Медведчуки бояться Супрун, бо вона віщує їхню смерть – Фурса

Медведчуки бояться Супрун, бо вона віщує їхню смерть – Фурса

Супрун написала книгу. І просто підірвала пукани всієі медведчуковської шобли. Усіх цих прихильників "руского міра" просто рве на шмаття від цього. Вони конкурують між собою в наборі образливого гімна, яке називають чи то іронією, чи то сарказмом, намагаючись закидати Супрун

І це ознака одного. Страху. Вони іі бояться. До всрачки.

От останнім, наприклад, вийшов Москаль і сказав, що Супрун у всіх українців украла 20 років життя. Звісно, ляпнув це в ефірі в Медведчука. Тобто якби не Супрун, то українці жили б довше японців. Але прийшла Уляна, зробила реформу первинної ланки, яка, до речі, всім подобається, і навіть медведчуковська шобла це визнає, й українці почали вмирати в 60. Ну, буває.

Причому Уляна вже не чиновниця. Уляна не має великого рейтингу. Вона навіть видалилася чомусь із фейсбуку. Але вони іі все одно бояться.

Чому? З якого такого? Чому вони іі бояться?

Бо вони бояться те, що уособлює Супрун. Вони бояться тих цінностей західної цивілізації, яка Супрун прищеплює українцям. Там, поки в малих дозах. Пока немає в нас колективного імунітету проти совка й "руского міра", проти корупції. Ще не готове суспільство. Але це не значить, що цього не треба робити. І це не значить, що суспільство, яке зараз не готове приймати такі цінності, не зміниться за п’ять чи 10, чи, може, 20 років. І годинник цокає. І Медведчук його чує. Супрун для них – то те саме європейське майбутнє України, в якому їм немає місця. І вони це знають. І їх це лякає.

А суспільство має змінитися. Або залишитися бідним. Третього не дано. Або йти туди, куди веде Супрун. Або лишатися в багнюці із Москалем і Медведчуком. Бо не можна стати Європою на чолі з Медведчуком. Бо не можна побудувати храм, якщо ти вмієш лише копати могили. Аби стати Європою, треба зробити Європу із себе. А совок ніколи не приведе до цього.

І ще вони бояться того, чого не розуміють. От як усі люди. Ми всі боїмося чогось, чого ми не розуміємо. Це природно. Це інстинкт. Й от вони не розуміють Супрун. Вони обзивали іі "єба...ою", також показуючи, що вони її тупо не розуміють. Вони не розуміють, як можно бути великою чиновницею та не красти. Це не влазить в їхню голову. Вони не розуміють, як можно бути міністеркою і залишатися простою людиною, яка ходить вулицями із рюкзачком. Вони не розуміють, як це, бути міністеркою й не йти на компроміси. Не домовлятися. Не зустрічатися "посередині". Бо все їхнє життя вчило, що саме так досягають успіху.

І це лякає. Й із переляку вони продовжують воювати навіть із привидом Супрун. І видаються собі такими сильними, кмітливими та хоробрими. Але це все та сама Моська, яка гавкає на слона. От вони всі такі моськи, які з переляку атакують щось із майбутнього. Що насувається. І що має їх знести. З їхніми віллами, "рендж роверами", долярами в підвалі. Це кінець їхньої влади. Влади терористів, які тримають Україну в полоні стокгольмського синдрому совка. І їм не буде де харчуватися. А вони звикли робити це із шиком.

Але чим більше вони бояться, тим голсніше волають. І це чудово. Нехай волають. Нехай конкурують у стилі багна. Нехай. Бо це сигнал того, що європейські цінності з кожним кроком наближаються до перемоги. Й одного дня це станеться. І прийдуть до влади люди з такими цінностями. Не малороси. Не совки-корупціонери. І, може, це буде не Супрун. Але це точно буде людина, яка не боятиметься мочити манту.