Андрій Ставніцер: вкрадений порт, або таємниці «успішного стартапу». Частина 2

Андрій Ставніцер: вкрадений порт, або таємниці «успішного стартапу». Частина 2

Як відомо, Ставніцер Андрій Олексійович сам є мажором: весь капітал, разом з часткою в «Трансінвестсервісі» та місцем його керівника, він успадкував від свого батька, Олексія Михайловича Ставніцера (1942-2011), який і створив їх сімейний бізнес.

Тому почнемо цю історію з самого початку. Ще в 60-х роках, під час навчання в сільськогосподарському інституті, Олексій Ставніцер захопився альпінізмом — що й визначило його подальше життя. В альпіністському клубі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Аллою Гребенниковою. Після весілля вона залишила собі своє прізвище, також Гребенниковим був записаний їх старший син Єгор (1972 р.н.). Другий їхній син, Андрій, народився 19 червня 1982 року в Кабардино-Балкарії, де тоді його батько працював начальником навчальної частини в альпіністській турбазі, і він отримав його прізвище Ставніцер.

Алла Гребенникова з синами Єгором (ліворуч) та Андрієм (праворуч), 90-ті роки

У 1989-му, коли на Кавказі стало неспокійно, Олексій Ставніцер з родиною повернувся в Одесу і зайнявся підприємництвом. Спочатку він працював у кооперативі «Промальп», який будував навчальні стенди для альпіністських клубів (гори ж не всюди є). З початком 90-х його альпінізм пішов у минуле, і Олексій Ставніцер зайнявся більш прибутковими справами, відкривши кооператив «Еверест» — який швидко розрісся у фірму з торгівлі всім підряд: від газованих напоїв і побутової техніки до металу і цементу. Цікаво, що в біографії його сина Єгора Гребенникова, який тоді допомагав батькові відкривати магазини, «Еверест» тепер називають стартапом. Тенденція!

Олексій Ставніцер, 90-ті

Найзагадковіше в цій історії – тодішні зв’язки Олексія Ставніцера. Вони у нього були досить широкі: не тільки по всьому колишньому Союзу (як у колишнього інструктора з альпінізму), але і в Європі, зокрема в Австрії. До речі, його син Андрій Ставніцер є почесним консулом Австрії в Одесі – так що ці зв’язки підтримуються донині. Але жодної конкретики, жодних імен поки не виявилося, і ми це зараз спробуємо з’ясувати самі.

Отже, початок 90-х. Олексію Ставніцеру потрібно було вирішувати питання з мінімізацією податків і мит, і він хотів щоб це відбувалося не тільки за допомогою схем і відкатів, але й законним шляхом – тому разом з іншими одеськими бізнесменами активно виступав за ідею надання регіону статусу «порто-франко» (вільний порт). До речі, пізніше при Порошенку ця ідея була оголошена сепаратистською і «просуваною прокремлівськими силами». Ну а тоді нею, навпаки, запалилися саме ті сили, які пізніше назвали себе «проукраїнськими», і на чолі цього руху став  Едуард Гурвіц – з яким відразу зблизився Олексій Ставніцер. У 1991-му вони разом підтримували в Одесі кандидата в президенти В’ячеслава Чорновола (фактично фінансували і керували його виборчим штабом), що дало тоді Гурвіцу можливість звертатися надалі за політичною підтримкою до «Руху», а згодом і іншим правим і прозахідним політичним силам. Ось чому навколо Гурвіца завжди гуртувалися «проукраїнські», включаючи «Братство» Корчинського. Але для Гурвіца «українство» було лише дрес-кодом, що дозволяє отримувати необхідний політичний «дах». При цьому він користувався і бандитським «дахом» (спочатку Карабаса, потім Стоянова), і навіть запрошував в Одесу чеченців-дудуївців.

Очоливши в 1990 році Жовтневий район Одеси, Гурвіц відразу ж приступив до великого дерибану Одеси. Через рік йому вдалося, з допомогою зв’язків у «Руху», протягнути в крісло керівника Чорноморського морського пароплавства свою людину Павла Кудюкіна (згодом очолив сумнозвісний концерн «Бласко»), що стало початком розгп лимаграбування українського торгового флоту і одеських портів. І от, в ході цього дерибану, Гурвіц і Ставніцер звернули увагу на держпідприємство (ДП) «Ліман». Це був термінал перевалки фосфоритів, розташований на краю порту «Південний», причому зовсім новий: його перша черга була побудована в 1989 році (імпортне обладнання фірми «Крипп»), а друга не встигла вступити в стрій через розпад СРСР. Що й дозволило Олексію Ставніцеру знайти привід для його «прихватизації» — мовляв, а давайте його добудуємо з допомогою інвесторів і розділимо частки!

Правда, якось так вийшло, що далі процес деприватизації «Лимана» пройшов з допомогою не Гурвіца, а його запеклого ворога Руслана Боделана, який тоді очолював облвиконком. Але й обираючись у 1994 році мером Одеси, Гурвіц не став заважати цьому процесу – хоча й своєї частки не отримав. Вона дісталася такій легенді одеської корупції, як Олег Кутателадзе, який тоді працював у міськраді Одеси. Як повідомляли ЗМІ, він є родичем грузинського злодія в законі Сергія Кутателадзе (Баїко), що дозволяло йому, будучи чиновником, мати найширші зв’язки в кримінально-тіньовому світі Одеси. А ще в 90-х Кутателадзе був пов’язаний з австрійською фірмою «Нордекс», представництво якої в Україні очолював  Вадим Рабинович, а через неї мав вихід на осілу в Австрії «діаспору». І, схоже, тут ми знаходимо відповідь на поставлене вище питання стосовно походження австрійських зв’язків Ставніцеров.

Олег Кутателадзе

Саме неназвані тоді «австрійські бізнесмени», через якогось депутата австрійського парламенту, активно лобіювали не тільки добудову другої черги ДП «Лиман», але й створення там нових терміналів. Потім нікому не відома австрійська фірма «Austria International Consulting GmbH» (мабуть, підставна) створила з ДП «Лиман» спільне підприємство «Трансівестсервіс» (ТІС). При цьому статутний капітал цього СП становив всього 31 мільйон доларів, з яких 16 (понад 50%) належало австрійцям як «інвесторам». Тобто, частку ДП «Лиман», представлену всім його майном, оцінили всього в 15,02 мільйона – хоча буквально напередодні вона оцінювалася в 109,61 мільйона! Ця найнахабніша афера дозволила відразу ж взяти під контроль термінал «Лимана». Втім, керівник останнього Хомченко не заперечував – адже у СП ТІС йому дісталася посада виконавчого директора і солідна частка.

Олексій Ставніцер, «нульові»

Однак австрійська фірма не поспішала вкладатися в добудову терміналу, і ставало очевидним, що все це просто афера з метою прибрати до рук держмайно. І тоді з’явився ще один інвестор – відома норвезька фірма «Norsk Hydro», яка працює ще з 1905 року. Вона не просто вклала в ТІС свої 15,2 мільйона доларів, але й добудувала термінал – який був повністю готовий до роботи в 1997 році. І от тут сталося типове для України «кидалово»: відразу після закінчення будівництва, наївних норвежців, які збиралися брати участь в управлінні терміналом, просто викинули з бізнесу! Одночасно замість австрійців у нього зайшла фірма «Fedcominvest», яка викупила їх частку і яка зареєстрована в Монако і належить Олексію Федоричеву. Самого Федоричева тоді поліція Монако і Франції звинувачувала у відмиванні грошей російських і міжнародних кримінальних угруповань (наприклад, Люберецкої ОЗУ), торгівлі зброєю і наркотиками – так що розбиратися з норвежцями він доручив Олексію Ставніцеру, який очолив ТІС. У підсумку Федоричев викупив частку «Norsk Hydro», ставши основним власником «Трансівестсервісу», потім разом зі Ставніцером і Кутателадзе вони поділили між собою державну частку в ТІС (колишній ДП «Лиман»). Ось так і був створений цей «найуспішніший стартап»!

Афери на причалі

На даний момент Олексій Федоричев залишається головним власником «Трансінвестсервісу». Безпосередньо йому належить 45,47% підприємства, і ще 4% він тримає через свою фірму Fedcominvest.

Під питанням пакет 35,3% акцій, кілька років тому записаних на венчурний інвестиційний фонд «Нобіліс» (ЄДРПОУ 38901630), оскільки дані про його власників приховані – керує ж ним Єгор Гребенников, старший брат Андрія Ставніцера. За інформацією журналістів, фондом володіє все той же Федоричев, однак він не світиться тому, що мав проблеми і з Антимонопольним комітетом, і з правоохоронними органами. А 20 червня 2029 року АОН навіть був включений в санкційний список РНБО – однак 14 травня 2020 року Володимир Зеленський своїм указом №184/2020 виключив Федоричева з цього чорного списку. У такій справі, не можна застосовувати санкції щодо господаря свого «помічника по Одесі» і власника підприємства, що відстібнув в президентський фонд кілька мільйонів!

Що до Андрія Ставніцера, його брата Єгора Гребенникова та їх партнера Олега Кутателадзе, то вони разом безпосередньо контролюють лише 15% ТІС. Однак зараз ТІС – це холдинг, який складається з декількох підприємств: «ТІС-руда», «ТІС-вугілля», «ТІС-контейнер» та інших, у кожному з яких частки власників різні, плюс у деяких беруть участь фірми з різних країн. Втім, більшість цих фірм теж пов’язані з Федоричевим або Ставніцерами. Але зате у них є додатковий заробіток: в ході розростання нових терміналів ТІС вони приватизували земельні ділянки під ним (раніше це були пустирі), і тепер здають їх в оренду власному холдингу!

Не все в порядку виявилося і з земельною ділянкою в 132 гектара, якою володіє сам ТІС. У 2016 році народний депутат Віталій Купрій передав в правоохоронні органи документи, що свідчать про те, що ТІС користується цією землею за підробленими документами! Справа в тому, що акт на користування землею виписаний 13 березня 2001 року на ТОВ з іноземними інвестиціями ТІС, проте тоді компанія була ще СП, і переоформилася в ТОВ лише у 2002 році.

Також Купрій розповів і про те, що у 2007 році в ході корупційного змови чиновників «Укрзалізниці» і керівництва компанії з облаштування станції «Чорноморська-ТІС» було досягнуто угоду, за яким залізниця перестала стягувати належну плату за послуги з подачі та прибирання вагонів. У підсумку, за рік вітчизняний бюджет недопоміг близько 60 мільйонів гривень, а за 10 років понад півмільярда – які пішли в кишені Федоричева і Ставніцеров!

Потрібно згадати і про ще один «підробіток» співвласників ТІС, про яку в свій час повідомляли ЗМІ. Мова йшла про все того ж Кутателадзе, який дивовижним чином продовжує міцно тримати свою частку всі ці роки. Звичайно, це ще той перець у світі одеської корупції, але все ж його роль в ТІС часто незрозуміла: якщо Ставніцири це керуючі Федоричева, то хто тоді Кутателадзе? І ось на це питання давали таку відповідь: Кутателадзе в ТІС є «наглядачем» від кількох впливових людей, які займаються контрабандою! Причому, не тільки китайського ширвжитку, де питання стоїть тільки про несплату митних зборів, але й таких вантажів, сама наявність яких ретельно приховують: зброї і наркотиків. Журналісти робили натяки на те, що в купах металобрухту, руди і вугілля можна провезти хоч ракетну установку, хоч тонну кокаїну: за навантаженнями-розвантаженнями спостерігають всього 1-2 прикордонники, яких нескладно купити.

Аферою виявився і широко розрекламований Андрієм Ставніцером «прихід великого міжнародного інвестора», як він назвав компанію «DP World» з Дубая (де якраз тоді жив і навчався його син Давид). Восени 2016 року представники «P&O Maritime» (компанія з 2006 року належить «DP World») звернулися до міністра інфраструктури Володимира Омеляна і директора Одеського порту Ігоря Ткачука з діловою пропозицією купити належні порту дванадцять буксирів. Купити всього за 50 мільйонів доларів, причому заплативши одразу тільки половину, а решту внесками протягом 10 років. У складі делегації «P&O Maritime», окрім іноземців, були й Андрій Ставніцер зі своїм директором з розвитку ТІС Філіпом Грушком (див. список осіб), які лобіювали інтереси арабської фірми. Ба більше, пізніше повідомляли, що саме Ставніцер був ініціатором всієї цієї затії!

Хоча Омелян був не проти цієї угоди, вона зірвалася через упертість керівництва Одеського порту, а потім до скандалу залучилася і громадськість, вражена фінансовими розрахунками: згідно з ними, держава могла втратити до 4 мільярдів гривень! Для більшої переконливості підняли навіть профспілку порту, що вийшла на акцію протесту.

Однак Андрій Ставніцер не заспокоївся, і змайстрував іншу буксирну угоду, вже в порту Південний. Там його компанія «SD Capital» виступила організатором купівлі все тією ж «P&O Maritime» буксирної компанії «LB Shipping», і остання була перейменована в «P&O Maritime Ukraine». У чому інтерес Ставніцера? У тому, що він (а також Єгор Гребенников і Олег Кутателадзе) мають у цій компанії частку і фактично керують нею, так само як і терміналами ТІС. І в тому, що тепер тільки вони контролюють всі буксири в порту Південний – а отже, це відкриває їм дорогу до захоплення всього порту (нагадаємо, що ТІС займає тільки частину порту). При цьому вони будуть прикриватися участю в ТІС дубайської компанії «DP World», що передусім дає їм у руки надійний політичний щит проти українських правоохоронних органів. І коли наступного разу НАБУ або СБУ знову прийдуть з обшуками до офісів ТІС, то Ставніцер на весь світ закричить, що дурні українські слідчі розлякують міжнародних інвесторів.

Сергій Варіс, для SKELET-info