Падіння України призведе до світового хаосу - Atlantic Council
Поки занадто багато людей на Заході не усвідомлюють масштабу цивілізаційного виклику, який кидає Росія.
На початкових етапах російського вторгнення в Україну існувало щось схоже на міжнародний консенсус навколо того, що глава Кремля Володимир Путін припустився колосальної помилки. Кремлівський диктатор не просто спровокував рецидив холодної війни, а й ізолював свою країну та мимоволі об’єднав проти себе весь західний світ. Про це пише науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон, передає ZN.ua.
Зараз, коли російське вторгнення наближається до дворічного рубежу, картина набагато складніша і похмуріша. Єдність Заходу все частіше опиняється під питанням, оскільки підтримка України з боку США стає заручником політичної боротьби, а прокремлівські сили перемагають на національних виборах до ЄС. Тим часом, обіцянки нової допомоги від партнерів України впали до найнижчого рівня з початку війни. Це підживлює почуття тріумфу в Москві, де багато хто вважає, що останні події підтверджують попередні очікування РФ, що будь-яка рішучість Заходу протистояти Кремлю виявиться нетривалою.
Не дивно, що Путін зараз більш ніж будь-коли впевнений, що може дочекатися, коли Захід перестане підтримувати Україну. Незважаючи на катастрофічні втрати на полі бою, він, як і раніше, сповнений рішучості продовжувати вторгнення і активно готує Росію до суворих умов тривалої війни. Метою РФ залишається "денацифікація" України, що означає викорінення української національної ідентичності та повернення країни під контроль Кремля або шляхом прямої анексії, або через встановлення маріонеткового режиму у Києві.
Хоча український народ є безпосередньою мішенню Росії, було б великою помилкою вважати, що ревізіоністські амбіції Путіна обмежуються лише завоюванням України. Навпаки, якщо йому вдасться захопити Україну, то за словами та діями Путіна зрозуміло, що він піде далі.
На внутрішньому фронті Путіну вдалося перетворити Росію на високомілітаризовану диктатуру, проповідуючи при цьому ідеологічну кампанію проти західного світу, яку можна підтримувати лише через вічний конфлікт. На міжнародній арені він спалив мости із Заходом, переорієнтував російську економіку від Європи та зайнятий побудовою міжнародної осі антизахідних авторитаристів разом із Китаєм, Іраном та Північною Кореєю. Перефразовуючи відому оцінку Михайла Горбачова, яку дала Маргарет Тетчер, Володимир Путін, безумовно, не та людина, з якою Захід може мати справу.
Для Путіна вторгнення в Україну завжди було частиною ширшої історичної місії, спрямованої на завершення доби західного домінування. Це було очевидно вже в перші дні війни, коли російські державні ЗМІ передчасно опублікували, а потім швидко видалили редакційну статтю, яка проголошувала перемогу у війні проти України, заявляючи, що “глобальне панування Заходу можна вважати повністю та остаточно завершеним”. Ці масштабні заяви тісно перегукуються із публічною риторикою самого Путіна. З початку вторгнення він неодноразово заявляв про настання нового "багатополярного світового порядку" та намагався позиціонувати Росію як лідера глобального "антиколоніального руху".
Є спокуса посміятися з абсурдності спроб Путіна зобразити себе ворогом імперіалізму, водночас ведучи одну з найвідкритіших імперіалістичних воєн у сучасній історії. Проте не можна заперечувати, що його антизахідні заяви резонують з багатьма Глобальним Півднем. Хоча Китай не заявляв про підтримку вторгнення в Україну, Пекін з ентузіазмом підтримав заклики Путіна до фундаментального перезавантаження міжнародних відносин. Інші країни, що розвиваються, такі як Індія, Бразилія та регіон Перської затоки, висловили подібні настрої, відмовившись при цьому засуджувати Кремль або приєднуватися до західних санкцій.
Той, хто очікує, що Росія створить справедливіше міжнародне середовище, швидше за все, буде розчарований. Справді, не потрібно багато фантазії, щоб уявити, який світ хоче створити Путін. Це світ, розділений на сфери впливу, в якому хто сильніший, той і правий, а жменька великих держав здатна нав’язувати свою волю слабшим сусідам; це світ, де нинішній недосконалий порядок, що ґрунтується на правилах, замінюється зростанням незахищеності.
Якщо дозволити Путіну реалізувати свою мрію про турбулентний новий світовий порядок, російське вторгнення в Україну надихне авторитарні режими по всьому світу і стане шаблоном для актів агресії на кожному континенті. Розхитування чинного глобального порядку вже очевидно скрізь – від Кавказу до Південної Америки. В останні місяці це можна було спостерігати у Нагірному Карабаху, нападі ХАМАС на Ізраїль та у напрузі між Венесуелою та Гайаною.
Якщо нинішня геополітична траєкторія збережеться, це лише питання часу, коли сьогоднішня ескалація нестабільності досягне меж Європейського Союзу та НАТО. Якщо західні лідери будуть деморалізовані та дискредитовані падінням України, далеко не факт, що будь-яка з цих інституцій все ще матиме необхідну силу, щоб вижити.
Навіть якщо велику війну між великими державами вдасться уникнути, західні уряди будуть змушені визначити пріоритетом військові витрати і різко збільшити оборонні бюджети. Дні суперечок за кілька мільярдів доларів на озброєння України незабаром здаватимуться химерними порівняно з цим. Міжнародна торгівля також постраждає, оскільки дивіденди глобального світу останніх трьох десятиліть зникнуть в атмосфері зростання недовіри та гібридних військових дій. Цілком можливо, що 1991-2024 роки незабаром розглядатимуться як втрачений золотий вік відносного спокою.
Усього цього можна уникнути. Хоча світ явно змінюється, з’являються нові центри сили, колективний Захід все ще має більш ніж достатню економічну, військову та дипломатичну вагу, щоб формувати майбутнє на десятиліття вперед. Справжнє питання полягає в тому, чи готові лідери демократичного світу поєднати м’яку силу, яку вони вже давно сприймають як належне, з жорсткістю, необхідною для того, щоб підірвати деструктивний порядок денний Росії.
Поки що надто багато людей на Заході, здається, набагато більше бояться перемогти Путіна, ніж зупинити його. Вони не усвідомлюють масштабу цивілізаційного виклику, який кидає Росія, і продовжують жити в заспокійливій ілюзії, що якийсь компроміс може повернути світ до довоєнного статус-кво. Насправді конфронтації з путінською Росією вже не уникнути, її можна тільки виграти або програти. Українці більш ніж здатні здобути цю перемогу, але для цього їм потрібні інструменти. Якщо західні лідери не наважуватимуться озброїти Україну належним чином, майбутні покоління розглядатимуть їхнє рішення як один із найбільших геополітичних переломних моментів двадцять першого століття.
09 грудня 2023 г., 13:43
