Давати чи не давати — ось в чому питання

Давати чи не давати — ось в чому питання

— Доброго дня, безкоштовний лікарю!

— Добрий день, безнадійно хворий пацієнт…

Давати чи не давати — ось в чому питання!

Такі міркування нас відвідують, коли питання заходить про хабар. Деякі люди навіть не думають, просто діють, тому що так простіше. Легше заплатити, ніж вивчити, ніж стояти в черзі годинами, ніж йти в армію, ніж чесно заплатити штраф. А чи правильно ми робимо, якщо вибираємо перший варіант?

«Хабар» – це матеріальна винагорода (зазвичай гроші, але можуть бути і речі або послуги), яка приймається особою для спонукання дії чи бездіяльності в інтересах людини, яка її дає. Корупцію не можна віднести до явища, породженого сучасним суспільством. У Стародавній Греції в V-ІV століттях до н.е. прояви корупції здебільшого мали побутовий характер і проявлялись як “псування їжі і питної води”. Платон і Аристотель розглядали корупцію як політичну категорію. Вважають, що перші згадування про корупцію на Русі з’явилися у літописах ХІІІ століття. Зокрема, з цього приводу згадують Двінську уставну грамоту, де міститься визначення незаконної винагороди за здійснення офіційних владних повноважень — «мздоімство», або «посула». Згідно іншої версії, «посула» в якості хабара визначається вперше у Псковській судній грамоті. Збереглися свідоцтва про страту дяка, який крім належної йому винагороди отримав ще й смаженого гусака, що був начинений монетами. У Запорізькій Січі Велика екстрадинаційна Рада у своєму присуді зазначила, що згідно з військовим уставом отаманам та старшинам забороняється на особисті потреби використовувати військову казну під страхом “смертного штрафу”. А у випадку, якщо отаман куреня веде себе “не справно”, або потакає злодіям, він підлягає покаранню і наступного разу не може бути обраний отаманом. Сьогодні ж це стало одним з найпростіших способів вирішення проблем.

Як ми вирішуємо проблеми? Що робимо, коли стикаємося з байдужістю лікарів? Як чинимо, коли нам поставили трійку замість четвірки на екзамені і тепер в нас не буде стипендії? Що роблять наші батьки, коли мі потрапляємо в міліцію через хуліганство з друзями?

Звичайно, нам легше просто сунути гроші до рук людини, від якої нам щось потрібно.

Ніхто не стане сперечатися, що сьогодні дати «на лапу» – значить не просто вирішити свої проблеми, але і заощадити час, сили, нерви. Так простіше. Так живуть усі. Все менше людей зупиняє перед даванням хабара навіть те, що це незаконно.

Трохи про статистику за 2012 рік: вимагання хабара у лікарнях становить 67%, а у ВУЗах – 51%. А 32 % громадян були змушені оплачувати офіційно безкоштовні послуги лікарів, у 52% вимагали сплатити «благодійні» внески. У 2009 році на кожні 2 випадки вимагання хабара припадав один випадок добровільної сплати, у 2012 році вимагати стали більше. Під час кожного четвертого контакту з чиновником у громадян вимагають хабар і лише кожен десятий сам пропонує хабар. Народ вважає, що корупцію здолає влада (78% — президент, 45% — депутати), однак при цьому вони вважають, що саме вища влада є носієм найбільшої корупції. Лише кожен десятий вірить, що боротьба з корупцією – це обов’язок пересічних громадян. Проте є позитив: зростає кількість тих, хто не хоче миритися з корупцію, навіть якщо це полегшує розв’язання їхніх власних проблем (37% у 2009 і 44% у 2012). Близько третина українців заявляють про свою готовність боротися з корупцією. Однак, насправді, лише четверо зі ста жертв корупції намагалися захистити свої права.

То що робити із цією проблемою, запитаєте ви? Викорінювати!
Як? Це неможливо — скажете ви.
Так, неможливо так швидко зробити як часто у своїх програмах заявляють політики. Сформувалась так би мовити ціла система – корупційний режим. І безліч людей через це страждає.

Можна стверджувати, що сьогодні жодна держава не може проголосити про повну, остаточну й безперечну перемогу над цим руйнівним явищем. Сучасний стан корупції в Україні багато в чому обумовлений тенденціями, що давно намічалися, і перехідним етапом від тоталітарної форми правління до демократичної.
Та коли людина стикається з прогнилою системою, у неї завжди є вибір. Хтось (а точніше близько 85% населення України) вибирає жити за правилами, які диктує їм система. І лише дехто намагається піти проти неї. Саме завдяки цій меншості, суспільство не зігнило остаточно. Вони, як сіль, яка приправляє собою і уповільнює процеси гниття. А що, якби тих, хто йде проти системи було не 15, а 50, 80 відсотків? Що, якби кожен з нас, перш ніж дати хабар, подумав про те, що він чекає в майбутньому і в якій країні його діти будуть жити. Хабарництво просто перестане існувати, як тільки не стане тих, хто підтримує вогонь у ньому!

Можливо, тоді вчителі та викладачі ставили би адекватні оцінки, а не чекали іншого шляху отримання «додаткової зарплати»? Можливо, тоді лікарі лікуватимуть на совість? Можливо, тоді органи прокуратури і судова система, нарешті, стануть тим місцем, де справді панує закон і справедливість?

Вибір завжди залишається за вами.

P.S. Вищесказане не говорить про факт існування цього явища, а говорить про ставлення до нього. Ставлення моє і твоє. Якщо ти «забашляв» за якийсь медичний (профільний) предмет, а потім червонієш перед батьками, друзями чи колегами… Або твій друг зламав гомілку і, не дай Господь, з кровотечею, ти не зможеш зупинити її тому, що ти прогуляв лекцію з анатомії і хірургії або практику по цій темі …
І яким лікарем ти будеш?
Та ніяким, і що б ти не говорив.

Думай ким ти будеш, і навіщо ти вчишся!

antonlebediev.wordpress.com