СПГ-парадокс: як Європа "годує" Кремль та підтримує українську армію

СПГ-парадокс: як Європа "годує" Кремль та підтримує українську армію

Європейський Союз, намагаючись розірвати зв’язок із російським газом після повномасштабного вторгнення РФ, замість енергетичної свободи отримав подвійну залежність: імпорт скрапленого газу (СПГ) із Росії продовжується, а паралельно стрімко зростають постачання з США, закріплені багаторічними контрактами.

Greenpeace у новій доповіді «The LNG Trap» показує, як така модель фінансує російську воєнну машину, підштовхує до кліматичного колапсу і ставить Європу в економічну та політичну залежність від двоїстого тандему — Путіна й Трампа.

Як виявилося, позбутися російського газу — завдання не для слабких духом. Хоча трубопровідні постачання скоротилися, імпорт російського скрапленого газу (СПГ) процвітає. З 2022 по 2024 рік російський проєкт «Ямал СПГ» отримав приблизно $9,5 мільярдів у вигляді податків на прибуток, які пішли до скарбниці Кремля.

Greenpeace люб’язно підрахував, що на ці гроші можна придбати, наприклад, 271 000 «Шахедів» або 2 686 сучасних танків Т-90М. Таким чином, кожен танкер з російським газом, що заходить у європейський порт, — це не просто бізнес, а вагомий внесок у продовження війни. Особливо зворушливо виглядає ситуація, коли чотири країни — Франція, Іспанія, Бельгія та Нідерланди — з 2022 року витратили на російський СПГ €34,3 мільярда, тоді як їхня двостороння допомога Україні за той самий період склала лише €21,2 мільярда.

Подвійна енергетична пастка

Відмова від труб не означає відмови від Путіна. До війни газопровідне паливо з РФ покривало 45% потреб ЄС. Після різкого скорочення трубопровідних обсягів європейські імпортери переключилися на СПГ, однак частка саме російського скрапленого газу зросла з 15,9 млрд м³ у 2021-му до 22 млрд м³ у 2024-му, тобто на 38%. Ця зміна збіглася з історичним стрибком цін, перетворивши Yamal LNG на генератора надприбутків і податкових відрахувань для Кремля.

Але найцікавіше — це магія, що відбувається в бельгійському порту Зебрюгге, найбільшому хабі для російського СПГ в ЄС. Тут російський газ втрачає свій «незручний» ярлик і стає просто «газом», який потім по трубах відправляється, наприклад, до Німеччини, де діє заборона на прямі поставки російського СПГ. Усі задоволені, особливо юристи.

Бельгія стала воротами російського газу до Європи. Найбільший шлюз російського СПГ — бельгійський термінал Zeebrugge, що у 2024 році прийняв 5,7 млрд м³ російського газу, а за перше півріччя 2025-го — ще 3,3 млрд м³. Попри заборону транзитних перевалок, газ легко потрапляє в мережу Німеччини та інших країн, маскуючись під «бельгійський».

Вид з повітря на термінал ЗПГ у Зебрюгге з пришвартованим танкером ЗПГ та резервуарами для зберігання, видимими на місці

Хто заробляє на війні

Кожна європейська квитанція за газ наповнює російську скарбничку. За 2022-2024 роки Yamal LNG сплатив у бюджет РФ приблизно 9,5 млрд дол. прибуткового податку. Цих коштів досить, щоби придбати 9,5 млн артилерійських снарядів 152 мм, 271 тис. дронів Shahed або 2 686 танків Т-90М. Дивіденди Novatek спрямовуються на фонд «Мужність», який доплачує військовим РФ та спонсорує ПВК «Редут».

Західні корпорації продовжують годувати Кремль до 2040-х. TotalEnergies, SEFE, Naturgy, Engie, Shell і Gunvor мають діючі довгострокові угоди з Yamal LNG, генеруючи російські податкові відрахування на мільярди доларів. Дивіденди тільки TotalEnergies від часток у «Ямалі» та Novatek сягнули 6,8 млрд дол. від 2022-го.

Американська альтернатива виявилася пасткою

Вирішивши, що залежність від одного непередбачуваного лідера — це ризиковано, Європа мудро вирішила підстрахуватися залежністю від іншого. Рятуючись від Путіна, європейські компанії кинулися укладати довгострокові (на 15-20 років) контракти на американський СПГ, видобутий методом фрекінгу. Тепер енергетична безпека ЄС надійно спирається на «стабільного та передбачуваного» партнера в особі Дональда Трампа та його політику «свердли, крихітко, свердли».

США стали головним газовим дилером Європи за три роки. Американські поставки СПГ до ЄС зросли з 22,3 млрд м³ у 2021-му до 63,4 млрд м³ у 2023-му. Лідерами закупівель стали Нідерланди, Франція та Іспанія. Контрактне портфоліо на 73 млн т (≈100 млрд м³) щорічно на понад половину належить Shell, TotalEnergies, BP та Naturgy.

Обсяги імпорту ЗПГ до ЄС демонструють різке зростання поставок у США після 2021 року, тоді як обсяги з Росії залишаються вперто високими.

Європа підписалася на американський фрекінг до 2040-х. Більшість угод починає діяти з 2026-го і триватиме 15-20 років, фактично фінансуючи будівництво нових СПГ-терміналів у США та фіксуючи європейський попит далеко за індикативною датою 2035 року для відмови від газу. Заплановане розширення американської експортної інфраструктури до 439 млрд м³ на 2031 рік перевищує глобальну стелю Міжнародного енергетичного агентства у сценарії Net Zero.

Звісно, вся ця складна схема не працювала б без європейських енергетичних гігантів. Французька TotalEnergies, яка є акціонером «Ямал СПГ» і заробила на дивідендах понад $5 мільярдів з 2022 року, продовжує сумлінно виконувати свої контракти до 2041 року. Не відстає і німецька державна (!) компанія SEFE, яка є одним з провідних імпортерів російського СПГ до Європи, пояснюючи це «контрактними зобов’язаннями». Сюди ж можна додати іспанську Naturgy, французьку Engie та британсько-нідерландську Shell.

Ціна подвійної залежності

Американські термінали вбивають власних громадян. Чинні СПГ-потужності США спричиняють 60 передчасних смертей і майже 1 млрд дол. медичних витрат щороку через забруднення повітря. Нова інфраструктура лише поглибить екологічну кризу у штатах Техас і Луїзіана.

Європа фінансує дві війни одночасно. Купуючи російський СПГ, ЄС наповнює військовий бюджет Путіна. Підписуючи довгострокові контракти з США, Європа робить ставку на Трампа, який обіцяє «завершити війну за 24 години» — імовірно, ціною капітуляції України.

Greenpeace вимагає від ЄС припинити імпорт російського газу до 2027 року, не укладати нових договорів на СПГ зі США після 2035-го та повністю відмовитися від викопного газу до 2035 року. Єдиний спосіб розірвати «LNG-пастку» — прискорений перехід на власні відновлювані джерела енергії та різке скорочення попиту на газ. Інакше Європа ризикує опинитися заручником двох авторитарних режимів, фінансуючи їхні амбіції власними грошима.

У підсумку, звіт Greenpeace малює картину справді інноваційної європейської політики. Замість складного шляху до реальної енергонезалежності через відновлювані джерела, ЄС обрав «диверсифікований» підхід: фінансування обох сторін конфлікту. Це гарантує, що, незалежно від ситуації на фронті, газ продовжує текти, а прибутки — зростати. Справжня безпрограшна стратегія. Якщо ви, звісно, не українець.

«Аргумент»