Лідер повстанців у Сирії аль-Джулані: що про нього відомо

Лідер повстанців у Сирії аль-Джулані: що про нього відомо

Ім’я Абу Мухаммада аль-Джулані останнім часом широко висвітлюється у світових ЗМІ після того, як очолювана ним організація "Хаят Тахрір аш-Шам" розпочала успішний наступ з Ідліба на півночі Сирії і всього за 2 тижні повалила режим Башара Асада.

Західні медіа називають його "прогресивним джихадистом".

Хто він насправді?

Насправді лідера "Хайят Тахрір аш-Шам" звуть Ахмадом Хусейном Аш-Шараа: аль-Джулані - це бойовий псевдонім, який, до речі, вказує на його батьківщину - село Ар-Рафід на окупованих Ізраїлем Голанських висотах.

Свою кар’єру як бойовик-ісламіст аль-Джулані почав у 22 роки, коли в 2003 році поїхав добровільно до Іраку воювати проти вторгнених туди США в складі загонів організації "Джунд аш-Шам", іракського підрозділу "Аль-Каїди". був полонений американцями і провів кілька років у таборі Кемп-Букка в Іраку.

До моменту його звільнення іракський підрозділ "Аль-Каїди" об’єднався з іншими угрупуваннями ісламізму, створивши організацію "Ісламська держава Іраку" - прототип майбутньої ІДІЛ. Після звільнення аль-Джулані приєднався до цієї структури.

З початком заворушень у Сирії у 2011 році, що переросли у громадянську війну, керівництво "Ісламської держави Іраку" побачило у цьому шанс для розширення своєї діяльності, як уродженець Сирії, був обраний для створення місцевого відділення "Ісламської держави". відома "Джебхат ан-Нусра", яку очолив аль-Джулані. Попри скромні ресурси, йому вдалося швидко перетворити її на потужну силу, що стала одним із ключових гравців у сирійській війні.

"Джебхат ан-Нусра" вперше заявила про себе потужним терактом 6 грудня 2011 року: начинений вибухівкою автомобіль вибухнув поблизу будівлі сирійської розвідки в Дамаску, забравши життя 44 людей і поранивши 166. Далі були ще два великі теракти в січні і лютому внаслідок яких загинули десятки людей, що залучило до організації безліч ісламістів.

"Аль-Каїда" відігравала значну роль у підтримці "Ан-Нусри", залучаючи добровольців з усього світу. Незабаром США, Росія, Туреччина, Іран, ОАЕ, Саудівська Аравія, Великобританія, Франція, Канада та інші країни зарахували її до терористичних організацій, а також її було внесено до списку терористичних організацій лише на рівні ООН.

Незважаючи на це, "Ан-Нусра" співпрацювала з Сирійською Вільною Армією, що підтримується Заходом (ССА), у складі якої вона переросла з підпільного угруповання до квазідержави з власними органами управління та армією в Алеппо. До кінця 2012 року "Ан-Нусра" контролювала близько чверті території Сирії, переважно на півночі та сході країни.

Зростання впливу "Джебхат ан-Нусри" викликало занепокоєння у керівників "Ісламської держави Іраку", особливо з огляду на тісні зв’язки аль-Джулані з "Аль-Каїдою" під керівництвом Аймана аз-Завахірі.

На початку 2013 року лідер "Ісламської держави" Абу Бакр аль-Багдаді оголосив про створення "Ісламської держави Іраку та Леванту", що включав і території, контрольовані "Ан-Нусрою", і заявив, що "Ан-Нусра" стане частиною його збройних сил.

Проте аль-Джулані відмовився підкоритися аль-Багдаді та проголосив незалежність "Ан-Нусри" як сирійського відділення "Аль-Каїди".

Це призвело до розриву та конфлікту "Ан-Нусри" з ІДІЛ, який швидко переростав у повномасштабну війну.

Відносини "Ан-Нусри" з колишніми союзниками, такими як ССА, також погіршилися.

2013 став вершиною підйому "Ан-Нусри", але також і початком її падіння через безліч ворогів. Поряд з урядовими військами Башара Асада "Ан-Нусра" зіткнулася з протидією з боку курдських загонів на північному сході та сили "Хезболли" на заході. Втручання Росії на стороні урядових сил і США на стороні ССА і курдів призвело до поразки Ан-Нусри".

Невдачі на фронті призводили до збільшення жорстокості "Ан-Нусри" на контрольованих нею територіях. Наприклад, масове вбивство 450 курдських заручників, зокрема жінок і дітей, і страти 56 сирійських військових. 45 членів миротворчого контингенту ООН, звільнивши їх після сплати викупу 20 мільйонів доларів.

Однак жорсткі заходи мало допомагали змінити ситуацію на фронті. "Ан-Нусра" зазнавала значних втрат від авіаударів США та Росії. Аль-Джулані вирішив примиритися з частиною супротивників і в липні 2016 року оголосив про розпуск "Ан-Нусри" та створення "Джебхат Фатх аш-Шам", відмежованої від "Аль-Каїди".

"Ребрендинг" дозволив аль-Джулані частково реабілітуватися в очах Заходу, колишніх союзників із ССА та Туреччини, яка включила контрольовану територію до складу своєї буферної зони на півночі Сирії, що фактично врятувало війська аль-Джулані від повного знищення.

Під неформальним захистом Туреччини аль-Джулані почав відновлювати свої сили. У 2017 році "Джебхат Фатх аш-Шам" об’єднався з низкою інших ісламістських угруповань, що діють у турецькій зоні контролю, і провів новий ребрендинг, ставши "Хайят Тахрір аш-Шам".

Однак успіх на полі бою ще не одразу посміхнувся їм. З 2017 до 2019 року за підтримки Росії та Ірану Асад зміг повернути собі контроль над більшою частиною Сирії. "Хайят Тахрір аш-Шам" та інші опозиційні асадівським силам угруповання були витіснені до Ідліба, де вони знаходилися під прикриттям Туреччини. Війна в Сирії з початку 2020 року до листопада 2024 року була "заморожена".

До кінця 2024 року здавалося, що Туреччина готова розпочати переговори з Асадом, чого побоювалися антиасадівські угруповання в Ідлібі.

Однак Туреччина та Асад не знайшли взаєморозуміння, і, згідно з поширеною думкою, Туреччина дала зелене світло опозиційним загонам в Ідлібі розпочати наступ на Алеппо.

Чи спочатку заплановано повалення Асада, залишається незрозумілим. Але результат очевидний: влада у країні змінилася. Аль-Джулані, як лідер найбоєздатнішої опозиційної організації, має шанси очолити Сирію. Перший крок він уже зробив, поставивши на посаду глави перехідного уряду Мухаммеда аль-Башира.

Головною особою нової Сирії аль-Джулані вже з’являється на сторінках західних ЗМІ, де його називають "прогресивним джихадистом".

Сам аль-Джулані активно підтримує цей імідж, заявляючи про намір збудувати демократичну державу з повагою до прав людини незалежно від національності, статі та релігії.

На тлі цього множаться прогнози про його велике майбутнє, аж до ролі нового "трендсеттера" в арабському та ісламському світі, здатного змінити розклад сил на Близькому Сході.

Однак на шляху до великого майбутнього аль-Джулані має безліч перешкод.

Перше - він сам та його соратники з ісламістських організацій. Наскільки щирий аль-Джулані у своїх заявах? Він брав участь у терористичній діяльності багато років. Чи може така людина раптово стати демократом? Чи є його заяви справжніми, чи це спроба догодити Заходу?

Друге – відносини з Туреччиною. Аль-Джулані, хоч і має тісні зв’язки з Туреччиною, не повністю "протурецька". Він проводить багатовекторну політику, прагнучи налагодити відносини із Заходом та країнами Затоки. Усередині Сирії його суперником є повністю протурецька Сирійська Національна Армія (СНА), яка була другим за величиною озброєним формуванням після Хайят Тахрір аш-Шам. Відносини з Туреччиною можуть ускладнитися і через суперництво аль-Джулані та Ердогана у сунітському світі.

Третій момент – курди. З ними майже відразу після повалення Асада СНА розпочала бойові дії за підтримки турецької армії. Курдів підтримують США, і їхні стосунки із новою сирійською владою ще не до кінця визначені.

Четвертий момент – Ізраїль. Захопивши частину сирійської території поблизу Голанських висот, Ізраїль святкує перемогу. Але залишається невідомим, як довго аль-Джулані зможе ігнорувати факт окупації і як це сприймуть серед ісламістів.

Ці фактори роблять майбутнє Сирії вкрай невизначеним. Незважаючи на зацікавленість Заходу, Туреччини та країн Затоки в успіху нової влади, їхні інтереси не завжди збігаються, а внутрішні та міжнародні протиріччя можуть підірвати зусилля щодо нормалізації ситуації в Сирії.