Які злочинні схеми розкриті в Міноборони

Які злочинні схеми розкриті в Міноборони

Затримання заступника міністра оборони з озброєння (а до того він завідував тилом) – це вже не тривожний дзвіночок для верховної влади України, а без перебільшення набат. Розкрадання оборонних грошей під час війни самою верхівкою міністерства – це навіть не просто мародерство, це дуже схоже на державну зраду. Але вражає не це (про таке у нас давно вже говорять вголос), а те, що в найвищі кабінети прийшли, нарешті, детективи НАБУ з обшуками й затримали генералів.

Багато спостерігачів уже висловили впевненість, що затримання чиновників топ-рівня благословили зовсім не на Банковій, а ледь не в самому Білому домі. З приводу мотивів американців, втім, версії різняться: «американооптімісти» вважають, що США набридло дивитися на розкрадання грошей керівництвом країни, якій Вашингтон допомагає вистояти у війні з Росією. Патріоти ж вважають, що адміністрація Трампа, давно знаючи все про корупцію в Україні, тисне на керівництво країни з метою протягнути через ВР закон про «реінтеграції Донбасу», який базується саме на «мінських домовленостях», щоб скоріше закрити це питання й налагодити стосунки з Москвою.

Павловський і бабло

Національне антикорупційне бюро після цілого року досудового розслідування оголосило підозру заступнику міністра оборони, генерал-лейтенанту Ігорю Павловському та директору департаменту держзакупівель і постачання матеріальних ресурсів Міноборони Володимиру Гулевичу за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Всього ж учора затримали чотирьох осіб. І це лише один з епізодів бурхливої діяльності генерала. У відкритому доступі легко знайти матеріали, наприклад, про сьогодення рекету щодо підприємців на одеському ринку «7 кілометр» (частина якого розташована на землі колишнього військового містечка).

Вимагачі й не приховували, що левову частку величезних поборів вони відправляли тоді ще заступнику міністра з питань тилу Павловському (у Міноборони до нього давно прилипло прізвисько «Бабловский»). До речі, в найтрагічніший час – із січня 2014 по квітень 2015 – затриманий напередодні Ігор Павловський був начальником тилу Збройних Сил України. Пам’ятайте, як на передовій було нічим воювати, а солдатам – ні в що одягнутися й не було чого їсти? А також не було практично жодного спорядження та матеріалів для облаштування наших позицій на передовій. Україну тоді допомогли відстояти волонтери й наші з вами пожертвування, а ось Павловського... підвищили до цілого заступниа міністра з тилу! А після гучних скандалів навколо «Воєнторгу» з почестями перевели на посаду заступника міністра з озброєння. Цікаво, якби під час Другої світової в армії була б така ж кадрова політика, то через скільки місяців наша оборона впала би? Навіть не так: через скільки днів винних би розстріляли? Подивимось, як вони дадуть відповідь сьогодні.

Це затримання, та й узагалі вся ця справа – потужний удар по президенту (якого в цей день не було в країні – він розповідав у ПАРЄ про те, як ми героїчно протистоїмо Росії). Петро Порошенко – Верховний головнокомандувач, Міноборони перебуває в його віданні, і виходить, що його те, що відбувалось у відомстві всі ці роки, влаштовувало. Все подобалося також однокласнику й однокурснику Павловського (а одночасно безпосередньому шефу) – міністру оборони Степану Полтораку.

Щоправда, цього року почалися тертя між міністром і його заступником, і Павловський навіть нібито подавав рапорт про відставку, але більш високопоставлений однокласник не дав йому ходу. Експерти кажуть, що в Полторака особливо ніким було швидко замінити довірену людину, що контролює мільярдні грошові потоки в міністерстві. Зате людиною, на якої компромату хоч греблю гати, легко керувати.

Але в той же час віддавати Павловського під суд вочевидь не входило до планів Полторака – він занадто багато знає про те, що відбувалося з величезними бюджетними грошима навіть не на якомусь великому держпідприємстві, а в міністерстві оборони країни, що воює! Сума збитку, у завданні якої звинувачують затриманих – майже 150 мільйонів гривень. За чинного військового збору розміром у півтора відсотка, який стягують навіть із пенсій (!), ця сума дорівнює військовому збору з 10 мільярдів зароблених українцями гривень. Вибачте, ми для цього платимо військовий збір, пане Верховний?!

І вся президентська рать

Але для президента України прикрощі не закінчуються на тому, що з одного боку розкритого злочину опинилися підлеглі йому генерали. З іншого боку брудної оборудки, як стверджують «еврооптімістічні» депутати парламенту з фракції «Блоку Петра Порошенка», стоїть дуже близький до глави держави депутат від тієї ж політичної сили Олександр Грановський.

Прізвище цього депутата в останні місяці часто з’являється на сторінках американської преси як одного з головних фігурантів великих корупційних схем в Україні, партнера Дмитра Фірташа (котрого очікує екстрадиція до США з Австрії), а також тіньового куратора судової системи країни. Чи міг би він підім’яти під себе також і антикорупційні суди, створення яких прямим текстом жорстко вимагають від Петра Порошенка у Вашингтоні? У парламенті лежить президентський варіант законопроекту про антикорупційну палату (а не повноцінні суди), але його в пух і прах розкритикувала Венеціанська комісія, зокрема, за непрозорий механізм формування. У підсумку президенту довелося змінити риторику й самостійний антикорупційний суд у нас, можливо, все ж таки буде.

Але оцініть красу гри: команді Порошенка таки вдалося на довгі роки розтягнути появу всіх органів із боротьби з корупцією, якнайшвидшого створення яких від нас наполегливо вимагав Захід. У них-то є вся інформація про корупцію в керівництві України, але не можуть же вони судити наших чиновників і політиків – для цього потрібен національний суд із чесними та принциповими суддями, непідконтрольними Грановському, Медведчуку, Портнову або Порошенку. Хоча, хтозна: експерти кажуть, що розширення глобального «акту Магнітського» дозволяє американському правосуддю притягати до відповідальності не тільки громадян Росії, а й громадян інших країн, які, будучи державними посадовими особами чи вищими чиновниками, причетні до «масштабних корупційних дій». А президент США може тепер блокувати або скасовувати дію віз для них і накладати майнові санкції.

Міністерство оборони схем

Отже, НАБУ інформує: на початку минулого року комітет з конкурсних торгів Міноборони оголосив відкриті торги на закупівлю рідкого палива. За їх результатами 26 квітня 2016 року за 14 лотами комітет прийняв пропозиції одного з учасників торгів як найбільш економічно вигідні. 13 і 18 травня 2016 року між сторонами було укладено 14 договорів про постачання палива на загальну суму понад 1 мільярд гривень. Але протягом червня-серпня 2016 року замовник і постачальник безпідставно, на думку слідства, уклали ряд додаткових угод, які підняли ціни в середньому на 16% від початкової. Висновок детективів НАБУ: «В результаті на користь постачальника безпідставно й незаконно було перераховано бюджетні кошти на загальну суму 149 млн 339 тис. грн». Слідство вважає, що посадові особи Міноборони за попередньою змовою з представниками комерційного підприємства вчинили злочин, передбачений згаданою вище ч. 5 ст. 191 КК України.

Цікаво, чи послідують тепер принципові висновки слідства щодо решти скандалів, у яких фігурує Павловський? Ми вже згадували про свавілля військових на ринку «7-й кілометр», пам’ятний також торішній скандал із закупівлею теплих речей для армії (наші військові почали минулу зиму в не в повному обсязі забезпеченими зимовою формою).

Блогер Мирослав Гай написав за підсумками зустрічі швейників і представників Міноборони (був там і затриманий вчора Гулевич) 25 жовтня минулого року: «...очевидно, що будуть посадки. І люди в кожному відомстві не жертви, а акули. [...] полетять голови цілої низки чиновників і не тільки. Справа не в формі. Така ситуація виявилася за цілою низкою позицій. Заяви і звинувачення просто ошелешували. У мене вуха завернулися від того, що обговорювали ці люди в залі пошепки між собою. Один колишній чиновник так і сказав: «це навіть і не половина правди». [...] Чому ми ще не виграли війну? Та тому, що всім пофіг на солдата».

Політика і армія єдині

«Народний фронт» минулого тижня почав активно топити начальника Генштабу Віктора Муженка. Жаліти його нема за що й можна було б із великою натяжкою навіть погодитися, що ця політична сила має право критикувати цього генерала з дуже неоднозначною репутацією. Але зовсім негарно на тлі «мочилова» Муженка виглядають спроби депутатів від «Народного фронту» відбілити Ігоря Павловського. «Рот Авакова» Антон Геращенко заявив напередодні: «Я знаю генерала Павловського, я пам’ятаю його роль в обороні Маріуполя в 2014 році, в подіях під Дебальцевим. Це сміливий бойовий генерал, який був на передньому краю і тільки в 2016 році пішов на документальну паперову роботу». Одночасно смішно й гірко таке слухати.

При цьому той же Геращенко каже, що підозра Павловському потягнула на 66 сторінок! Все-таки рік роботи НАБУ під процесуальним керівництвом САП. А ось в інших словах нардепа Геращенка є рація: «Я зараз не наважився б вважати його заздалегідь винним, тому що часто багато такого роду звинувачень не знаходять під собою підтвердження». Таке, на жаль, теж можливо, якщо вдасться якось сторгуватися з Заходом і ті закриють очі на звільнення Павловського й компанії від кримінальної відповідальності (ціною називають, як ми вже говорили, закон про «реінтеграції Донбасу» на основі Мінських домовленостей). Ну не можна керівникам Міноборони й держави допустити, щоб ображений Павловський почав говорити в суді.

Втім, усі їхні схеми – секрет Полішинеля: експерт ринку енергоносіїв Сергій Куюн ще в минулому році докладно описав цю схему крадіжки у своїй статті «Дірка в тилу». А ось посадові особи близької до Олександра Грановського (якщо вірити нардепам Лещенку і Найєму) ТОВ «Трейд Коммодіті», яких підозрюють у причетності до розкрадання майже 150 мільйонів, втекли напередодні затримання.

resonance.ua