Все, кто еще не решился перейти на украинский: психаните – и сделайте это!

Все, кто еще не решился перейти на украинский: психаните – и сделайте это!

На этом видео мне 16.

Я – выпускница одной из лучших школ страны – физико-математической Запорожской гимназии №28. Половина моих одноклассников на момент выпускного – уже студенты престижных технических вузов. Треть – московских вузов. Школа дала мне знания, которые я еще несколько лет использовала в университете.

Умение структурно мыслить и знание языков, ощущение себя как личности – это то, за что я благодарна учителям и директору, который разозлится, когда прочтет этот пост.

Але мова не про це. Хоча я не даремно зробила такий вступ.

Української у школі не було. Від слова зовсім. На випускному святі директор гімназії сказав зворушливий текст, а потім ледь стримуючи сльози оголосив, що олімпіадниця Лєра отримає премію за перемогу на республіканській Олімпіаді в розмірі 600 гривень, замість 5 тисяч. Бо міські освітні відділи влади не підтримують російськомовні школи, "ущємляють" їх за мовною ознакою. Слова директора викличуть обурення актового залу, заповненого випускниками і їхніми батьками з підтекстом "обоже як так можна, ущємлять рускоязичних".

Я – серед них. Зізнаюся чесно. Мені і в голову ніколи не приходила відповідь на запитання: навіщо ця мова? Куди її намазувати і що вона міняє? Всмислє, па-укрАінскі?(с)...

На цих кадрах я читаю вірш. Читаю з папірця, виданого мені класною керівницею Валентиною Василівною. Якогось біса у 2001 році, коли Україна була вже 10 років як незалежною, я читаю вірш російською мовою з наступними бл*ть рядками: "Учітєлямі славіцца Расія... Нє стоіт забивать учітєлєй..."

Не питайте, чому я не обурилася у 16. Чому не спитала вчителя, якого дідька вірш про Росію у школі, в центрі колиски козацького краю... Не питайте, я не знаю, чому. Тоді мене це не хвилювало. Я виросла у місті, де це не мало значення. Від слова: зовсім. Бо #какаяразніца і навіщо ця х*хляцька мова.

Зараз мені 37. Оточення в якому я перебувала у Києві з 2003, мої вчителі в університеті, згодом – на той момент чоловік, друзі, революція, зробили з мене ту, якою я є зараз.

Якби я лишилася в своєму русифікованому місті навряд би я зараз писала цей текст і була такою, якою є.

17 років я думаю українською, кохаю українською, щелепа вже із зусиллям промовляє російські числівники у "Вечер с Яниной Соколовой". Мої діти, мій коханий, мої друзі, навіть мої російськомовні колеги – всі перейшли на українську.

Я знаю, що мова має значення. Вона формує в тобі чіп, який розподіляє по жилах українську кров, яка ніколи не зробить з тебе зрадника країни, де ти народився. Це те, про що говорять "апріорі". Мова - це цінність любити своє.

Мені дуже прикро, що за роки незалежності східні і південні регіони країни не були лагідно українізовані культурно. Левова частка культурно-фестивального бюджету має бути спрямована туди. Це не заради інтертейменту. Це - фактор національної безпеки.

Якби ми мали українізований схід, війни б там не було. Російська шобла була б знищена місцевими. За лічені години.

Ви допускаєте, що квазі- республіки могли б теоретично статися у Львові, Тернополі, Франику? Навряд. Там живуть люди, які знають, ким вони є. І що для них земля, традиції, культура, мова. Українська мова...

9 листопада – день української мови і писемності. Всіх, хто ще не наважився перейти на українську, я закликаю психанути і зробити.

Спочатку буде складно. Особливо якщо оточення російськомовне і психологічний фактор, слова: нє випєндрівайся, гаварі нормально, змушує відмовитися від задуманого.

Діти. За ними майбутнє. Україномовна дитина сьогодні – це економія бюджету на оборонку завтра. Говоріть з дітьми українською. Повірте, ідентифікація – це шлях до розвитку. Стирання символів ідентичності –шлях до забуття.

Зі святом, друзі!

І Міністерство освіти і науки України та Міністерство культури та інформаційної політики України порада: займіться східними і південними регіонами. Привозьте звідти дітей на екскурсії до Києва, Львова, Ужгорода. Зробіть системну програму для учнів старших класів, коли б вони раз на рік бачили що таке Україна і чому говорити українською – це круто!

Слава Україні і нашій чудовій мові