"Бляховоди" vs "бляхофоби": хто правий

8 листопада Верховна Рада ухвалила закони, який суттєво зменшує вартість розмитнення автомобілів на європейській реєстрації. Але власники "євроблях" все рівно влаштували масштабні мітинги у Києві. Чи розуміє влада, у що грається?

20 листопада, ймовірно, пройде ще одна акція протесту "євробляхерів" під Верховною Радою. Принаймні, такі плани є. А чи є у планах ще одне показове спалення (автівки, а не парламенту) – невідомо. Влада не розуміє, що грається з вогнем і дедалі більше розпалює його. Вона взагалі мало що розуміє, ця наша влада.

Наприклад, те, що свіжоприйняті зміни до законодавства нічого насправді не змінюють. Адже, будь-який автомобіль 2017-2018 року випуску в Україні буде розмитнюватися за 40% від його вартості. А будь-який автомобіль випуску початку 2000 років за ціною 2-3 тисяч євро – зі ставкою близько 200% від початкової вартості. Таким чином, розміри митних платежів, якщо порівнювати їх з нині діючими, зменшені, але все одно залишаються захмарно високими.

Втім, проблема не лише у грошах. Та частина "євробляхерів", яка щиро хотітиме грати за правилами та легалізуватиме своє авто після вступу в дію нового закону, не зможе цього зробити. І справа тут не в ставках акцизів, а в тому, що машини зареєстровані на інших людей та компанії, які знаходяться в іншій країні. "Євробляхери" повинні будуть знайти, хто господар їхнього автомобіля, а той, у свою чергу, має погодитися заново продати їм автомобіль.

Чому так складно? Тому що угода повинна бути оформлена відповідними органами в країні, де придбали авто. Також автомобіль має оформлюватись на експорт (відповідно до вимог законодавства країни), і тільки з цими документами людина може прийти на митницю і розмитнити покупку. А тепер, увага, питання: чи всі "бляхери" зможуть знайти справжніх власників своїх автомобілів? І чи захочуть ті платити податок при продажі авта?

Наразі державі слід вирішити, що є пріоритетнішим: утримувати закладені у законі акцизні ставки чи піти автолюбителям назустріч? У якийсь момент часу здавалося, що влада готова "помиритися" з власниками європейських номерів і знизить ціну на розмитнення. Але на противагу введе систему дуже жорстких покарань (аж до конфіскації транспортного засобу), якщо правила перебування на території України імпортних авто будуть порушені.

У підсумку балансу, батога та пряника не вийшло, бо було застосовано тільки батіг.

Наскільки ця річ є очевидною (або ні) для соціуму? Міркуємо разом. Так, ситуація з єврономерами склалася не зовсім правильна. Або зовсім неправильна. Роз’їжджати Україною на автомобільних номерах інших держав не є good. Однак це, так би мовити, той випадок "самооборони" (в цьому разі – фінансової), котру громадяни застосовують у форс-мажорних обставинах.

Бо для чого людині авто? Не преміум-класу, а звичайна тарадайка на 4 колесах, не нова і не дорога? Для того, щоб вести який-не-який бізнес (йдеться про малий та середній, бо великий може дозволити придбати собі машину в київському автосалоні). І для того, щоб добиратися на роботу й з роботи, бо міський транспорт у нас скрізь залишає бажати кращого.

Якщо в цьому контексті говорити про Київ, то столичний наземний транспортний колапс відомий кожному. Розвиток підземного сполучення застиг на мертвій точці, в кожному разі, за мерства Кличка не побудовано жодної нової станції метро. Тож якщо людина живе на Троєщині, а працює на Виноградарі, чи працює на Борщагівці, а живе на Позняках, її пересування містом сповнене неабияким драматизмом. Звісно, за умови відсутності власних коліс.

Тож будемо відверті: 95% завезеного із-за кордону транспорту використовується громадянами задля елементарного виживання. Так, це дійсно той випадок, коли автомобіль – не розкіш, а засіб пересування. Причому єдиний засіб, бо велосипеди прошу не пропонувати – для користування ними в тому ж таки Києві відсутня належна інфраструктура.

Якби вона й була, то Київ – не Рейк’явік, де прокладено тротуари з підігрівом, зокрема, й для зручності власників роверів. У нас використання велосипедів можливе лише в сезон, а під час снігопаду (як-от 14 листопада, коли столиця стояла в заторах, а поліція зафіксувала п’ять сотень ДТП) двоколісним краще навіть не потикатися туди, де й автівки не дають собі ради.

Отож, здається, теорему про те, що приватний автотранспорт в Україні є необхідною річчю, ми довели. І твердження про те, що ввозити старі іномарки з-за кордону дешевше, аніж купувати їх тут, – також. Лишається розібрати питання про те, чому українці не можуть їздити на українських моделях? Тут все дуже просто, на жаль. Тому що вітчизняний автопром знаходиться у повній стагнації. А там, де немає свого власного автопрому, вимагати акцизи на рівні Австрії чи Ізраїлю, їй-богу, не комільфо.

Відомо, що сьогодні з 12-ти автоскладальних заводів в Україні працюють тільки сім, а рівень використання виробничих потужностей становить лише 2% від наявних. При цьому найпотужніше підприємство вітчизняного автопрому – ЗАЗ – торік випустило менше 2 тисяч автотранспортних засобів. Через ситуацію, що склалася, частка продукції вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку становить 11%, а це у 4,5 рази менше за показник десятирічної давності. Навіть у найгіршому для ринку 2015 році показник перевищував 17%.

Через відсутнісь власного продукту українці продовжують пересідати на, по суті, контрабандний секонд-хенд, котрий лише протягом 2017 року коштував Україні 2,6 мільярди доларів. Ці гроші могли б залишитися у державній казні, якби вітчизняний автопром запропонував потенційним покупцям альтернативу. Але її нема, як й самого автопрому. А відтак нашестя "євроблях" триватиме, і вже не гратиме великої ролі, які саме акцизні ставки застосовуватиме держава.

Що ж стосується екологічного аспекту проблеми (старі автівки = погане повітря) – для початку давайте спитаємо у Ахметова, скільки тисяч тон шкідливих речовин викидають у повітря його підприємства у Кривому Розі та Маріуполі? (Насправді – 680 та 410 тисяч тон відповідно). Або ж спитаємо, якою отрутою примушує дихати українців "Азот" Фірташа, "Дніпроазот" Коломойського чи "Наша Ряба" Косюка?

Так, приватні автіки (особливо старі) не поліпшують якість атмосфери – це факт. Але шкідливість їхніх вихлопів не залежить під того, прапор якої країни прикрашає номерний знак. Влада псує повітря в Україні значно більше, тож починати зменшувати рівень токсичності варто саме з неї.