Вирок для ІСД, або Чим закінчуються ігри з Путіним

Рішення Московського міського суду, яке засудило генерального директора корпорації "Індустріальний союз Донбасу" Олега Мкртчана до 9 років позбавлення волі, слід розглядати як політично мотивоване. Це своєрідний жест відчаю з боку президента РФ Володимира Путіна. Він наочно показав, до чого призводять наївні спроби окремих українських політиків і бізнесменів "по-братському" вести справи зі східним сусідом.

Тим самим кремлівський лідер власноруч перепиляв сук, на якому довгий час сидів…

Винний, тому що…

О.Мкртчан, який керував ІСД з 2002 р., був затриманий у Москві 8 лютого 2018 р. за обвинуваченням у шахрайстві і розтраті коштів.

За версією Слідчого комітету РФ, гендиректор і співвласник ІСД організував розкрадання $2,5 млрд, виділених російським державним Внєшекономбанком для розвитку корпорації.

Дійсно, в 2011 р. ВЕБ надав ІСД кредит у 85 млрд руб. на розвиток Алчевського металургійного комбінату під заставу акцій підприємства.

На ці гроші корпорація змогла побудувати електростанцію для АМК та закупила нове обладнання в прокатні цехи. Однак повністю завершити модернізацію не встигли.

До зміни влади в Україні в 2014 році О.Мкртчан від імені комбінату заплатив банку $40 млн як відсотки по кредиту, а в 2014-2016 роках платежі припинилися через військові дії на Донбасі.

У 2016 р. права вимоги боргу перейшли від ВЕБа до пов’язаної з ним компанії "Фонд промислових активів". Саме вона стала позивачем і "потерпілою" стороною в даному процесі. І 16 серпня поточного року отримала рішення про стягнення з О.Мкртчана 189 млрд руб. При цьому виконати його у росіян немає жодної можливості.

Справа в тому, що між російськими та українськими акціонерами ІСД вже багато років тривають судові розгляди — не тільки в РФ, але і на Кіпрі.

Російська сторона вважає себе обманутою і в якості компенсації претендує на частку українських партнерів. Однак до сих пір суди не завершилися і невідомо, коли це станеться.

З одного боку, другий (поряд з О.Мкртчаном) український співвласник ІСД Сергій Тарута раніше зазначав в інтерв’ю ЗМІ, що не має права розпоряджатися майном корпорації — бо воно арештоване за позовом російських акціонерів.

З іншого — росіяни не мають впливу на роботу Дніпровського металургійного комбінату (м.Кам’янське, Дніпропетровська обл.) і польських активів ІСД.

Причини передусім політичні - адже відносини Москви з Варшавою і Києвом складно назвати дружніми. Тому ВЕБ не може в судовому порядку отримати доступ до управління ДМК і комбінатом ISD Huta Częstochowa.

Непрямо можна припустити, що такий доступ у них є тільки в Угорщині на металургійному комбінаті ISD Dunaferr. Оскільки, як повідомляли ЗМІ, В.Путін раніше не раз обговорював проблемні питання роботи цього підприємства з угорським прем’єром Віктором Орбаном.

dqxikeidqxiqqdant

Що ж стосується ДМК, то він з весни 2017 р. знаходиться під неформальним оперативним управлінням групи "Метінвест" Ріната Ахметова.

Російські активи ІСД в рамках процедури банкрутства були продані ще кілька років тому - в рахунок погашення боргів.

Таким чином, зараз з 189 млрд руб. заявлених претензій ВЕБ може отримати тільки 1,5 млн руб., $40 тис. та €14 тис. плюс автомобіль неназваної марки. Все це особисте майно О.Мкртчана, арештоване разом з ним як фізичною особою.

У цій історії є два важливих моменти.

Перший — притягнення до кримінальної відповідальності бізнесмена такого крупного калібру з реальним ув’язненням.

Але в чому саме полягало шахрайство О.Мкртчана — Слідчий комітет РФ так і не пояснив.

Більше того, судові слухання пройшли у закритому режимі і на матеріалах процесу за наполяганням прокуратури РФ стоїть гриф "секретно". І це другий момент, на який слід звернути увагу. Адже якщо відкинути пришиту Слідком РФ "кримінальщину" — сам епізод більш ніж банальний.

У будь-якому банку розкажуть десятки, якщо не сотні історій про бізнесменів, які взяли гроші в борг, а потім не віддали.

Як приклад можна взяти відносно свіжий і в чомусь схожий з ІСД випадок групи "Донецьксталь": до початку війни на Донбасі вона теж взяла великі кредити на модернізацію і розвиток металургійного виробництва, а потім перестала платити.

І суд також постановив стягнути борг — оскільки, незважаючи на втрату частини активів в ОРДЛО, у групи залишилися діючі підприємства в Україні (шахтоуправління "Покровське").

Але при цьому ніхто не саджав у каталажку власника "Донецьксталі" Віктора Нусенкіса, який постійно проживає в РФ і має її громадянство.

Що ж стосується присвоєння коштів — то це сам по собі дуже сумнівний пункт обвинувачення.

Наприклад, раніше українська прокуратура висунула аналогічні претензії керівництву Запорізького титано-магнієвого комбінату. Там гроші, призначені на інвестиції, були витрачені на погашення крупного боргу перед ВАТ "Запоріжжяобленерго".

Так, юридично нецільове використання коштів очевидне. Але як працювати підприємству, якщо енергетики відключать його за несплату боргу — прокурори теж не знають.

Тому такі обвинувачення часто йдуть у хід як елемент тиску на власника і господаря підприємства.

Навіщо знадобився тиск у випадку з ІСД — зрозуміло. Як зазначалося вище, росіяни вже кілька років безуспішно з’ясовують в судах відносини з українськими партнерами.

Очевидно, що перспективи домогтися перемоги звичним юридичним шляхом у Кремлі не бачать. Тому гендиректор ІСД, фактично давно проживаючий у РФ, і опинився у в’язниці.

Тінь ВВП

Відносини між співвласниками "Індустріального союзу Донбасу" не заладилися з самого початку - коли в січні 2010 р. колишній віце-прем’єр Віталій Гайдук продав частку 50%+2 акції в ІСД якимось російським інвесторам, інтереси яких представляв ВЕБ.

С.Тарута і О.Мкртчан виступали проти угоди, але були змушені погодитися з рішенням партнера вийти з бізнесу. Після цього підприємства ІСД працювали досить нестабільно.

Періоди виходу на повну потужність чергувалися з падінням обсягів виробництва, і аналітики ринку пов’язували такі "гойдалки" з розбіжностями між акціонерами, через які АМК і ДМК часто відчували дефіцит обігових коштів. Або, простіше кажучи, сиділи на голодному фінансовому пайку, не маючи коштів на закупівлю основної сировини — залізної руди. Тоді, до речі, і виникли багатомільярдні борги за її постачання перед "Метінвестом".

У результаті з’ясування відносин перейшло у судову стадію і триває досі. Але хто ці самі таємничі російські інвестори — офіційно досі невідомо.

Очевидно, що саме небажання "світити" їх, а також деталі угоди 2010 р. і стало причиною рішення Мосміськсуду засекретити сам процес і його матеріали.

Хоча, наприклад, коли українські олігархи Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Віктор Пінчук і Костянтин Григоришин з’ясовували стосунки у Високому суді Лондона — їхні свідчення були у відкритому доступі.

І кожен охочий міг у подробицях прочитати, як при Л.Кучмі "пиляли" Україну, розтягували на шматки її економіку, між ким і які були "домовленості".

У випадку з процесом над О.Мкртчаном все інакше. І тут треба згадати тодішні повідомлення ЗМІ, які посилалися на джерела в урядових колах двох країн.

Вони стверджували, що угода по ІСД напередодні виборів-2010 в Україні обговорювалася на переговорах між тодішнім прем’єром і кандидатом у президенти Юлією Тимошенко і В.Путіним.

І що нібито частина сплачених за ІСД грошей пішла на фінансування передвиборчої кампанії Ю.Тимошенко.

Версія виглядає як мінімум правдоподібно — враховуючи, що В.Гайдук був віце-прем’єром у першому уряді Ю.Тимошенко і очолював групу її радників у період другого прем’єрства.

А також з урахуванням участі В.Путіна у долі ISD Dunaferr, який нещодавно міністерство економіки Угорщини хотіло повернути у державну власність.

Навряд чи лідер РФ проявляв стільки уваги до ІСД, не маючи особистої зацікавленості у цій справі.

Складно повірити, що він таким чином всього лише по-батьківськи безкорисливо піклувався про якихось інвесторів - які фантастично сором’язливі і за стільки років не наважилися вийти на публічну площину.

Тому логічно, що: або це структури, пов’язані із найближчим оточенням В.Путіна, або… ніяких інвесторів взагалі немає і ВЕБ є не просто посередником, а стороною участі в ІСД.

До речі, неофіційним "наглядачем" за російською металургією вважається голова ради директорів корпорації "Роснефть" Ігор Сєчин, який раніше обіймав посади віце-прем’єра і заступника глави президентської адміністрації.

Політологи вважають його другою за впливовістю людиною в Кремлі. І, як зазначав у коментарі західним ЗМІ один із російських топ-менеджерів, "Сєчин не розділяє поняття особистої вигоди і вигоди для країни".

Іншими словами, "держава — це я". Або так: "Що добре для мене — добре і для Росії". Типова точка зору для будь-якого диктатора.

І.Сєчину приписують організацію кримінального процесу над співвласником найбільшої на той момент російської приватної нафтової компанії "Юкос" Михайлом Ходорковським — в результаті якого сам олігарх опинився за ґратами, а активи компанії перейшли до "Роснефти".

Певні паралелі з справою ІСД тут проглядаються дуже чітко. Завершиться воно за сценарієм "Юкоса" або ж буде інший розвиток подій — покаже час.

Віталій Кримов, опубліковано у виданні ОстроВ