В Україні ніхто не може розраховувати на безпеку. Уб’ють – кого захочуть

В Україні ніхто не може розраховувати на безпеку. Уб’ють – кого захочуть

Вбивство керівника "Білоруського дому" у Києві Віталія Шишова - свідчення того, чим насправді займаються українські спецслужби.

Вони займаються Чаусом. Займаються Чаусом в той час, коли агенти спецслужб сусідніх країн можуть відчувати себе в Україні як вдома і навіть влаштовувати показові вбивства.

З режимом Лукашенка, як і з режимом Путіна, все вже давно ясно. Білоруський і російський диктатори демонструють повну неповагу до закону, до людського життя, до суверенітету інших країн. Після початку білоруських протестів Лукашенко взагалі з’їхав з котушок. Очевидно, що на відміну від куди більш врівноваженого і цинічного Путіна, білоруський правитель щиро вірив у те, що його холопи його люблять. А коли холопи продемонстрували, що ніякої любові немає і в помині, став мстити і карати. Одна історія з посадкою в Мінську літака компанії Rianair чого варта! А остання спроба білоруських чиновників депортувати з Токіо спортсменку, яка всього лише засумнівалася в своїй здатності добре пробігти естафету на 400 метрів! Що це, якщо не безумство?

Але коли безумець керує цілою державою зі спецслужбами, це небезпечно не тільки для нього і для жителів його нещасної країни. Це небезпечно і для тих, хто живе у інших країнах. Саме тому цим іншим країнам і потрібні спецслужби. Захищатися від можливої загрози. Знаходити чужих агентів. Захищати порядок у власній країні.

Ну а якщо спецслужби - особиста опричнина президента і його друзів, якщо вони займаються Чаусом, тоді кожен, хто живе в Україні, не може розраховувати на безпеку. Уб’ють - кого захочуть.

Приблизно те ж саме в Україні вже було - за часів Віктора Януковича. Тоді спецслужби теж були особистою опричниною президента, а агенти ФСБ відчували себе в Україні як вдома. Тепер до російських диверсантів просто додалися білоруські.

Коли ніхто у владі не займається державою, а займається виключно забезпеченням примх Володимира Зеленського, може статися і не таке. Українці навіть і уявити не можуть, що їх може очікувати у країні деградуючих інституцій і невгамовного самозамилування першої особи.