Балтійські країни завдали Китаєві дошкульної поразки в Європі

Хтось має сказати Комуністичній партії Китаю не чіплятися до Естонії, Латвії та Литви. Три країни справді були маленькими, порівняно з радянським окупантом. Проте вони, як камінчики у великому механізмі, спричинили крах радянської імперії

Нині балтійські країни згадують минуле, зруйнувавши зокрема показовий захід східноєвропейської політики Пекіна: саміт "17+1", що відбувся 9 лютого. Населення трьох країн Балтії насправді становить менш ніж одну двохсоту населення Китаю, що сягає 1,4 млрд. Проте балтійці мають те, чого бракує пекінським агресорам — моральну впевненість у собі.

Скажімо, їхня відмова прийняти злочинний поділ Європи за пактом Молотова – Ріббентропа не була історичною педантичністю. Та відмова оголювала брехню, на якій було засновано радянську імперію: про те, що СРСР – добровільний союз народів і націй. Відважне проголошення Литвою відновленої незалежності в березні 1990 року завдало нищівного удару легітимності радянської влади. Були і практичні кроки. Того самого року очолювана естонцями ініціатива згуртувала налаштовані на незалежність республіки та продемократичних росіян у Москві й Ленінграді, які завзято змовилися проти імперіалістичного центру.

Імперіалістичні амбіції Китаю передбачають ігри "поділяй і володарюй" у Європі. Одна з тактик – накопичувати вплив у бідніших "східних" країнах-членкинях, пропонуючи їм особливе культурне й економічне ставлення. Мішенями є 17 країн: Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Греція, Угорщина, Латвія, Литва, Північна Македонія, Чорногорія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Словенія. Усі вони – колишні поневолені країни, окрім найновішого члена ініціативи "17+1" – Греції.

Досі тактика спрацьовувала доволі добре. Зрештою, ніхто, схоже, не заперечував. Китай – велика країна. Можливо, вона стане противагою Росії. Чому б не ставитися до неї приязно?

Насправді деякі країни, схоже, сліпі до небезпек. Президент Польщі Анджей Дуда взяв участь у китайському віртуальному саміті – заохочений, імовірно, пропозицією угоди про експорт сільськогосподарської продукції, а можливо, через образу на нову адміністрацію у Вашингтоні. Джо Байден іще не телефонував своєму колезі у Варшаву. Хай там як, участь у саміті була помилкою: позиція Польщі як найбільшої серед 17 країн вирішальна. Поляки могли би поставити хрест на Китаєвих операціях впливу й запровадити власне регіональне лідерство. Обнадійливо на це чекаємо.

Проте шість країн не послухалися інструкцій Китаю щодо участі їхніх високопосадовців у відповідь на те, що саміт проводитиме особисто Сі Цзіньпін. Естонія й Латвія відправили тільки міністрів закордонних справ. Литва, очільниця опозиції – міністра транспорту. Китай був розлюченим і серед ночі викликав посла Литви з’ясовувати ситуацію. Не спрацювало. Литовці погано реагують на задерикувату поведінку, це добре знає Михайло Горбачов.

Жахливі порушення прав людини й агресивна зовнішня політика Китаю сприяли його поразці. Так само, як і те, що переваги формату "17+1" виявилися перебільшеними й не всі обіцянки було виконано. Та й принаймні деякі європейські країни розуміють геополітику: якщо потрібна підтримка США в обороні проти Росії, є сенс допомагати американським можновладцям із їхньою пріоритетною проблемою – Піднебесною.

Китай справді не здався. Його вакцинна дипломатія прокладає шлях на Західних Балканах, в Угорщині, Україні та Чехії. Це засвідчує ціну, яку доводиться платити за нерішучість і неорганізованість Заходу.

Проте попереду ще більше невдач. Комуністична партія Китаю має особливо хвилюватися через новини про посилену участь Литви в конкурентній ініціативі "Тримор’ї" за підтримки Заходу. До цієї ініціативи приєдналися 12 країн-членкинь, і вона покликана просувати зв’язок між країнами Адріатичного, Балтійського й Чорного морів. Мають долучитися нові члени, як-от Фінляндія та Україна, слід розширити сферу її інтересів і запровадити постійну адміністрацію. Фундаментальною проблемою схеми Пекіна від початку були не "17", а "1".