Турецький ландромат для газу РФ: брудна гра Путіна проти Євросоюзу

Турецький ландромат для газу РФ: брудна гра Путіна проти Євросоюзу

Туреччина розширює свою газову інфраструктуру й диверсифікує джерела газопостачання. У такий спосіб країна йде до реалізації своєї стратегічної мети — стати ключовим регіональним газовим хабом. І все б нічого, якби одним із основних гравців у цьому хабі не була Москва.

А сам він не створювався, щоб, зокрема, «відмивати» російський газ — і під виглядом «турецької газової суміші» продавати його європейським споживачам. 

Про це йдеться в розслідуванні RFI.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган і президент Росії Володимир Путін беруть участь у церемонії відкриття проєкту газопроводу «Турецький потік». Стамбул, 8 січня 2020 © AP

Газовий троянський кінь 

У травні 2022 року, через декілька місяців після початку російської широкомасштабної агресії проти України, Європейська комісія представила план на 300 млрд євро щодо припинення до 2027 року імпорту російських енергоносіїв.

Тобто перед Кремлем з’явилась перспектива втратити важливі для нього європейські газові ринки, а значить — одне з важливих джерел фінансування своєї війни. Проте європейський газовий пиріг для РФ надто ласий, щоб його так просто втрачати. Тому конче потрібна була схема, яка б прибирала з газу маркування «російський» і тим самим продовжувала утримання європейських країн на газовій голці Кремля.

І така схема була розроблена. Ось її суть: у країні «N» російський газ змішують із тим, який вона імпортує від інших постачальників. А вже під виглядом «газової суміші з країни N» його просувають у Європу.

Наразі чи не єдиною країною, де Росія може реалізувати таку схему, є Туреччина. Яка, до речі, і сама не проти взяти в ній участь. Тому з початку минулого року Москва та Анкара почали тісно співпрацювати, щоб створити так званий Турецький газовий хаб. Саме там російський газ і має перетворюватись на «турецьку газову суміш».

Однак ця схема потребувала ще «третього», хто забезпечив би канал постачання цієї суміші до Європи. І ним стала Болгарія. Її територією тягнеться «Трансбалканський газопровід», яким свого часу газ йшов із Росії до Туреччини. З будівництвом нового газогону «Турецький потік»  транспортовані «Трансбалканським газопроводом» обсяги перекинули до нього.

До речі, разом із продовженням на території Болгарії «Турецьким потоком-2» (у Софії його ще називають «Балканським потоком»), що має майже 18 млрд м³ річної пропускної спроможності, цей маршрут наразі є основним для постачання (відповідно до раніше укладених довгострокових контрактів) російського трубопровідного газу в Європу.

Президент Сербії Александар Вучич і колишній прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов перевіряють будівництво газогону «Турецький потік-2» у Болгарії. 1 червня 2020 © Stoyan Nenov /Reuters

«Зараз через "Турецький потік-2" в Європу постачається 48 млн м³ газу за добу. Було навіть 53. Тобто цей газопровід зараз завантажений на повну. І весь газ у ньому — російський. І це на десять мільйонів більше, ніж Росія транспортує через Україну», — пояснює болгарський експерт з енергетики Іліян Василєв.

Обхідний шлях до ЄС

Зрозумівши, що обидві гілки «Північного потоку» використовувати буде неможливо, Кремль почав серйозно розглядати спорожнілий «Трансбалканський газопровід» у реверсному режимі як ще один важливий маршрут для постачання газу в Європу. Проте цей газ, щоб спокійно ним проходити, уже не повинен мати маркування «російського». За словами Іліяна Василєва, для Росії «Турецький газовий хаб» і транзит через Болгарію важливі, бо хоча вони й не можуть замінити «Північні потоки», але це фактично єдиний спосіб постачати свій трубопровідний газ до Європи, якщо транзит через Україну буде припинено.

Загалом російсько-турецько-болгарська схема просування в Європу «відмитого» російського газу зараз така. «Газпром» постачає свій трубопровідний газ до Туреччини. Там на хабі його змішують із іншим, який Анкара імпортує з Азербайджану, Ірану, США, Єгипту, Алжиру тощо. Після цього під брендом «турецька газова суміш» через «Трансбалканський газопровід» його успішно постачають клієнтам у Європу.  

«На основі раніше підписаного контракту між "Газпромом" і "Булгартрансгазом" щодо "Трансбалканського газопроводу", який зараз є порожнім, точка входу в нього "Странджа-1" є на 100% зарезервованою "Газпромом" до 2030 року. Це дозволяє йому використовувати цю точку для максимального завантаження ГТС Болгарії, потужності якої становлять близько 19-20 млрд м³. І експортувати додатковий російський газ під виглядом "турецької суміші" на північ до Румунії», — пояснює директор Програми з енергетики та клімату в болгарському Центрі дослідження демократії Мартін Владіміров.

«Трансбалканський газопровід» на території Болгарії і Румунії © oxfordenergy.org

Махінації з обсягами

Ця схема працюватиме так, як вигідно Кремлю, за реалізації кількох умов. По-перше, треба, щоб Туреччина могла пояснити, із яких об’ємів створюють «турецьку газову суміш». По-друге, — могла заводити її безперешкодно на територію ЄС. І по-третє, щоб потужності «Трансбалканського газопроводу» відповідали тим об’ємам газу, які російсько-турецький тандем планує через нього проганяти.   

Щоб забезпечити першу, Туреччина використовує вже наявний імпорт газу з зазначених джерел і постійно розширює їх кількість. «Для того, щоб турки мали можливість заявляти, що вони можуть виготовляти газову суміш, вони, наприклад, нещодавно підписали контракт із Shell, який передбачає поставку їм до чотирьох млрд м³ скрапленого газу на рік», — каже Іліян Василєв.

Для другої — болгарський державний газовий оператор «Булгаргаз», за активного сприяння відомого своїми проросійськими симпатіями президента Болгарії Румена Радева, уклав на початку 2023 року з турецькою державною компанією «Боташ» угоду. Її справжня мета — забезпечити постачання в Європу через болгарську ГТС «відмитого» в Туреччині російського газу.

Міністри енергетики Туреччини і Болгарії Фатіх Дьонмез та Росен Хрістов під час підписання угоди між «Булгаргазом» і «Боташ», 3 січня 2023 © me.government.bg

Щодо третьої умови, то тут за Росію і Туреччину можуть попрацювати самі країни-члени Євросоюзу за підтримки Брюсселя, розвиваючи так званий Вертикальний газовий коридор.  

Підписання Меморандуму про взаєморозуміння між операторами ГТС «Вертикального газового коридору» та України і Молдови. Афіни, Греція, 19 січня 2024 © icgb.eu 

Добрі наміри для… недобрих планів

«Вертикальний газовий коридор» (ВГК) є стратегічною ініціативою Євросоюзу, спрямованою на диверсифікацію та підвищення безпеки постачання шляхом транспортування додаткової кількості природного газу з півдня Європи на північ.

На практиці ця ініціатива, яка також підтримується США, передбачає транспортування неросійського природного газу переважно з СПГ-терміналів у Греції через Болгарію і далі до Румунії, Словаччини, Угорщини, Молдови, України та інших країн. Важливим складником ВГК мають бути потужності (в реверсному режимі) «Трансбалканського газопроводу».

Реалізація ініціативи щодо ВГК передбачає розширення газотранспортних систем країн-учасниць, щоб забезпечити постачання ними більших об’ємів газу. Зокрема, з цією метою на початку цього літа в Софії було підписано два контракти. Ці документи дозволяють розпочати просторове проєктування та будівництво частини потрібної інфраструктури, що має збільшити пропускну здатність майбутнього ВГК для транспортування газу з Греції до Болгарії та з Болгарії в Румунію.

«Вертикальний газовий коридор» та його учасники © GTS Operator of Ukraine

Попри добрі наміри, іронія з ВГК полягає в тому, що новий газовий маршрут, який мав би стати для Європи альтернативою російським газовим постачам і посилити її енергетичну безпеку, може насправді перетворитись на канал для доправлення туди «відмитого» в Туреччині російського газу. Річ у тім, що наразі існує суттєва різниця між цінами на газ на регіональних біржах Туреччини та Болгарії, з одного боку, та західноєвропейськими, — з іншого.

Причиною цього є те, що «Газпром» серйозно демпінгує своїм газом. Тим самим він не лише ставить хрест на перспективі постачання до ВГК неросійського, зокрема скрапленого, газу (бо робить його нерентабельним), а й створює умови для того, щоб туди заходив дешевий російський газ під виглядом «турецької суміші».  

«Уся ідея "Вертикального газового коридору" полягала в тому, що система "Трансбалканського газопроводу" буде використовуватися для реверсних поставок із Середземного моря на північ і до України. Однак проблема в тому, що на практиці "Вертикальний газовий коридор", якщо він буде побудований (тому, що над ним зараз мало працюють, хіба що в Болгарії), по ньому буде проходити російський газ. Бо російський газ дешевший за скраплений. Тому на практиці виходить, що ми будуємо інфраструктуру, якою буде користуватися "Газпром" і "Боташ" (Турецький державний імпортер газу. — Ред.) з їх "турецькою сумішшю"», — каже Мартін Владіміров.

«Росіяни демпінгують. Вони продають свій газ на 20% дешевше порівняно з європейським еталоном. І це робить постачання неросійського скрапленого газу для "Вертикального газового коридору" невигідним. Ті 20% знижки — це досить багато», — додає Іліян Василєв.

Протидія можлива

Чи є якісь способи протидіяти російсько-турецькій газовій схемі? Болгарські експерти вважають, що за наявності у Євросоюзу і США бажання і волі, це можна було б зробити. Наприклад, ЄС може визнати угоду між «Боташем» і «Булгаргазом» незаконною, бо вона порушує європейське законодавство. Адже «Булгаргаз» як європейська компанія не має повноважень передавати неєвропейській компанії права за договорами про оренду потужностей у європейській газовій мережі. «Євросоюз може спочатку визнати угоду між «Боташем» і Болгарією незаконною.

Тому що вона вже відверто порушує європейське антимонопольне законодавство, оскільки надає право продавати газ лише одній компанії. І зараз, до речі, щодо цієї угоди триває розслідування в Генеральному директораті Єврокомісії з питань конкуренції», — каже Мартін Владіміров. 

На рівні ЄС також можна було б розробити надійний механізм для перевірки та відстеження походження газу, що надходить на європейський ринок. «ЄС міг би прийняти рішення, що кожна угода по купівлі газу з Туреччини буде розглядатися як така, що постачає російський газ, поки не будуть представлені документи, які підтверджують на 100%, що це не російський газ», — пропонує Мартін Владіміров. 

«Що могла б зробити Європейська комісія, так це провести антидемпінгові розслідування і встановити мито на російський газ, щоб вирівняти ціни. Тобто за тим самим принципом, який вона застосувала до китайських електромобілів», — вважає Іліян Василєв.

Ефект від вищевказаних дій Брюсселя міг би бути суттєво посилений, якби вони доповнювались відповідними кроками Вашингтона. По-перше, за словами Мартіна Владімірова, США могли б запровадити санкції проти «Турецького потоку», без яких Євросоюз не може повністю припинити імпорту російського газу.

«Він сам не може накласти санкції на російський газ, бо вони вводяться одноголосно. А Словаччина, Австрія та Угорщина точно проголосують проти. Тож санкції мають надходити ззовні — із США. Тоді країни ЄС просто не матимуть вибору, окрім як їх виконувати», — вважає експерт.

По-друге, США могли б потіснити російський газ завдяки своєму дешевшому скрапленому. Хоча тут Владіміров одразу зауважує, що Вашингтон не скористався ситуацією і не зробив цього. «Американські трейдери продають багато свого газу, але дорого — з надбавкою до середньоєвропейської ціни. І як ви думаєте, чи європейці в захваті від цього?

Звичайно, що вони будуть купувати російський газ, бо той дешевий. Байден мав придумати якийсь механізм, щоб заохочувати американських трейдерів продавати дешевше їх газ в Європі. Але, на жаль, він цього не зробив», — каже Мартін Владіміров.

Загалом є очевидним, що Росія за активного сприяння Туреччини затіяла проти Європи чергову брудну гру, яка, з одного боку, має забезпечити їй подальшу присутність на європейських газових ринках, а з іншого, — наповнення бюджету для ведення війни проти України. Завадити цій грі не тільки потрібно, але й можна. Для цього в основних зацікавлених сторін — Євросоюзу, а також США — є достатньо інструментів і можливостей. Потрібно зовсім небагато: стратегічне мислення і готовність брати на себе відповідальність й ухвалювати важливі рішення.

Ігор Федик, опубліковано у виданні RFI