Економіка війни: Росія заробляє мільярди на транзиті газу через Україну

Чому необхідно поставити заслін продажу російських нафти та газу транзитом через Україну.

Незважаючи на третій рік повномасштабної війни, через Україну все ще проходить транзитом приблизно 14,5 млн. тонн нафти і 15 млрд. кубометрів російського газу на рік. Це щорічно приносить РФ до 12 млрд дол. США, які потім повертаються в Україну як повітряні атаки ударними дронами і ракетами, а з недавнього часу — і північнокорейськими найманцями. Наступного року військовий бюджет РФ запланований у розмірі майже 130 млрд дол. А прибутки від експорту енергоносіїв — одне з основних джерел наповнення російського бюджету. Тому завдання удару по експортних доходах РФ є важливим напрямом нашої боротьби за існування у війні геноцидного типу, розв’язаної Кремлем. Чи не настав час повністю припинити сприяння з нашого боку експорту російських вуглеводнів транзитом через Україну?

Транзит нафти

Історично Росія транзитувала Україною нафту через південну гілку нафтопроводу «Дружба» до країн Східної Європи — Угорщини, Словаччини та Чехії. Нафтопровід експлуатує державна компанія «Укртранснафта», яка входить до групи «Нафтогаз України». В останні роки через нього щорічно прокачується 14,5 млн. тонн нафти, що приносить російським компаніям близько 6 млрд. дол. експортних прибутків. "Укртранснафта" ж отримувала за транзит орієнтовно 165 млн дол. на рік, а після підвищення тарифу 2023-го зараз це становить приблизно 240 млн дол., що майже в 25 разів (!) менше, ніж отримують російські компанії від продажу зазначених обсягів нафти.

Європейський Союз ще з 5 грудня 2022 року запровадив санкції та заборонив імпорт до ЄС нафти російського походження. Але деякі країни ЄС отримали тимчасово виключення із санкцій через нібито відсутність у них альтернативних маршрутів постачання нафти. Насамперед це стосувалося Угорщини, Словаччини та Чехії. Більшість країн ЄС з 2022 року не втрачали часу та активно працювали над розвитком альтернативних маршрутів. Насамперед від російської нафти відмовилися Польща та Німеччина, які раніше отримували її через північну гілку нафтопроводу «Дружба», а потім почали імпортувати нафту через власні термінали на Балтиці. Чехія одразу заявила про відмову від російської нафти з 2025 року після багаторічних переговорів та погоджень з акціонерами Трансальпійського нафтопроводу, що бере початок в італійському порту Трієст.

Лише угорська компанія MOL, яка володіє нафтопереробними заводами в Угорщині та Словаччині, які отримують російську нафту через південну гілку «Дружби», саботувала заходи щодо диверсифікації маршрутів постачання нафти та люто захищає продовження імпорту російської нафти через Україну. Все це робилося всупереч існуючій можливості отримувати нафту з середземноморського ринку через хорватський термінал «Омішаль» та трубопровід «Адрія», потужність якого MOL розширила ще 2015 року.

Для України нафтопровід «Дружба» жодним чином не впливає на роботу місцевої нафтової галузі, бо є виключно транзитним, і для транспортування нафти українського видобутку він не використовується. Більше того, для транспортування нафти застосовуються електроприводні насоси, для роботи яких використовується українська дефіцитна електрична енергія, яка дуже необхідна для потреб населення та критичних підприємств України.

У червні 2024 року Україна спробувала запровадити санкції проти транзиту нафти російського добувача «Лукойл», але угорська компанія MOL швидко обійшла їх, просто почавши купувати російську нафту на кордоні України з Білоруссю, а далі її транспортувати Україною вже як угорську. З незрозумілої причини український уряд не вжив додаткових заходів проти такого способу обійти ці виборчі санкції, тож транзит російської нафти продовжується у повному обсязі. Упродовж останнього року Сили оборони України постійно намагаються вражати російські нафтопереробні заводи, але при цьому чомусь не використовується можливість завдати шкоди російській нафтовій галузі на 6 млрд дол. щорічно шляхом запровадження санкцій на транзит нафти.

Незважаючи на маніпулятивні заяви деяких «експертів», що Україна не може припинити транзит нафти, бо критично залежить від імпорту пального з Угорщини та Словаччини, факти говорять зовсім про інше. Згідно з інформацією від Enkorr, частка імпорту дизельного палива зі Словаччини у вересні 2024 року становила лише 6%. До того ж ринок палива в Європі є високоліквідним і конкурентним, тому Україна може без великих проблем легко замістити обсяги імпорту з угорських та словацьких заводів постачанням альтернативних виробників. Логістичні можливості це дозволяють.

enkorr.ua

З урахуванням вищевикладеного, під час війни за існування держави немає жодних розумних технічних чи економічних аргументів для України продовжувати транзит російської нафти до Угорщини та Словаччини. Припинення транзиту нафти відповідає духу санкцій ЄС і не створює критичних ризиків для України, натомість це дозволить позбавити Росію доходу у розмірі 6 млрд дол. щороку.

Транзит газу

Свого часу Україна була основним маршрутом постачання російського газу до Європи із загальною потужністю транзиту в 145 млрд кубометрів на рік. Зараз транзит скоротився на 90%, до 14,5 млрд. кубометрів на рік, але продаж газу через Україну все ще приносить «Газпрому» щорічно близько 6 млрд. дол. Основними одержувачами газу через Україну є Австрія, Словаччина та Італія.

На жаль, ЄС так і не зумів ухвалити газовий санкційний пакет. В основному через категоричну позицію Угорщини та Словаччини. Але навіть без санкцій Європа спромоглася скоротити імпорт російського газу майже втричі. Наразі частка російського газу (по трубопроводах через Туреччину та Україну) з урахуванням ЗПГ становить лише 15% від загального імпорту ЄС. Частка газу, що йде через Україну, становить 4%, тому припинення транзиту вже не вплине на ціни газу в ЄС і не створить ризики для енергетичної безпеки.

Часто можна почути неправдиві твердження, що ЄС просить Україну продовжити транзит газу. Насправді, позиція Брюсселя протилежна. Нагадаємо, що ще 2022-го Європа затвердила мету до 2027 року припинити імпорт російських енергоносіїв. Крім того, керівництво Європейської комісії неодноразово заявляло, що не братиме участі в якихось тристоронніх переговорах щодо продовження транзиту російського газу, а також не здійснюватиме жодного тиску на Україну з цього приводу. Нещодавно єврокомісар з енергетики Кадрі Сімсон заявила: «Ми залишаємося повністю відданими завершенню поступової відмови від російського газу, що можна зробити, не ставлячи під сумнів енергетичну безпеку постачання Європи. Як перший крок, разом із державами-членами ми готувалися до закінчення терміну дії угоди про транзит газу через Україну. Ми це робили вже кілька місяців. Ми почали готуватись два роки тому».

Кандидат у єврокомісари з енергетики Ден Йоргенсен також підтвердив плани відмовитись від російського газу, якщо його оберуть на посаду, де він «планує запропонувати дорожню карту для поступового припинення постачання російської енергії раз і назавжди». Директор секретаріату Енергетичного співтовариства Артур Лорковський також заявив, що транзит газу — це суверенне рішення уряду України, і секретаріат підтримає будь-яке рішення, яке Україна прийме з цього приводу.

Варто зазначити, що всі країни, які наразі отримують російський газ через Україну, мають можливість закупити необхідні обсяги газу з альтернативних джерел. Італія ще навесні 2024 року заявила про готовність повністю відмовитися від російського газу та навіть підтримала введення санкцій на російський ЗПГ. Керівник австрійської OMV заявив, що «компанія повністю готова замінити російський трубопровідний газ, який постачається через Україну, якщо Київ не продовжить свою транзитну угоду з Москвою, коли вона закінчиться цього року».

Тому фактично єдиними лобістами продовження транзиту газу через Україну є Словаччина та Угорщина, хоча остання ще з 2021 року отримує російський газ не через Україну, а через Турецький потік. Проросійський уряд Словаччини на чолі з Робертом Фіцо хоче не лише зберегти ексклюзивну можливість купувати дешевий російський газ і перепродувати його іншим країнам, а також продовжити отримувати значний дохід від транзиту російського газу до Австрії та інших країн, що оцінюється в 1 млрд дол. Але такий егоїстичний підхід двох країн ЄС дуже дратує інші європейські держави та підриває єдність та солідарність ЄС.

А які ж інтереси України? Щорічно Україна отримує за транзит газу близько 800 млн дол., що становить лише 0,46% ВВП. Значна частина цих коштів використовується для забезпечення самого транзиту — на закупівлю паливного газу, на зарплату працівникам, технічне обслуговування обладнання та інше. Тому до бюджету у вигляді податків та дивідендів доходить лише незначна частина транзитних платежів.

Міфи про транзит

Часто псевдоексперти спекулюють поряд міфів. Розглянемо їх.

«Без транзиту ціна газу для українців зросте у кілька разів».

Минулого тижня Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, оприлюднила проект тарифів «Оператора ГТС України» на 2025–2029 роки, які не включають прибутки від транзиту. При цьому передбачається підвищення тарифів для внутрішніх споживачів, але воно може призвести до зростання ринкової ціни на газ лише на 5% (0,7 грн/кубометр за ринкової ціни 14,5 грн/кубометр). Для населення ціна газу взагалі поки що не зміниться, бо тариф на транспортування вже включений до його кінцевої ціни — 7,96 грн/кубометр. Але навіть за коригування ціни газу для населення через підвищення тарифів ВДТСУ така ціна збільшилася б лише на 10% (0,7 грн/кубометр за нинішньою ціною 7,96 грн/кубометр), а не в кілька разів, як кажуть деякі "експерти". У будь-якому випадку треба шукати можливості для зниження тарифів, впровадивши нові послуги та оптимізувавши надмірну інфраструктуру ГТС та її витрати, а не намагатися компенсувати їх доходами від транзиту газу агресора.

"Без транзиту ГТС просто заіржавіє і перестане працювати".

За останні 30 років транзит через Україну скоротився на 90%, але ГТС стабільно працює, тому що вона використовується для внутрішнього транспортування газу — від видобутку та імпорту до споживачів та газових сховищ. Тому ГТС у будь-якому випадку потребує оптимізації, оскільки її потужність у 145 млрд кубометрів транзиту вже давно не потрібна. Наївно думати, що колись Україна зможе знову транспортувати великі обсяги з Росії, особливо з огляду на плани ЄС повністю відмовитися від російського газу до 2027 року та загальні плани «зеленого переходу», які передбачають повну відмову від викопного палива. Тому українська ГТС продовжить стабільно працювати для обслуговування власного видобутку та споживання, а згодом зможе забезпечити і експорт надлишкового видобутку газу, але його оптимізація неминуча.

"Без транзиту в ГТС не буде достатнього тиску, щоб постачати газ у віддалені місця".

РФ не створює в українській ГТС тиску, що забезпечує транспортування газу всіма газопроводами всередині країни. Так, транзитний газ з території РФ заходить під деяким тиском, але це стосується зараз лише одного газопроводу «Прогрес» (позначений помаранчевим на малюнку), і далі на території України використовуються наші власні компресорні станції (КС), які переміщують цей газ до кордону Словаччиною. Для транспортування газу власного видобутку або зі сховищ до українських споживачів використовуються зовсім інші газопроводи, які й забезпечують транспортування газу всередині України. КС зазвичай розташовані на газопроводах через кожні 100-150 км, щоб забезпечити поступове прокачування газу. Але через значне скорочення транзиту та внутрішнього транспортування майже 90% газоперекачувальних установок уже давно не працюють. Більше того, видобувні підприємства та оператор сховищ газу також мають свої компресорні станції, які забезпечують необхідний тиск у системі. Тому російський тиск від транзиту взагалі не впливає на роботу української ГТС.

"Без транзиту потрібно буде десь взяти 1 млрд кубометрів буферного газу, що постійно знаходиться в трубі".

Так, у ГТС постійно знаходиться близько 1 млрд. кубометрів газу. Але цей газ є власністю «Оператора ГТС», і будь-якого іншого буферного газу, тим більше російського, в українській ГТС немає. Навіть у газопроводі, яким зараз відбувається транзит. Тож це знову неправда.

«Якщо ворог розпочне атаку на ГТС, то Україна просто відправить транзитний російський газ до українських міст».

Ця ідея не витримує жодної критики. Бо як тільки Україна відбере газ із транзитного потоку, то Росія та Словаччина миттєво звинуватить Україну в крадіжці газу, нарахують штрафні санкції та, головне, зупинять транзит. Який сенс їм дозволяти нам відбирати транзитний газ, якщо їхня мета при атаках на ГТС залишити Україну без газу?

"Без транзиту ворог почне атакувати нашу ГТС, і тоді міста залишаться без газу для опалення".

Це, мабуть, найпоширеніший міф, на якому багато хто спекулює.

По-перше, транзит відбувається майже в ізольованому режимі лише через газопровід «Прогрес», що йде від ГІС «Суджа» на кордоні з РФ до кордону зі Словаччиною. Постачання газу цим газопроводом, наприклад, до Києва чи Одеси не відбувається і не може відбуватися. Газ у ці міста поставляється зовсім іншими газопроводами, яких у ВДТСУ майже 35 тис. км. Так, до Києва газ надходить із кількох напрямків (помічені зеленим на карті): із заходу та півночі — від сховищ газу та з імпорту, зі сходу — із зони вітчизняного газовидобутку. Наша ГТС дуже гнучка та розгалужена, і це дозволяє транспортувати газ різними маршрутами. Тому транзит російського газу газопроводом «Прогрес» взагалі не впливає на внутрішнє транспортування газу до міст України.

По-друге, ворог уже давно і активно атакує нашу ГТС. Тільки підземними сховищами газу (ПСГ) на заході України було понад шість хвиль ракетних атак. Постійно атакуються і газодобувні підприємства.

По-третє, якщо у ворога буде мета занурити українців у темряву та холод, то він це зробить і атакуватиме і електричні мережі, а також ГТС, сховища та ТЕЦ у містах.

І головне. Сліпа віра в те, що росіяни не атакуватимуть ГТС, поки є транзит, — це дуже інфантильна позиція. Особливо якщо така віра не підкріплена офіційними домовленостями та гарантіями. Єдиною дієвою гарантією захисту ГТС є протиповітряна оборона та будівництво захисних споруд на важливих КС, а також чітка позиція України, що при спробах атак на ГТС Україна миттєво завдасть потужного удару по ГТС та ПСГ РФ, яких у неї значно більше і розташовані вони у зоні досяжності ударними засобами сил оборони України. Крім того, додатковою запорукою вдалого проходження зими є достатній запас газу у сховищах та можливість оперативно імпортувати додаткові обсяги газу з ЄС.

Про «азербайджанський» газ

Окремо слід ще раз написати про ідею транзиту через Україну азербайджанського газу, яку просувають не лише у Братиславі та Баку, а й деякі урядовці та керівники українських державних нафтогазових компаній. Правда в тому, що Азербайджан просто не має вільного власного газу, щоб замістити їм російський газ, який проходить через Україну. Весь наявний газ уже експортується до Грузії, Туреччини та ЄС. 2023 року до ЄС (особливо до Італії) за маршрутом TANAP—ТАР Азербайджан експортував 11,8 млрд кубометрів. До 2027 року Азербайджан планує поступово збільшити постачання до ЄС до 20 млрд кубометрів, тому що подальше збільшення видобутку потребує часу та значних інвестицій. Тому очевидно, що 2025 року транзитом через Україну може транспортуватися виключно російський газ, який буде замаскований під азербайджанський шляхом складання якогось комерційного SWAP-контракту між російською та азербайджанською компаніями.

У ці дні ми побачили верхівку айсберга можливої майбутньої масштабної афери — словацька SPP та азербайджанська SOCAR підписали якийсь невеликий пробний контракт купівлі-продажу. Мовляв, хочуть побачити, як піде. Але словацька компанія при цьому називає, що вона втратить 140 млн євро, якщо їй доведеться транспортувати газ іншим маршрутом, а не прямим, тобто через Україну.

Зрозуміло, що за такою схемою фінальним бенефіціаром, який отримуватиме кошти від продажу газу транзитом через Україну, залишиться Росія, а азербайджанська компанія просто отримає комісію за свої посередницькі послуги. Фактично Україні пропонують схему обходу санкцій, яку раніше реалізувала угорська MOL із транзитом російської нафти, коли почала її купувати на українсько-білоруському кордоні та далі транспортувати через Україну як угорську нафту. Але навіщо Україні допомагати ворогові отримувати мільярди доларів від експорту газу?

Крім того, реалізація в Україні такої схеми обходу санкцій проти РФ стане небезпечним прецедентом для урядів інших країн. Наприклад, ультраправі політики Німеччини вже почали закликати до відновлення імпорту енергоносіїв із РФ. Тому за аналогією такий «азербайджанський» газ може піти і до Німеччини через вцілілу гілку «Північного потоку-2».

Продовження транзиту нафти та газу за нинішніх умов не має жодного сенсу для України, більше того, суперечить її державним інтересам, особливо під час війни. Єдиними розумними умовами переговорів щодо продовження транзиту нафти та газу є, як мінімум:

- Повернення Запорізької АЕС під контроль України;

- Офіційні зобов’язання РФ припинити руйнування української енергетичної інфраструктури.

На жаль, навряд чи Росія погодиться на таке, бо це суперечить її меті створити нестерпні умови життя для українців, щоби примусити їх до капітуляції. Тому і Україна не повинна продовжувати допомагати росіянам щороку заробляти 12 млрд. дол. на продажу нафти та газу транзитом через Україну.

Запровадження Україною санкцій на транзит нафти і газу російського походження не лише дозволило б зменшити експортні доходи росіян на 12 млрд дол., а й було б потужним сигналом для наших партнерів до ЄС, які активно обговорюють питання включення до наступного пакету санкцій ЄС та імпорту до Євросоюзу російського ЗПГ. Це стало б відчутним ударом по економіці РФ і зменшило її доходи від експорту газу майже на 70%.

З урахуванням вищевикладеного, провідні українські енергетичні експерти та громадські діячі створили петицію щодо запровадження санкцій РНБО на транзит нафти та газу російського походження через Україну. Закликаємо підтримати та підписати петицію за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/236328 .

Автор: Сергій Макогон, Михайло Гончар

zn.ua