Аграрій Андрій Веревський. Історія успіху колишнього регіонала та БЮТівця

Одним з найбільш прихованих і таємничих українських олігархів є співзасновник найбільшого аграрного холдингу України «Кернел» та колишній народний депутат чотирьох скликань Андрій Веревський.

Він практично не з’являється в Україні, керуючи бізнесом зі Швейцарії. Пробувши народним депутатом більше 10 років, він зумів при цьому створити успішний бізнес, лобіюванням якого і займався у Верховній Раді. Його відправили з посади нардепа перед початком революції в Україні. По суті, вона його ніяк і не торкнулася – Веревський продовжує «заробляти гроші» на аграрному потенціалі нашої країни.

«Юний аграрій»

Народився Андрій Михайлович у 1974 році в Полтаві. Вищу освіту намагався здобути в Полтавському інженерно-будівельному інституті, однак не склалося – пішов працювати. Окрім цього, навчався в Оксфордському коледжі, а також закінчив у 2001 році Національний аграрний університет. Своїм стартовим капіталом зобов’язаний своєму батькові – Михайлу Веревському, крупному підприємцю та власнику кількох підприємств, пов’язаних з аграрним сектором. Примітно, що Михайло Іванович довгий час знаходився під протекцією керівника соціалістичної партії Олександра Мороза, і навіть був главою його передвиборного штабу на виборах 1998 року. Ці політичні зв’язки відмінно допомагали Веревському-старшому у веденні бізнесу. Та й на Андрії Веревському це теж відобразилося, адже ніяк інакше його стрімку кар’єру пояснити неможливо. 19-річного юнака, який навчався в інституті всього рік, відразу ж призначили на керівну посаду в Полтавське відділення державної компанії «Хліб України» (займалася закупівлею та зберіганням зерна за держзамовленням). Там він пропрацював майже 5 років, паралельно займаючись будівництвом власної бізнес-імперії.

У 1998 році Андрій Михайлович зайняв посаду заступника генерального директора фірми «Зерноекспорт», а ще через рік став заступником директора з комерційних питань підприємства «Трансагроінвест». У 2002 році, перед приходом у велику політику, був головою наглядової ради заводу «Соняшник», який він по-хитрому «віджав» ще у 2000 році.

«Віджим» заводу «Соняшник»

У травні 2000 року банк «Аваль» несподівано відмовився продовжити з заводом «Соняшник» договір про надання фінансових коштів, і вимагав повернути кредит на суму в 5 млн грн. У перекредитуванні заводу відмовили. Але тут, як принц на білому коні, з’явився Андрій Веревський з пропозицією погасити борги підприємства в обмін на 40% його акцій. Керівництво, трохи подумавши, погодилося, однак пізніше з’ясувалося, що окрім цих 40% у Веревського зосереджено ще 11% акцій, що давало йому контрольний пакет над усім підприємством. Піднявся скандал, і Андрію Михайловичу довелося продати «зайві» акції керівництву «Соняшника». А ще через пару днів ті ж акції він передав у заставу в «Укрсоцбанк», з метою отримати кредит на три місяці. Примітно, що сума цього кредиту була в 9 разів меншою за вартість заставлених акцій. Побачивши можливість отримати прибуток, керівництво «Укрсоцбанка» заблокувало ці акції, залишивши їх «нових» власників ні з чим. У той же час Веревський висунув вимоги до керівництва заводу: повна зміна керівництва і отримання повного контролю над ним. Андрій Михайлович привів на посаду директора заводу Вікторію Матковську, дружину тодішнього голови податкової адміністрації Полтави.

У цей же час (звичайно ж, чисто випадково) розподілом активів «Соняшника» зацікавилися правоохоронці, інтереси яких (знову ж випадково) співпадали з фінансовими планами Андрія Михайловича. Тоді ж почалися нескінченні перевірки діяльності заводу, про результати яких керівництво не повідомляли. У справу навіть включилася Генпрокуратура України, за діями якої явно було видно руку Веревського, адже після кожної з чергових перевірок він приходив до опірних керівників і переконував їх у тому, що поки вони не передадуть йому контрольний пакет акцій – прокуратура не відстане. Пропонував «по-дружньому» вирішити всі їхні проблеми одним телефонним дзвінком. І, як ми можемо побачити сьогодні, вони таки здалися, а Андрій Михайлович отримав під свій контроль ще одне підприємство.

Механізм пограбування Полтавської області, який використовує Веревський (за інформацією видання «Дзеркало тижня»)

Політик-перебіжчик

Андрій Веревський швидко засвоїв, що політика відмінно допомагає вирішувати питання бізнесу, тому у 2002 році пішов на вибори як самовисуванець від 146 виборчого округу (Полтавська область). Ставши народним депутатом, Андрій Михайлович пройшов через всі партійні «ліжка», починаючи з «Єдиної України» Леоніда Кучми, побував у «Регіонах України», у Блоці Юлії Тимошенко, і закінчуючи «Партією регіонів». Те, що звання народного депутата приносить величезну користь для бізнесу, Веревський відчув під час фінансової кризи у 2008 році, коли парламент на чолі з Юлією Тимошенко ввів квоти на експорт масла. Незважаючи на заборони, фірми Веревського продовжували експортувати свою продукцію, та ще й наростили обсяги. А конкурентам у цій ситуації залишалося тільки кусати лікті.

Паралельно з політичною кар’єрою розвивався і бізнес Андрія Веревського. У 2004 році, консолідувавши всі свої активи, він створив Kernel Holdings S.A., в який увійшли елеватори, зернові термінали, маслоекстракційні заводи та хлібокомбінати. З кожним роком компанія «Кернел» ставала все міцнішою, а її прибуток зростав на очах. З часом вона стала лідером на українському ринку соняшникової олії (Торгові марки «Чумак», «Щедрий дар», «Стожар»).

Одне з небагатьох публічних виступів Андрія Веревського

З часом Андрій Михайлович зрозумів, що влада у країні скоро зміниться, і вийшов з Блоку Юлії Тимошенко, вступивши в «Партію регіонів». І якраз вчасно, адже ті, прийшовши до влади, теж ввели квоти на продаж зерна за кордон. Блискавичне рішення Веревського «змінити політичні погляди» принесло йому можливість працювати «мимо» цих квот.

Вигнали з Ради «за прогули»

Навесні 2013 року Вищий адміністративний суд постановив відібрати у нього депутатський мандат, тим самим задовольнивши позов тодішнього спікера парламенту Володимира Рибака. За офіційною версією, Андрій Веревський порушив закон «Про статус народного депутата», поєднуючи роботу в комітеті із земельних питань з керівною посадою в холдингу «Кернел». Передбачалося, що він використовував виборну посаду у своїх інтересах. За іншою, неофіційною версією, таким чином, регіони показово намагалися зміцнити дисципліну у своїх рядах, щоб члени фракції не прогулювали засідання (Веревський був найярчішим прогульником, адже він фактично жив у Швейцарії, керуючи бізнесом звідти). Насправді ж, Андрій Михайлович хотів розширювати свій бізнес, взявши для цього в Європі кредит. Проблема в тому, що українським політикам там не дуже довіряють, перевіряючи практично кожен долар, який вони отримують або віддають. Фактично, його поставили перед вибором: або відмовитися від мандата і отримати кредит, або залишитися нардепом, але не отримати необхідний йому кредит. Для нього, як для бізнесмена-політика, а не політика-бізнесмена вибір був очевидним.

За час чотирьох скликань, у яких його обирали народним депутатом, йому вдалося взяти під свій контроль фактично всі елеватори в Полтавській області. І, по суті, він став «зерновим» монополістом України, адже лише у нього було право на зберігання зерна, він володів правом на першочергове відвантаження і його безкоштовне зберігання. До всього цього ще слід додати можливість отримати будь-який банківський кредит під заставу елеваторів, якими він володів, а також дружбу з керівниками області та дирекцією «Укрсоцбанка».

Андрій Веревський – один з найрозумніших бізнесменів, який створив навколо себе таємничий ореол найуспішнішого аграрного бізнесмена сучасності. Він ретельно стежить за чутками, які розпускають навколо нього, не дозволяючи їм переростати в щось більше, ніж чутки.

Дмитро Самофалов, для SKELET-info