Парадокс Бориса Джонсона, – Володимир Фесенко

Парадокс Бориса Джонсона, – Володимир Фесенко

"Вчорашня новина про відставку Бориса Джонсона з посади Прем’єр-міністра Великобританії (яка, правда, розтягнеться в часі на декілька місяців) викликала бурю емоцій в Україні.

Це було поєднання великих позитивних почуттів мільйонів українців (від простих громадян до Президента Зеленського) до Бориса Джонсона, суму від його відставки і певних побоювань щодо того, чи не зменшиться підтримка України з боку Великобританії після зміни керівника Уряду цієї країни. Я б навіть сказав, що у нас виникнув певний культ особистості Бориса Джонсона. Ще трохи і у нас почнуть називати вулиці його ім’ям. І це дуже контрастує зі ставленням до Бориса Джонсона в самій Великобританії. На його батьківщині домінують прямо протилежні емоції, ніж в Україні. Власне в цьому і полягає парадокс Бориса Джонсона. І це дуже дивує українців. Тому давайте розбиратись".

Про це на своїй сторінці в Фейсбуці пише політолог Володимир Фесенко.

"Спочатку про те, чому виникнув культ Бориса Джонсона в Україні. В першу чергу це пов’язано з очевидним контрастом між британським Прем’єром та іншими західними лідерами у ставленні до України і війни росії проти України. На фоні млявих, занадто обережних і доволі опортуністичних керівників впливових західних країн (від Олафа Шольца до Джо Байдена) Борис Джонсон виглядав потужно, яскраво і рішуче у своїй беззастережній підтримці України і жорсткій позиції щодо путіна і російської агресії. І чим більше проблем було у Бориса вдома, тим більш активним він був на українському напрямі. Він зрозумів, що саме в українському питанні він може себе проявити найбільш ефективно. Поступово у взаєминах Бориса Джонсона з Україною став виникати ефект взаємної любові. Українцям подобалась гіперактивність британського Прем’єра, його послідовність і рішучість у підтримці нашої країни. А Борис Джонсон компенсував свої політичні проблеми у власній країні позитивними емоціями, щирими добрими почуттями, які він отримував в Україні.

Але чому ж таку людину, яку так люблять в Україні, відправляють у відставку? Чи нема тут «руки» Москви? Відразу заспокою. Відставка Бориса Джонсона не пов’язана з росією, Україною, війною росії проти України, вона має внутрішньополітичні і внутрішньопартійні коріння. Щодо підтримки України і протистояння російській агресії у консерваторів і британських політичних еліт є повний консенсус. Тому нам не варто хвилюватись, що політика Великобританії по відношенню до України поміняється у зв’язку із зміною Прем’єр-міністра цієї країни. Ми і досі дивимось на західну політику занадто персоніфіковано. А там політика (особливо зовнішня) визначається національними інтересами, державними і політичними інститутами, а не особистими симпатіями чи антипатіями першої особи. В цьому сенсі західна політика, зокрема і британська, суттєво відрізняється від української політики, і ще більше від російської.

Також причиною відставки Бориса Джонсона не є його певна ексцентричність. Чисельні скандали навколо Прем’єр-міністра Великобританії скоріше стали приводом для бунту на його партійному кораблі. Вони погіршили особистий імідж Бориса Джонсона і були використані політичними противниками Прем’єр-міністра Великобританії. Не вдаючись в деталі, головна причина відставки Бориса Джонсона – зниження рейтингів Консервативної партії, поразки на проміжних виборах внаслідок погіршення соціально-економічної ситуації у Великобританії. У туманному Альбіоні, як і у нас, і в більшості інших демократичних країн, на рейтинги правлячої партії та її лідера визначальним чином вливає внутрішньополітична ситуація, а не зовнішня політика.

Ще один чинник, який обумовив відставку Бориса Джонсона, - це його конфлікт з більшістю впливових угрупувань в Консервативній партії. Британські партії, на відміну від наших, не є кишеньковими організаціями, які лише обслуговують політичні інтереси свого лідера. Навпаки, хто буде, або не буде лідером партії визначають партійні еліти. Борис Джонсон став Прем’єр-міністром завдяки певній конфігурації інтересів у керівництві Консервативної партії, і коли втратив контроль над балансом цих інтересів, увійшов у конфлікт з впливовими групами у своїй парті, врешті решт позбувся шансів утримати посаду лідера партії і керівника Уряду. Така ситуація і в Консервативній партії і британській політиці взагалі відбувається регулярно. Свого часу у схожих ситуаціях йшли у відставку навіть такі видатні політичні діячі як Уїнстон Черчилль і Маргарет Тетчер.

Парадокс Бориса Джонсона нам треба мати на увазі на майбутнє. Ми можемо мати великі симпатії до окремих закордонних лідерів. І якщо їх популярність в нашій країні, як у Бориса Джонсона, виникає стихійно, органічно і закономірно, то в цьому не маємо нічого погано. Це нормальний прояв щирих політичних почуттів і подяки за підтримку нашої країни. Але в нашій зовнішній політиці ми не можемо робити виключну ставку тільки на симпатичних нам лідерів. В країнах, які є нашими партнерами, або можуть ними стати, ми маємо будувати широкі міжпартійні і громадські коаліції на підтримку України. І тоді не буде підстав для хвилювань, що зміна політичної кон’юнктури в тій чи іншій країні може негативно вплинути на наші відносини з цією державою", - завершує політолог.