Від проросійських гасел до «Духовного гімну»: як Бойко, Льовочкін та Шуфрич адаптувалися до війни

Від проросійських гасел до «Духовного гімну»: як Бойко, Льовочкін та Шуфрич адаптувалися до війни

Після заборони ОПЗЖ її ключові представники не зникли з політики, а об’єдналися в депутатську групу «Платформа за життя і мир», змінили публічну риторику та зберегли вплив у Верховній Раді.

Про це повідомляє Телеграф

Юрій Бойко, який раніше просував російську мову, Мінські угоди, особливий статус Донбасу та амністію учасників подій на сході, після 2022 року став співавтором законопроєкту про «Духовний гімн України», голосував за визнання дій Росії геноцидом, підтримку виключення РФ із G20 та визнання її державою-спонсором тероризму. За каденцію він став співавтором 154 законопроєктів, з яких 65 уже ухвалено. Сергій Левочкін, який раніше підтримував ініціативи про «Велику Перемогу» та проросійський порядок денний, після початку війни підписує антиросійські звернення та законопроєкт про духовний гімн, хоча за всю каденцію не зареєстрував жодного власного законопроєкту. Нестор Шуфрич, який проходить у справі про державну зраду, після багаторічної підтримки Мінських угод та мовних ініціатив почав подавати проєкти щодо захисту журналістів, які постраждали від російської агресії, водночас просуваючи ініціативи про заморожування тарифів, списання комунальних боргів та зупинення санкцій РНБО на час судового оскарження.

При цьому саме колишня ОПЗЖ регулярно забезпечує владі бракуючих голосів. Найпоказовішим стало голосування за законопроєкт №12414 про обмеження незалежності НАБУ та САП, де голоси групи «Платформа за життя і мир» стали критично важливими. За словами Ярослава Юрчишина, «Слуга народу» самостійно збирає близько 160–180 голосів, тоді як колишня ОПЗЖ додає ще близько 30, необхідних для ухвалення спірних рішень. Олег Дунда таку залежність заперечує.

Політологи Петро Олещук та Ігор Рейтерович вважають, що Юрій Бойко, Сергій Левочкін та їхнє оточення, найімовірніше, вже не будуть особисто йти на вибори, а стануть фінансовими та організаційними центрами нових політичних проєктів. Потенційний електорат таких сил експерти оцінюють у 8–12%. Фактично колишня ОПЗЖ не зникла — вона адаптувалася, зберегла вплив на парламентські рішення та вже готується до нової політичної кампанії під іншими назвами.