Свирид Опанасович: Путін готов защищать вверенную єму тайгу всємі імеющіміся средствамі

Читать на русском

Украинский дедушка Свирид Опанасович– вымышленный персонаж, стоящий "на стражі мірового порядку". Сельский аналитик Дед Свирид делает обзоры новостей на колоритном суржике, с присущим самородку народным юмором. Даже выступая с критикой, дедушка дает практические советы и внушает уверенность в победе. Что помогает его поклонникам, как говорит сам аналитик, сохранять "бадьорий бойовий дух".

На блог эксперта из народа в Facebook подписаны около 50 тысяч человек. Создатель образа желает сохранить инкогнито. Нам известно только то, что Деда придумал киевлянин, не имеющий отношения к политике и журналистике.

"Обозреватель" поговорил со Свиридом Опанасовичем на волнующие темы. Беседа выдалась очень интересной.

- Сколько еще продлится война? Запасаемся терпением на годы?                                                                                                                                                           

- Главний ініціатор і спонсор війни Путін. І нада понімать, шо

Росії в широком смислє, а нє в поніманії її жалкого огризка в граніцах РФ. Полємізіровать і шото доказувать Путіну совершенно бессмислєнно, так як вишеізложенний взгляд на історичні предєли Росії являються для нього предметом віри, а віра не дискутірується.

Путін всьо врем’я намагався об’яснить свої взгляди і западним лідєрам, но западні лідєри іскреннє його не понімали. Бо для западних лідєров Росія і РФ понятія тождєственні. Путін терпляче намагався доказать, шо єсть іще русскій мір, але Меркель, наслухавшись від Владіміра Владіміровича цієї пурги, чуть не получила воспалєніє мозгов і даже созналася, шо Путін живе в іншому світі. Путін же ето нєпоніманіє воспринімає як коварноє лукавство Запада і попитку водить його за нос. Бо Запад намерен оттяпать від його тайги лакомиє кусочки. Терпіть агресію Запада Путін не собирається і готов защищать вверненную єму тайгу всємі імеющіміся средствамі. Средств осталось нємного і всі вони фактично зводяться до воєнного шантажа. Включая ядєрний.

Отсюда логічно предположить, шо війна триватиме поки Путін не прекратить її спонсірувать. А війну він прекратить спонсірувать в одному з трьох случаїв: а) доб’ється своїх цілей; б) в нього закінчаться ресурси для спонсорства; в) отойдьот в мір іной або втратить владу. Поскільки поставлених цілей Путіну ніколи не добитися, а ресурсів для в’ялотєкущої гібридної війни у нього пока хватає, то опції "а" і "б" ми відкидаємо, як маловероятні причини прекращенія войни. Остається опція "в" – фізічеська утрата Путіним В.В. вліянія на сітуацію. А це случиться або в результаті його смерті, або з його усуненням від власті, шо тоже рівнозначно його смерті. Тому хоч-не-хоч доведеться, за порадою Пушкіна (в перекладі Рильського) "Зітхать і думку берегти: Коли ж візьмуть тебе чорти!" ("Вздыхать и думать про себя: Когда же черт возьмет тебя!").

Ну але звичайно наша задача не зітхать згорнувши руки. Тактична задача для України - вистояти.

А стратегічна - воспользуваться війною для проведення потрібних Україні реформ. 

Часу, кстаті, на реформи не так багато – годіка полтора-два. Це буде трудне врем’я, но дальше начнеться покращення. Возможно, даже стремітєльне.

- Дорожает газ, свет, тепло, доллар, а жизнь все так же дешево стоит – что бы вы ответили людям, по мнению которых – "все летит к ******?

-Завжди є мінімум дві опції: а) сісти і плакати, розмазуючи сльози та соплі по пухлим щічкам, б) собраться і заняться вирішенням существующих проблем. Бо

 

Одна дама якось іскреннє плакала і була близька до істєріки по тій причині, шо гараж у них малий, три машини в ряд не поміщаються. Її брат перегородив виїзд, вона не змогла виїхати і не попала на манік’юр. Це не шутка – людина по-справжньому страждала.

Є другий класичний приклад – ви на човні попали в шторм. Можна проклинати долю, погоду і хвилі - із-за цього плакати та ридати. А можна зціпивши зуби братися за весла і вигрібати. Мі всі люди вільні і кожен робить свій вибір – плакати чи засукати рукава.

-А почему в стране нет реформ? Кто (или что) тормозит прогрессивное развитие?

-Так діло в тому, що ніхто так до цих пір чітко і не сформулював конкретних цілей, способів їх досягнення, а также ціну, яку прийдеться заплатить за реформи. Всі занімаються словоблудієм по типу "ми за все хороше, проти всього поганого". Но

От ви визвали таксі, сіли і кажете водітєлю: "Вези мене в хароше місце" – "Адрес?" – "Адреса не знаю, але в хароше". Водітєль повернувся і випучив глаза. Ви до нього: "Заводь і поїхали" – "Куда?!". Отак сидячи у таксі ви препіраєтєсь із водітєлєм. Водітєль тоже не проч поїхати в хароше місце, но ні він, ні ви точного адреса не знаєте. Тому і сидите в стоящій посеред вулиці машині, проклинаючи тупого водітєля і подозреваючи його, шо він або їздити не вміє, або даже замишляє коварний план відвезти вас у погане місце. А водітєль в свою очередь про себе плюється, шо йому попався такий тупий та істеричний пасажир. Почати треба з того, щоб члєнораздєльно сформулірувать, куди йдемо і що конкретно хочемо.

Западна Германія після війни, по меткому вираженію одного ізвесного дєятєля, напоминала "груду мусора, на якій копошиться 40 мільйонів німців". Що робити не знав ніхто – ні самі німці, ні окупаційні власті. Та ось, шо вони зробили: почали проводити серії наукових економічних конференцій, на яких светіла економіки доступним язиком розказували простому народу свої бачення - як і куди має двигатися Германія. Йшли прямі радіотрансляції конференцій, а потім оті виступи друкувалися в газєтах. Люди слухали і читали виступи вчених затаїв диханіє, бо це було і важно, і інтєресно, і толково. Тоді якраз взошла звезда Людвига Ерхарда – економіста з Мюнхена, який згодом став батьком німецького економічного чуда і даже потом був канцлєром Німеччини. А шо у нас? А у нас по всім тєлєканалам безкінечні ток-шоу, на яких клоуни упражняються в іскусстве пошлого самопіару.

От 

Я переконаний, шо лише такі широкі дебати поможуть сформулювати адрес, куда нам нада "їхати". І люди зрозуміють, і водітєлю проще. І возможно нові зірки, які появляться на нашому політичному небосхилі, вітиснять нарешті малограмотних клоунів, які сімулірують політичний процес.

-Люди, которые собираются под куполом ВР – они способны улучшить жизнь простого народа? И как нам быть с депутатской неприкосновенностью – оставить или отменить?  

- Не способні. Тому, що появилися на політичному небосхилі не в результаті нормальної політичної селекції, а в більшості випадків случайно. Справжня політика – це серйозна професія для серйозних людей. В нас її плутають з політиканством і саме цим займаються в зданії під куполом, яке в народі давно йменується Верховним шапіто. Тут нада, кстаті, сказать спасіба всьому нашому народу, бо люта народна ненависть до політиків породила ситуацію, коли в політику йдуть не найкращі, а весьма специфічна публіка. І получилася ситуація, коли за чверть століття незалежності в Україні так і не образувався нормальний прошарок професійних політиків. Сплошні клоуни, авантюристи або малахольні. А для того, щоб образувався нормальний політичний клас потрібна система селекції політиків знизу доверху, від органів самоврядування до центральних органів влади. І потрібна зміна в общественному ставленні до політиків, щоб нормальні люди не шарахалися від політичної діяльності.

Нєпрікосновеснность... Лічно я не просто за отмену діпутатської нєприкосновенності…

Так у діпутатов буде більше ответственності.

Но на самом дєлє вопрос діпутатськой нєпрікосновенності – це другорядна річ, яку завжди витягають, щоб отвлєч вніманіє граждан від реальних проблем. Многим кажеться, шо ось відмінимо нєпрікосновенность і всьо сразу стане харашо – в політіку пойдуть чесні люди, бо всякі преступніки потєряють мотивацію для полученія дєпутатського мандату. На самом дєлє, качество дєпутатського корпусу в результаті отмени нєприкосновенності не зміниться. Рівень політичного класу підвищиться лише якщо запрацює механізм нормального політичного процесу, заработають соціальні ліфти. В результаті чого попаданіє в парламент чиїхось синів і дочок, чи водітєлєй та охранніков стане попросту невозможним ділом. А нєпрікосновенность тут совершенно ні при чом.

-Когда Украина войдет в Евросоюз?    

-А яка разниця? Вопрос має стояти не в даті формального набуття членства в ЄС, а в тому - коли Україна полностью соответствуватиме нормам і стандартам, преждє всєго по рівню життя, забезпечення свобод граждан і так далєє. Чим швидше це проізойде, тим краще. Канєшно, формальна перспектива членства в ЄС буде мощним стімулірующим фактором для внутренніх преобразованій, а ЄС пока не готов дать нам оцей стімул. Но всьо тєчот і всьо меняєтся: сьогодні не дає, завтра дасть. В 1991 году Брюссель твердо заявляв, шо Австрія – послєдня страна, яку приймають в ЄС. А через якихось тринадцять років у ЄС вступили наші сусіди і розширення досі продовжується. Но

передавать Брюсселю часть свого суверенітєта. І референдум проходитиме не так просто.

-Почему Путин не отпускает Савченко? Неужели мачо с ядерной дубиной может бояться одной тоненькой летчицы?

-Це доказ псіхологічної слабості Путіна. Такі люди компенсірують ущербность хамством та жестокостью в отношенії слабих. І дуже часто – до жінок. По-настоящому сильні люди великодушні. Путін велікодушієм ніколи не страдав і єдінственний случай коли він, тіпа, проявив благородство – звільнення Ходорковського. Но! Послє дєсяті лєт заключенія і в надєждє, шо мірові лідєри оценят благородство Владіміра Влалдіміровича і толпой приїдуть до нього на олімпіаду в Сочі. Но

Тому я лічно категорично проти голодування Наді Савченко і скільки міг закликав її цього не робити. Їй нада просто пережить Путіна. І, возможно, ждать осталось не так довго. Голодуванням же вона сама себе вбиває і мене це дуже тривожить.

-А не пора ли признать Путина агрессором? Наши шансы победить Россию были бы выше, если бы мы рискнули перестать торговать с Россией и порвать дипломатические отношения?

-Ага... Посол України в Росії надіває ціліндр і белі перчатки, їде до Лаврова і не кланяясь чопорно вручає йому ноту про розрив дипломатичних отношеній. Розварачується і гордо уходить, хлопнув двер’ю. Порох об’являє воєнноє положеніє, по тєлєвізору і радіо звучать бравурні мотиви: "Вставай, страна огромная". І шо дальше? Все те саме, шо січас - тільки з більшим криком та псіхозом. Воно нам нада?

-Будет ли у нас в стране хотя бы худой мир после того, как Донбасс обретет "особый статус" и территории, захваченные боевиками, отделят от Украины колючей проволокой?

- Мінский договорняк вроді предполагає реінтеграцію "отдєльних районів" в політичне і економічне пространство України. І Путін даже настаює іменно на імплантації окупованих районів в організм України, так шо про "проволоку" вроді мови в перспективі не йде. Ну, в Путіна свої ілюзії нащот того, як все має бути – тіпа 

Но Путін живе в міре своїх странних фантасмагорій. А на практиці все буде совершенно не так. Хунта ж має робити все возможне для будущої реальної реінтеграції окупованих територій. Получений на Донбасі опит, кстаті, будєт весьма полєзєн для послєдующей реінтеграції Криму. І тут якраз ООН та ЄС очень воврем’я созріють до реалізації ідеї з міжнародними миротворцями. Думаю, миротворці появляться своєвременно, як тільки реалізується опція "в", про яку я казав відповідаючи на первий вопрос.

-Добудет ли Порошенко свою президентскую каденцию до конца или его снесут, как Януковича?                               

-Думаю, що реальні проблеми в Порошенка можуть начаться лише після того, як небайдужі громадяни відгуляють опцію "в". Бо пока Путін при власті, а значить іде війна, Пороху внутрі України мало шо угрожає. Мені даже іногда кажеться, шо сам Порох переоцінює опасность нового майдану, який нібито знесе власть. Здорова і активна частина суспільства зараз зосереджена на вопросах війни. От коли Путін уйдьот в лучшій із міров (в худшую єго часть), народ це собитіє відпразнує і потом сфокусірує свій погляд на Хунті. Отут строїти прогнози я не візьмусь. 

Об етом Пороху міг би дєтально розказать наприклад Уїнстон Черчіль.

-А что думаете о западных партнерах? Президенте Обаме? Вот что пишет нам американка: "Не ждите ничего от Обамы, американцы прозревать начали – ослабил НАТО в Европе на восточных границах еще в 2010-м, разоружил Украину, предал Израиль, что дальше - можем догадаться…."арабская весна".  

- Ой, обожаю конспірологію. Значить так, Обама на самом дєлє внєбрачний син Саддама Хусейна. Саддам внєдріл малого нєзаконнорождєного Барака в США, оплатив йому образованіє і помог з політичною кар’єрою. Но не дожив, пока синок стане презідєнтом. Однако посіяне Саддамом дало плоди і синок, Барак Саддамович, презідєнтом США таки став, а січас мстить убійцам папи. С етой целью він топче шиїтів у Іраку, пособляє суннітам, які при його помощі создали ІДІЛ, та не дає вечному врагу його папи Саддама – Тєгерану – вийти із-под санкцій. Саддам ненавидів євреїв та Ізраїль, отсюда і антиізраїльська політіка його внєбрачного синочка. А ще Обама винашує плани созданія велікого арабського государства, куди войдуть всі страни планєти, а столиця буде в Багдаді.

Будь-кого – і вас, і мене, а тєм болєє любого політика легко можна запідозрити во всьом чом угодно і дуже достовірно накидати разних фактів і предположеній. І маса простодушних людей купиться.

Про западних партньорів України я думаю те, шо вони і заслуговують. Запад винуждєнно собрався в коаліцію і ця коаліція стала возможна ісключітєльно благодаря дипломатичному і політичному генію Путіна. Но коаліція ця антипутінська і, так получилося, шо проукраїнська. Проукраїнським настроям коаліції сприяв Майдан, бо Запад на Майдані побачив нормальне обличчя України, а не те, яке йому десятиліттями демонстрували Кучма, Ющенко, і Янукович. Запад поняв, що цивілізаційно Україна своя і готовий її захищати. І як може захищає. Стараючись при цьому уникнути термоядерних разборок із возомнівшім о сєбе хамом.

А Барака Обаму колись нєосмотрітєльно наградили Нобелєвською премією миру. І цей факт сильно огранічує теперішнього президента США. Бо він іскреннє хоче увійти в історію як презідєнт-миротворець. Тому крайнє нєохотно застосовує воєнні средства і лише тоді, коли це полностью нєізбежно і коли це може привести до зупинки кровопролітія, а не до нової ескалацїї.

Лічно 

Но з Путіним він не встрічається і разговарює з ним через Меркель. Разговарює спокойно і хладнокровно, як і положено главврачу псіхушки говорить з буйнопомешаним.

-Что вам позволяет не впадать в уныние?    

-Так ведь причин для унинія нема. Все буде харашо.

Але є в мене і рецепт бадьорого настрою. Він простий і банальний – в здоровом тєлє здоровий дух. Дід все життя займається фізкультурою і спортом, почти кожен день треніровки. Шо і позволяє даже в солідному віці оставаться бодрячком, до чого і всіх нєустанно закликаю. Сподіваюся, шо з приходом весни все більше громадян віллється в бадьорі лави граждан, увлєкающихся активним способом життя.

Кстаті, 26 квітня в Києві традиційний півмарафон. За місяць добросовісно підготуватися до забігу на 21 км мабуть нереально, але там будуть і менші дистанції, 1, 3, 5 і 10 км. На самом дєлє київське свято бігу – дуже класна і радісна подія. Всі, кого дід соблазнив на забіг в прошлом году дружно казали "Круто!" і зараз готуються улучшить свій минулорічний результат. І кстаті, ніхто з них взимку не хворів – получилася существенна економія на носових платках, бо зима в них пройшла без соплєй. В общем, приєднуйтесь.

І не забувайте, що