Українська організована злочинність і «забуття» в Google

Що спільного у педофілів, фінансових шахраїв, кримінальних «авторитетів» та українських корумпованих політиків?

Це – жага забути публічну інформацію про свої темні справи.

Глобальна афера

З 2019 року деякі власники українських інтернет-видань почали помічати щось дивне: до них все частіше почали надходити попередження від пошукової системи Google про порушення ними авторських прав. У листах від пошуковика говорилося, що нібито автор публікації повідомив про порушення виданням американського Закону «Про авторське право в цифрову епоху» (DMCA). Мовляв, ви незаконно опублікували чужу статтю, тому ми видалимо посилання на неї з пошукової видачі. А видалення з найбільшого світового пошуковика посилання на публікацію рівнозначно видаленню тексту з інтернету взагалі.

Те, що відбувається, викликало відчуття сюрреалістичності, оскільки часто скарги надходили на статті, авторами яких були співробітники редакцій, а іноді – самі видавці. Очевидно, що «листи щастя» строчили самозванці.

Ключ до пояснення цієї аномалії лежав на поверхні. А саме в тому, про кого були статті, авторські права на які стали об’єктом посягань. Це – фігуранти крупних корупційних скандалів, пов’язані з оргзлочинністю чиновники і політики, публічні люди, які постали перед очима суспільства у непривабливому світлі. Тобто, йдеться про зачистку пошукової видачі Google від «скелетів у шафі». Причому, здійснюється вона абсолютно шахрайським способом. (Автор не випадково використовує теперішній час, оскільки нічого ще не закінчилось).

Шахрайство з DMCA, звісно ж, не суто українське явище.

Рік тому, у травні 2020 року, американське видання The Wall Street Journal (WSJ) опублікувало своє дослідження, присвячене цій проблемі. Згідно з ним, у 2019-му Google видалив майже 80% з 240 млн посилань у своєму пошуковому каталозі, які були відзначені як порушення авторських прав (для порівняння: за вісім років, з 2002 по 2010 рік, було оскаржено лише 100 тис. посилань з каталогу пошуковика). Зараз щоденно пошуковому гіганту в рамках DMCA надходить близько мільйона скарг.

Традиційно левова частка скарг на порушення авторських прав надходить від антипіратських компаній – вони щорічно подають запити на видалення сотень мільйонів URL-адрес, які ведуть на сторінки з незаконно скопійованими фільмами, аудіотреками, комп’ютерними іграми та софтом. У більшості своїй це достовірні скарги, які надходять від імені реальних правовласників.

Скільки скарг подають шахраї, щоб прибрати з пошукової видачі компрометуючу інформацію про своїх клієнтів? Дослідники з WSJ пишуть, що «виявили сотні випадків, коли окремі особи або компанії, часто використовуючи явно вигаданих осіб, змушували <…> видаляти посилання на несприятливі статті та повідомлення у блогах, в яких передбачалося, що засуджені злочинці, іноземні чиновники та бізнесмени вчинили правопорушення в США та за кордоном».

Автор цих рядків вибірково вивчив історію претензій, поданих в рамках DMCA до десятка українських інтернет-видань (таких як «Українська правда», Цензор.НЕТ, «Обозреватель», «Апостроф», «ОРД», CRiME та ін.) за останні півтора року. Я виявив понад 2 тис. явно шахрайських скарг на нібито порушення авторських прав, що зачіпають десятки тисяч посилань на сторінки з делікатною інформацією.

WSJ у своїй статті особливо виділяє групу запитів з України, у яких шахраї вимагали видалити з видачі Google «несприятливий контент про депутатів українського парламенту, імовірних членів мафії та про інших урядових чиновників і бізнесменів». Американські колеги не вказують імена кінцевих «бенефіціарів» фейкових скарг, лише натякаючи на них.

Наприклад, у статті натякнули на одеського «бізнесмена, ймовірно пов’язаного з організованою злочинністю», і на двох миколаївських діячів з «політичними зв’язками, які нібито нажилися на фінансовій корупції».

У свою чергу я, вибірково обробивши отримані дані, отримав список з понад 50 політиків, бізнесменів, правоохоронців і явно кримінальних елементів, в інтересах яких самозванці намагалися зачистити пошукову видачу Google. Щоб цей текст не став співмірним за обсягом з романом «Війна і мир», зупинимося лише на тих, хто заслуговує особливої уваги.

Про кого промовчав Wall Street Journal

Як пише WSJ, художниця з Нортгленну (штат Колорадо) Джеймі Джадсон не знала, що її старий аккаунт на блог-платформі LiveJournal був захоплений кимось, хто пишe російською мовою в «рамках очевидної уловки з видалення» компрометуючого контенту.

У 2000-х вона використовувала свій онлайн-щоденник LiveJournal, щоб писати про японські комікси, закинувши його задовго до того, як кілька років тому на її сторінках почали з’являтися російськомовні записи про бізнесмена, ймовірно пов’язаного з оргзлочинністю в українському місті Одеса. Автори WSJ припускають, що тексти були запозичені з матеріалів, вперше опублікованих на інших веб-сайтах у 2017 році.

У 2019 році людина на ім’я Олександр Лісний попросила Google видалити з пошуку посилання на тексти на цих сайтах, вказавши як першоджерело повідомлення на сторінці пані Джадсон в ЖЖ (насправді він використовував у своїй схемі кілька аккаунтів на блог-платформі. – прим. авт.).

Автори WSJ замовчали, яку саме історію зловмисники намагалися видалити з пошуку, скориставшись зламаним аккаунтом художниці з Колорадо. Але ми знайшли в базі Lumendatabase запити в Google на видалення з пошуку посилань, поданих від імені Олександра Лісного. Ми проаналізували запити «Лісного» (наприклад, цей і цей) і з’ясували, що «фінт вухами» виконувався заради великого «авторитетного» підприємця з Одеси на ім’я Володимир Галантерник.

dqxikeidqxiqexant

Володимир Галантерник (в центрі)

Наскільки відомо, у дев’яностих роках Галантерник був пов’язаний з угрупуванням Олександра Ангерта, на прізвисько Ангел. У нього ж, як зазначено у звіті італійської поліції у справі про контрабанду наркотиків та зброї, опублікованому в 1998 році, входив і Геннадій Труханов, нинішній мер Одеси.

Зафіксовані WSJ шахрайські запити на «зачистку» пошукової видачі Google в інтересах Галантерника – лише верхівка айсберга. Наше дослідження показало, що «фейкові» скарги в рамках DMCA систематично надходять на посилання з текстами, у яких, окрім Галантерника, згадуються також: одеський градоначальник Геннадій Труханов, кримінальний «авторитет» Олександр Ангерт (прізвисько Ангел), виходець з «російської мафії» початку 1990-х Леонід Мінін, бізнесмен з неоднозначною репутацією Олександр Жуков та ТОВ «Євротермінал» — монополіст з обслуговування транспортних засобів у Одеському морторгпорту.

Ще в 2013 році журналісти проекту “Слідство.Інфо” з’ясували, що компанія «Євротермінал» отримала ексклюзивні права на «розмитнення» імпорту в Одеській області за особистим рішенням тодішнього президента Віктора Януковича.

Як писала «Українська правда» з посиланням на журналістів-розслідувачів, президент компанії – росіянин Павло Лисіцин – «тісно пов’язаний з Леонідом Мініним, Олександром Ангертом та Олександром Жуковим, які звинувачувалися у незаконних поставках зброї з України в Хорватію в розпал війни в колишній Югославії».

Крім того, за даними журналістів, «в коло бізнес-партнерів керівника «Євротермінала» входить ще одна людина зі специфічною біографією» – Олександр Ангерт – громадянин Ізраїлю, який «був засуджений за вбивство і допомагав організувати прибуткову торгівлю нафтопродуктами через Одеський порт».

Автори матеріалу також знайшли документ, у якому говориться, що Ангерт «є членом міжнародного злочинного угрупування, а керівником цього угрупування названий колишній одесит Леонід Мінін».

Автори розслідування акцентували увагу також на тому, що хтось докладав надзвичайно багато зусиль, щоб ці «скелети у шафі» не були розголошені. «Хтось дуже дбає, щоб темне минуле не завадило такому чудовому теперішньому», — підкреслили журналісти.

Від себе додамо, що ця турбота настільки сильна, що оригінальне розслідування зникло з сайту його авторів. Більш того, загадковий хтось періодично посилає в Google «фейкові» скарги на нібито порушення авторських прав і вимагає видалити з результатів пошуку згадки про кінцевих бенефіціарів «Євротермінала» на інших сайтах. Згідно з нашим дослідженням, під прицілом опинилися «Українська правда», Цензор.НЕТ, «Обозреватель», «ОРД», CRiME та з десяток інших інформаційних ресурсів.

Йдемо далі.

Автори дослідження Wall Street Journal натякали на ще два українських шукачів «забуття» в Google – якихось миколаївських бізнесменів з політичними зв’язками. Американці і в цьому випадку не назвали імен, але «вичислити» їх теж не складає труда.

Владислав Чайка – швагро голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, син покійного багаторічного мера Миколаєва Володимира Чайки. Олексій Пеліпас – приятель і бізнес-партнер Чайки-молодшого і, як стверджують миколаївські журналісти-розслідувачі, «мозковий центр» корупційних схем з міською нерухомістю і землею. Пеліпас, судячи з матеріалів кримінальник хронік, входить у угруповання Михайла Тітова, грізного кримінального «авторитету» на прізвисько «Мультик»; Владислав Чайка також має з ним спільні справи.

Олексій Пеліпас і Владислав Чайка, перші роки «співробітництва».

У 2019 році в інтересах Пеліпаса та Чайки намагалися зачистити з пошукової видачі серію статей Миколаївського центру журналістських розслідувань, філії американської неприбуткової організації Global Investigative Journalism Network. Як пізніше писав сам «Нікцентр», у запитах на видалення було зазначено, що матеріали розслідування нібито були копіями постів у «Живому Журналі» від редактора газети «Вечірній Миколаїв» Ігоря Данилова. Як з’ясувалося, це був фейковий аккаунт від імені миколаївського журналіста – справжній Данилов заявив, що не створював ці пости і не відправляв запити на видалення публікацій Центру.

Роком пізніше, в 2020-му, якісь «доброзичливці» шляхом подачі «фейкових» скарг тричі намагалися видалити з пошукової видачі Google замітку на CRiME про арешт Олексія Пеліпаса і статтю про політичні амбіції шурина Разумкова, підготовлену проектом CR iME спеціально для «ОРД». Причому, у одному з випадків скаржник підписався як «Andrew Karpinski». Практично так само, як звуть редактора тієї статті та автора цих рядків.

Американський тягар Сергія Тігіпка, Павло Фукс, спонсори Шарія і педофіл

При підготовці цього матеріалу автор спробував систематизувати бенефіціарів «зачистки» за групами, наприклад, «політики», «бізнесмени», «чиновники» та «кримінальні елементи». Але зіткнувся з проблемою: надто часто у нас політики і чиновники є одночасно бізнесменами і кримінальними елементами. І навпаки.

Сергій Тігіпко

Візьмемо, наприклад, мультимільйонера Сергія Тігіпка. Великий банкір, колишній міністр і народний депутат, сміливий політик, свого часу ризикнувший кинути виклик Віктору Януковичу (але швидко «злився»). З середини минулого року в базі даних Lumendatabase стали з’являтися претензії до Google з вимогою вилучити з пошуку кілька сотень посилань нібито через порушення авторських прав (наприклад). Тексти, які вимагали вилучити з пошуку самозванці, здебільшого об’єднували два імені – Сергій Тігіпко і Пол Манафорт.

Політтехнолог Дональда Трампа Манафорт був засуджений у США по справі про російське втручання у американські вибори. До Революції гідності він з великим зиском для себе консультував українських політиків з Партії регіонів. Серед клієнтів Манафорта був і Сергій Тігіпко. Імовірно, півроку тому Сергію Леонідовичу стало вкрай некомфортно від згадок його імені у контексті засудженого соратника Трампа.

Павло Фукс (у центрі)

Кілька місяцями раніше, у квітні 2020-го, в Google почали надходити скарги на статті, в яких фігурує олігарх Павло Фукс, нині прагнучий через суд заткнути рот сайту «Обозреватель» Михайла Бродського. Якісь доброзичливці «застовбили» авторські права на статті як про нагромадження Фуксом первинного капіталу, так і про його справи нинішні. Примітно, що «пред’яви» в інтересах цього олігарха в Google строчив персонаж, до недавнього часу видававший себе за Катерину Каплюк, журналіста-розслідувача та радника голови Нацагентства протидії корупції.

Цей же самозванець був помічений у спробах «зачистити» пошукову видачу від згадок у негативному контексті засновника інвесткомпанії Concorde Capital Ігоря Мазепи. «Катерина Каплюк» також неодноразово намагалася вибити з пошукової видачі тексти про скупку Павлом Фуксом енергетичних активів оточення Януковича та про його спільний газовий бізнес з сім’єю, яка спочатку стояла за нашумілою аферою з «вишками Бойка».

За рік до «Побережанського», восени 2019-го, серію скарг на нібито порушення авторських прав подав осіб, що назвався як Єгор Барський. Ось приклад одного з його звернень:

Як видно за посиланням, зазначеним Барським як «першоджерело», «оригінальна» стаття з’явилася на його сайті приблизно тоді ж, коли він став завалювати Google скаргами на нібито порушення його авторських прав. Але контент, який він намагався таким чином вичистити з пошукового індексу, з’явився шістьма роками раніше, у 2013-му. Я точно пам’ятаю, позаяк сам писав на цю тему.

Йдеться про "пригоди" нині колишнього ректора Академії водного транспорту Василя Михайлова.

Василь Михайлов

У далекому 2009 році, коли при владі були «помаранчеві», Михайлова та кількох його спільників «взяло» УБОЗ у ході масштабної операції проти порнографів-педофілів. Незважаючи на величезну доказову базу, купу матеріальних доказів і свідчення численних жертв, «справу Михайлова» двічі відправляли на дорозслідування, поки у 2013-му, напередодні Революції Гідності, її остаточно не спустили на гальмах. Василь Михайлов вийшов на свободу.

Вісім років тому, коли скандал був іще на слуху, говорили, що ректору-порнографу допомогли вижити в СІЗО і, врешті, уникнути покарання серйозні зв’язки у владі. Але імен не називали. Однак завдяки фейковим скаргам «Барського» ми знайшли посилання на передісторію «педофілгейта», і тепер можемо припустити, що Василь Михайлов був пов’язаний з верхівкою колись правлячої Партії регіонів через Антона Пригодського, і саме завдяки цим зв’язкам уникнув покарання.

Антон Пригодський

Антон Пригодський, судячи з повідомлень ЗМІ, досі наглядає за нерухомістю Януковичів, що опинилася в анексованому Криму.

Кримінальні справи та заплямовані погони

Ось уже кілька місяців поспіль адміністраторам Google щоденно надходять вимоги вилучити з пошуку посилання на матеріали, в яких у негативному контексті згадується Павло Барбул, колишній директор держкомпанії «Спецтехноекспорт» (входить до концерну «Укроборонпром»). У базі даних Lumendatabase вже накопичилися сотні звернень щодо вилучення URL-адрес контенту, де фігурує прізвище екс-керівника держструктури, що спеціалізується на торгівлі озброєннями.

Павло Барбул (ліворуч) на засіданні суду у своєму кримінальному справі

Павло Барбул проходить в якості обвинуваченого у кримінальному провадженні №52017000000000889, яке вела Національне антикорупційне бюро (у січні справа пішла на розгляд у суд).

Як пише «Слово і діло», детективи НАБУ встановили, що у 2009 році з ініціативи керівництва «Спецтехноекспорту» держпідприємство уклало з іноземною компанією Global Marketing SPLTD угоду по супроводу одного з зовнішньоекономічних контрактів. За цим контрактом «Спецтехноекспорт» мав поставити військову продукцію, вироблену держпідприємством «Завод 410 ГА», для Міністерства оборони Індії (Штаба Повітряних сил). Посередництво нерезидента мало забезпечити укладення та подальше виконання зовнішньоекономічного контракту, за що «Спецтехноекспорт» заплатив $2,22 млн. Однак детективи НАБУ встановили, что Global Marketing SPLTD заявлені послуги не надавав, хоча між «Спецтехноекспортом» та іноземною фірмою були підписані акти про виконання робіт. На основі зазначених актів «Спецтехноекспорт» перерахував $2,2 млн на рахунок Global Marketing SPLTD в банку Noor Islamic Bank в ОАЕ. Таким чином, держпідприємству було завдано шкоди на зазначену суму. (Більше про це і не тільки кримінальні епізоди можна прочитати, наприклад, тут).

У процесі досудового розслідування по цьому епізоду Павло Барбул ледь не нарвався на ще одну кримінальну справу. Згідно з інформацією з рішення Вищого антикорупційного суду від 29 грудня 2019 року, детективи НАБУ стверджували, що Барбул намагався здійснити незаконний вплив на процес досудового розслідування по справі «Спецтехноекспорту», в тому числі шляхом надання неправомірної вигоди. Крім того, він нібито оплачував послуги деяких представників ЗМІ «в тому числі з метою необґрунтованої публічної дискредитації НАБУ в особі детективів, які розслідують справу».

Очевидно, вважаючи «тролінг» фейковими скаргами на порушення авторських прав недостатньо ефективним, фігурант кримінальної справи Павло Барбул пробує «почистити» інтернет від свого кримінального шлейфа руками Національної поліції. З 4 грудня минулого року Печерське управління ГУНПУ в Києві розслідує кримінальне провадження № 12020100060003326, відкрите за заявою Павла Барбула про нібито скоєння щодо нього злочину, передбаченого ч.2 ст.182 Кримінального Кодексу. Заявник звинуватив понад два десятки журналістів та власників інтернет-видань у порушенні недоторканності його приватного життя, що завдало суттєвої шкоди охоронюваним законом правам. Павло Барбул стверджує, що медійники вчинили злочин, нібито здійснюючи незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про Барбула без згоди Барбула.

Колега по ГСУ НПУ Дмитро Бут не настільки суворий, і пишучі про нього журналісти не ходять під кримінальними справами. Фейкові скарги на Google про порушення авторських прав, подані явно в його інтересах (подібних звернень лише від імені якоїсь «Насті Макарової» було подано близько 500 штук), доповнюються спробами набити пошукову видачу «позитивчиком».

Дмитро Бут

«Позитивчик» цей, на жаль, має помітний відтінок курйозу: в одному високопоставлений слідчий виступає експертом зі сторожових собак, в іншому – по смарт-годинниках, в третьому розбирає плюси і мінуси служб доставки їжі. Такі публікації розміщуються на додаток до спроб вичистити з пошукового каталогу Google посилання на матеріали про невідповідність способу життя Бута його доходам (ось приклад скарги), про вартість навчання його дочки в Англії (скарга), про кримінальну справу, де Дмитро Бут фігурував аж ніяк не слідчим (приклад скарги).

Серед інших правоохоронців, в інтересах яких шахраї «зачищають» Google, можна виділити наступних.

Прокурор Микола Ульмер. Рік тому самозванці «присвоїли» авторські права на публікації про розслідування можливого незаконного збагачення Ульмера і вимагали їх видалення з пошукової видачі.

Прокурор Олександр Харлов. Його доброзичливці намагалися видалити з пошуковика публікації про можливу причетність цього законника до крадіжки з столичного ювелірного магазину Graff 2,5 млн євро в ювелірних виробах та іноземній валюті.

Прокурор Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області Андрій Шандарак ще недавно обвинувачувався у хабарництві, однак суд його виправдав. Замітку про це за допомогою фейкової претензії в рамках DMCA захотіла «знести» з пошукового індексу «Галина Карпович». Примітно, що історія претензій цього персонажу в Lumendatabase показує, що «Карпович» намагалася неодноразово зробити щось подібне в інтересах згаданої вище групи Труханова – Галантерника – Мініна – Ангерта та інших.

Звіти Google по скаргах, поданих у рамках DMCA на українські інтернет-видання, самі по собі є скарбницею компромату. Тут можна зробити немало відкриттів чудних і натрапити на «дивовижних звірів».

Розповідати про фігурантів світських і кримінальних хронік, які шукають «забуття» в пошуковій видачі Google, можна нескінченно довго. Але нам потрібно помалу рухатися до фіналу.

Modus operandi

Дослідники The Wall Street Journal рік тому знайшли немало «фірм, що стверджують, що можуть видаляти негативний контент з популярних пошукових систем, включаючи Google». Але уточнимо: вони явно шукали в англомовному сегменті інтернету. В україно- та російськомовному сегменті подібних пропозицій немає. Послуги з видалення посилань на негативний контент з пошукової видачі у нас відкрито не рекламуються.

Єдиний персонаж, який визнав хоча б побічно, що хтось в його інтересах видаляє з пошуку Google посилання на компромат фейковими скаргами на порушення авторських прав – скандальний київський забудовник Андрій Вавриш, який тепер перебуває під слідством.

Андрій Вавриш

Після того, як «підлеглі» Вавриша вимагали видалити з Google посилання на неприємні для них матеріали від імені інтернет-видання theБабель, будівельний магнат у коментарі редакції сайту пояснив, що, мовляв, це активісти-добровольці таким чином допомагають йому очищати інтернет від скверни.

Ці ж «активісти» намагалися видалити з пошуку замітку про нібито махінації Вавриша з нерухомістю, зачищали посилання на матеріал про можливі махінації з земельною ділянкою Генпрокуратури. Намагалися вони також вибити з пошукового каталогу посилання на нашу статтю про інтриги в Державній архітектурно-будівельній інспекції, підготовлену спеціально для «ОРД».

Очевидно, що ці та інші «активісти», діючи в інтересах згаданих (і не згаданих) у нашій статті громадян, шлють вісточки до Google аж ніяк не безкорисливо.

Автори WSJ, ретельно вивчивши інформацію про відправників фейкових скарг до Google, виявили ключові ознаки шахрайства:

- явно вигадані імена відправників (часто нагадують нікнейми малолітніх геймерів – прим. авт.);

- фотографії нібито відправників на аватарках – скопійовані з інтернету портрети випадкових людей;

- блоги, що приписують собі авторство, містять підозріло мало записів;

- фальшиві претензії на зв’язки з легітимними публікаціями справжніх авторів.

Автор цих рядків в свою чергу виявив, що найчастіше самозванці як першоджерело вказують, на перший погляд, випадково обраний сторонній ресурс, що скопіював оригінальний текст. І не надто «заморочуються» тим, що ім’я заявника про порушення авторських прав жодним чином не збігається з ім’ям автора, вказаним навіть у тій копії, яку в скарзі на порушення вони вказують як першоджерело.

Однак нерідко трапляються випадки, коли шахраї створюють «з нуля» сайт, де акумулюють копії контенту, на який надійшло замовлення, і вже його вказують як першоджерело.

Це теж карається

Фахівці в галузі захисту авторських прав стверджують, що до початку 2020 року Google задовольняв скарги, подані у рамках DMCA, майже без зайвих питань. Це стосувалося як правомірних скарг, так і звернень, поданих шахраями, що «зачищають» пошукову видачу в інтересах скомпрометованих суб’єктів. Цілком правомірні URL-адреси через претензії шахраїв «вилітали» з пошуку пакетами, якщо адміністратори сайтів, які стали об’єктами «DMCA-атак» самозванців, не реагували вчасно й адекватно на попередження адміністраторів Google.

Вже минулого року у відповідь на звернення про порушення авторських прав адміністрація пошукового гіганта почала все частіше просити докази того, що скаржник дійсно є правовласником. З другої половини 2020-го первинного «пакету документів» було вже недостатньо – Google ставить правовласникам уточнюючі питання. За словами наших співрозмовників, тепер авторам та їхнім законним представникам доводиться трішечки попітніти, щоб пошуковик задовольнив їхні скарги. Що стосується шахраїв-вичищувачів, то обійти встановлені «фільтри» тепер їм практично неможливо.

У ході нашого дослідження ми фіксували спроби самозванців вдати до Google сфабриковані «на коліні» юридичні документи і навіть підроблені рішення судів. Але всі вони були марними. Неправдива скарга на порушення авторських прав зараз має шанс бути задоволеною менший, ніж один зі ста.

Нижче – графіки за результатами розгляду скарг на нібито порушення авторських прав інтернет-виданнями «Українська правда» та «ОРД», складені за статистикою Google.

Дані по скаргам на «Українську правду»

Дані по скаргам на «ОРД»

Статистика показує, що Google видалив з пошукового каталогу відповідно 3,2% і 13,7% оскаржених посилань двох видань. Але інфографіка не враховує, що практично всі видалені посилання були оскаржені до 2020 року – тобто, до введення жорсткого фільтрування претензій, поданих у рамках DMCA. Зараз «скарги» зловмисників не проходять, за винятком вкрай рідкісних випадків.

Акаунт, що подав кілька скарг і не зміг переконати Google у правомірності своїх претензій, отримує «клеймо» шахрая, і надалі подані ним претензії відхиляються в автоматичному режимі.

Отже, Google тепер припиняє шахрайські претензії на корені, і посилання на статті, які самозванці намагаються «зачистити», залишаються в пошуковому каталозі на своєму місці. Але, за спостереженнями автора, від цього фейкових скарг на порушення авторських прав не стає менше, а скоріше навпаки. У чому тут справа?

Очевидно, у грошах.

Те, що обдурити Google фальшивою скаргою зараз практично неможливо, не означає, що це неймовірно зовсім – завжди є якийсь шанс, нехай і ілюзорний, що може вийти якщо не з сотої, то тисячною спробою. Але головне, що рядок «зачистка Google» (або щось подібне) все ще солідно виглядає в прайсі. І на неї можна списати немалу частину бюджету, виділеного клієнтом на поліпшення його репутації в інформаційному просторі.

Однак тут усі учасники авантюри виходять на слизький шлях. Пропозиція прибрати за винагороду з Google URLи на делікатний контент має ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 або ч.2 ст. 190 Кримінального кодексу (шахрайство). Оскільки громадяни, що пропонують подібну «опцію», не мають ні прав, ні можливості виконати обіцяне.

Якщо ж відкрити науково-практичний коментар до ст. 190 КК і прочитати його уважно і вдумливо, то можна побачити ще одну юридичну пастку. У контексті виходить, що об’єктом злонаміреного посягання стають не тільки гроші клієнта, але й авторські права реальних правовласників, публікації яких намагаються «випиляти» з пошуковика шахрайськими претензіями.

Про прецеденти, коли ЗМІ пробували притягнути самозванців до відповідальності за допомогою поліції, я не чув. До того ж, щоб зробити подібне, знадобляться немалі ресурси при ілюзорних шансах на успіх. Адже з зрозумілими причинами менеджери, які відправляють до Google фейкові скарги, користуються «лівими» ящиками електронної пошти і вигаданими особистостями. Знайти виконавця, зв’язати його з бенефіціаром, довести злий намір і, так би мовити, закріпити все це процесуально – завдання нетривіальне.

Однак більшість вигодонабувачів від «зачистки» пошуковика, як ви зрозуміли з викладеного вище, вже ходять під «провадженнями». За якими проводились обшуки і вилучення. Серед отриманих доказів на руках у слідчих цілком можуть виявитися докази шахрайства з авторськими правами. І тут вже все залежить від «виробничої необхідності» органів слідства, розкручувати ще один епізод кримінальної діяльності фігуранта, чи ні.

Інша «неприємність» криється в заплутаних правах й інтересах властей країни, резидентом якої є сам пошуковик.

Заповнюючи форму повідомлення у Google про порушення авторських прав, потрібно присягнути під страхом покарання, що заява правдива.

Така вимога може здатися більшості жителів наших широт чистою формальністю, але насправді це не так. Повідомлення про порушення авторських прав, нехай і в електронній формі, це не привітальна листівка. Це документ, що несе певні правові наслідки. Відповідно, якщо ви в ньому свідомо брешете, в товстих томах американського законодавства може знайтися стаття, під кваліфікацію якої підпадуть ваші дії.

До того ж, у тамтешніх властей і широкої громадськості навряд чи викликає розчулення, що українські персонажі, підозрювані в кримінальних злочинах, маніпулюють законами США, щоб прибрати з інформаційного простору історію своїх вчинків.

Андрій Карпінський, головний редактор проекту CRiME, спеціально для «ОРД»