороною. Більшість її вожаків були класичні «блатні»: по дві-три судимості за плечима, освіта — спортзал і в’язниця, трудова біографія — рекет і вбивства. Трабер відрізнявся на цьому фоні – випускник серйозного військового училища, колишній член КПРС (вступив у 22 роки, ще курсант), по життю — торгаш і барига з багаторічним стажем. Однак у 1990-х він також увійшов у роль блатного пахана і вона йому дуже подобалася.

Це ізраїльський бізнесмен Максим Фрейдзон (Макс-Зброяр), знайомий Трабера по Пітеру 1990-х рр.

З інтерв’ю Фрейдзона для радіо «Свобода»:

«Ілля … поєднував якісь бізнес-навички (торгівля антикваріатом, робота барменом у пивному барі) і зрозумілий і часто гротескно акцентований бандитський імідж: було якраз дивно, що він його педалював, чого не робили інші представники злочинного світу цього рівня. Він служив сполучною ланкою, умів більш-менш зв’язно розмовляти, складати, віднімати і множити цифри, обчислювати відсотки».

Ось це вміння швидко «складати і обчислювати відсотки» і «служити сполучною ланкою» було дуже цінним. Тому що величезну роль у піднесенні Трабера на олімп злочинного світу зіграли його зв’язки з ФСБ і мерією, і насамперед з ось цими двома людьми:

Це два старі друзяки по ленінградському КДБ. На початку 1990-х обидва звільнилися з органів. Путін став заступником Собчака в мерії, а Коритов – заступником Трабера в його банді. Путін в мерії курирував економіку, Коритов в банді Трабера — силовий блок і зв’язки з дахом. А дахом у Антиквара стало пітерське ФСБ. Там у Коритова з Путіним залишилася маса товаришів по службі на високих посадах.

У 1990-і начальником УФСБ Петербурга був путінський друг Черкесов, його заступником – Григор’єв (свідок у Путіна на весіллі), в першій половині 1990-х начальником відділу по боротьбі з контрабандою був Віктор Іванов, начальником економічної контррозвідки – Патрушев і т.д.

Коли Путін познайомився з Трабером? — Це питання досі вкрите таємницею. У 2011 р. прес-служба Кремля у відповідь на запит «Нової газети» повідомила, що Путін і Трабер познайомилися при організації «Петербурзького нафтогового терміналу» (ПНТ) у морському порту. Тобто в 1995 році. ПНТ був створений у червні 1995 р. за участю Трабера, а Путін курував це діло з боку мерії.

Однак прес-служба Путіна, як завжди, бреше. Собчак був обраний мером Петербурга 12 червня 1991 р. На його інавгурації був присутній Трабер, який вручив новообраному меру бронзовий бюст Катерини II. І як писала пітерська преса, Собчака з Трабером звів саме Путін. Так що Вова з Антикваром явно були знайомі ДО приватизації порту, вже в 1991 р., як мінімум.

По суті Трабер – один з найстаріших зв’язків Путіна в злочинному світі. Вона триває вже понад 25 років – і при Путіні-президенті вони продовжували співпрацювати і мали спільний бізнес (про це ми теж ще поговоримо трохи нижче).

3. Бандитський порт.

Морський порт Санкт-Петербурга – величезне підприємство. На момент розпаду СРСР тут було півсотні причалів для найрізноманітніших вантажів, нафтобаза, склади, буксирний флот, тут же розташовувалося Балтійське морське пароплавство, найбільше в Росії. Все це було захоплено і поділено бандитами. У порту, як висловилася одна пітерська газета того часу, була вибудована «неформальна владна піраміда» з Трабером на чолі.

Приватизація порту почалася в кінці 1992 р. Він був перетворений в акціонерне товариство, а його акції розділені на три великих пакети: 51+29+20.

51% — трудовому колективу, 29% — мерії Петербурга в особі КУГІ (Комітет з управління міським майном) і 20% залишилися у федеральних властей. Ще одна важлива деталь: 29% акцій мерії зробили привілейованими, тобто без права голосу. Як виявилося потім – за помилкою. Вони спочатку повинні були бути голосуючими. Але через «технічну помилку» деяких клерків у КУГІ в 1993 р. цей пакет був зроблений не-голосуючим.

Причому ця «технічна помилка» значно полегшувала задачу тим, хто хотів захопити порт. Адже якщо з 100% акцій тільки 71% голосують, то достатньо скупити у працівників портових, людей в масі небагатих, пакет в 35-36% — і порт твій (що зрештою і сталося). Тому «технічну помилку» 1993 р. ніхто в КУГІ не поспішав виправляти.

На початку 1997 р. Трабер і братва скупили вже не менше 40% акцій. Куплені акції зібрали на офшорній фірмі «Насдор» (Nasdor) з Ліхтенштейна. Далі залишався останній етап: призначити своїх менеджерів. Для цього планувалося зібрати позачергові збори акціонерів і на них поставити в порт свою керуючу компанію.

Її спеціально створили для цього випадку і назвали «ОБІП» — Об’єднання банків, які інвестують в порт. В жарт ОБІП розшифровували як «Об’єднання бандитів, які інвестують в порт».

Звісно, всю цю наворочену схему з офшором з Ліхтенштейна, ОБІПом в якості органу управління портом, Трабер не сам придумав. Йому допомагав компаньйон і радник Дмитро Скігін (це з яким вони пізніше проходили по одній справі в Монако).

Дмитро Скігін, фінансист тамбовської ОЗУ.

Велику роль у захопленні порту зіграв також Олексій Міллер, який до 1996 працював у Путіна в мерії, а в 1996-99 у Трабера в порті (він був там «директором по інвестиціям»).

Ось такі кадри виховав для Росії Антиквар.

І все йшло у них добре, але тут у Трабера і «бандитів, які інвестують в порт» виникла проблема: голова КУГІ і віце-губернатор Петербурга Михайло Маневич. Причому останній як голова КУГІ підпорядковувався не тільки мерові, але й Москві. Маневич був членом команди Чубайса, яка керувала процесом приватизації в країні в 1990-х рр.

Михайло Маневич:

У 1997 р. Маневич раптом вирішив виправити «технічну помилку» і все ж перевести міський пакет 29% в розряд голосуючих акцій. Москва його підтримала. А адже це в корені змінювало розклад. Контрольний пакет у бандитів упливав. Вся багаторічна скупка акцій Трабером загрожувала піти крахом.

Що рухало Маневичем, так і залишилося неясним. Але це було точно не раптовий напад чесності. Маневич був головою КУГІ з 1994 р., він був знайомий сім’ями з Трабером. Він не раз допомагав бандитам у захопленні власності і не тільки в морському порту. Дуже дружній з Трабером був і перший зам Маневича в КУГІ – Герман Греф.

Що ж сталося між друзями в 1997? – Найбільш правдоподібна версія полягає в тому, що Маневич пішов проти Трабера не сам, а просто виконував вказівку з Москви — від Анатолія Чубайса. В обмін на переведення акцій в голосуючі йому обіцяли хорошу посаду в столиці на федеральному рівні. Якщо так, то московське начальство, вирішуючи якісь свої питання, підставило Маневича під кулі…

Михайло Маневич, його дружина Марина (праворуч) і колеги по роботі – Анатолій Чубайс і Альфред Кох.

Отже, Маневич у 1997 став на шляху у братви. Переведення 29% міської частки в порту в розряд голосуючих акцій ніяк Трабера не влаштовував.

18 серпня 1997 р., вранці, Маневич з дружиною вийшли з дому, сіли в службову «Вольво» і поїхали на роботу…

Працював професіонал. Стріляв з «Калашникова», з горища, з дуже незручної позиції, йому довелося висунутися чи не наполовину з слухового вікна. Вісім пострілів через дах і заднє скло. Маневич устиг тільки крикнути «Марина!», вона кинулася на підлогу і її легко поранило. Маневич лежав на задньому сидінні, з-під ключиці в нього бив фонтан крові, згадувала дружина. Вона намагалася заткнути його пальцями, але даремно. Куля пройшла через сонну артерію.

Почерк виконавця був унікальний: вбивця не користувався перчатками, а змазав руки кремом. Так плавніший спуск курка, що важливо при стрільбі з великої дистанції. І відбитків не залишається. Зробивши свою справу, він кинув автомат і пішов по дахах будинків.

Офіційно вбивство Маневича не розкрите досі, 20 років пройшло. Хоча в бандитському Петербурзі 90-х багато хто прекрасно знав, чий це був почерк з кремом. Бригада братів Челишевих – колишні військові диверсанти ГРУ, які працювали на тамбовську ОЗУ.

Після вбивства Маневича Греф зайняв його посаду. Він був більш згодливим. В порт не ліз. На 29% акцій не покушався. Траберу догоджав.

2007-й рік. 10 років потому. Греф та інші на могилі Маневича.

З спогадів В.В.Путіна ( «Від першої особи. Розмови з Володимиром Путіним». Москва, 2000 р.):

«Міша [Маневич] був неймовірний хлопець. Мені так шкода, що його вбили, така несправедливість! Кому він завадив?..»

Кому він завадив? — Вам чи знати, пане Путін. Запитайте у Трабера. І потім, при перепродажу порту в кінці 90-х групі московських бізнесменів (Южилін і компанія), хіба Скігін не виплатив вам вашу частку? Ось тут близькі друзі Скігіна говорять, що вас там не забули. Так що смерть «неймовірного хлопця Міши» вам була дуже навіть вигідна. Або ви вже не пам’ятаєте? Така дрібниця в порівнянні з вкраденим пізніше, що загубилася просто?

4. Термінали.

Важливий момент у захопленні петербурзького порту в 1990-х рр. полягає в тому, що порт приватизували, так би мовити, гуртом і в роздріб. Тобто поки у 1993-97 рр. йшла скупка контрольного пакета у працівників, по ходу справи його ще й розтягували по частинах: то один причал йшов в оренду на 10-20 років за копійки, то інший.

Найсмачнішим шматком була портова нафтобаза або як її називали — «нафтоналивний район». Через нього проходив експорт нафтопродуктів, заправка (бункеровка) суден.

У червні 1995 р. нафтобазу віддали в оренду фірмі «Петербурзький нафтовий термінал» (ПНТ), за якою стояли бандити з тамбовського і малишевського ОЗУ, а також віце-мер Путін, який пробивав це рішення.

Трабер-Антиквар там теж брав участь через фірму ІЮБ «Петер» (інформаційно-юридичне бюро «Петер») і ліхтенштейнські офшори.

Колишню портову нафтобазу незабаром розширили, вона стала приносити банді хороші гроші, які вони пустили на скупку контрольного пакета самого порту. Прямо як у Наполеона: «Війна повинна годувати себе сама». Захопили нафтовий термінал — прибуток з трофею пішов, щоб захопити все інше.

Автором ідеї захопити портову нафтобазу і створити Петербурзький нафтовий термінал був Дмитро Скігін. Ідея ПНТ прокотила вдало, і в 1996 Скігін запропонував банді новий проект: захопити за тією ж схемою нафтобазу в аеропорту Пулково.

Сказано – зроблено. Як розповідає Максим Фредзон, друг Дмитра Скігіна, Діма поїхав до Путіна, запропонував відкат. Вони довго торгувалися, в підсумку зійшлися на 4%. Але враховуючи, що бізнес планувався з виручкою у сотні мільйонів доларів (монополія на заправку літаків у величезному аеропорту), то і це дуже непогано. У травні 1996 р. за розпорядженням Путіна нафтобаза в Пулково пішла бандитам.

У комп’ютерних базах серед документів петербурзької мерії тих років є це розпорядження Путіна №488-р. Те саме, за яке він узяв зі Скігіна 4%.

Фірма «Совекс» , згадана в розпорядженні, отримала монополію на заправку літаків у Пулково. Формально її власниками були Скігін, Фрейдзон і офшор з Ліхтенштейну «Горизонт Інтернейшнл Трейдинг» — розрахунковий центр і спільна каса тамбовських у Європі. Ну, фактично «Совекс» повністю контролювався бандою.

При цьому, як описує Фрейдзон, «Совекс» відкрито не платив податки, тому що оплату за паливо іноземні авіакомпанії переводили безпосередньо в Ліхтенштейн, на рахунки «Горизонт Інтенейшнл». Там же в Європі ці гроші відмивалися через мережу офшорів і ділилися між учасниками бізнесу.

Ми вам керосин в Пулково, ви нам – гроші в Ліхтенштейні. Все просто.

Тіньові розрахунки йшли чітко, за чим стежили Трабер і Скігін. Лише одного разу завіса таємниці була привідкрита над цим офшорним царством тамбовської ОЗУ – у справі фірми «Сотрама» в Монако у 1999-2000 рр.

У самому кінці 1990-х рр., коли бандити вже захопили порт і всю паливну інфраструктуру міста, у них пройшло перерозподіл захоплених активів, щоб було чітко зрозуміло, хто, з чого годується. За словами Фрейдзона, «Совекс» за рішенням майнінг братви відійшов в розпорядження Трабера. Неформальну частку Путіна при цьому не зачепили.

Трабер і Путін володіли «Совексом» до 2007 р., після чого компанія була продана консорціуму в складі «Газпрома» і «Лукойла». Ось такий гешефт вийшов у Вови з Антикваром.

5. «Містер Трабер подзвонив містеру Грефу…»

У 2016 р. у Високому суді в Лондоні слухалася цікава справа: петербурзький комерсант Віталій Архангельський судився з банком «Санкт-Петербург». У середині 2000-х рр. Архангельський купив ряд терміналів у портах Петербурга і Виборга, для чого вліз у борги, але не зміг розплатитися. Криза 2008 р. підкосила.

Неповернення кредиту привело до затяжного конфлікту бізнесмена і банку, який перетворився в багаторічну сагу з судами по всьому світу: у Росії, в Лондоні, Ніцці і навіть на Британських Віргінських островах.

Бізнесмен Віталій Архангельський:

Ситуація ускладнювалася тим, що в борг Віталій взяв саме у банку «Санкт-Петербург». Ця установа з багатою історією. Банк «Санкт-Петербург» брав участь ще в путінській афері «Сировина в обмін на продовольство» в 1991-92 рр. Він же був засновником фірми СПАГ в 1993 р. для відмивання кокаїнових грошей. Мутна мафіозна контора, яка багато років була на підхваті у мерії Петербурга.

Власники банку за час його роботи кілька разів змінювалися, сьогодні він формально належить своїм менеджерам. Але реально, як стверджує Архангельський, банком «Санкт-Петербург» в 2008-2010 рр. володіли дві сім’ї: Валентини Матвієнко і Анатолія Сердюкова. А це путінська еліта: Валя-Стакан та Толя-Мебельщик.

Тому шансів у конфлікті з банком «Санкт-Петербург» у Віталія Архангельського було небагато. У 2009 банк серйозно наїхав на нього. Арешти майна, кримінальні справи. При цьому питання не обмежилося просто поверненням кредиту. Скориставшись його проблемами, банк захотів забрати ВСІ активи комерсанта собі. При цьому вартість останніх значно перевищувала борг. Спір кредитора з боржником перетворився в рейдерське захоплення.

Улітку 2009 р., коли справи Віталія були зовсім погані, він звернувся до авторитета Трабера, «нічного коменданта» портів Виборга і Петербурга. Той пообіцяв допомогти. У Трабера був свій інтерес. Архангельський у 2008 р. збирався купити у нього «Виборзьку паливну компанію» (мережа заправок на трасі «Скандинавія»), але угода зірвалася через проблеми у покупця. Трабер обіцяв допомогти Архангельському перекредитуватися в Сбербанку з розрахунком, що у того з’являться гроші на покупку заправок.

Що сталося далі, широкій публіці стало відомо навесні 2016 р., коли стенограми суду по справі Архангельського були опубліковані в Інтернеті юридичною компанією «Кофранс» (Ніцца), яка представляла його інтереси.

З протоколу допиту Віталія Архангельського в суді 22.02.2016 р.:

«Він [Трабер] подзвонив містеру Грефу і організував мені зустріч з ним у Москві, потім зустріч з ним же в Сінгапурі, тобто я літав у Сінгапур, щоб зустрітися з містером Грефом».

Звідти ж (протокол від 22.02.2016 р.):

«Містер Трабер – давній діловий партнер Грефа, тому що містер Греф був керівником комітету з майну в мерії Петербурга…Містер Трабер здійснив багато угод разом із містером Грефом… Я поїхав на один день у Москву, щоб зустрітися з Грефом, так як думав, що Греф зможе вирішити мої проблеми, враховуючи вплив на нього містера Трабера або Антиквара, як його називають у кримінальному світі».

Ну і зовсім шикарна цитата з цього суду:

«Містер Трабер – відомий кримінальник, але він [містер Греф] був змушений зустрітися зі мною, щоб догодити містеру Траберу».

Коротше, Трабер стоїть вище Грефа в ієрархії і тому Греф перед ним службовець. Усі ці откровення були на засіданні суду 20.02.2016 р. Наступний допит Архангельського був 24.02.2016 р. Знову піднялося питання про Трабера і Грефа, тому що англійці не зрозуміли: як глава найбільшого держбанку прагне догодити відомому кримінальнику.

На що була дана відповідь:

«Містер Греф відіграв важливу роль у приватизації порту Санкт-Петербурга і ряду інших об’єктів, які в підсумку потрапили до рук містера Трабера… Містер Трабер має величезний вплив на містера Грефа і останній просто не міг не зустрітися зі мною, не міг бути не-ввічливим зі мною, це так, так».

Проте в підсумку зв’язки Трабера Віталію Архангельському не допомогли. Греф, звичайно, хотів догодити Антиквару, але ще більше він хотів догодити Валентині Матвієнко і Сердюкову – власникам банку «Санкт-Петербург». А ті якраз НЕ були зацікавлені, щоб Архангельський отримав гроші.

Врешті-решт, Архангельському довелося кинути все і втекти за кордон. Його бізнес роздерибанили, але зате він трохи пролив світло (в судах) на взаємини в старій петербурзької команді Путіна. А саме на місце в ній Германа Грефа. Як це не прикро, але місце його – у параші. Як стежив за ними в 90-ті, так стежить і зараз.

6. Виборзький суднобудівний завод.

Виборзький суднобудівний завод (ВСЗ) – одна з найбільших верфей на Північному Заході Росії.

У 2000-х рр. завод переживав не найкращі часи. В СРСР ця верф спеціалізувалася на платформах для буріння на шельфі, але в 2000-2006 рр. побудувала всього одне таке судно за замовленням норвежців. Завод сидів без замовлень, весь у боргах і його власник (бізнесмен Сергій Зав’ялов) активно шукав, кому б його продати.

Покупці довго не знаходилися, але в кінці 2006 Зав’ялову, нарешті, пощастило. Дві групи інвесторів об’єдналися і на паях викупили у нього ВСЗ. Хто були ці покупці?

З одного боку, група маловідомих (на той момент) бізнесменів з Петербурга: колишні чекісти Дмитро Горелов і Сергій Колесников; син Дмитра Горелова Василь, колишній військовий; Микола Шамалов – колишній стоматолог і член дачного кооперативу «Озеро». Частину куплених акцій вони оформили на себе особисто, частину на фірму «Росінвест» — непонятну контору, яка регулярно отримувала колосальні гроші зі Швейцарії і розкидала ними по всій Росії, купуючи активи то тут, то там.

З іншого боку, покупцями ВСЗ виступили місцеві інвестори, з Виборга, які були в місті давно і добре відомі. Як бандити з бригади Трабера — Олександр Петров, Олександр Уланов, Юрій Паймулін, Олег Цой. З ними на ВСЗ з’явилася і Наталя Бєлікова – адвокат Трабера у Виборгу.

Скажемо прямо, дивний вийшов альянс. Що спільного між чекістом Дмитром Гореловим, другом Путіна:

І кримінальником Паймуліним з банди Трабера?

Що спільного між сином чекіста Горелова Васею, якого тато прилаштував у банк «Росія»...

...І бандитом Олександром Петровим з банди Трабера? — Хоча ні, про що це я. Він же тепер активіст «Єдиної Росії» у Виборгу і помічник депутата Держдуми:

Що спільного між Миколою Шамаловим, сусідом Путіна по «Озеру», співвласником путінського банку «Росія»…

...І Олександром Улановим, найближчим підручним Трабера?

А все це люди, які на паях купили Виборзький суднобудівний завод у 2006 р. Тобто це був як би спільний проект.

Сенс того, що відбувається, став зрозумілий пізніше, коли в 2010 р. несподівано втік за кордон один з покупців ВСЗ — бізнесмен Сергій Колесников. Причому втік не з пустими руками, а прихопив із собою купу документів і навіть записи розмов з Шамаловим і Гореловим, які він таємно робив кілька місяців, готуючись до втечі.

Втікши, він розповів багато цікавого. За його словами, всі акціонери заводу з їхньої групи (він сам, Шамалов, батько і син Горєлови) — це просто підставні особи. Бригада віолончелістів. А працює бригада на Путіна. Тобто. контрольний пакет ВРЗ купив Путін. Особисто. Покупка була оплачена з рахунків фірми "Росінвест". А «Росінвест» було створено у 2005 р. спеціально для вкладення путінських грошей, що зберігаються у Швейцарії.

Ще раз: Виборзький суднобудівний завод у 2006 р. купили чинний президент Росії В.В.Путін та кримінальний авторитет І.І.Трабер (Антиквар) на паях. Загальний бізнес у хлопців та дівчат.

Більше того, цей завод у Виборзі – це був не єдиний і не найбільший проект із вкладення грошей Путіна, нажитих непосильною працею у швейцарських банках. А головний — це був грандіозний палац під Геленджиком за 1 млрд. дол., будівництво якого сплатили з «Росінвесту».

А вже плюс до палацу «Росінвест» у 2006–2008 роках. прикупив по Росії кілька заводів і фабрик, які сподобалися інвестору Путіну. Частка мала (близько 50 млн. дол.) пішла у Виборг на купівлю ВСЗ.

Додаткову пікантність цієї історії надавало те, що особисті гроші, які Путін інвестував у ВСЗ, раніше вкрали їм з медичного бюджету Росії. З російських лікарень. Вкрали їх через фірму «Петромед», де Колесніков був віце-президентом (про це ми ще поговоримо трохи нижче). Причому метою інвестицій Путіна у ВСЗ було вкрасти ще більше.

Після купівлі ВСЗ через нього прогнали замовлення на дві бурові платформи для «Газпрому» загальною вартістю 2 млрд. дол. Щоправда, 90% усіх робіт виконав субпідрядник — фірма «Самсунг» за 1,15 млрд. дол.

Одна з цих платформ її потім назвали «Полярна зірка» на верфі в Кореї. Всю верхню частину (головну) разом із начинкою робили тут.

В принципі, «Газпром» міг і все замовити у корейців, це коштувало б дешевше. Зате за рахунок завищення ціни Путін і Трабер заробили непогані гроші (не менше 500 млн. дол.). Для чого, власне, вся операція з купівлею ВСЗ і почалася.

Прогнавши замовлення, Путін та Трабер втратили інтерес до заводу. Завод кілька років знову жив, а в 2012 вони його продали державі — Об’єднаній суднобудівній корпорації. Теж із прибутком, звичайно. Ось такий гешефт вийшов у Вови з Антикваром.

Взагалі те, що розповів Колесников на Заході, спершу викликало шок. Йому не повірили. Провідні американські газети відмовлялися це публікувати до юридичної експертизи документів та прослуховування, які він вивіз. Агентство «Рейтер» провело навіть власне розслідування його інформації з метою повторної перевірки.

Але, на жаль, все підтвердилось. Путін, якого на Заході спочатку з радістю приймали та обходжували, виявився ще одним диктатором Третього світу на кшталт Мобуту чи Мугабе. Ті теж, сидячи при владі по 20-30 років, крали все, що погано лежить, розголошуючи про проклятих білих колонізаторів та африканських духовних скріп.

7. Вова-35%

Як бізнесмен Сергій Колесніков, від якого стало відомо про путінський палац та бригаду віолончелістів Шамалова, взагалі потрапив у ближнє коло російського президента (і у вказану бригаду теж)?

Колись у далекому 1992 р. за мерії Собчака було створено комерційну структуру — фірму «Петромед». Засновниками її були Комітет із зовнішньоекономічних зв’язків мерії (Путін), комітет з охорони здоров’я та два бізнесмени – Дмитро Горєлов та Сергій Колесников. Обидва – колишні чекісти. Пізніше, 1996 р., вони викупили цю фірму у мерії, ставши її одноосібними власниками.

Офіційно «Петромед» було створено для закупівлі медобладнання до лікарень міста. Щоправда, обладнання закуповувалося імпортне і, переважно, в одного постачальника – пітерської філії компанії «Сіменс». У цій філії тоді працював добрий друг Путіна Микола Шамалов.

Шамалов працював у пітерській філії «Сіменса» з 1991 по 2008 р., спочатку менеджером з продажу, потім головою філії. Продажі потреб міста йшли через «Петромед». Схема була проста: мерія переказувала в «Петромед» гроші, той брав на них у «Сіменса» обладнання — постійно і на великі суми (до 50 млн. дол. на рік, коли був Путін віце-мером).

Всі вони (Путін, Шамалов, Горєлов та Колесников) добре знали один одного і працювали командою: Путін у мерії пробивав бюджет, Шамалов у «Сіменсі» забезпечував товар, Горєлов та Колесников працювали «прокладкою» — посередником, у якого на шляху осідала частина грошей . 1996 р., як Собчака з Путіним прибрали з мерії, бізнес «Петромеда» різко здувся. За нової влади виявилося, що без такого посередника легко можна обійтися.

Натомість, як у 2000 р. Путін став президентом, «Петромед» знову розцвів. Він почав працювати в масштабі країни і перетворився на величезний холдинг – групу компаній у Росії та за кордоном з річною виручкою 250 млн. дол. на рік. Шамалова в «Сіменсі» носили чи не на руках – він один робив там річний план із продажу.

Шамалов, Горєлов, Колесников:

Розквіт «Петромеда» за Путіна стався, звичайно, не просто так. Як розповів Колесников, щойно Путін став президентом у 2000 р., він викликав до себе Шамалова – обговорити якісь «нові можливості для бізнесу», які відкрилися у зв’язку з його (Путіна) обранням на цю посаду.

А можливості відкрилися привабливі. Путін запропонував Шамалову та «Петромеду» вигідний бізнес: він як президент РФ забезпечить їх замовленнями на постачання обладнання до лікарень Росії, а вони йому – 35% відкату з усіх отриманих сум. Відкат потрібно було відправляти на офшори Путіна - "Сантал Трейдінг" (Панама), "Ролінз Інтернейшнл" (Британські Віргінські острови), "Ланаваль" (Беліз) та ін.

Діти з «Петромеда» з радістю погодилися. Схема потоків була проста: "Петромед" отримував гроші на оснащення лікарень і переводив їх у свої лондонські фірми-"прокладки". Далі частина йшла на медобладнання, а частина розкрадалася — її розкидали «сейфами» (карибськими офшорами). За фактом відкат становив навіть 35%, проте 40-45, т.к. Шамалов, Горєлов та Колесников накидали свою комісію плюс до путінської частки.

Що за гроші приходили на "Петромед", з яких потім фінансувалися палаци та інші покупки? - Гроші були двох видів:

1.Хабарі Путіну від олігархів замасковані під «благодійні внески». Наприклад, у липні 2001 року Абрамович дав 203 млн. дол. на прилади для Військово-медичної академії в Пітері. Прилади купили, але не всю суму. 71 млн. із 203 Путін поклав собі в кишеню. За оцінкою Колесникова у 2001-2005 pp. через їхню фірму таким нехитрим способом Вовочка нажив із «благодійних внесків» близько 500 млн. дол.

2. Чиста крадіжка з бюджету (держзамовлення). Як без них. Через «Петромед» проганяли не лише гроші приватних «благодійників» Путіна, а й бюджетні кошти. Як показало власне розслідування «Рейтер», у 2006–2010 роках. лише через одну з лондонських фірм «Петромеда» (фірму «Грейтхілл») пройшло 195 млн. дол., виділених за нацпроектом «Здоров’я». Із них 111 витратили на медобладнання, а 84 – вкрали (43%). Відкати перевели до офшора «Ланаваль» у Белізі (є така країна, поряд із Гондурасом).

"Ланаваль" - це путінський офшор, яким керували Шамалов і Горєлов. «Рейтеру» вдалося простежити (частково), куди далі з нього пішли вкрадені 84 млн. дол. Як виявилося, 52 млн. з 84 було витрачено на меблі та оздоблювальні матеріали до палацу Путіна під Геленджиком.

Меблі, до речі, класні купили. Та й фрески теж нічого. Гроші на медицину витрачено з користю.

До речі, судячи з прослуховування , яке робив Колесников перед втечею, меблі та матеріали для палацу ввозили до Росії... контрабандою. Путін не схотів платити мита. Вкрав чужі податки, а сам платити не захотів. І зажадав, щоб Шамалов ввіз усе контрабасом.

Про що це каже? — Про велику повагу Путіна до звичайних громадян Росії (у яких він викрав із лікарень гроші). І про велику повагу його до російських законів, правової культури, так би мовити. Він юрист. Та й ленінградська вулиця його навчила. Секція дзюдо авторитету Лені-Спортсмена . Брудні, повні шпани, двори біля Некрасовського ринку (райончик, де Володя провів дитинство). Знатні були осередки правової культури.

Електросталь , Московська обл. Жовтень 2015 р. Центральна міська лікарня, дитяче інфекційне відділення.

Кисловодськ , Ставропольський край. Квітень 2016 р. Центральна міська лікарня, хірургічне відділення.

Викса , Нижегородська обл. Жовтень 2014 р. Центральна районна лікарня, дитяче інфекційне відділення.

Там же. Меблі, фрески, та й так далі.

І таких лікарень по Росії багато . Не дійшли гроші на їхній ремонт. Загубилися у Белізі. Нацпроект «Палац» він пріоритетний.

Втім, лікарняні гроші Путін витрачав не лише на палаци. Адже Володя не просто казнокрад, а ще й капіталіст: власник заводів, газет, пароплавів. З інтерв’ю Сергія Колесникова у червні 2011 р.:

«Коли у нас виявився сформований досить значний фонд [від відкатів], то було створено компанію «Росінвест», яка зайнялася інвестиціями, використанням цих [належать Путіну] грошей... Ми розпочали кілька інвестиційних проектів. Перший проект був пов’язаний із суднобудуванням, це Виборзький суднобудівний завод...»

На питання, як відбувався відбір інвестиційних проектів, Колесников пояснив:

«Щось пропонували ми – Горєлов, Шамалов, я. Шамалов їздив до Володимира Володимировича, і там уже ухвалювалося остаточне рішення».

Путін на ВСЗ у листопаді 2008 р. Мало хто знав, що це він приїхав з візитом на свій завод (свій і Трабера).

Приїхав туди не просто так. Як уже говорилося, в 2007 завод отримав замовлення від «Газфлоту» на дві бурові платформи на суму 2 млрд. дол. . ВЗС робив лише підводну (найпримітивнішу) частину платформ, де одні металоконструкції. Загальне складання (з’єднання нижньої та верхньої частини) проводилося в Кореї.

Така схема, коли ВСЗ робить 10% робіт, а отримує майже 40% грошей – оптимальна з погляду збагачення власників заводу (авторів схеми). З погляду розвитку суднобудування у Росії — ефект від неї невеликий. Але такої мети ніхто не ставив.

У 2008 р. Путін і Трабер за допомогою грошей із бюджету (ВЕБ) спробували запустити у Виборзькому районі такий проект – побудувати повністю нову сучасну верф у Приморську за 1,2 млрд. дол. Результат? - Нульовий. У 2012 році проект закритий. Занадто складно все: будувати новий завод, поратися, чекати, поки окупиться. Відкати пиляти – воно простіше. Та й звичніше якось.

8. Епілог.

Якщо в країні, де думка народу хоч щось важить, з’ясується, що президент багато років мав спільні справи з одним із ватажків злочинного світу — буде імпічмент та незалежне розслідування.

Якщо з’ясується, що цей бізнес ще й 100% корупційний — вкрали з бюджету, відмили, вклали, знову вкрали – президент увійде в історію як ганебний бандитський шнир. Який замість того, щоб думати про інтереси простих громадян, крав їхні податки собі на палаци.

Ось це і є справжнє місце Путіна в історії: злодій і бандитський шнир, що підняв з колін своїх друзів – злодіїв та бандитів, траберів, шамалових тощо.