Немає жодних "своїх не кидаємо" та "Росія тут назавжди". "Назавжди" – до чергового Хаймарсу

Немає жодних "своїх не кидаємо" та "Росія тут назавжди". "Назавжди" – до чергового Хаймарсу

А росіянам пораджу більше ніколи не говорити фраз на кшталт "ніколи не віддамо" або "росія тут назавжди".

Ця війна показала, що немає у росіян армії, а вірніше того, без чого армія лише збіговисько особин різних мастей. У кожної армії має бути Мозок. Костяк, що складається з уміння планувати, розробляти стратегію та тактику, мотивувати, прогнозувати, вчитися (!), розвиватися (!), удосконалюватись (!) та перетворюватися на сучасну армію. Без цього армія зможе досягти своєї мети. Без цього російська "армія" - фікція, яка кількісно ще виробляє на когось якийсь ефект. На Білорусь, наприклад.

Немає жодних "своїх не кидаємо" - бо кидають, і це доведено. Немає ніякого "росія тут назавжди" - тому що пішла нах... із Київської області та Сумської, Харківської та Херсонської... Пішла з Балаклії і піде з Куп’янська (це за Харків, с...ки).

Тому що немає сенсу купувати квартири у Криму, якщо він однозначно повернеться до України. Немає сенсу роздавати російські паспорти на окупованій українській території – бо російської вона не стане. Діти України не стануть такими ж недалекими, неписьменними, що безглуздо живуть до того часу, коли їх просто як м’ясо кинуть у чергову війну - як діти росії.

Тому що будь-яке російське "назавжди" – до чергового Хаймарсу. Будь-яке російське "ніколи" - до блискавичного українського наступу.

І так. Досить вигадувати собі віддушину "я громадянин світу", як роблять російські "опозиціонери", а по суті самі імперці. Немає жодних "громадян світу". Є громадяни Росії, які соромляться свого паспорта. Або уникають колективної відповідальності. Або ж свідомо відштовхують від себе свою національну приналежність, щоб не почуватися винними перед грузинами, українцями... Адже під час війни дуже зручно було б говорити: "ну що ви, я не росіянин. Я громадянин світу! якоїсь війни, якоїсь провини, якоїсь відповідальності."

Бридко все це. Пахне малодушністю. Ну ще б ні власної історії, ні культури, ні армії, ні перемог, ні сміливості. Зневажливому "да че там можуть ці х @ хли" можна було б змінитися на "нам до х @ хлов як до місяця пішки ..."

У всіх відношеннях.