Жебровські-Жебрівські. Медицина, наркотики, політика

Ми вже не раз писали про могутні українські родини, наприклад про численну родину Круків, або про значно меншу кількісно, але більш впливову родину Льовочкіних. Сьогодні ми розповімо ще про одну сім’ю, Жебрівських-Жебровських.

Чому через тире? Тому що молодший брат, нині донецький губернатор, а загалом по життю позиціонуючий себе політиком національного спрямування Павло Іванович любить саме таку, українізовану версію прізвища, «Жебрівський». А його старша сестра, Філя, керівник фармацевтичного гіганта "Фармак", більше любить єврейський варіант прізвища – «Жебровська». Можливо, так краще для бізнесу. Але як би вони себе не називали, ця родина — яскрава ілюстрація прислів’я «рука руку миє». У тому сенсі, що брат-політик допомагає сестрі заробляти гроші, а сестра-бізнесвумен за допомогою грошей допомагає братові розширювати політичний вплив.

Почали свій шлях в українську еліту вони ще на початку дев’яностих. До цього, в радянські роки Павло Іванович був простим радянським міліціонером – слідчим, а Філя Іванівна бухгалтером на заводі імені Ломоносова, який пізніше стане «Фармаком». У 1990-1991 роках і у брата, і у сестри доля круто змінилася.

Філя Жебровська стала спочатку фінансовим директором свого заводу, а потім, через кілька років, його власницею. Таке в дев’яностих відбувалось часто, старі, «червоні» директори відправлялися на пенсію або ще далі, на кладовище. А їх місця займали більш прогресивні та розуміючі капіталізм фінансисти. Але такі «дворові перевороти» не відбуваються на порожньому місці. Цьому перевороту посприяв Юрій Спіженко, тодішній міністр охорони здоров’я України. Він земляк Філі Іванівни. По Житомиру ходили чутки про їхні романтичні стосунки, але це лише чутки. Однак фактом є те, що після відставки з посади міністра Спіженко балотувався по Житомирських виборчих округах і "Фармак" його підтримував і грошима, і адмінресурсом. А пізніше, після Помаранчевої революції, він, член кучмівської НДП та Трудової України, став довіреною особою Ющенка і кандидатом від «Собору», до політичної ради якого входив Павло Іванович. У своєму інтерв’ю Жебровська часто говорить, що це колектив попросив її очолити вмираючий завод.

У перекладі з олігархічного на людський, це зазвичай означає, що приватизація підприємства відбулася за ваучери його працівників. Тобто, начальство приватизувало собі підприємство, яке мало належати всім співробітникам. А потім милостиво дозволило працівникам продовжувати на ньому працювати.

Філя Жебровська

Павло Іванович тоді теж займався підприємництвом. Спочатку йому належало кілька дрібних ПП, чим вони займалися, вже не знає ніхто. Але пройшло кілька років, за час яких його сестра «розкрутила» свій завод, і він очолив підприємства так чи інакше пов’язані з «Фармаком». Це і АТ «Фармація 2000», яке займається оптовою та роздрібною торгівлею медпрепаратами, і ПП «Ян» та Мар’янівський склозавод, який займається продажем та виробництвом склотари для ліків. Тобто, по суті, знаходиться в орбіті бізнесу своєї сестри. Не дуже зрозуміло, це вона його надоумила піти в політику чи він сам захотів, а можливо, це було рішення сімейної ради.

Павло Жебрівський

Як би там не було, у 2002 році Павло Жебрівський вирішив перейти до депутатів. Він пройшов до Ради по своєму рідному, житомирському мажоритарному округу і одразу ж увійшов до Нашої України. Тоді ж, на початку 2000-х Павло Іванович прийняв рішення, яке досі впливає на його життя. Він став першим заступником голови новоствореної партії «Солідарність», а головою цієї партії став ще молодий тоді Петро Порошенко. Відтоді Жебрівський потрапив в орбіту Петра Олексійовича, де і знаходиться досі. До речі, по Житомирському виборчому округу він йшов як Жебровський. Букву «о» на «і» він змінив вже входячи до націоналістичних сил, представлених у Верховній Раді.

У Верховній Раді Павло Іванович отримав посаду заступника голови Комітету з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства. Тобто став людиною, яка має можливість лобіювати інтереси своєї сестри безпосередньо. Власне, він їх і лобіював.

Усі роки його роботи в вищезазначеному комітеті в Україні процвітала легальна продаж наркотичного препарату «Трамадол», який перетворював тих, хто його вживає, буквально в дебілів. І всі ці роки громадські організації не могли добитися заборони цього наркотику. Заборонили, точніше взяли під контроль, його лише у 2008, коли Жебрівський вже не працював у цьому комітеті. Однак ще якийсь час міліція чудесним чином обходила стороною аптеки, в яких продавався фармаковський Трамадол. А через деякий час «Фармак» випустив на ринок інший наркотичний препарат «Тропікамід», краплі для очей, які наркомани почали вживати внутрішньовенно.

Втім, Павло Іванович на той час перейшов у більш цікавіший з фінансової точки зору бюджетний комітет. Хоча і тут інтереси сестри не забував. Держава закуповувала в "Фармака" інсулінові, кардіологічні та інші препарати. Причому інші виробники, наприклад той же «Індар», були просто усунені з ринку.

Під час помаранчевої революції Павло Жебрівський на хвилі «діоксинового» скандалу увійшов слідом за Петром Порошенко до кола «будь-яких друзів». Його відправили на посаду губернатора рідної Житомирщини, але ненадовго. На позачергових виборах 2006 року він знову повернувся у Верховну раду. І вже до 2012 звідти не йшов, лобіюючи інтереси своєї сестри, як ми написали раніше. Наприклад, в кризовому 2009 році Верховна Рада прийняла закон про обмеження цін на фармацевтичну продукцію. Треба сказати, що Павло Іванович боровся з його прийняттям, як міг. Але занадто популістським був цей закон, а вибори президента були занадто близько. Загалом, не прийняти цей закон не було ніяких шансів. Тоді брат і сестра Жебровські домовилися з Віктором Ющенком і той цей закон завітував. Втратившій весь свій рейтинг «Надії нації» було байдуже, він на вибори йти не збирався. Так що стрибок цін на ліки в кризу – це теж їх заслуга.

А от у його сестри життя було більш бурхливе. У 2007 році "Фармак" намагались рейдерити деякі невідомі росіяни через компанію Dragon Capital, правда нічого у них не вийшло. Тим не менш, вона послала у всі антирейдерські компанії своїх дурнуватих юристів, які своїми питаннями та ідеями викликала сміх у спеціалістів. Але, за нашими даними, остаточно вирішила питання через головне управління СБУ, і трохи «відкашлявши» т.з. «синім».

Через два роки у 2009 на Філю Іванівну скоюють замах, двічі стріляють в спину. За версією деяких очевидців – це була інсценізація. За версією правоохоронних органів за цим стояв Віктор Зубрицький, про що ми вже писали. Втім, суд цей факт не підтвердив. У 2010 році, коли до влади прийшов Віктор Янукович, вона продала частину акцій анонімному кіпрському покупцеві. Тобто, швидше за все, боячись можливих проблем з новою владою, вона вивела свої акції з країни. У 2011 вона судиться з «Дарницею» за назву препарату «Корвалол» і програє суд. А тим часом прибутки підприємства ростуть, виробництво лише препарату «Тропікаміда» зросло з 200 тисяч упаковок до 2 мільйонів на рік. У тому ж 2011 році вона за версією журналу Фокус стає найбагатшою жінкою України.

Павло Жебрівський тим часом досидів до кінця своєї каденції у Верховній раді і вирішив знову балотуватися по рідному Житомиру. Але не пройшов ні у 2012 році, ні у 2014 в Київську раду, ні на позачергових 2014 року виборах у Верховну раду. То чи не пощастило, то чи впливу не вистачило, то чи рідне місто вже занадто добре його знало. Кажуть, що Жебрівський відомий «кидаловом» співробітників своєї громадської приймальні та виборчого штабу. А швидше за все просто не домовився, спочатку з Партією регіонів, а потім з об’єднаною опозицією. А його покровитель Порошенко на той час ще не став президентом. І тут раптом несподівано для всіх Павло Іванович вирішив стати… розвідником.

То чи посади керівника НАБ доводилось чекати занадто довго, і його призначення було під неприйнятно пильним увагою громадськості в тому числі і світової. То чи у Петра Олексійовича занадто коротка лавка запасних. Загалом призначили Павла Жебрівського в Донецьку область, генерал-губернатором, тобто, керівником обласної військово-цивільної адміністрації. Де він обертається і понині. Основні його функції – боротьба з контрабандою та забезпечення життя в прифронтовій області. Про успіхи у дорученій йому державою вотчині чути мало. Набагато менше, ніж з сусідньої, Луганської, де на аналогічній посаді знаходиться колишній волонтер Георгій Тука. Проте, політику посадившого його туди президента він проводить правильно та послідовно.

Тільки за останній час за безпосередньої участі Павла Івановича були здані Піски і Широкине, адже саме це обіцяв Петро Олексійович в Мінську. Були скасовані вибори в деяких районах Донецької області, адже явно в цих районах не будуть голосувати за БПП, так що краще нехай взагалі не голосують. Він заявив про формування «нової еліти» Донбасу, очевидно, вірної собі та Президенту. А також публічно заявив про те, що потік контрабанди повністю перекрити не вдасться (ймовірно, це непоганий заробіток для всіх). Тож, ймовірно, Павло Жебрівський буде керувати областю ще довго. Адже слідом за розрухою і війною прийде відновлення та реабілітація регіону. А це справа прибуткова і для нього, і для сестри, яка зможе допомогти регіону медикаментами. Не безкоштовно звісно.

Денис Іванов, для SKELET-info