Чиновницю з Волині "тошнить” від відвідувачів

Читать на русском

Якби нововолинські чиновники провели чемпіонат із хамства, то переміг би, ймовірно, секретар міської ради, він же – перший заступник міського голови А.Сторонський.

У спину йому б дихав заступник міського голови В.Рожелюк.

А почесне третє місце в загальному змаганні і перше – серед жінок-службовців впевнено посіла б пані Волчанюк. Начальник управління праці та соціального захисту.

Не хотілося про це розповідати, але…

 – Мене вже від вас тошнить! – по-бабському заявила сьогодні Наталя Борисівна Волчанюк відвідувачці, яка прийшла запитати, чому їй відмовили у субсидії.

Цією відвідувачкою, як ви здогадалися, була я. Після вчорашньої публікації про совкові довідки, які незаконно вимагають в управлінні соцзахисту, я стала, либонь, особистим ворогом для пані Волчанюк та деяких її підлеглих.

Ще ніколи не бачила тут такого феєричного хамства. Якось раніше Бог милував. У кабінеті 103, де за попереднім записом  громадянам ооформляють субсидії, мене щоразу обслуговували чітко, чемно, привітно. А у кабінеті 102 працівницю сьогодні як прорвало…

Чіпляючись ледь не до кожного мого слова, пані затято доводила, що субсидію мені не призначили через невчасне подання довідок про сплату заборгованості і відсутність іще якогось документа.

Проте довідки (які від нас вимагають НЕЗАКОННО) я здала вчасно. Вручила їх начальнику управління Н.Волчанюк уранці 8 серпня. Мусила піднятись до неї на третій поверх, бо на першому відвідувачів не приймали по кілька днів на тиждень – через завантаженість роботою.

Я вписалась у 2-місячний термін “документального підтвердження сплати заборгованості”. Хоча в Нововолинську його штучно обмежили до 8 серпня, тимчасом як у Києві, приміром, можна “підтвердити” до 15-го.

 

Усіх цікавить субсидія. Вранці 14 серпня в управлінні соцзахисту Нововолинська

Про відсутність іншого документа мені мали повідомити ще у травні, якщо субсидію з 1 травня не надали саме з цієї причини.

Пані з кабінету 102 телефонує Наталі Волчанюк – питає, коли я здала довідки. “У п’ятницю” (тобто 11 серпня), – відповідає та, хоча насправді то був вівторок.

– Ні, не у п’ятницю, – кажу. – Ваша начальниця забула або збрехала.

Пані вибухає гнівом:

 – Який у вас жуткий лексикон! які слова ви вживаєте?!

Кліпаю очима:

 – “Збрехала” – літературне, нормативне слово. А от “жуткий” – ненормативне. Такого слова в українській нема. То, може, це у вас “жуткий лексикон”?

На цій філологічній ноті мушу йти до керівника відділу субсидій В.Заколодної, а потім – і до пані Волчанюк. Минулого разу ця пані театрально заявляла кудись у повітря, що не буде на мене ніяк реагувати. Хоча я не додому до неї, а у службовий кабінет зайшла – винятково у справі.

Цього разу начальниця управління перевершила сама себе. Виявляється, в неї не лише склероз і розмови з самою собою, а й розлад травлення.

 – Мене від вас тошнить! – заволала чиновниця наприкінці нашої короткої бесіди.

Ну, взагалі-то треба казати “нудить”, і це хамство, але на хворих ображатися грішно.

Щоб її нудота швидше минулась, я сказала, що увімкнула диктофон. 

І що ви собі думаєте? Більше її не нудило. Моментальні ліки від хамства!

На камеру її теж не “тошнить” 

Серед сьогоднішніх перлів пані начальниці був такий:

– Послухайте, Камишникова! (Ще тиждень тому вона називала мене по імені та батькові.)

– Послухайте, Волчанюк! – мусила відгукнутись я.

Їй ледь не відібрало мову:

 – Та я начальник! Управління! Що ви собі дозволяєте! Щоб перша-ліпша (з притиском) громадянка говорила начальнику ТАКЕ…

 – А в нас за Конституцією всі рівні, – нагадую. – Що ви собі дозволяєте, те і я. А потрібна мені від вас лишень письмова відмова в наданні субсидії. Щоб я могла її оскаржити, от і все.

Спустилась на другий поверх, роздобула три аркуші паперу, сиджу пишу вимогу надати мені письмову відмову. Принагідно від представника Єдиного розрахункового центру дізнаюся, що 2000 нововолинських родин (абсолютна більшість субсидіантів) потрапили у чорний список управління соцзахисту як боржники. Аби не втратити субсидію, сплатили борг майже всі. Навіть поточні платежі – за червень і травень…

При цьому дехто – без перебільшення – вивертав кишені і влазив у борги перед знайомими та родичами. Що треба було погасити заборгованість лише станом на 1 лютого 2017 року – служба субсидій по всій Україні хитроголово змовчала.

 

 

Іду до керівника відділу пані Заколодної В.В., щоб вручити їй заяву.

– А я вас розчарую, – ущипливо каже та. – Вам призначили субсидію. Можете забрати у 102-му кабінеті повідомлення.

То вже й документ отой “відсутній” знайшовся, виходить… і довідки я вчасно принесла… І начальниця управління збрехала-таки підлеглій щодо “п’ятниці“.

У тісному коридорчику під дверима 102-го вже скупчилась величезна черга. Люди стоять, бо сісти нікуди.

 

Це ще не всі – всі не влізли у кадр… Дихати в тисняві абсолютно нічим

– І я вас розчарую, – кажу пані Заколодній. – Повідомлення забрати не можу, там море людей.

Вона мовчки йде у кабінет 102 – і за 30 секунд вже вручає мені папірець.

Справді, субсидію призначили. Хепі енд.

Якого ж милого мене обхамили, якого милого півгодини брехали про відсутність документів?.. Дамсько-бабська помста за критику – страшна річ.

Мабуть, ця ущиплива базарна манера в управлінні соцзахисту є заразною. Бо точнісінько так, як спілкується начальниця, поводяться деякі її підлеглі. Сподіваюся, це в них минеться. А от у пані Волчанюк – навряд чи. Там ця чиновницька хвороба прогресує…

Тому Рожелюка зі Сторонським – знаних адмінхамів Наталя Борисівна може невдовзі й обігнати.

Наталя Камишникова

radar.in.ua