Євробляхи і “врємєнщікі” у владних кабінетах

Євробляхи і “врємєнщікі” у владних кабінетах

На тему “євроблях” зламано списів не менше, ніж тих “блях” їздить Україною. Є противники, є прихильники. Є ті, хто не має своєї думки, є ті, кому воно все байдуже.

Нагадаю суть проблеми – користуючись недосконалістю вітчизняного законодавства дорогами України їздить вже невідомо і скільки автомобілів на європейській реєстрації. Здебільшого на польській і литовській. А завозять їх наші співгромадяни у такий навкололегальний (іншого визначення у мене нема) спосіб по простій причині – легально, з усіма митними процедурами, подібна автівка зробиться буквально золотою. Як приклад – “Рено Симбол” 2010 року на “блясі” обійдеться у 1000-1200 євро, а на українській реєстрації – 4000-4500. Різниця, погодьтесь, відчутна. Та й “Форза”, яка чомусь позиціонується як “вітчизняна”, коштує в кілька разів дорожче закордонного аналогу.

Втім, не варто повторювати очевидні речі. Варто поговорити про інше.

Отже, маємо ситуацію, коли в Україні є три групи автомобілістів. Перші – це ті, хто купив авто на українській реєстрації або “вітчизняне”. Другі – “євробляхери”. Треті – ті, хто розмитнив завезену з-за кордону автівку за шаленими митними ставками. Останніх відносно небагато, але вони є.

І от тепер все виглядає наступним чином. Влада, як завжди, “прозівала” проблему. А проблема виникла ще кілька років тому, коли українці почали масово завозити “бляхи”. Тобто лакуна в законодавстві стала очевидно. Проблему тоді не вирішили. Тепер же урядовці намагаються якимось чином врегулювати питання: одні пропонують взагалі повну амністію “бляхам”; інші налаштовані рішуче штрафувати і стягувати мито “по-повній”; ще інші пропонують щось на зразок компромісу – мінімальний платіж і легалізацію автівки.

Не буду навіть вдаватись у розбір законності чи справедливості будь-якого з рішень. Яке б воно не було, воно не буде ні справедливим, ні законним, як на мене. Обмовлюсь відразу – я не підтримую чи засуджую у цій ситуації ніяку з груп, про які йде мова. Єдине – я підтримую право кожного на володіння тим майном, яке він має. І визначати, наскільки це майно (в нашому випадку – авто) якісне відносно сплаченої ціни, має сам власник. Суть в іншому. Давайте розберемось по-порядку.

Амністія

Отже, повна амністія “бляхам”. Хто завіз до якоїсь дати – нічого не платить, отримує українські реєстраційні номери і забуває проблему. Рішення, на перший погляд, спокусливе – таких автівок в Україні, за різними підрахунками, від кількох сотень тисяч до кількох мільйонів. Автори рішення (а попереду – вибори, якщо не забули), отримують колосальний електоральний бонус. Але в такому випадку друга і третя групи – власники “легальних” автівок і ті, хто їх розмитнив за правилами, будуть незадоволені. Що логічно – вони, врешті, дотримались норм чинного законодавство і заплатили з власної кишені немалі гроші за це дотримання. І, звичайно, таке рішення буде “кидком” з боку держави. Реакцію спрогнозувати не важко.

“Закрутити гайку”

Друге рішення – “закрутити гайки” і стягнути з власників “блях” всі, на думку влади, “несплачені платежі”. Реакцію також не важко передбачити – перекриття центру Києва та палаючі шини на під’їздах до нього, коли “бляхери” вимагали легалізації, ще на пам’яті у всіх. Та й електоральні втрати очевидні. Так що рішення явно програшне. Та й знову – закон, як відомо, зворотньої сили не має. Тобто наявне кричуще порушення основ права.

Компроміс

Третє рішення – часткова амністія. Тут незадоволених буде більше. Незадоволеними залишаються остання дві групи все з тих же причин. А до них приєднується значна частина “євробляхерів” – бо як справедливо вирахувати необхідний платіж? А ніяк. Явний електоральний провал.

Стратити не можна помилувати

Ось такі три варіанти, як на мій скромний погляд, мають українські очільники. І всі три – погані. Як в тій приказці: “стратити не можна помилувати”. Бо яке б рішення тепер не було прийняте, ситуація патова. Хтось (і це величезна група виборців) буде тим всім невдоволений. Попереду, нагадаю, – вибори.

А все тому, що ті люди, які опинились при владі в нашій країні, не мають ні краплі стратегічного мислення. Хоча б на строк своєї каденції, я вже мовчу про щось більше. І більшість з них – прості “врємєнщікі” з портфелями. Яким на Україну, як державу, просто начхати. І, якщо вони й реагують на якісь проблеми нашої держави, то просто тому, що ті проблеми “стукають” їм в двері і сховатись просто неможливо. Але все це відбувається постфактум. На жаль.

І не було б те бідою, якби ось такий інфантилізм наших владоможців стосувався лише “блях”. Але він стосується всього в Україні. Втім, дозволю собі нагадати читачеві слова Жозефа де Местра: “кожен народ має те керівництво, на яке заслуговує”.