Пишаюся президентом України. Не вірю в зраду. Вірю в перемогу

Коротко.

Я вірю Дмитру Кулебі.

Я знаю його особисто і вважаю його висококласним професіоналом і справжнім українцем. І якби була зрада - його б у владній команді точно не було.

Впевнений, наші переговорники не самостійні гравці - самодури, а члени єдиної команди. Вони точно краще за нас знають ситуацію і мають в тому числі і його, Кулеби, мандат на переговори.

Я вірю Олексію Резникову.

Я знаю його особисто. Він високо порядний, фаховий і точно про-український міністр. Він точно краще за нас знає ситуацію на фронті. І якби була зрада - його б у владній команді теж не було.

Так само я вірю Президенту України.

Я пишаюся ним зараз.

Чекаю на його щоденні звернення і вірю, що багато хто за порєбріком ох*їв від того, який він виявився крутий.

Точно.

Не той клоун чи ссикун на якого вони так чекали. І це теж був їх великий прорахунок.

Так.

Я за нього не голосував, його постійно критикував і не підтримував.

Але факти річ уперта.

Своїм діями від початку війни він докорінно змінив моє ставлення до нього.

І всі ті, хто ці два роки розповідав нам про його російські погляди точно йдуть нах*й.

Мені щиро соромно.

За ті жарти про косовортку.

За ті жарти про гру х*єм на роялі.

За ті жарти про вечерю на кухні з батьками.

Я бачу його кроки останні 35 днів і не вірю, що після всього прожитого він здасть інтереси нашої держави.

Цей місяць.

Мабудь вперше за багато років мені було мега комфортно в українському ФБ - тому що не було срачів, не було зради, не було політичного піару.

Була віра.

Віра в Президента, віра в ЗСУ, віра в волонтерів, віра в добровольців, віра в керівників на місцях, віра в людей.

Ми звикли радісно чмирити владу за Колю Котлєту, але чомусь забуваємо подякувати за Кулебу і Резнікова, за Залужного і Данилова, за Кіма в Миколаєві та Гайдая в Севері. За Свіріденко в економіці та Ляшка в медицині. За багатьох у владі, хто не зїб*вся, а так само, як і ми з вами ху*рить 24/7 тут на своїх місцях.

Виявляється всіх цих фахових і порядних людей привів теж він - Президент України.

Так, а чого ж тоді мені зараз йому не довіряти і розводити тут срач.

Пишаюся бути вдома.

Пишаюся бути частиною єдиної незламної нації.

Пишаюся бути українцем.

Не вірю в зраду, а вірю в нашу перемогу.

Ось таки мої думки малята.

Автор: Алексей Давиденко