Відступаючи, російські окупанти пограбували музеї Херсона та осквернили могили

Читать на русском

З кінця жовтня російська окупаційна адміністрація вивезла з Херсона пам’ятники історичним діячам часів Російської імперії, експозиції та фонди міських музеїв і навіть останки одного із засновників міста – князя Григорія Потьомкіна.

Після звільнення Херсона збройними силами України слідчі та прокурори розслідують злочини росіян та колаборантів, у тому числі розграбування музеїв. Про те, як одні співробітники музеїв намагалися врятувати фонди від викрадення, інші, навпаки, допомагали їх вивозити і які в результаті цінності викрали окупанти — у матеріалі видання « Грати ».

Останки князя

«Він навіть не святий. Лежав собі і нікому не був потрібен, а тепер такий ажіотаж, я не розумію» — обурено каже жінка похилого віку, яка продає свічки у Свято-Катерининському соборі Херсона.

Так вона відповідає на запитання журналіста «Ґрат», чи правда, що, відступаючи з міста, росіяни забрали з собою останки князя Григорія Потьомкіна. Лідер російської імператриці Катерини II і один із засновників Херсона, він був похований у склепі під храмом-усипальницею.

26 жовтня Володимир Сальдо, голова окупаційної адміністрації, повідомив , що останки Потьомкіна вивезли на окуповану частину Херсонської області на лівий берег Дніпра, щоб князь «подивився не лише на Херсон, а на всю Херсонщину».

«Там навіть не тіло, там кісточки і маленький перстень із печаткою», — змовно додає жінка і радить поговорити з отцем Іллею — священиком храму.

Через тиждень після відходу окупантів, 17 листопада, у соборі частково вибиті вітражі, на підлозі лежить масивна люстра. Батько Ілля, молодий темноволосий чоловік із сумними очима та акуратною невеликою борідкою, розповідає, що люстра постраждала від вибуху вежі телецентру по сусідству.

Її, а також міські котельні, підстанції та вежі мобільного зв’язку, за свідченнями міських жителів та співробітників комунальних підприємств, з якими спілкувалися Ґраті, росіяни підірвали, відступаючи з міста. Без зв’язку священнослужителі повідомляють парафіянам храму час богослужінь за допомогою фліпчарта на внутрішніх дверях собору. Внизу розкладу на магнітній дошці червоним маркером написано: "Час київський!"

Батько Ілля показує склеп, де лежали останки Потьомкіна, але про те, хто і як їх вивозив, розповідає неохоче. Відсунувши килимову доріжку, він відкриває дерев’яні дверцята в підлозі храму і спускається вниз кам’яними сходами в невелике приміщення з кам’яним постаментом.

«Тут лежала дерев’яна труна з останками князя. Усередині був не повний скелет, а лише фрагменти тіла, бо щонайменше двічі останки зазнавали осквернення», — каже священик.

Він розповідає, що після смерті Катерини II її син імператор Павло I розпорядився викинути з усипальниці порох фаворита матері, але симпатики князя зберегли його останки і згодом повернули в усипальницю. За іншими свідченнями , указ виконали лише частково — останки турбувати не стали, а просто засипали склеп землею, а згодом знову відкопали.

Отець Ілля, священик Свято-Катерининського собору, біля постаменту, на якому стояла труна з останками князя Григорія Потьомкіна. Херсон, 17 листопада 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґраті

Після революції та створення СРСР більшовики влаштували у соборі музей атеїзму. У 1930-х роках як експонат у ньому виставляли, зокрема, череп Потьомкіна. Через якийсь час череп князя прибрали з експозиції. Що сталося з ним, не знає ні батько Ілля, ні місцеві історики.

Після проголошення незалежності України собор повернули церкви та відреставрували. Священики регулярно запалювали в склепі біля труни з кістками Потьомкіна свічки і молилися за упокій душі князя.

За словами отця Іллі, після захоплення Херсона співробітники окупаційної адміністрації часто приходили до собору та водили сюди делегації російських чиновників. Пізно ввечері 25 жовтня вони знову навідалися до собору, але цього разу вимагали віддати їм труну з останками Потьомкіна. Настоятель храму отець Петро востаннє прочитав заупокійну молитву та труну відвезли.

«Вони (окупаційна адміністрація — Ґ) побоювалися за їхню безпеку. Це звичайно безпідставно. Це вони зараз такі всі імперці, а за радянських часів їм було начхати, — каже отець Ілля і додає. — Ми бачимо дуже суперечливу поведінку тих, хто забрав із собою ці останки, які мають історичну цінність. Бо лише за незалежної України була шана та повага для історичного минулого».

Хто саме забрав із храму останки князя він не уточнює. Де вони зараз перебувають – достеменно не відомо.

Доля директорки

Відступаючи на лівий берег Дніпра, окупанти вивезли з Херсона і значно цінніші предмети — колекції міських музеїв.

Два найбільші музеї Херсона — Краєзнавчий та Художній — розташовані навпроти один одного за три квартали від Річкового вокзалу. 16 листопада неподалік них загинув літній чоловік — він став однією з перших жертв російських обстрілів міста, що відновилися після відступу.

За день до того в обох музеях почали працювати українські правоохоронці, поліцейські взяли обидві будівлі під охорону.

Секретар Краєзнавчого музею Олена Єрьоменко розповідає, що співробітники СБУ та прокуратури два дні проводили у музеї слідчі дії та опитували співробітників. Оскільки правоохоронці закінчили роботу, вона погодилася показати Ґратам як виглядає музей після окупації.

Єрьоменко працює у музеї 21 рік. Вона розповідає, що після окупації Херсона частина працівників виїхала з міста, але більшість, як і вона, залишилася.

«У перший день ми намагалися додзвонитися до директорки Тетяни Братченко. Пропонували сховати експонати у сховищі, але вона сказала – не треба, – згадує Єрьоменко і продовжує. — А потім прийшли росіяни і директорка почала з ними співпрацювати. За моїми даними, зараз вона у Криму».

73-річна Тетяна Братченко очолювала музей з 1997 року. 25 жовтня, напередодні визволення Херсона, Служба безпеки України оголосила їй підозру у колабораціонізмі. Слідство вважає, що вона публічно підтримала окупацію та заперечувала відповідальність РФ за вторгнення в Україну.

Слідчий СБУ Іван Устенко написав у підозрі, що після захоплення міста Братченко співпрацювала з окупаційною адміністрацією, продовжувала керувати музеєм та організовувала тематичні виставки на підтримку РФ.

Це ж Ґратам підтвердила секретар Олена Єрьоменко. З її слів, під час окупації музей функціонував, але щодня експозиції не виставлялися.

«Окупаційна адміністрація робила замовлення, і вони проводили тематичні екскурсії типу 9 травня», — розповідає вона.

Пропагандою слідство вирішило виступ Братченка на російських пропагандистам, зокрема виданням REN.TV, life.ru та «Известия», де вона розповідала, як «рятувала» експозиції музею під владою Києва. Наприклад, що міське управління культури змушувало музей не виставляти орден Суворова та радянський прапор.

«Ви не уявляєте, що тут було. Коли тобі розповідають, що Росія тут назавжди, що Росія це класно. Росіяни переможуть. Ідеш напиваєшся коньяку пару чарок», — тремтячим голосом розповідає Єрьоменко. Вона пішла із музею 18 травня.

Єрьоменко згадує, що тоді у музеї відзначали професійне свято. Вітаючи співробітників, Братченко сказала, що співпрацюватиме з окупаційною владою.

«Директриса нас зібрала, привітала зі святом і сказала, що співпрацюватимемо з окупаційною владою. Усі почали відзначати, — згадує Єрьоменко. — Усі почали кричати — перемога росіян. Я сказала, що з цим не зовсім згодна, що перемога буде за росіянами. Після цього директорка сказала, що не чекала від мене такого і що більше музей моїх послуг не потребує».

З тексту підозри Братченка випливає, що з 15 до 18 червня з нагоди Дня міста у Херсонському краєзнавчому музеї виставлялися експонати Меморіального музею Санкт-Петербурга. Під час виставки Братченко разом із депутатом Держдуми РФ Ігорем Кастюкевичем та заступником голови окупаційної адміністрації Сергієм Черевком підтримувала окупацію Херсона та діяльність у місті партії «Єдина Росія».

«Грати» намагалися зв’язатися із Братченком, але це не вдалося.

Золото, лев, зброя

Олена Єрьоменко проводить кореспондента «Ґрат» до приміщення музею. На першому поверсі – відділ природи. За словами секретаря, за час окупації він не постраждав. На стендах під склом опудала тварин та птахів, що водяться на Херсонщині — козуля, лисиця, ховрах, чапля, зимородок.

«Всі опудала на місці. Вони дуже цінні, до речі, їм понад 100 років», — каже Єрьоменко.

У залі, присвяченій історії кіммерійців, скіфів та сарматів Народи, які населяли північне Причорномор’я в Х-ІІ століттях до нашої ери , не залишилося практично жодного експонату. Під скляними вітринами лише таблички з описами: бронзові сокири, сокири з каменю та міді, крем’яні серпи.

Зник, у тому числі, комплекс сарматських прикрас — золота сережка, дві великі сердоликові намистини-амулети, пара браслетів, застібки для одягу та масивна шпилька-фібула. Прикраси, загальною вагою 300 грам, датуються I століттям до нашої ери. 1985 року їх випадково виявили у ріллі поля на околиці села Солонці. Імовірно, це або скарб, або поховання почесної сарматської жінки.

Щоб зрозуміти, як виглядали прикраси, Єременко вручає кореспондентові набір листівок із зображенням найцінніших експонатів музею. У кімнаті по сусідству зберігалися монети та нагороди часів Російської імперії. Секретар киває на порожні стелажі: «Тож начисто вимели». І додає — забрали також колекції монет та виробів із срібла, медалі та зброю.

Пустує і стенд із церковним начинням XVIII-XIX століть. Судячи з написів, у ньому виставляли ікони, пасхальне яйце та церковне начиння, дароносицю та потир.

Зі сховища всі піднімаються на поверх і проходять до зали, присвяченої Античності.

Розграбована антична зала Херсонського краєзнавчого музею. 17 листопада 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґраті

З експонатів залишилася лише мармурова статуя першого римського імператора Октавіана Августа та велика грецька амфора.

«О, моя степова Елладо, ти й нині антично-ясна», — написано рядки Євгена Маланюка на червоному полотні над порожніми стендами, де виставлялися ще як мінімум чотири амфори.

Єрьоменко вказує на один із порожніх стендів — тут була мармурова скульптура лева — символ херсонського краєзнавчого музею. Метрову статую з майстерним різьбленням у 1890 році виявили при розкопках давньогрецького поліса Ольвія під Одесою. Статуя, датована V століттям, ймовірно, була надгробною пам’яткою.

Хто саме і коли вивозив експозицію Єрьоменко не знає — з початку липня до 15 листопада її в музеї не було. Вона переказує слова охоронців музею, які спостерігали за пограбуванням фондів. Вони стверджують, що експонати вивозили на два заходи наприкінці жовтня перед відступом з міста росіян. Експозиції вивезли у вантажівках із написами «МНС Росії», процесом керували дві невідомі жінки. Директриси Братченка на той час у місті вже не було.

«Куди вивезли – ніхто нічого не знає. А в нас відео-охорона встановлена, вони навіть жорсткий диск забрали. Розуміли, що не рятують цінності, а просто їх крадуть», — зітхає Єрьоменко.

Усі проходять до зали заснування Херсона. З нього зникла діаграма заснування міста, зброя ХІХ століття, деякі вітрини розбиті, підлога засіяна склом, посеред зали на стільці хтось залишив білі рукавички, за словами секретаря, у таких зазвичай працюють співробітники музею. Герб гетьмана Івана Мазепи та інсталяція побуту часів Кримсько-татарського ханства залишилися на своїх місцях.

У залі про Другу світову теж багато битого скла, поруч із розбитим стелажом лежить міна для міномета. Хтось витяг її, але потім все ж таки залишив.

«Там, де порожні місця, були переважно зброя та нагороди», — пояснює секретар. За її словами, з музею забрали нагороди Червоної армії та Вермахту, а також ключ від міста Потсдам – трофей радянського генерала Захара Видрігана.

Які збитки музею завдала окупація? — замислюється Єрьоменко, але поки що відповісти на це запитання не може. Шанси з’ясувати повний список вкраденого є. Співробітники музею знайшли інвентарні книги та описи колекційних фондів. Тепер «фондовики» музею зможуть згодом скласти перелік вкраденого.

«Моя річ — поновити всю документацію, — каже Єрьоменко і додає. — СБУ сказала нам — ніхто від відплати не втече, не переживайте».

Недоховані картини

Будівля Художнього музею привертає увагу великим банером «Велика реставрація. Програма президента України».

Вранці 18 листопада біля хвіртки залізної будівельної огорожі, якою обгороджено музей, кореспондент «Ґрат» несподівано стикається з міністром культури Олександром Ткаченком. Той просить допомогти принести з машини кілька картин.

У фойє музею він вручає їхній директорці Аліні Доценко. Та стверджує, що президентський банер провисів на будівлі всю окупацію.

«З того, що зрозуміло зараз, вони почали вивозити фонди буквально за кілька днів до звільнення міста і, судячи з усього, добре знали, що вивозили, — сказав міністр Ґратам. — Тому що була співпраця з боку колишніх співробітників музеїв».

Міністр стверджує, що музейні фонди не змогли евакуювати із міста, оскільки не було відповідної держпрограми.

«24 лютого ми були на зв’язку з директором, але вже було пізно щось вивозити, бо вже стріляли», — стверджує Ткаченко.

Розпрощавшись із міністром, який вирушив до Краєзнавчого музею, директорка Аліна Доценко, експресивна жінка, у товстих окулярах та дутій куртці, запрошує кореспондента «Ґрат» подивитися музейні фонди. Темне приміщення розділене на дві частини рядами стелажів з картинами. Більшість з яких порожні.

У сусідньому кабінеті слідчі та прокурори по черзі опитують співробітників музею.

Доценко згадує розмову з міністром у перший день війни докладніше. Близько 15:00 Ткаченко організував онлайн-конференцію з директорами музеїв. Він запитав директорку, чи зможе вона організувати вивезення фондів.

«Я питаю: на чому вивозити? Для колекції необхідно 50 машин, вантажники, фінанси та охорона. А над містом уже літають літаки, його обстрілюють. Дорога на Миколаїв небезпечна», — згадує Доценко.

На той час картини та скульптури, які виставлялися у музеї, й так були зібрані у підвальних приміщеннях, оскільки у будівлі з грудня 2021 року йшли реставраційні роботи. Доценко розповідає, що вся колекція музею – 14 тисяч експонатів – не помістилася у фондах і тому частину з них зберігали у реставраційній кімнаті та інших кабінетах.

«Звичайно, треба було вивозити. Міг би допомогти підрядник [ремонтно-реставраційних робіт], але вони змилися з самого ранку 24 лютого», — скаржиться директор.

За її словами, управління культури обласної держадміністрації, яке відповідало за ремонт, також не допомогло з евакуацією. У результаті Доценко закрила приміщення музею, а всім, окрім найдовіреніших співробітників, сказала, що встигла вивезти колекцію із міста.

Директриса розповідає, що у колекції музею були картини англійського художника XVII століття Пітера Лелі, а також роботи невідомих авторів з Італії, Франції та Німеччини. У малих фондах було зібрано роботи радянських художників, зокрема Карліса Добрайса. Його полотна дипломатичною поштою з Латвії доправили до Херсона дев’ять років тому.

"Всі вкрали, собаки", - емоційно додає Доценко.

Вона розповідає, що після захоплення міста музей продовжували охороняти співробітники місцевого управління поліції охорони, але на роботу вони виходили у цивільному одязі та без зброї.

За словами директорки, росіяни вперше прийшли до музею 1 березня. Того дня «упали» 16 озброєних чоловіків у військовій формі. Вони вигнали охорону і хотіли зробити в будівлі вогневу позицію, оглянули приміщення, але їх не влаштувало.

Доценко розпорядилася, щоб більшість співробітників, які залишилися в місті, сиділи вдома і тримали мову за зубами.

4 травня їй зателефонували з окупаційної адміністрації та попросили організувати виставку на 9 травня.

"Я відмовилася, пояснила, що музей виїхав і всі експонати вивезли", - згадує директорка.

За її словами, у відповідь чоловічий голос попросив організувати виставку з експонатів, які залишилися, а коли вона знову відмовилася співпрацювати, спочатку порадив брати приклад із сусідки — директорки Краєзнавчого музею Тетяни Братченко, а потім додав, що вранці наступного дня їй треба з’явитися до прокуратури. . Натомість Аліна Доценко виїхала з міста.

У супроводі волонтера за три доби вона дісталася через російські блокпости до Кривого Рогу. На запитання, навіщо їй знадобилося на підконтрольну Україні територію, відповідала, що їде до Кропивницького на лікування, бо там прописано.

У Херсон вона повернулася лише 17 листопада, провівши шість місяців у Києві, де повідомила СБУ, що деякі співробітники музею співпрацюють з окупаційною адміністрацією. Наприклад, завідувачка експозиційного відділу Ірина Кольцова та колишня завідувачка фондів Фурса.

Вона стверджує, що весь цей час підтримувала зв’язок із співробітницею музею Ганною Скрипкою, яка залишалася в Херсоні, а також отримувала інформацію про те, що походить від охоронців — поліцейських. За порадою сина-юриста, всі ключові події вона записувала в щоденник. Діставши пошарпану записну книжку та погортавши її, директорка розповідає, що у травні та в червні з подачі Кільцевої до музею навідувалися співробітники окупаційної адміністрації.

Зламати приміщення фондів музею вони наважилися лише 19 липня. Тоді до музею прийшла, зокрема, призначена окупантами директорка — така собі Наталя Леонідівна, яку ніхто зі співробітників музею до цього не знав. Зламавши двері, вони переконалися, що колекція справді захована у підвалі. Тоді ж нове керівництво музею вигнало поліцейського-охоронця.

«Наводили сюди Сальдо, обговорювали, як продовжити реставрацію, але нічого не зробили», — каже Доценко.

За її інформацією, колекцію з музею вивозили з 30 жовтня до 4 листопада. Для цього задіяли п’ять КамАЗів, а також кілька автобусів для крихких експонатів.

«Приймати колекцію 31 жовтня до Херсона приїхав директор музею Таврії із Сімферополя Андрій Малькін та його заступник, співробітник ФСБ Олег Шкедя», — стверджує Доценко та показує на телефоні коротке відео, на якому вантажники щось завантажують у вантажівку з блакитним тентом. На будівлі музею справді висить банер «великого будівництва».

Директриса впевнена, що зможе впізнати музейні експонати та згодом повернути їх із Криму. Слідчі дії у музеї продовжуються.

Через три дні після вивезення колекції Херсонського художнього музею, його співробітники за допомогою соцмереж з’ясували , що як мінімум частина картин опинилась у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі.

Автор: Максим Каменєв ; Граті