Ядерний мотлох Путіна

Під кінець послання до Федеральних зборів президент Путін оголосив, що Росія припиняє свою участь у договорі СНО-3 — про обмеження стратегічних наступальних озброєнь зі Сполученими Штатами. А якщо США, а також їхні союзники Великобританія та Франція проведуть ядерні випробування, то і Росія зробить те саме, пригрозив Путін.

До чого призведе призупинення участі в угоді з боку Росії, — пояснює експерт із російської зовнішньої та оборонної політики, кандидат політичних наук Павло Лузін.

ІСТОРІЯ ЯДЕРНОГО РОЗЗБОРЮВАННЯ СРСР/РОСІЇ І США

Вперше двосторонній договір про обмеження стратегічних озброєнь (ОСВ-І) СРСР та США підписали у 1972 році. Він фіксував кількість засобів доставки ядерної зброї у кожної із сторін. У 1979 році було підписано договір ОСВ-II, який обмежив кількість пускових установок та розміщення ядерної зброї у космосі. Після того як СРСР ввів війська до Афганістану, конгрес США відмовився ратифікувати документ, проте на практиці сторони його дотримувалися. У 1987 році Михайло Горбачов від СРСР та Рональд Рейган від США підписали договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (РСМД).

Перший договір про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-I) було підписано президентом СРСР Михайлом Горбачовим та президентом США Джорджем Бушем-старшим у липні 1991 року у Москві. Обидві сторони зобов’язалися протягом семи років скоротити свої ядерні арсенали так, щоб кожна залишилася не більше 6000 одиниць носіїв і боєзарядів. 1993 року вже президент Росії Борис Єльцин і Джордж Буш-старший підписали новий договір — СНО-ІІ, але російський парламент відмовився його ратифікувати. Договір СНО-I набрав чинності 1994-го, і через сім років сторони звітували про його виконання. Ще до цього країни розпочали переговори про те, щоб продовжити скорочення в рамках безстрокового СНО-ІІІ, але домовитися тоді не змогли і діяти продовжувала угода 1991 року. У травні 2002-го президент Путін і Джордж Буш-молодший підписали Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів (СНП), у якому дозволена кількість боєзарядів була знижена до 2200.

У грудні 2009 року закінчився термін дії СНО-I. Президенти США та Росії Барак Обама та Дмитро Медведєв якраз говорили про «перезавантаження» у відносинах двох країн. У квітні 2010-го вони підписали договір СНО-ІІІ, розрахований на 10 років із можливістю продовження ще на п’ять. Президент США Дональд Трамп від продовження СНО-ІІІ відмовився, а Джордж Байден зробив це відразу після інавгурації

— Чим загрожує і Росії, і нашому «потенційному супротивникові» зупинення договору СНО?

— Нічим не загрожує. Це не перше зупинення договору з боку Росії. Росія з 2007 року перебуває у зупиненому стані ДЗЗСЄ — Договір про звичайні збройні сили в Європі. Це вже класичний прийом у Росії: ми не виходимо з договору, як погані американці, а лише зупиняємо свою участь у ньому. Тож нічого нового не сталося.

Ще у 2019 році, коли постало питання про продовження договору про СНО, я кілька разів писав, що Росія в цьому не дуже зацікавлена. Вона ставилася до його продовження амбівалентно: буде продовжено — добре, не продовжено — ще краще. Тому що Росія має ядерний арсенал скорочується просто природним порядком. Старе озброєння вибуває швидше, ніж нове. У Росії і так уже останні роки арсенал був нижчим за «стелю». Тому для Росії вже тоді цей договір жодного інтересу не становив. Інспекцій, які мали проходити в рамках договору, немає з 2020 року.

Акція протесту проти виходу з договору про РСМД між Росією та США, 2019 рік. Фото: Paul Zinken / Альтернативні зображення / Getty Images qhiqqhiekiqtrant

Акція протесту проти виходу з договору про РСМД між Росією та США, 2019 рік. Фото: Paul Zinken / Альтернативні зображення / Getty Images

— Путін саме обурювався тим, що вони, мовляв, хочуть до нас їздити з інспекціями, розбіглися.

— Так грали ж у ковід, а заразом вирішили: якщо така справа, давайте інспекції теж припинимо. Росію це цілком влаштовувало. Договір, за великим рахунком, є, але він не виконується. Точніше, виконувалася лише та його частина, яка стосувалася обміну даними. Раз на півроку сторони надсилали одна одній інформацію про кількість ракет та боєголовок — розгорнутих, не розгорнутих. А перевірити це не можна було, бо не було інспекцій.

У 2019 році адміністрація Трампа запропонувала розпочати багатосторонні переговори щодо ядерного роззброєння. Росія була готова до того, що американці договір СНО-ІІІ не продовжать, її влаштовувало, що він перестане працювати, але це буде зроблено не російськими руками.

— Але перше, що зробив президент Байден після інавгурації, — це продовжив договір.

— Так, він насамперед продовжив його ще на п’ять років. І перед Росією постало питання, що робити. Їй договір був нецікавий. Вона хотіла, щоб припинився будь-який обмін інформацією. У 2021 році ще можна було обходитися без інспекцій, посилаючись на те, що ковид лютує. Прийменник ідіотський, але він працював.

2022 року вже ковіда, зрозуміло, не було, але привід у Росії, щоб уникати інспекцій, був такий: ви нам закрили повітряний простір, наші інспектори не можуть долетіти до Америки.

Вибачте, але Росія безпосередньо межує з Америкою, можна було літати через Чукотку. Але шукали будь-який привід, щоб не поновлювати інспекції. Ще рік протягли.

За великим рахунком, два роки договір хоч і був продовжений, але не функціонував. І Росія нарешті взяла на себе відповідальність не за демонтаж договору, а за призупинення. От і все. І тепер Росія намагається перехопити повістку із багатостороннім роззброєнням. Вона каже: це не ми погані, ми хочемо, щоб переговори були багатосторонніми.

— Загалом логічно, враховуючи, що ядерні держави — не лише США та Росія.

— Але Трамп тоді казав, що хоче, щоб Китай підключився до переговорів про роззброєння. Росія зараз каже: нехай Франція та Велика Британія приєднуються, а про Китай взагалі не йдеться. Я про це вже років п’ятнадцять чую від кремлівських «яструбів»: якось, мовляв, нерівноправно виходить, ми зі США домагаємось скорочення озброєнь, а Франція та Британія, союзники США, з нами не домовляються. Їхній арсенал ми не можемо перевірити, ми його офіційно не враховуємо у переговорах із США, але він є. Це давня тема. Я навіть зустрічав такі думки: поріг розгорнутих боєголовок для Росії має бути вищим, тому що в американців є ядерні союзники, а в нас немає. Тож Путін у 2023 році просто відтворив логіку, яка гуляла кабінетами з другої половини нульових років.

— А чому договір стосувався лише Росії та США? Адже справді союзники Америки мають свій арсенал, який треба було б приплюсувати?

— Тут слід згадати історію міжнародних відносин. Хто брав участь у перших переговорах із цього приводу? США та Радянський Союз. Між ними було укладено перший договір СНО, договір РСМД (про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, — І.Т. ) . Дві супердержави домовлялися одна з одною, щоб знизити напруженість. СНО-I відпрацював своє, СНО-II у результаті не був ратифікований, але був Московський договір 2003 про скорочення ядерних потенціалів. СНО-ІІІ з 2010 року діяв. Це просто інерція тієї доби.

Президент США Рейган та Генеральний секретар ЦК КПРС Горбачов підписують Договір про РСМД, 1988 рік. Фото: Wikimedia

— Тоді тим більше російський аргумент справедливий: якщо ви хочете підключати до договору Китай, тому що він теж має ядерний арсенал, то давайте підключимо ваших союзників — Великобританію та Францію?

— Якби Росія серйозно дбала про ядерне роззброєння, вона апелювала б до статті 6 Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. І говорила б: давайте всі хоча б офіційні ядерні держави - Китай, США, Росія, Франція та Британія - почнемо скорочувати потенціали разом, синхронно. Але у Китаю завжди був такий аргумент: хлопці, у вас найбільші арсенали, ось коли ви скоротите до нашого рівня, тоді можливий буде багатосторонній міжнародний підхід. Франція з Британією має приблизно такий самий підхід: безглуздо проводити багатосторонні переговори, поки арсенали Росії та США непропорційно великі.

Французам, британцям і китайцям нікуди скорочуватися, поки Росія і США, кожна з них, ядерних боєголовок і ракет більше, ніж у всіх разом узятих.

— Але ж Росія вимагає враховувати суму американського, французького та британського арсеналів, бо вони в одному військовому блоці.

— Це прийом, щоб не виконувати договір. Виверт, щоб не було інспекцій. Росія має неконструктивний підхід, розумієте?

— Чи правильно я розумію, що Росія припиняє договір не тому, що хоче безконтрольно нарощувати свій арсенал, а навпаки: вона не хоче показати, наскільки він скорочується?

- Звичайно. Вона не хоче показувати, якою мірою він у Росії скорочується — і далі скорочуватиметься. Немає вже жодного ядерного паритету. Досі Росія видавала якісь цифри і Держдеп їх публікував, але без деталізації. І невідомо, наскільки відповідали ці цифри. Тому що за три роки мало вийти з ладу і знятися з озброєння ще якась кількість ракет та підводних човнів, які формально до заліку включаються, але вже нікуди злетіти чи вийти не можуть. І ми не знаємо, скільки бомбардувальників вже не може нікуди полетіти, бо, наприклад, в Енгельсі якусь їхню частину українці вже спалили. І Росія припиняє свою участь у договорі, щоб не було інспекцій — і щоб уже даних не надавати і ніхто не міг перевірити, скільки в неї насправді ракет, підводних човнів та бомбардувальників.

— Тому що Росії не потрібен паритет із США, а потрібна ядерна зброя як інструмент для шантажу?

- Звичайно. Тому Росія і тримається за паритет: ми, мовляв, єдина країна, яка може знищити США. Насправді дисбаланс тільки наростатиме, а Росія напускатиме тінь на тин і показуватиме якісь мультики з ракетами, що не існують у природі.

— Чи може Росія, користуючись припиненням договору, таки почати нарощувати свій потенціал?

— Не може вона нарощувати озброєння. Росія для цього не має промислових можливостей. Щонайменше до кінця 2020-х років у Росії тільки вибуватимуть старі підводні човни та старі міжконтинентальні ракети. Коли вони всі вийдуть з ладу, настане стабілізація, тільки потім можливе якесь нарощування за рахунок того, що якісь ракети «Ярс» служитимуть довше, ніж ракети попереднього покоління, ніж «Тополя». Відповідно, після стабілізації може початися підйом із того дна, на яке Росія опуститься. Тобто, звісно, «дно» — це все одно будуть сотні ракет та сотні боєголовок розгорнутих. Але до кінця 2020-х років Росія потенціал лише скорочуватиме.

Стратегічна ядерна ракета РС-24 "Ярс". Фото: Andrey Rudakov / Bloomberg / Getty Images

— Поясніть, будь ласка, людям непідготовленим: що означає «виходять з ладу» стосовно ракет? Лежать собі, здавалося б, і лежать, вони ж не протухнуть, зрештою.

- Вони не лежать. Якщо ракети твердопаливні, то вони мають бризантні (дрібні, — І.Т. ) порохи, які мають термін придатності. Там відбуваються хімічні процеси, що призводять їх у непридатність. Якщо ракета рідинна, то довго зберігати її можна тільки в сухому вигляді. Якщо ви заправляєте ракету, то починаються корозійні процеси. Електроніка виходить із ладу. Елементарно конденсатори течуть. Гіроскопи там не одвічні.

— Але ж хтось знаходиться поряд з ними, підтримує їх у боєздатному стані?

— Хтось перебуває та підтримує, але чудес не буває. Можна продовжувати термін служби ракети Р-36М до нескінченності, але це не означає, що вона кудись полетить. Формально на озброєнні в Росії їх значиться 46 штук, насправді може бути нуль. Тому що ці ракети вже кілька років навіть не випробовують, не проводять залікових стрілянин, які завжди проводили для продовження терміну служби ракет. Просто тому, що немає впевненості, що ракета взагалі полетить кудись.

Ракети УР-100Н УТТХ — те саме: їх 30 штук зберігалося в сухому вигляді, щось зараз на чергуванні з «Авангардами», але не проводилося залікових стрільб.

— А як відбувається продовження терміну служби, про який ви говорите?

— Лише на папері. І ніхто не знає, як і куди це полетить.

— Чи потенційний противник Росії має якісь способи реально оцінити її ядерний потенціал, крім інспекцій? Супутники, розвідка, таке інше?

- Ні. Більше достовірних методів, ніж інспекції, немає. Супутники, агентура якась, яка взагалі штучний товар, дають лише ґрунт для оцінок. А реальність може з’ясувати лише інспектор: жива людина, яка приїхала, подивилася, руками помацала. Це найдостовірніший спосіб взаємного контролю арсеналів. Решта способів — це паліатив. Супутники — так, гаразд, в американців їх більше, вони кращі, вони можуть щось контролювати. Росія таких супутників немає. Але це вдруге, без інспекцій це не працює.

— Дані про те, скільки обидві сторони мають ядерні боєзаряди, є у відкритому доступі, обидві сторони — чотиризначні цифри, більше двох тисяч.

— За договором СНО — 1550 одиниць: це якщо говорити про розгорнуті, тобто стратегічні боєголовки, які перебувають у стані бойової готовності. Решта — це нерозгорнуті стратегічні боєголовки, які часто чекають на розбирання, і нестратегічну ядерну зброю, частина якої теж чекає на розбирання, але вона при цьому не охоплена жодними договорами.

— Є така багаторазово повторювана теза: кожна зі сторін цієї зброї має стільки, що можна знищити Землю кілька разів. Яка різниця, у Росії їх реально дві тисячі, півтори чи всього тисяча штук?

— Історія про те, що вони «можуть знищити Земну кулю» — це 1980-ті роки, коли кожна сторона мала під 20 тисяч боєголовок. Зараз калькуляція зовсім інша: йдеться про взаємне гарантоване знищення. Взаємне. Це означає, що у разі удару по ядерних об’єктах однієї зі сторін у неї залишиться достатня кількість ракет, щоб завдати противнику неприйнятних збитків. І ці ракети точно злетять, полетять і шкоду завдадуть.

— Усі ці підрахунки, вся ця термінологія — скільки разів ми завдамо один одному збитків, це потрібне для стримування один одного? Для ядерного шантажу?

— Стримування і шантаж — це не одне й те саме. Стримування - це здатність змусити противника відмовитися від його намірів знищити тебе, тому що він знає, що у відповідь обов’язково теж отримає удар, отримає неприйнятну шкоду, що він не зможе знищити весь твій арсенал ударом, що роззброює. Стримування — це взаємні у військово-політичних відносинах. А шантаж - це те, чим займається зараз Росія. Путін погрожував поновленням ядерних випробувань.

— У відповідь на можливі, як він підозрює, випробування у США.

— Оце шантаж. А стримування - це впевненість супротивника в тому, що в тебе достатньо ракет у розгорнутому стані.

— Як призупинення участі Росії у договорі про СНО може вплинути на процес стримування країнами один одного?

- Ніяк. Закони математики від цього не зміняться. Як у Росії арсенал скорочується – так він і скорочуватиметься. Об’єктивно Росії не потрібен такий арсенал, для стримування навіть США їй достатньо мати 80-100 міжконтинентальних ракет. Ніхто б не відчував долю, намагаючись роззброїти Росію ядерним ударом. Росія тримається лише за ідею паритету зі США. А ідея ця зараз тріщить по швах. Тому Росія закриває свій арсенал від інспекцій, будь-якого обміну даними. Щоб цей паритет імітувати. От і все.

— Америка, потенційний супротивник, розуміє, з чим вона має справу? Там розуміють, чому Росія справді не хоче інспекцій?

— Звісно, розуміють.

— Але без інспекцій позбавляються можливості оперувати цим розумінням?

— Вони розуміють, що доведеться повернутись до практики оцінок арсеналу, а не точного знання про його стан. Ну, оцінюватимуть.

— Це може підштовхнути сторони до горезвісних перегонів озброєнь?

— Росія нездатна зараз вести перегони озброєнь.

— Радянський Союз теж був не дуже здатний, як потім з’ясувалося, але включився до неї з ентузіазмом, на чому й погорів.

— Радянський Союз щось робив, проте. І наклепав ракет та боєголовок тисячами. А Росія цього зараз робити не може, її промисловість навіть не компенсує вибуття старих ракет.

Автор: Ірина Тумакова

Джерело: "Нова газета Європа"