Вагіф Алієв. Король київських забудовників

Читать на русскомRead in English

До радянської України далекого 1998 року на кілька днів приїхав молодий та амбіційний азербайджанець, який кардинально змінив долю українського ринку нерухомості. Хлопця звали Вагіф Алієв. Сьогодні він власник відомих торгових центрів у Києві – Мандарин Плаза, Ocean Plaza, Lavina Mall, Blockbuster Mall; скандального хмарочоса – бізнес-центр Парус; найкозирнішого житлового будинку - ЖК Diamond Hill. Алієв входить до списку 100 найбагатших людей України, дружить із мером Києва Кличком, тісно спілкувався з екс-послом РФ в Україні Віктором Черномирдіним.

За всі роки проживання в Україні Алієв дав лише 3 інтерв’ю.

Історія побудови бізнес-імперії Вагіфа Алієва: від продавця пива та автомобільних покришок до зустрічі з Дональдом Трампом.

Від пива до газу

Вагіф Алієв народився 1968 року в Баку. Про його сім’ю та дитинство відомо мало, бізнесмен ретельно оберігає своє особисте життя від стороннього втручання. Журналісти дізналися, що талант підприємця у Алієва виявився в ранньому віці. Років у 5-6 вульгарний хлопець почав провертати геніальні бізнес-операції: він допомагав дорослим носити трилітрові бідони з пивом, отримуючи за це по одному рублю. За день заробіток сягав 4-5 рублів. Вже у школі юний бізнесмен затіяв інший бізнес: він скуповував квитки у місцевому кінотеатрі по 25 копійок, а продавав по 30-40 копійок. Зірвав куш школяр, коли викупив квитки на прем’єру фільму «Фантомас». Звинуватити у скнарості маленького Вагіфа не можна, всі гроші він віддавав матері, а іноді водив на них весь клас у кіно.

У 1982 році сім’я Алієвих переїхала до Росії у місто-курорт Кисловодськ. Там у 14 років Вагіф Алієв зайнявся першим серйозним бізнесом. Він, його батько, який працював на СТО, і старший друг із Ашгабада стали, як тоді казали, спекулянтами. Вони возили запчастини для ВАЗів із Тольятті та продавали у рідному місті. У ті роки був тотальний дефіцит автозапчастин. Алієви потрапили в струмінь і зрозуміли, що потрібно радянській людині – елементарні покришки для «Жигулів». Ділки купували їх за 55 рублів, а продавали по 75-80 рублів. Товар розлітався зі швидкістю світла. Паралельно з торгівлею Вагіф займався будівництвом приватних будинків. Справи йшли настільки добре, що напередодні вступу до армії молодик мав «Жигулі» останньої моделі та трикімнатну квартиру.

Повернувшись додому, молодий дембель поринув у світ бізнесу «купив-продав». Алієв зайнявся поставками з Москви до Кисловодська елітної парфумерії. Звичайно, товар розлітався, як гарячі пиріжки, адже кожна радянська жінка на периферії хотіла мати у своєму арсеналі духи «Червона Москва».

Під час однієї зі своїх поїздок до Москви Вагіф Алієв познайомився з молодим та амбітним підприємцем Ігорем Бакаєм. Сьогодні це опальний політик, а 1990-го головний постачальник туркменського газу в Україну.

Журналісти вважають, що доленосне знайомство відбулося в елітному московському готелі «Росія», який славився різношерстим контингентом. Наприкінці 80-х кожен поважаючий себе радянський бізнесмен, приїжджаючи до столиці, зупинявся тут. У ресторані при готелі укладалися угоди, які змінювали історію багатьох країн.

Вагіф Алієв та Ігор Михайлович Бакай здружилися відразу, адже у них були спільні інтереси та плани на майбутнє – обидва хотіли прорватися у великий бізнес. Бакай на той момент жив у Києві, Алієв – у Кисловодську, але це не завадило новоспеченим друзям відкрити компанію «Велес» та фірму «Арбат», які займалися торгівлею.

1993 року Бакай створив корпорацію «Республіка». Вона замислювалася як структура, що займається постачанням українських продовольчих товарів за кордон. Звичайно, азербайджанський друг був у долі. Бізнесмени успішно торгували не лише продуктами харчування, а й діамантами.

Коли Ігор Михайлович вийшов на голодний туркменський ринок із рекордними обсягами газу, він одразу ж зв’язався з Вагіфом Алієвим та запропонував йому угоду.

Газ, калоші та Америка

На початку 90-х Україна перебувала в глибокій кризі і заборгувала Туркменістану нечувані гроші за поставлене блакитне паливо. Ігор Бакай вигадав унікальну схему – обмінювати продовольство на туркменський газ. З легкої руки першого президента Незалежної України Леоніда Кравчука корпорація «Республіка» отримала квоту на постачання газу Україні. У ході бартеру йшло все: комп’ютери, шифер, кава, чорний перець і навіть калоші. До речі, саме Вагіф Алієв запропонував поставити діловим партнерам 1 млн пар калош в обмін на газ. Для туркменів це був цінний товар: ніхто не хотів псувати лакові модні туфлі в дощ.

За півроку після утворення «Республіки» до Бакая влаштовується на роботу в проект Ігор Ніконов, непомітний інженер «Київметробуд». Разом із Алієвим вони починають займатися плануванням «бартерних багатоходівок». Їхня діяльність призвела до того, що корпорація всього за рік свого існування «зрубала» на постачанні газу близько 500 млн доларів.

Після того, як «Республіка» благополучно відслужила Бакаю і "канула в лєту", він 1995 року відкрив компанію ЗАТ «Інтергаз». Ця структура, за задумом Ігоря Михайловича, мала здійснити грандіозні корупційні схеми. На підтвердження цього – паралельно з «Інтергазом» у Пенсільванії (США) реєструється дочірня фірма «IntergasInc». Її головне завдання – виведення валюти, заробленої Інтергазом, в офшори.

Бакай запрошує на роботу до «Інтергазу» Ігоря Ніконова на посаду комерційного директора та Вагіфа Алієва, як свою праву руку та негласного заступника.

У 1990- російська «Ітера» остаточно почала витісняти з ринку «Інтергаз». Перебувати в країні було небезпечно через переділ ринку, що почався. 1996 року Ніконов і Алієв вирішуються на переїзд до США. Новою Батьківщиною вони обрали сонячне Майамі. Вони прикупили там собі по особняку і насолоджувалися видом на океан, теплом та курортним життям протягом року. За інформацією журналістів, вони планували побудувати бізнес в Америці, але відмовилися від витівки через відсутність знань законів, специфіки ринку США та англійської мови. Максимум на що могли розраховувати підприємці колишнього СРСР – три заправки.

Проте Америка кардинально змінила життя Вагіфа Алієва. Він не лише встиг поніжитися на березі океану, а й зустрівся з легендою девелопменту, майбутнім президентом США Дональдом Трампом. Сталося це 1998 року. Познайомили Алієва та Трампа спільні друзі. Їхня розмова тривала 4 години. За цей час бізнесмен засвоїв головне: починається ера грандіозного будівництва, потрібно будувати у правильному місці та бути завжди першим.

Повернувшись із зустрічі, Вагіф Алієв запропонував перевіреному другу та партнеру з бізнесу Ігорю Ніконову зайнятися девелопментом. Ніконов не був проти. Бізнесмени вирішують повернутися з Америки, тим більше, що їх уже кілька разів кликав до себе Ігор Бакай, який на той час став головною НАК «Нафтогаз України». Вони вивчають ринки для своїх дій і роблять висновок, що Україна їм найбільше підходить. Алієв і Ніконов виїжджали зі США, прихопивши із собою кілька валіз доверху забитих доларами.

Будівельний бум

1998 року вже в Україні Вагіф Алієв познайомився із Сергієм Бабушкіним, на той момент головним архітектором Києва. Бабушкін спав і бачив, як би побудувати в столиці справжнісінький хмарочос. Початківець, але перспективний девелопер підтримав його ідею. Будівництво гігантів «нью-йоркського» зразка на довгі роки об’єднало Алієва та Бабушкіна. Тандем розробив три грандіозні проекти, які зруйнували історичний зовнішній вигляд Києва: реконструкцію Бессарабського кварталу, будівництво бізнес-центру «Парус» та багатофункціонального комплексу Gulliver. Але про все по черзі.

У 1999 році бізнес-партнери Алієв і Бабушкін починають одна за одною видавати ідеї. Першою з них була реконструкція центру Києва в районі Бессарабського кварталу, де перетинаються Хрещатик, бульвар Шевченка та Червоноармійська. Із пропозицією вони звернулися до «дослідного» будівельника, а за сумісництвом мера Києва, Олександра Омельченка. Відзначимо відразу, Алієв дотримувався відмінної стратегії – він поклав око на будівлі Бессарабки – лікарню та школу, які були зруйновані понад півтора десятки років. Омельченко теж був не в захваті від порожньої будівлі у центрі столиці. Він кілька разів намагався залучити іноземних інвесторів, але ті боялися вкладати гроші у пострадянську країну.

У тому 99-му році будівлю на Бессарабській площі визнали аварійною – зносилися несучі конструкції та обвалилася одна з фасадних стін. На подив, знайшлися іноземні інвестори. За проект реконструкції взялася корейська корпорація Daewoo, яка працювала з київським архітектором Вадимом Жежеріним. Вони зробили цікаву пропозицію для 47-поверхової будівлі. Його схвалили на високому рівні, але зрештою не погодили. «Верхівка» різко змінила рішення та оголосила конкурс на забудову центру Києва. Брати участь у ньому могли лише українські інвестори. Ексмер порекомендував девелопера-початківця Вагіфа Алієва і його партнера Ігоря Ніконова. Бізнесменів підтримав Сергій Бабушкін. Трійця пообіцяла зберегти зовнішній вигляд будівлі, посиливши несучі стіни та підвальний фундамент.

Землю Бессарабського кварталу виставили на продаж. Вона пішла з молотка Вагіфу Алієву за 5 млн. доларів. Цікавий нюанс: розраховувався бізнесмен за неї кешем з тієї самої валізи, привезеної з Америки. Тоді ще в Алієва було радянське загартування, і багатомільйонні операції він вважав за краще оплачувати готівкою.

Найскладнішими у проекті забудови Бессарабки виявилися проблеми з комунікаціями: йшлося про центр міста, та перенесення загальноосвітньої школи, яка саме знаходилася на місці майбутнього «Мандарин Плаза». Новий власник землі знайшов вихід: він сформував пул інвесторів. Українські забудовники не мали грошей на весь об’єкт, але дрібні площі вони могли «потягнути». Будівництво велося за такою схемою: забудовник – міська адміністрація, залучені бізнесмени керували будівництвом, виплачуючи гроші до бюджету за квадратні метри, а Київ взяв на себе функції замовника.

2000 року Алієв створює ЗАТ «Мандарин Плаза», де зосереджує всі гроші від інвесторів, і продовжує фінансувати будівництво. Через рік з’являється компанія "К.А.Н.". Вона стає головним партнером Алієва у реконструкції Бессарабки.

"К.А.Н." - Абревіатура від прізвищ її творців Володимира Крапівіна, Вагіфа Алієва та Ігоря Ніконова. Паралельно з фінансуванням «Мандарин Плаза» компанія розпочала по сусідству будівництво бізнес-центру «Домінант». Його проект узгодили у рамках масштабної реконструкції міста у Олександра Омельченка. За 9 місяців ексмер перерізав червону стрічку на відкритті «Домінанта». Після такого успіху спочивати на лаврах Ніконов не став. Він продав бізнес-центр Алієву, як і всі частки компанії «К.А.Н.». «Домінант» об’єднали з «Мандарин Плаза», що будується, і привласнили єдину адресу.

Вдало занедбаний бізнес Ігор Ніконов вирішив продовжувати поодинці. Він реєструє нову фірму зі старою назвою «К.А.М. Девелопмент». Через те, що на будівельному ринку існували дві практично однакові фірми, ні в кого не виникло сумнівів – Ніконов та Алієв досі партнери.

До речі, цікавий момент: літера «К» у назві новоствореної компанії «К.А.Н. Девелопмент» пов’язана із братами Кличками. За інформацією журналістів, боксери інвестували у структуру чималі гроші, зароблені на боксерському рингу у пік своєї спортивної кар’єри. Причетність до будівельної компанії мер Києва Віталій Кличко заперечує досі. Повіримо на слово.

2004 року у складі Бессарабського кварталу з’явився торговий центр «Мандарин Плаза», загальною площею 21,21 тис. кв. метрів, - візитна картка Вагіфа Алієва.

А Ігор Ніконов та «К.А.Н. Девелопмент» реалізували свій перший проект – розважальний центр Arena Entartainment. Журналістам відомо, що до нього вклав круглу суму Віталій Кличко. Однак Ніконов стверджував, що майбутній мер столиці був виключно ідейним натхненником і допомагав з розкручуванням – дарував РЦ рукавички та фото з автографами. Не думаємо, що когось здивує факт продажу Arena Entartainment Алієву.

2007 року співвласником ЗАТ «Мандарин Плаза» став одіозний підприємець Дмитро Фірташ. Він, а точніше, його компанія Heritage Properties International AB (Стокгольм, Швеція), придбала 55% акцій компанії. При цьому Вагіф Алієв зберіг посаду в Наглядовій раді.

 

За інформацією журналістів, сума операції склала 500-560 млн доларів. На той час це стало абсолютним рекордом для ринку комерційної нерухомості. Угода Алієва та Фірташа побила придбання торгового центру "Глобус" британським фондом London & Regional Properties за 200 млн доларів.

У 2015 році компанія «Мандарин Плаза» продала 6000 кв. м площі великій британській інвестиційній компанії Primespot Securities Ltd за 40 млн. доларів. Отримані гроші Вагіф Алієв вклав у нові проекти — будівництво торгово-розважальних центрів Lavina Mall і Blockbuster Mall.

Аріна Дмитрієва, для SKELET-info