“Я ухожу”: Путін призначив собі наступника

“Я ухожу”: Путін призначив собі наступника

Російський   президент, який  стрімко  втрачає   підтримку  електорату,  вирішив  відійти   від справ  політичних,  але  до  того  – знайти, хто зміг  би  його  замінити. І такою  людиною став  Сергій Шойгу, який  з кожним  днем   робить все  гучніші  геополітичні заяви.  Однак  це  зовсім  не  означає,  що  таке рішення буде втілено в  життя  надто  швидко: Путін не  поспішає  розпрощатися “з короною”.

Електоральний рейтинг президента Володимира Путіна вперше з початку 2014 різко знизився – відразу на вісім пунктів, зазначається в дослідженні соціологів «Левада-центру», пише «ДС». У серпні він досяг так званого локального піку – 57%, але вже через місяць, у вересні, опустився до 49%. Це приблизно відповідає квітневим рейтингам. Для порівняння: в січні 2014,  тобто до зміни влади в Україні, рейтинг Володимир Путіна становив 29%. Варто відзначити, що це рейтинги з розрахунку «від усіх», включаючи  тих, хто  не визначився.  Але якщо перерахувати результати, виключивши тих,  хто не визначився і не збираються голосувати, рейтинг чинного глави держави становитиме  83% проти 87% місяцем раніше (у квітні – 81%, в січні – 66%). Так що «пасивна» більшість тих, хто подібно  до  замглави адміністрації президента РФ вважає, що «Путін – це і є Росія», нікуди не зникло. Однак «пасивна» більшість ніколи не відіграє ключової ролі в політичному житті, а опора на неї завжди виявляється хиткою. Злі язики все голосніше заявляють про скоре та неминуче падіння ВВП. Так відомий російський блогер днями оголосив, що  Путіну   лишилося  правити  85 днів.

Однак повернимося до соціології. Отже, чому ж упав рейтинг Путіна? Невтримне подорожчання продовольства і ліків, що повзуть вгору тарифи і рішення Кремля економити на бюджетниках, щоб спробувати вилікувати  наслідки банкрутства регіональних бюджетів, ніяк не могли сприяти подальшому зростанню популярності Путіна.

Політтехнологічна схема «Путін – окремо, а ціни – окремо», що непогано працювала протягом багатьох років, починає давати збої. Особливо, якщо все це накладається на зниження темпів індексації зарплат простих росіян і незмінне зростання доходів чиновників, а також стрімке знецінення нацвалюти – з початку року вона девальвувала вже на чверть. І це притому, що з кризи 1998  росіяни орієнтовані на рубль: розрахунки і заощадження робилися в основному в національній грошовій одиниці. А адже якщо «Путін – це Росія», то значить, що «Путін – це рубль».

Насамперед монументальна картина наступаючих на Росію «фашистських полчищ» під керівництвом Барака Обами починає, нарешті, втомлювати середнього споживача медійного продукту. Він відчуває дефіцит справжніх результатів. Так, замість епічних картин бомбардувань російськими ассами Лондона і Вашингтона – скандальний інцидент у «Внуково». Замість колонізації Місяця, план якої запропонований Кремлю групою вірнопідданих вчених, – ПП при доставці супутника на космодром (і навіть двох, якщо врахувати той, що вибухнув – на  американському носії стояли радянські двигуни, придбані у Росії). Замість викрадення головних американських секретів спритними російськими розвідниками – спроба пограбування дуету Roxette співробітниками багажного відділення аеропорту «Домодєдово». Російський обиватель роздратований цією дріб’язковістю, що породжує в його свідомості когнітивний дисонанс.

Ядерний електорат президента дивується, де ж накази про розправи над п’ятою (незгодною) і шостою («системних лібералів») колонами? І чому, навпаки, Навальному дозволяють зареєструвати видання, а Маша Гайдар отримує великий президентський грант на правозахисну діяльність? Спочатку Кремль заохочує активного прихильника війни Едуарда Лімонова, а потім силовики проводять обшуки у нього в офісі. Путін проголошує себе головним націоналістом, але забороняє проведення «Русского маршу». Адже ідейний виборець ВВП любить послідовність.

Нарешті, поточний рік ознаменувався різким збільшенням кількості конфліктів на етнічному та конфесійному ґрунті. Особливо ця тенденція зачепила Москву, Калінінград, Північний Кавказ, Татарстан і Башкирію. Мусульмани почали активно відстоювати свої права і вступати в силову протидію з  поліцією, причому з деяким успіхом. Поточне рейдерське захоплення «Башнефті» охолодило відносини між федеральним центром і Уфою. Адже йдеться не лише про інтереси заарештованого господаря АФК «Система» Володимира Євтушенкова, а й про активи голови клану, котрий недавно керував цією територією, – Рахімова. Подібні майнові суперечки з етнічним забарвленням розвиваються і на Північному Кавказі, головним чином в Дагестані.

Втім, падіння рейтингу Путіна об’єктивно не впливає ні на картину внутрішньої політики, ні на перспективи вирішення української кризи. По-перше, політика як така в Росії відсутня. Допустивши трохи свободи, правляча партія відразу отримала відчутні пробоїни – в 2011-2012 і 2013 рр. Тому гайки знову закручені, а недавня серія місцевих виборів продемонструвала чергові рекорди фільтрації кандидатів і партій, а також примітивної фальсифікації виборів. По-друге, страх старіючого і  хворого президента стимулює його шукати способи виправити становище – як за допомогою нового насильства в Україні, так і організації, приміром, техногенних катастроф, боротьба з наслідками яких могла б надати ентузіазму його виборцю.

По-третє, Путін, схоже, вирішив проблему наступника. У зв’язку з цим все більшу присутність у медіапросторі отримує Сергій Шойгу, якому дозволяють робити гучні і різкі зовнішньополітичні заяви. Його попередник на цьому завидному місці Дмитро Мєдвєдєв, як представник лібералів що ратують за компроміс з Заходом, відсунутий у тінь. Втім, непередбачуваність Кремля припускає, що вже через кілька місяців все буде виглядати зовсім по-іншому. Не потрібно забувати, що в таких суспільствах, як російське, пошук наступника може займати кілька років і чреватий величезними проблемами для тих, кого призначають на посаду кронпринца. Можна згадати хрестоматійний приклад Мао, який тричі призначав наступників, двоє з яких були кинуті в тюрми. Росіяни добре пам’ятають скільки разів попереднік ВВП – Єльцин змінював можливих спадкоємців, перш ніж промовити своє знамените “Я ухожу” і передати владу непоказному пітерцю. Загалом, кількість наступників в тоталітарних режимах вимірюється не логікою і не політичною доцільністю, а довжиною життя диктатора. І коли світ почує від одіозного гаранта РФ єльцинскі слова, залишається питанням.

 

Джерело: espreso.tv