Версія. Як і чому «пролюбили» Херсон і Південь

Повертаючись до багатозначного і вельми «обширного» пояснення пана Арестовича про причини втрати Херсону і Півдня України у перші дні повномасштабного вторгнення росії, рефреном звучить головне питання – то як «пролюбили», хто винен і чому про це мовчать досі.

Хронологія подій довкола захоплення Херсону насправді максимально стисла у часі: 28 лютого 2022 року ворог увійшов в селище Зимівник зі сторони Чорнобаївського аеропорту, перед цим взявши Херсон у кільце. 1 березня орки прорвалися в Херсон за допомогою бронетранспортерів. 3 березня 2022 року Херсон майже повністю перейшов під контроль ворога.

Усе це відбувалось на фоні наявної на той час інформації, що прохід з окупованого Криму суходолом закритий нашими військами, мінними полями і лініями ешелонованої оборони. Тоді чому 5 днів було достатньо ворогу для окупації Херсонщини і найголовніше – західної її частини, разом із обласним центром, на правому березі Дніпра. Чому не підірвали Антонівський міст у Херсоні, чому не закрили дамбу у Новій Каховці, чому не втримали Перекоп ? Ці питання мало не щодня звучать і залишаються без відповідей.

Поки що занадто мало фактів, окрім свідчень очевидців, які стверджують, що оборона мостів таки була, наявні в регіоні підрозділи ЗСУ знищували техніку і живу силу ворога, проте сили були нерівні і наші частини відійшли на правий берег Дніпра. Також зміна керівництва ОК «Південь» внесла певну розкоординацію у діях оперативного командування. Окремим є питання і про дії політичного керівництва Херсонщини, яке евакуювалось з регіону у перший день вторгнення, залишивши місто і область без оперативного керівництва.

Уже після захоплення Півдня Херсонщини колишній керівник ОДА Гордєєв заявив, що у Херсоні було фактично 4 лінії оборони, одна з яких - перешийок між Херсонською областю й Кримом повинен був бути замінованим. За словами Гордєєва, так і було, але приблизно за тиждень до початку війни його розмінували з невідомих причин.

Раніше міський голова Херсона Колихаєв, коментуючи швидку окупацію міста, заявив, що з незрозумілих причин заздалегідь було розміновано не лише Кримський перешийок, а й низку мостів та Північно-Кримський канал.

Варто все ж таки розглядати проблему задовго до першого дня війни, - ще з кінця 2020-го і літа-осені 2021-го, коли про ймовірність вторгнення розмірковували виключно «експерти».

Саме у грудні 2020-го, нібито, на виконання «Нормандських домовленостей», досягнутих на саміті в Парижі, та плану із запуску нових КПВВ між Україною і окупованими територіями, керівник Офісу Єрмак заявляв, що «украй важливо убезпечити людей по обидва боки лінії зіткнення від величезної кількості смертоносних мін. Наша делегація доклала максимум зусиль, аби погодити у серпні 20 ділянок для розмінування. Потрібно швидко виконувати цей план».

Згодом, уже 23 листопада 2021-го віце-прем’єрка Ірина Верещук пообіцяла, що «впродовж трьох місяців команда Мінреінтеграції запустить автобусні шатли на КПВВ «Чонгар» та «Каланчак»: від пункту пропуску до адміністративної межі».

Уже за 10 днів до повномасштабного вторгнення, 14 лютого 2022-го Ірина Верещук гордо рапортувала на брифінгу, що на КПВВ «Чонгар» та «Каланчак» «сьогодні шатли поїхали. Завдання виконано. На тиждень раніше дедлайна».

А 24 лютого через ці КПВВ на територію України увійшли війська РФ, які захопили південь України - Херсон, Мелітополь, Енергодар та заблокували Маріуполь.

Тут таки напрошується висновок, що розмінуванню території Херсонщини на межі з Кримом сприяли глава президентського офісу Андрій Єрмак, координатор «Великого будівництва» Кіріл Тимошенко та віце-прем’єрка – міністерка з реінтеграції Ірина Верещук.

Саме Кіріл Тимошенко стояв за усіма транспортно-логістичними проектами останніх років, їх розробкою, фінансуванням і реалізацією. Фактично необмежений доступ до бюджету, а головне – до його захищених статей, давав змогу покровителям проекту отримувати надприбутки через «партнерських» підрядників.

От тільки чи було розмінування недалекоглядним кроком в гонитві за бюджетним фінансуванням анонсованих і розпіарених проектів, нібито, з економічної реінтеграції Криму, чи насправді це добре продуманий у часі і замаскований розрахунок ворога та його агентури в вищому керівництві держави, - питання надзвичайно важливе!

Як заявив в одному із інтерв’ю авторитетний український військовий експерт Олег Жданов, «видається, що все ж таки була певна домовленість/зрада серед вищого військового керівництва, яке віддало наказ на розмінування».

Тут можна продовжити – військове командування без дуже впливових людей у вищому керівництві країни самостійно рішення не прийматиме в жодному випадку, якщо не прикриє собі «тил». І не буде дивиною, якщо ця вказівка про розмінування десь акуратно записана на диктофон і просто чекає свого часу до оприлюднення.

Арестович запевнив, що «потім розберемось». Значить, саме зараз це комусь вкрай невигідно і цей/ці «хтось» намагаються в процесі війни «замилити» питання, а уже після нашої Перемоги у неї з’явиться багато «батьків», яких не судять. На фоні загальнонародного свята винні у провалах першого етапу війни відійдуть у тінь або ж, навпаки, пожинатимуть лаври переможців, керуючись принципом «нічого особистого, тільки бізнес». Чи все ж таки – добре замаскована зрада?

Автор: Юрій Сергієнко