Дике полювання ФСБ. Як Кремль позбавляється людського баласту

Дике полювання ФСБ. Як Кремль позбавляється людського баласту

Думка про те, що раптовий сплеск смертності серед російських генералів та дипломатів – далеко не випадкове явище, не нова. Існують й протилежні міркування – все це збіг обставин, а чутки навколо цього – не більш ніж конспірологічні теорії. Все можливо. Але варто спробувати розібратися.

Однозначні висновки робити важко, адже біографії “раптово” померлих від хвороб, самогубств та нещасних випадків військових, котрі можна віднайти у відкритих джерелах, далеко не повні і часто містять свідомо допущені неточності. Але дивна тенденція таки є – всі ці люди були хоч якось дотичні до тих дій вищого російського керівництва як всередині самої РФ, так і в інших країнах, які з різних причин стали “незручними” для Кремля.

Ілюстрація – “Український інтерес” / Анастасія Туловська

Генерал-майор Мішанін Сергій Валентинович, 1956-2014, випускник Бакинського вищого загальновійськового училища, учасник бойових дій у Закавказзі та Північному Кавказі, остання посада – військовий комісар Нижегородської області. Знайдений у власному кабінеті з кульовим пораненням в голову. Офіційна причина смерті – «самогубство».

Власне, список “високопоставлених самогубців” відкрив ще у далекому 1991-му маршал Ахромєєв, смерть якого пов’язують із “ГКЧП”. Проте в таку далеку історію ми не заглиблюватимемось, наводжу її лише як приклад. Нас цікавлять події, ближчі до нашого часу – період з початку війни Росії з Україною. Хоч її не оголошено офіційно, але війна триває і лиш найбільш туполобі “ватники” справді вірять, що “их там нет”. Варто зауважити, що всього за період після розпаду СРСР в Росії померло, як мінімум, 48 високопосадовців у званні від генерал-майора і вище. За період правління Володимира Путіна загинуло 39 генералів із цього списку.

Останньою жертвою став генерал ФСБ Єровінкін, котрому був 61 рік. Генерал пішов з життя у своєму “Лексусі” 26 грудня 2016 року в Москві. Як повідомляється – від раптової зупинки серця.

Якщо переглянути причини смертності, то 16 – застрелені чи застрелилися, 11 – загинули в ДТП, у 17 – найрізноманітніші причини, двоє – повісились, чи повішені і лише про трьох можна сказати, що їхня смерть не викликає підозр.

Ілюстрація – “Український інтерес” / Анастасія Туловська

Генерал-майор Шушукін Олександр Валерійович, 1963-2015, учасник вторгнення в Грузію, Україну, керівник операції по анексії Криму. Помер 27 грудня 2015 року від «зупинки серця».

Кількість “полеглих” простих офіцерів і “рядових” порахувати досить важко. Найгучнішою була смерть підполковника Литвиненка, котрого отруїли полонієм колишні колеги по ФСБ в Лондоні.

За період з початку війни налічується, як мінімум, 10 померлих представників вищого генералітету російської армії. Смерті деяких не викликають підозр, інші – як мінімум – цікаві. На трьох із них зупинюсь докладніше.

Більшість експертів вважають, що список “зачищених” відкриває генерал-майор Сергій Мішанін, військовий комісар Нижегородської області. Але його відхід на той світ якщо і має зв’язок з “комісарством”, то досить опосередкований. Адже вербовку найманців для відправки їх на Донбас, в принципі, можна назвати продовженням службової діяльності комісара, котрий застрелився в своєму робочому кабінеті 21 липня 2014 року. А, може, й не застрелився. Але факт вогнепального поранення в голову, від якого він і помер, зафіксований офіційно.

Другим, вірогідно, став генерал-майор Олександр Шушукін, заступник начальника штабу повітряно-десантних військ РФ, який помер 27 грудня 2015 року від “зупинки серця” у віці 52 років .  Відомо , що саме він здійснював планування та командував анексією Криму.

Ілюстрація – “Український інтерес” / Анастасія Туловська

Генерал-полковник Сергун Ігор Дмитрович, 1957-2016, начальник Головного розвідувального управління, заступник начальника Генерального штабу Збройних сил РФ, Герой Росії. Його пов’язують зі збитим «Боїнгом» рейсу МН117 в районі Тореза. За офіційною версією – помер від інфаркту у санаторії ФСБ під Москвою. Інша версія – вбитий у Лівані 1 січня 2016 року.

Третім оглядачі називають генерал-полковника Ігоря Сергуна, начальника ГРУ Генштабу РФ, котрий, за офіційною версією, помер від інфаркту 3 січня 2016 року. Він безпосередньо причетний до анексії Криму і операції Росії на Донбасі. Саме він готував і впроваджував у життя захоплення міст Донеччини і Луганщини, саме під його керівництвом ці території перетворились на “ДНР” і “ЛНР”. Саме його пов’язують зі збитим “Боїнгом” рейсу МН17 в районі Тореза 17 липня 2014 року. Приватна американська розвідувальна компанія Stratfor стверджує, що насправді він був вбитий у Лівані 1 січня 2016 року.

Це лише три прізвища зі списку загадкових смертей. Найвищі посадовці, еліта російської армії. А скільки ще маловідомих? Для прикладу – Володимир Якунін, підполковник юстиції Головного слідчого комітету РФ, котрий помер 19 листопада 2016 року – чомусь після того, як відвоював на Донбасі і навіть привіз додому купу “державних нагород ДНР”? Рядових можна навіть і не рахувати – їх і на Батьківщині не рахують – “баби нових народять”. Російські правозахисники кажуть про 3120 зниклих на Донбасі росіян. Точної кількості не знає ніхто…

Сюди ж можна віднести не менш дивні смерті, так би мовити, “політичних фігур “ЛНР/ДНР”. 27 січня цього року «від сердечного нападу» помер колишній ватажок “ЛНР” Болотов. Подейкують, він цього дня з кимось пив каву. Того ж раптово помер і “заступник міністра промисловості і торгівлі ДНР” Третьяков. Це з останнього. А скільки “лідерів Новоросії” “отруїлося”, “підірвалося в ліфті”, “невдало пообідало”? Сьогодні ми ці випадки не досліджуватимемо, але це теж дуже цікава тема, яка заслуговує на увагу.

Не менший інтерес викликають смерті дипломатів – за останні кілька місяців їх померло вже, як мінімум, четверо. Це теж матеріал для окремого дослідження, але не пов’язувати неможливо.

Російська інтернет-спільнота смерті військових охрестила “Диким полюванням ФСБ”. Питання “Хто наступний?” користувачів  соцмереж цікавить, схоже, найбільше. Одних  з цікавості,  решту – з остраху.

Микола Кірєєв, «Український інтерес»