Паперові гігавати та реальний блекаут: чому українська стратегія "розподіленої генерації" зазнала фіаско

Енергетичний «план-капкан», який не спрацював. Сподівання на теплу зиму та «паперові» 2,4 ГВт розподіленої генерації себе не виправдали. Країна на межі енергетичного колапсу.

І тут ставити питання «хто винен?» - точно некоректно. Очевидно, що винен ворог.
Але чи могли ми підготуватися до ударів краще? Спробуймо про це й поговорити.

Груднево-січнева кампанія атак росіян вибила 8,5 ГВт генерації.
Лютневі атаки лише почалися, але вже вказують на динаміку попередніх. ДТЕК уже заявила, що удар 3 лютого був найсильнішим у 2026.

У країні більше немає жодного об’єкта генерації, куди б не «прилетіло».

При цьому для проходження зими (теплої, європейської) Україні потрібні 18 ГВт.
Принаймні, таку цифру озвучували у високих кабінетах під час підготовки до опалювального сезону. Морози в розрахунок не бралися. І даремно, адже кожен градус униз тягне до 300 додаткових мегаватів. Це - енергоблок теплової електростанції. Саме цей «фон» і наблизив росіян до мети - «погасити Україну».

Через певні історичні особливості російські енергетики знають наші станції і підстанцій як свою долоню й три роки допомагали ворожим генералам.

Первинний план полягав у тому, щоб розбити нашу енергосистему на окремі ізольовані «острівці», коли електроенергію неможливо передати з одного регіону в інший.
Їм це дійсно вдалося у листопаді 2022 року. Але нашим енергетикам вдалося диво - вони швидко дали системі рестарт.

Цьогоріч росіяни змінили тактику та намагаються «погасити» окремі міста й регіони.
Те, що раніше їх не цікавило - дрібні підстанції обленерго, - тепер стало пріоритетною ціллю. Вони фактично крок за кроком випалюють у кожному регіоні можливість виробляти, передавати й доставляти електроенергію.

Однак як сталося, що ми самі їм підіграли?
А отак.

Українські міста й регіони чомусь готувалися до зими за логікою мирного часу.
Умовно: пройти зиму без катастрофічних аварій - улітку залатати старі труби - запастися газом - спалити його взимку.

Особливість останніх років - захистити автотрансформатори на великих підстанціях «Укренерго».
За донорські чи бюджетні гроші полагодити енергоблоки, які росіяни розвалили попереднього сезону. І найголовніше - відзвітувати про це по телевізору.
На місцевому рівні - купити генератори для критичної інфраструктури, під’єднати й перевірити їх, заздалегідь закупити паливо.

Але навіть це вдалося не всім.

Можна довго говорити про розбудову децентралізованої генерації.
Це військовий принцип - розосередження. Коли сотні дрібних електростанцій усіють усю країну й у критичний момент можуть збалансувати енергосистему.

А ще можна пригадати оптимістичні заяви енергетичних чиновників: «Ми збудували 2,4 ГВт розподіленої генерації». Якби в нас було стільки - не було б таких проблем зараз.
Та біда в тому, що заради красивих звітів, які йдуть нагору й заколисують людей, чиновники виносять за дужки правду. У ці 2,4 ГВт зарахували що завгодно: і полагоджені енергоблоки ТЕС і ТЕЦ, і сонячні електростанції, і установки, що живлять котельні. Окрім одного - справжньої децентралізованої генерації. Вона по краплі з’являється. Але її все ще замало, аби допомогти системі в критичний момент. І це точно не заявлені 2,4 ГВт.

Київ узагалі опинився на межі гуманітарної катастрофи.

ТЕЦ, що живлять теплом і світлом райони міста, не раз зазнавали уражень від російських ракет і дронів. Неважко було здогадатися, що саме вони стануть гарантованою ціллю для ворога цього року. Так воно і сталося.

Будівництво міні-ТЕЦ могло б забезпечити електроенергією 80–100 тисяч домогосподарств і близько 20 тисяч - теплом. Кажуть, що за останній час дві такі міні-ТЕЦ у столиці звели. Але це - крапля в морі.

Отже, хто винуватий у такій підготовці?
Місцева влада, центральна влада, Міндіч чи хтось іще?

Насправді постарався кожен. І тепер кожен намагається перекласти відповідальність.
Принцип «проскочимо» не спрацював. І перед обличчям кризи єдине, на що спромоглися, - розгорнути пункти незламності, створити черговий (десь сьомий) штаб із подолання наслідків і, звісно, беззаперечно вірити в характер та інженерний геній енергетиків.