Ємельянов Артур Станіславович і його корупційна шайка

Бажання нової української влади мати повноту влади, спонукає можновладців до укладання домовленостей зі старорежимними менеджерами судової системи.

Зокрема, процвітаючий, успішний «топ-менеджер» господарської та адміністративної юрисдикції — Артур Ємельянов — у процесі багатоступеневих маніпуляцій з представниками різних фракцій, успішно досяг необхідного результату — дійшов згоди з новим міністром юстиції про збереження старої системи «ефективного управління судовою владою».

Пан Петренко мотивує свою таку дивну поведінку перед вищим керівництвом країни бажанням зберегти «контроль над судовою владою в державних інтересах». Виходячи з того, що міністр Петренко лише маріонетка в цій історії, кваплюся звернути вашу увагу на досить одіозну фігуру і дуже відому в судових колах фігуру, заступника голови Вищого господарського суду України Артура Ємельянова.

«Артур Станіславович відомий українській пресі давно. Відомість його заснована на швидкості виникнення зірки «молодого і талановитого» на суддівському небосхилі. У 2000 р. призначений на посаду судді Господарського суду Донецької області строком на п’ять років. У 2005-му став суддею Господарського суду Донецької області безстроково. З 2005 по 2010 р. працював заступником голови Господарського суду Донецької області. З 2010 по 2011 р. — головою Господарського суду Донецької області.

Пройшовши всі ступені господарської судової вертикалі в Донецькій області, Ємельянов у 2011 році був переведений до Києва, де очолив не багато, не мало — Господарський суд столиці. Через рік став Головою Київського апеляційного господарського суду. Під час засідання Ради, на якому Ємельянова призначали головою госп. суду Києва, члени комісії не задали йому жодного питання. А головним аргументом на підтримку його кандидатури стала рекомендація старого знайомого Артура Станіславовича — голови ВГСУ Віктора Татькова.

Потім Ємельянов був призначений суддею вищого спеціалізованого суду, а через дві тижні після призначення Рада суддів господарських судів рекомендувала його на посаду заступника голови ВГСУ. Кар’єра запаморочлива, що й казати. Здійснена вона була завдяки міцній руці куратора — голови ВГСУ Татькова.

Щоб зрозуміти, як «робляться справи» цією нерозлучною парою з Донецька, ось пара посилань: Стаття1, Стаття2.

«Працюють» на замовлення. Причому, виконують замовлення будь-якої складності: «В Україні склалася організована система захоплення власності за допомогою неправомірних судових рішень. А деякі судді сьогодні стали лідерами організованих рейдерських угрупувань, — зазначають експерти.

Як приклад наводять нещодавнє повідомлення в ЗМІ, що викривало, голову Вищого Господарського суду України Віктора Татькова, в якому постраждали інвестори — польська компанія «Піаст» та її українська дочірня компанія «Комбікормовий завод «ПІАСТ-Ніжин», а також українська «Радосинь», що вклали понад десять мільйонів гривень у будівництво птахофабрики.

Власники втратили підприємство через схему банкрутства «Радосині», а вимоги законних кредиторів були визнані безнадійними. У різних ЗМІ викриваються рейдерські схеми, здійснені Віктором Татьковим і його заступником Артуром Ємельяновим, в інтересах російської рейдерської групи Анвара Фарукшина, Бориса Федотова та Германа Алімова». 23 лютого 2014 року Верховною Радою України було звільнено ряд чиновників з «колишніх», при цьому про звільнення глави ВГСУ Татькова мова чомусь не йшла. Рівно, як не було сказано жодного слова про його зама — Артура Ємельянова.

Артур Станіславович, як стверджують, продовжує курувати власний готельний бізнес в одній з країн Євросоюзу, також контролювати бізнес в Донецькій області, і почувається непогано. Як кажуть, особлива впевненість відчинилася в пана Ємельянова після того, як він досяг домовленості з новим міністром юстиції Павлом Петренком.

Саме завдяки цьому міцному контакту Артур Ємельянову вдалося домовитися про внесення змін у розроблений Кабміном проєкт Закону України «Про відновлення довіри до судової системи України». Зокрема, досягнуто домовленість про відсторонення від займаних посад лише голів судів (щоб народ заспокоїти), при цьому залишити на ключових позиціях заступників, одним із яких є наш герой. Ємельянов-Петренко вже визначили перелік т.н. юр. фірм, через які будуть направлятися потоки грошових коштів зацікавлених в успішному розв’язанні справи суб’єктів господарювання.

Не слід забувати про представника злощасного Ємельянова, у рядах «органу нагляду над органами контролю» — заступника генерального прокурора Михайла Гаврилюка. Саме з легкої руки скромного та непомітного Гаврилюка правоохоронцям був закритий доступ до святая святих — корупції в судовій системі. В принципі, про що не втомлюється кричати Артур Ємельянов на всіх зустрічах із суддями, мовляв, «це ж я вас прикривав всі ці роки, ні МВС/СБУ, ні прокуратура не торкалися в наші справи. А ви, невдячні, демократії тепер захотіли?!».

Отже, як видно, хоч склад трупи театру і новий, а репертуар залишився старий… Корисна інформація, на яку з завидною наполегливістю стільки років не звертали уваги шановані члени Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Генеральної прокуратури України.

Татьков Віктор Іванович — центр орбіти — голова Вищого господарського суду України.

Написано про нього не менше, ніж про його ставленика — Артур Ємельянова. Всіх заслуг перед «сім’єю» не перелічити, але головне варто зазначити — Віктор Татьков — це людина, зусиллями якої була практично знищена судова система. Саме під його покровительством Ємельянов виносив рішення по ПДВ, за які Артур мало не втратив статус судді, врятувало те, що після приходу Януковича всі дисциплінарні процеси успішно закрилися. Саме Татькова пов’язує з Михайлом Гаврилюком кумовські зобов’язання.

Зокрема, завдяки Татькову, молода, нікому не відома дівчина, Комарова Олена Сергіївна, нині суддя Господарського суду м. Києва, у 30 років, через 4 міс. після призначення на посаду судді стала Заслуженим юристом України. Цей список слави можна перелічувати ще дуже довго. Янукович, через своїх васалів Татькова-Ємельянова-Гаврилюка побудував власну, зрозумілу та зручну тільки йому систему ручного управління судовою владою. На жаль, нова/стара влада вибудовує свій маршрут за тими ж рейками. Не змінюючи змісту й суті процесів, не враховуючи бажання, зауваження та прохання суддів, учених, правозахисників, — посилаючись на необхідність «дотримання державних інтересів».

Таким чином, т.з. «державні інтереси» ставляться вище інтересів громадян, інтересів суб’єктів господарювання, вище Конституції України.

І з ними: Гаврилюк М.І. Заступник генерального прокурора.

1. Тотальний контроль та кришування судової системи

2. Кум Татькова

3. «Надавав допомогу» рейдерам по справі ТОВ «Торгівельний дім Південний» та родині Мазуриків (в Одесі про це усім добре відомо).

4. В прокуратурі Закарпатської обл. мав кличку «Касир». Дуже ганебну має репутацію на західній Україні, конкретно Хмельницька, Закарпатська, Тернопільська обл.. Без деталей, бо матеріалу безліч.

5. Безпосередньо причетний до приховання злочину – вбивства громадянина Жеребка Олексія Дмитровича нардепом О.Козаченко.

6. Приймав безпосередню участь в кредитній афері щодо ООО ПКО «АРГО» (завод АРГО) в Хотині, Чернівецька обл., шляхом кришування братів Гончар.

7. Ціла низка рейдерських схем/захоплень/заволодінь/поглинань, в яких Гаврилюк приймав участь в якості посередника між силовиками та судовою системою.

8. Має кумівські відносини з Головою Вищого Господарського суду України Татьковим В.І., (хрестив одну з доньок Татькова від співачки Ярослави) і разом з ним по вуха замішаний в «кришувані» судей господарського суду та створені сучасної скаліченої судової системи.

Олекса́ндр Володи́мирович Лаврино́вич,1956, Міністр юстиції України 2002–2005; 2006–2007; 2010–2013, Голова Вищої ради юстиції з 4 липня 2013 року Як Міністр юстиції України входив до складу ВРЮ.

Після зміни Закону про ВРЮ (коли більшість квот була віддана суддям), покинув МінЮст і очолив ВРЮ. Безпосередньо має відношення до скалічення судової системи в Україні, бо Вища рада юстиції — колегіальний, незалежний орган України, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, а також за приймання рішення стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

А, отже, якщо ми маємо проблеми із суддями, то пан Лавринович має нести персональну відповідальність, бо з 2002 року безпосередньо впливав на формування суддівського корпусу. Але він, чомусь, досі на посаді і досі при владі. Сын Максим Александрович, управляющий партнер юрфирмы “Лавринович и Партнеры”.

Дуже відома компанія в Україні. Виконувала державні замовлення на юридичні послуги на багато мільйонів гривень (всі помятають про «звичайну ціну» та інші речі, особливо за умов співпраці з пов’язаними особами та державними службовціми), особливо коли Лавринович О.В. був ще й Міністром Юстицій. Що значно «поширювало» можливості компанії. В ті ж часи всі, хто мав проблеми з «взисканием» (департамент державної виконавчої служби) хотіли стати клієнтами “Лавринович и Партнеры”, бо в цьому випадку «взискание» проодило саме так, як було треба клієнту.

ВГСУ: Керівництво Вищого господарського суду України

vgsu.arbitr.gov.ua