Портников: Євген Марчук зірвав першу російську спецоперацію із захоплення Криму

Портников: Євген Марчук зірвав першу російську спецоперацію із захоплення Криму

Політична біографія Євгена Марчука останніх десятиліть - яскравий приклад долі державника у країні, великій частини жителів якої не потрібна держава.

Виходець із структур держбезпеки, він зробив зі свого радянського досвіду висновки, протилежні тим, які зробив у Росії Володимир Путін. Не поставити спецслужби над державою і перетворити їх на союзників олігархії, а працювати над створенням сучасних ефективних інституцій, які могли б протистояти мафіозному захопленню державипише Віталій Портников для Еspreso.tv.

Його співвітчизники бачили Україну інакше. Саме тому те, чого вдавалося досягти Марчуку навіть в 90-ті роки - у часи, коли більшість українців все ще бачили країну частиною пострадянського світу - було потім просто знищено. Він був саме тією людиною, яка зірвала першу російську спецоперацію із захоплення Криму - щоб потім, через роки, вже за Януковича були підготовлені ідеальні умови для анексії півострова.

На переговорах щодо Чорноморського флоту, незважаючи на готовність Леоніда Кучми до компромісів заради приїзду до Києва Бориса Єльцина, йому вдалося домогтися чітких часових критеріїв і параметрів перебування російського контингенту в Криму - щоб потім і ці критерії, і параметри були знищені Харківськими угодами. Він був прихильником євроатлантичної інтеграції тоді, коли більшість українців виступали проти НАТО - коли після нападу Росії більшість його співвітчизників зрозуміють сенс цієї позиції, буде вже пізно. І таких прикладів можна навести безліч.

Колишній посол Росії в Україні Юрій Дубінін, який брав участь разом із Марчуком у переговорах щодо Чорноморського флоту, говорив мені, що волів би, щоб Євген Кирилович був би на російській, а не на українській стороні. Але він був на українській стороні - і на тлі провінційності і страху перед Москвою, які відрізняли тодішню українську еліту, це вже був великий подарунок. Однак масштаб політика, як правило, не має великого значення, коли немає суспільного запиту. Що, звичайно ж, не скасовує значущості постаті самого Марчука для трьох десятиліть української державності. Він хоча б намагався.