Темний фінансист у фінансовій розвідці: політичне лобі Ігоря Черкаського

Темний фінансист у фінансовій розвідці: політичне лобі Ігоря Черкаського

Чи можуть старі зв’язки керівника Держфінмоніторингу вплинути на його роботу зараз?

Намагаючись розібратися в цьому, журналісти продовжують досліджувати минуле голови фінансової розвідки України Ігоря Черкаського.

Ігор Борисович очолив Державну службу фінансового моніторингу України 3 березня 2014 року і з тих пір, не шкодуючи себе, бореться з відмиванням брудних грошей та фінансуванням тероризму. Як це у нього виходить, обговоримо пізніше, адже п’ять місяців – не той термін, щоб судити про ефективність роботи людини. Тим більше, моніторинг руху грошей у країні – справа клопітка, вимагає часу та старанності, і жодним чином не терпить поспіху.

Варто зазначити, що Ігор Черкаський не новачок у цій сфері. Досвід управління фінрозвідкою в нього є. З лютого 2008-го по березень 2010 року він очолював Державний комітет фінансового моніторингу. Досягнення Ігоря Борисовича за час першої «ходки» у фінрозвідці заслуговують окремої статті. І ми її напишемо наступного разу. Зазначимо лише, що ні «віджаттю» Межигір’я бандою Януковича, ні пограбуванню вітчизняних банків нечистими на руку фінансистами Держфінмоніторинг тоді завадити не зміг. Або не захотів. Або не дали. Або все разом узяте.

Ігор Черкаський

Нинішнім призначенням, як і сім років тому, Ігор Борисович зобов’язаний людям Юлії Тимошенко. У березні минулого року, пліткують, Черкаського проштовхнув народний депутат Сергій Пашинський, «сірий кардинал» партії «Батьківщина». У 2008-му, як стверджують політичні оглядачі, очолити фінансову розвідку нашому герою допомагав Олександр Абдуллін, який у ті часи грав у Блоці Тимошенко ту ж роль, що й зараз Пашинський у партії.

Свою політичну кар’єру борця за ідеали Юлії Тимошенко Ігор Черкаський розпочав у 2006-му як депутат Київської облради. Дострокові вибори 2007 року відкрили йому дорогу у велику політику – він став депутатом Верховної Ради, звідки рік по тому був делегований партією в Держфінмоніторинг.

Але первісно сформована думка, що Черкаський – чисто «тимошенківська» креатура, досить хибна. До приходу до влади «помаранчевих» він цілком успішно працював на режим Кучми. І цілком непогано на цьому заробляв.

Простий біографічний факт: з 2002 по 2003 рік Ігор Черкаський працював в Адміністрації президента України – заступником керівника Головного управління з питань судової реформи, діяльності військових формувань та правоохоронних органів. А з 2003-го по січень 2005 року він перебуває у ранзі першого заступника Головного управління справами. Цікаве біографічне збіг: початок запаморочливого злету чиновницької кар’єри Черкаського збігається з призначенням першим помічником президента Кучми Сергія Льовочкіна. І з приходом на посаду глави Адміністрації президента Віктора Медведчука. Втім, навряд чи це просто збіг.

Автору достеменно не відомо, чим саме займався Ігор Борисович на згаданих посадах, так що вигадувати не будемо. Однак ні для кого не секрет, що у 2002 році (після чергових парламентських виборів) в країні настала найпохмуріша епоха «кучмізму». Зусиллями Адміністрації президента суди й правоохоронні органи прискореними темпами перетворювалися у ручних мавпок влади та олігархів. А в Держуправлінні справами інтенсивно розкрадалося державне майно…

Але повернемося до нашого героя. Обізнані люди стверджують, що зі згаданими вище діячами Ігор Черкаський вперше перетнувся не на початку 2000-х у владних кабінетах, а значно раніше. У лихі 1990-ті.

***********

Автор, ім’я якого достеменно невідоме (хоча ми маємо деякі здогадки) років п’ять тому написав наступне (цитуємо з деякими скороченнями та іншими правками):

Черкаського запросили співзасновником у щойно створену страхову компанію «Кредо-Класік». Запросив – Юрій Єфімов, який жив по сусідству, на Лютеранській. Єфімова в свою чергу запросив у бізнес піднятий на комсомольських грошах Ігор Воронов, на той момент зять народного депутата Валерія Черепа, який займав у радянські роки високі пости у будівельній сфері, а у часи фаворитизму СДПУ (о) – голови Держкомітету України з питань будівництва, архітектури та житлової політики. Воронов підтягнув і решту друзів - Євгенія Шаломєєва та Володимира Сімончука.

Власне ідеологом створення «Кредо-Класік» був Олександр Войтко. Без нього строката тусовка друзів Воронова так би і залишилася «мажорами», які лише імітували б «ділових». Войтко навчив хлопців працювати з грошима, після чого вони благополучно вигнали його з бізнесу та розпилили частку. Це – в їхньому стилі.

Що в 90-ті роки можна було страхувати? Підприємства, авіаперельоти, корабельний фрахт, аварійно-небезпечні об’єкти, електростанції, ядерні реактори та… зброю. По перших пунктах клієнтів компанії зятя забезпечував тесть. А от друга частина бізнесу, пов’язана зі зброєю, цілком лежала на Черкаському, який став головою ради директорів «Кредо-Класік».

Величезною таємницею залишається дотепер те, що першою заснованою «Кредо-Класік» структурою була страхова компанія ЗАТ «Страхове товариство правоохоронних органів та військових формувань «Україна». Крім «Кредо…», у цієї фірми з відмивання грошей від сумнівних операцій зі зброєю (під прикриттям страхування співробітників міліції, СБУ та військовослужбовців) було три засновники: банк "Україна" (Сацюка), адвокатська фірма «Кайрос» і «Всеукраїнський фонд правоохоронних органів та військових формувань "Україна"». Директором у цьому Фонді числився відставлений у 1994 році міністр внутрішніх справ Андрій Василишин, а засновниками (приготуйтеся хапатися від сміху за животики) – дитячий садок "Казка" з Черновецької області і… Служба безпеки України власною персоною.

От цією страховою компанією Черкаський і вніс свій внесок у розширення та розростання «Кредо-Класік» до такого собі живильного монстра для задоволення амбіцій олігарха Воронова.

На початку 2000 року Черкаський починає свій власний вектор руху, окремий від «Кредо…». Через оточення Медведчука він сходиться із групою помічника Президента Кучми Сергія Льовочкіна.

Втім, з Льовочкіним Черкаський перетинався і раніше, коли вони обоє займалися відмиванням грошей банди Авдишева. Як писав сайт «Багнет», Льовочкін починав у 1990-х на підвалі на столичній вулиці Велика Житомирська. Там знаходився офіс якогось АКБ "Банкирський дім", у якому він значився заступником голови правління. Суть роботи "Банкірського дому" полягала в тривіальних конвертаційних операціях: дружня команда Льовочкіна працювала, як тоді казали, «мінялами». А ще, за твердженням очевидців та учасників тих дальших подій, Льовочкін і його друзі, як тоді було прийнято казати »…працювали від Авдишева«. Люди молодші вже просто не знають про ту »зорю капіталізму", з присмаком блатної бандитської «романтики», коли чи не кожна фірма була вітчиною певної злочинної групи. Авдишев, на той час, був авторитетним бандитом національного масштабу, – його «братки» обкладали даниною базари і магазини, банки та адвокатські контори, а готівкові "податі" в купоно-карбованцях, а потім уже і в гривнях стікалися в "Банкірський дім", де оберталися у тверді долари. Учителем життя молодих Львочкіна та Черкаського був Гаррі Габович - патріарх українського бандитського руху, впливовий і нині.

«Банкірський дім» та весь наступний бізнес Львочкін створив разом із групою однокурсників: Іван Фурсін, Сергій Святко, В’ячеслав Авраменко, Ростислав Шиллер. Фурсін відомий як співзасновник «РосУкрЕнерго» разом із Фірташем. Святко крав державні гроші в Державній іпотечній установі. А Шиллер обкрадав «Ощадний банк», переводячи його гроші в кишеньковий оборонний банк "Укрспецімпексбанк".

Проєкт цього банку він реалізовував під пильним патронатом СДПУ(о). Для цього в червні 2000-го Шиллер переміг на довиборах у парламент і увійшов у депутатську фракцію СДПУ(о).

А ще за кілька тижнів з’являється таке собі підприємство ВАТ "МК-Інвест" із засновниками у вигляді Сергія Святко, В’ячеслава Авраменко, Ростислава Шиллера, ВАТ «Биржевой Інвестиційний Депозитарій», ТОВ «Українська фондова група», ВАТ «Ощад-Інвест» і… Черкаський Ігор Борисович.

Працюючи з СДПУ(о), Черкаський привернув до себе позитивну увагу Віктора Медведчука. «Сірий кардинал» на той час вирішив встановити особистий контроль за зброєвим бізнесом в країні. Допомагав йому в цьому Ігор Смешко, який тоді був під есдеками, та очолював Комітет з питань політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю.

З подачі Медведчука протягом двох останніх місяців 2002 року Леонід Кучма підписує цілу серію указів та розпоряджень, присвячених реформуванню системи зброярської торгівлі. Наприкінці жовтня 2002 р. народився указ, загальна ідея якого зводилася до передачі функцій з контролю за військово-технічним співробітництвом України з іноземними державами Адміністрації Президента. Рішенням голови держави в одному з управлінь Адміністрації був створений відділ, до сфери відповідальності якого віднесли військово-технічне співробітництво. Керувати відділом, прямо з крісла топменеджер «Кредо-Класік», посадили Ігоря Черкаського. Глава Адміністрації Віктор Медведчук отримав право впливати на вибір кандидатури гендиректора держкомпанії «Укрспецекспорт».

Але Черкаський не виправдав виписаних йому авансів. Стосовно зброярського бізнесу він виявився повним профаном. У результаті Кучма досить швидко замінив Черкаського Віктором Гвоздем.

Черкаський все більше зближується з Медведчуком з питань бізнесу. Наприклад, батько Ігоря Борисовича Борис Ілліч у 2004 році входить до складу засновників ТОВ "Фармед" разом із братом керівника апарату Медведчука Ігоря Пачкива - Володимиром Пачкивим. Серед інших засновників була фірма «Райлон трейд лімітед», яка представляла інтереси Максима Курочкина.

Після помаранчевої революції та втечі за кордон керівника ДУСі Ігоря Бакая Черкаський спокійно йде назад у бізнес і паралельно створює з орієнтиром на Медведчука «Фундацію правових ініціатив». Фундацію він реєструє на квартирі Віталія Шелудченка, з яким пов’язаний з автотранспортного бізнесу.

Продовження слідує...

Підготував Іван Помідоров, CRiME