Формула Кашпіровського: як ми самі себе обдурюємо

Цього дня в СРСР рівно 30 років тому уряд визнав право найманих працівників на страйк. Визнав заднім числом: люди й так страйкували повсюдно явочним порядком.

Яка цікава подробиця: у "першій у світі державі робітників і селян" пролетаріат офіційного права на страйк не мав. Чим закінчувалися спроби його провести, мають добре пам’ятати, наприклад, у Новочеркаську.Так само 9 жовтня 1989-го на Центральному ТБ СРСР відбувся перший телесеанс уродженця України (на жаль), колишнього психотерапевта Анатолія Кашпіровського. Михайло Ненашев, голова Держтелерадіо СРСР, виправдовується таким чином:

"У мій час, у період найбільшої політизації та роздратування, ми пустили цілий ряд програм, спрямованих на розраду – Анатолія Кашпіровського, Аллана Чумака. Але дуже скоро від того ж Кашпіровського довелося відмовитися, оскільки стало зрозуміло, що це дурисвітство чистої води".

Цей збіг дат здається іронічним лише на перший погляд.

Люди здобувають свої права та свободи в довгій, тяжкій, інколи кривавій борні. Уряд ці вольності визнає, але водночас підсовує народові щось для "розради", щоб не дуже нервувався. Спочатку це має вигляд анекдоту. Поступово стає важливим елементом телевізійних розваг. Авдиторію роками, цілеспрямовано й винахідливо задурюють за допомогою кашпіровських і чумаків. А слідом за кашпіровськими приходять соловйови та кисельови, піховшеки та джангірови (пам’ятає ще хтось таких?) Сеанси "цілющого" гіпнозу замінюються потоком гіпнозу пропагандистського, який у свою чергу слугує дуже конкретній політиці.

У підсумку паства добровільно відмовляється від прав, які сама ж і відвойовувала. А потім хоче позбавити прав інші народи, які явно про це не просили. У Росії це призвело спочатку до Путіна, а потім до масово схваленого нападу на нас.

У нас випадок заплутаніший, але телебачення теж зіграло важливу роль. Тож обрали, кого обрали, а тепер ще й готові відмовитися від власних територій під акомпанемент евфемізмів про "відведення військ" і "червоні лінії". А втім, якщо значна частина населення має бажання вилікуватися від усіх проблем через екран, то із цим нічого не вдієш.

Вони прокинуться, вони обов’язково прокинуться. Потім.

Було би де прокидатися.