«Алиса уже выросла» — Трепак

«Алиса уже выросла» — Трепак

В истории с новым подозрением П.Порошенко все сосредоточились на роли президента В.Зеленского и его офиса и как-то забыли о главном действующем лице этого процессуального действия – Генеральном прокуроре И.Венедиктовой. 

На такое обстоятельство обратил внимание в Фейсбуке бывший замгенпрокурора Украины, адвокат Виктор Трепак, передает «ОРД».

Особисто ж мене дуже потішила саме пані генпрокурор. Вона – надзвичайний молодець! Так уміло «вислизнути» із, здавалося б, політично патової ситуації могла лише Ірина Валентинівна – з її непересічним талантом орієнтуватися, передбачати і використовувати.

Хочу нагадати, що І.Венедіктова «заходила» на нинішню свою посаду не як 100%, а як 200% «свій» генпрокурор для президента В.Зеленського. «Заходила» в ситуації, коли Р.Рябошапку звільнили з посади генпрокурора фактично за те, що він відмовився нашвидкуруч підписувати підозру П.Порошенку, як того хотіли в Офісі президента.

Натомість І.Венедіктова на засіданні Верховної Ради 17 березня 2020 р., коли розглядалося питання призначення її генпрокурором, обіцяла швидко справитись із цим «завданням партії». Тоді нардепи від «Слуги народу» напряму запитували І.Венедіктову, чи підпише вона підозру Порошенку.

«Можу відповісти, – сказала без п’яти хвилин генпрокурор, – все, що може бути швидко і законно завершене, буде швидко і законно завершене. Немає можливості довго розбиратись».

Дещо пізніше (29 травня 2020 р.) в ефірі одного з телеканалів генпрокурор І.Венедіктова заявила, що підпише п’ятому президентові України Порошенку підозру, коли будуть законні підстави. Практично те ж саме вона сказала під час свого недавнього вояжу до США, коментуючи оприлюднену мною інформацію ( https://u.to/FkvYGw ) про підготовку підозри П.Порошенку. 

І.Венедіктова сказала: «Майже два роки як я – генеральний прокурор, і два роки я чую про нові підозри [колишнім президентам]. Прокоментувати, будуть вони чи не будуть – я прокоментую, коли в мене будуть якісь процесуальні рішення. На сьогодні таких процесуальних рішень немає».

Вочевидь лукавила Ірина Валентинівна, даючи такий коментар. Не могла вона як генпрокурор не знати, на якій стадії перебуває підготовка підозри Порошенку, як і того, що проект цієї підозри тоді вивчався в Офісі президента на предмет політичної доцільності його реалізації.

Та й саме закордонне відрядження І.Венедіктової, як видається, було у цей час зовсім невипадковим. Я тоді припустив, що у такий спосіб генпрокурор хоче перекласти цю делікатно-відповідальну функцію на одного із своїх заступників. Таким чином, «убиваються два зайці»: і «завдання партії» виконано, і «ці руки – нічого не робили».

Наскільки відомо, поїздка І.Венедіктової до США не була погоджена на Банковій. В офісі А.Єрмака були дуже «засмучені» такою несподіваною самостійністю своєї генпрокурорки, вбачаючи у її діях самостійну політичну гру уже на міжнародному рівні.

Скасовуючи депутатську недоторканність, законодавець фактично передав право вирішення питання про кримінальну відповідальність народних депутатів одній посадовій особі – Генеральному прокурору.

Безперечно, тоді коли ця посада є вакантною чи генпрокурор перебуває у тривалій відпустці чи на лікуванні, то за невідкладних обставин підозру народному депутату формально-юридично може підписати і виконуючий обов’язки генпрокурора.

Але підписання підозри П.Порошенку одним із заступників генпрокурора у статусі «в.о. генпрокурора» – це, як на мене, зовсім не той випадок. По-перше, П.Порошенко далеко не рядовий депутат – він колишній президент України, лідер парламентської фракції, головний політичний опонент нинішнього глави держави.

І саме особисто генпрокурор мала підписати йому підозру, щоб зняти (або щонайменше – мінімізувати) сумніві у політичному підтексті такої підозри. По-друге, багато ознак вказує на те, що підпис «в.о. генпрокурора» під підозрою П.Порошенку з’явився через намагання діючого генпрокурора у будь-який спосіб уникнути такого підписання.

Як зазначалося, І.Венедіктова публічно заявляла, що підпише підозру Порошенку, «коли будуть законні підстави». Відтак, до генпрокурора І.Венедіктової виникає закономірне запитання – якщо вона особисто не підписала підозри, то чи означає це відсутність законних підстав для такої підозри екс-президенту?

Не зважаючи на свою несподівано термінову відпустку, генпрокурор мала б особисто пояснити суспільству свою правову позицію стосовно цієї підозри, суть якої вона, на моє глибоке переконання, знає в деталях.

Тим більше, що Ірина Валентинівна обіцяла це зробити коли «будуть якісь процесуальні рішення». Наразі таке рішення є – і не «якесь», а підозра у державній зраді та сприянні терористичній діяльності.

Чи можливо, причина не підписання І.Венедіктовою підозри П.Порошенку у зовсім іншому – у прагненні уникнути відповідальності за це рішення, коли зміниться політична ситуація?

Як на мене, таким чином І.Венедіктова уже вибудовує своє політичне майбутнє. Вона вже не бачить його із В.Зеленським. Так би мовити, Аліса уже виросла і казка про дівчинку, яка лиш виконує вказівки офісу президента і прикрашає собою місце генпрокурора, лопнула.

Можливо, вона знає про те, що прийнято політичне рішення «піти» її з посади генпрокурора, а тому вона не хоче брати участі у не своїй грі проти П.Порошенка.

Тому й її рішення може бути зумовлене не правовими, а прагматично-політичними мотивами – щоб зберегтися на вершині влади і продовжити ту неймовірно карколомну кар’єру, яку вона зробила за якихось сім місяців (з серпня 2019 по березень 2020 року) – стати почергово народним депутатом, головою парламентського комітету, очільником ДБР і генпрокурором.

Така унікально талановита особа ще може принести багато користі нашій державі.