Лукашенко – білоруська Моторола. А якщо він раптом помре, що буде?

Громадська думка, телеграм-канали та медіа вже встигли кілька разів поховати самопроголошеного президента Лукашенка, потім поховали і Кадирова. Не знаю, що там у підсумку з Кадировим, але самопроголошений президент Лукашенко все ще живий, хоча, безперечно, зовсім не той, що раніше. "Якщо він помре, у Білорусі все зміниться в один день!" - стверджують білоруські оптимісти.

«Якби він помер у 2020 році, то демократичний сценарій міг би бути реалізований, а сьогодні – ні», – кажуть реалісти. Сам самопроголошений президент Лукашенко у будь-якому разі, незалежно від стану здоров’я, має намір залишатися при владі до кінця своїх днів. А що може бути після цього, він і думати не хоче, зазначає Нова газета Європа.

А що там із Конституцією?

Конституцію — для продовження власних повноважень та знищення інших гілок влади — самопроголошений президент Лукашенко перекроював тричі за допомогою референдумів і вірної голова ЦВК Лідії Єрмошиної, яка на подяку за своє поставлення в це крісло з бобруйского виконкому завжди забезпечувала заповітні 80% у висновку. Вперше він змінив Конституцію 1996 року, розпустивши Верховну Раду.

Натомість з’явилися дві палати — палата представників та Рада республіки, причому функції у них стали суто канцелярськими: право формувати ЦВК та склад Конституційного, Верховного та Вищого господарського судів, призначати голову Нацбанку та членів правління, міністрів та главу уряду. З 1996 року самопроголошеному президенту Лукашенку не потрібна нічия згода. Та й президентський термін він тоді обнулив і відлік пішов не з 1994-го, а з 1996 року.

На наступному референдумі 2004 року з Конституції зникло обмеження двох президентських термінів, і самопроголошений президент Лукашенко забезпечив собі довічне правління. Тоді ще, втім, багато хто думав, що не на 30 років розтягнеться його правління — ну три, ну чотири терміни, але ж мусить, зрештою, і йому все це набриднути? Купи острів, звези туди всі свої палати та ОМОН — і насолоджуйся. Але насолоджуватися самопроголошений президент Лукашенко може лише безмежною владою та знущаннями з тих, хто посміє кинути виклик і сказати «ні». Тепер, щоправда, й цього непотрібно — достатньо передплати «екстремістському» телеграм-каналу, щоб опинитися в камерах тортур білоруських в’язниць.

На референдумі 2022 року він знову перелопатив Конституцію, що і без того перетворилася на засалений папірець, який нічого не означає у країні: якщо раніше у разі неможливості виконання президентом своїх обов’язків або смерті його повноваження переходили до прем’єр-міністра, то тепер — до голови Ради республіки. І до речі, зараз у Конституції знову два президентські терміни замість нескінченності. Але на кількість термінів взагалі не слід зважати.

Було два, стало багато, потім знову два, а за десять років 80-річний самопроголошений президент Лукашенко, якщо буде живий і при владі, знову їх скасує і поверне відсутність обмежень. Ігри зі строками – це його хобі. Це демонстрація зневаги до законів, Конституції та суспільства.

Наталія Кочанова. Фото: Сайт Президента Білорусі qhiddkiqeiqrdant

Наталія Кочанова. Фото: Сайт Президента Білорусі

А ось перехідна постать у разі смерті глави держави — це страшенно цікава деталь. Прем’єр-міністр Білорусі – Роман Головченко. Це колишній силовик, у біографії якого Радбез, генпрокуратура, держкомвійськпром. Самопроголошений президент Лукашенко призначив його 4 червня 2020 року — саме тоді, коли майбутні масові протести вже міг передбачити навіть дитсадок, і треба було зміцнювати силовиками не лише профільні структури, а й уряд. А ось голова Ради республіки – Наталія Кочанова.

Колишнього голову Новополоцького виконкому, 2014 року її було призначено віце-прем’єром, який займається соціальною сферою, 2016-го — головою адміністрації самопроголошеногопрезидента Лукашенка, а з грудня 2019-го очолює Раду республіки. Наразі саме вона де-юре наступник самопроголошеногопрезидента Лукашенка. Це його підстрахування, і не лише завдяки відданості.

Наступниця

Для білорусів Кочанова – персонаж скоріше карикатурний. Її висловлювання — із серії «економіка має бути економною». Кочанова на всіх своїх посадах любила відвідувати підприємства та давати спеціалістам поради: як проектувати мотоцикли, як тренувати дітей для майбутніх олімпійських перемог, як народжувати (так, і це теж!). Могла, наприклад, про лікарів, змушених працювати на кілька ставок, сказати: «Як працюють, так і заробляють». І додати, що в медицину йдуть виключно на допомогу народу, а не на гроші. Народ, звісно, посміювався. А 2020 року людям стало не до сміху.

Наталія Кочанова ходила університетськими аудиторіями і розповідала студентам, що жодного насильства над демонстрантами та фальсифікацій виборів не було, що нові чесні вибори — «це незаконно», що влада ні в чому не винна перед народом. У листопаді Кочанова зустрічалася із чиновниками Новополоцька. Аудіозапис потрапив до журналістів. Виявилося, що Кочанова розповідала , що вбитий силовиками 12 листопада у дворі житлового будинку Роман Бондаренко був п’яний, 9 серпня в країні «ляльководили ляльководи», а учасники протестів, що зазнали тортур, просто «отримали по дупі». І що, звісно, без самопроголошеного президента Лукашенка в країні розпочнеться громадянська війна. До речі, коронна фраза Кочанова: «Я буду з президентом до кінця своїх днів».

Але зовсім не її особиста відданість (таких відданих — від Єрмошиної до будь-якої, яку виймуть з домоуправління чи міськвиконкому і посадять в уряд, і всі готові один одному горлянки перегризти за те, щоб пан призначив «старшою дружиною») спричинила зміну спадкоємства у Конституції. "під Кочанову". Справа зовсім в іншому.

Формально голова Ради республіки не має жодних повноважень, крім ходіння по робочих колективах із порадами щодо складання мотоциклів. Лише у разі звільнення президентського крісла він (у нашому випадку вона) приймає повноваження до присяги наступного президента.

Таким чином, Наталія Кочанова — просто віддана самопроголошеному президенту Олександру Лукашенку особа, яка не сприймається всерйоз ніким. А ось у прем’єра Головченка давні зв’язки з усіма силовими структурами. Можна замінити Головченка, але номенклатура в Білорусі невелика, її тасують і рокують у різних комбінаціях десятиліттями, і так чи інакше у кожного знайдуться зв’язки, які за певного збігу обставин можуть утворити клан, який претендує на владу. І це створює небезпеку, нехай і уявну, апаратного заколоту.

Алексанлр Лукашенко та Наталія Кочанова. Фото: Сайт Президента Білорусі

А ось Кочанову білоруські силовики як керівника не сприймуть не лише через невиразну посаду, а й завдяки старому доброму совковому сексизму. «Бабе-дуре» підкорятися не стане ніхто, тож такий варіант спадкоємства в Конституції робить крісло самопроголошеногопрезидента Лукашенка стійкішим у його власних очах.

Лише непотрібно всерйоз сприймати Кочанову як призначену наступницю. Саме це слово викликає у самопроголошеного президента Лукашенка відторгнення. У листопаді 2020 року під час прес-конференції він сказав : «Ніякого транзиту влади! Жодних наступників. Кого народ обере, так і буде. Я присягнув. Я пообіцяв, що буде, як вирішить білоруський народ». А наприкінці березня, виступаючи із щорічним посланням, чітко пояснив , навіщо йому залишатися до смерті у владі: «Минуло майже 30 років. Ну, скільки можна? Я з цього виходжу. Тому не думайте, що я, вчепившись, як часто говорю, за це крісло, тримаюся за цю владу. Абсолютно і щиро вам про це говорю. Ви бачите які обставини. І багато хто хотів би, щоб Лукашенка не було. А якщо вони хочуть, щоб мене не було, то треба робити навпаки. Це мій принцип». Тут нема чого й коментувати, розмірковувати, аналізувати. Найчіткіший сигнал із усіх: білоруси хочуть, щоб мене не було, отже, я їм на зло буду завжди.

Чи є надія на путч?

Але "завжди" - це не для смертних. І якщо самопроголошеного президента Лукашенка раптом не стане фізично, тоді що? Автоматично відчиняться двері в’язниць, чиновники дістануть із сейфів розсудливо приховані ще у 2020 році біло-червоно-білі прапори, прикордонники піднімуть шлагбаум та вивісять плакат «Дорогі білоруси у вигнанні, повертайтеся, велкам хоум»? На жаль ні.

Самопроголошений президент Лукашенко збудував систему, в якій не залишилося чиновників, не пов’язаних кровними путами. Усі так чи інакше брали участь у злочинах: у фальсифікаціях виборів, у звільненнях інакодумних співробітників та відрахуваннях неблагонадійних студентів, у підписанні забороняючих все, окрім вдиху-видиху, папірців — це ще якщо силовиків не згадувати, там куди гірше. І ця система завдяки своїй внутрішній сарафанній пошті чудово знає, що досі живе і перебуває у ситому бездумному благополуччі завдяки самопроголошеному президенту Лукашенку, який, у свою чергу, за те саме може подякувати хіба що Володимиру Путіну.

Вона, ця система, в особі кожного свого чиновника до того ж чудово розуміє, що ті, хто втік із країни після смерті самопроголошеногопрезидента Лукашенка, на білих конях назад не в’їдуть. Жодного конкретного плану на випадок такого розвитку подій у них, на жаль, немає. Критична ситуація наприкінці червня, коли пригожинські колони йшли на Москву, вкотре це продемонструвала: офіс Світлани Тихановської у Вільнюсі заявив, що розриває союзний договір і виводить Білорусь із ОДКБ. Крім фейсбучних жартів це не викликало жодної реакції.

Багато білорусів сподіваються на апаратний путч або на те, що після смерті самопроголошеногопрезидента Лукашенка білоруський полк Калиновського піде брати Мінськ та звільняти рідну країну від диктатури. Але полк Калиновського є складовою ЗСУ і не залишить бойові позиції, поки йде війна. Це, звичайно, має дуже красивий вигляд: бійці входять до Білорусі з боку України та йдуть до Мінська. По узбіччях доріг стоять щасливі білоруси, що махають прапорами. Силовики тим часом масово записуються до Калиновського полку. Утопічно райдужна картинка.

Втім, дива трапляються. Це нам уже продемонстрував Пригожин у Росії, який ледь не взяв Москву за добу. А ще можна згадати Францію часів Другої світової: не було у французів сильної армії, натомість був де Голль. Отже, якщо у «калиновців» з’явиться свій де Голль, полк зможе зіграти не вирішальну, але важливу роль. А що до апаратного путчу, то ні серед силовиків, ні серед чиновників немає більш-менш самостійних фігур. Збройних бандитів на кшталт пригожинських також немає. Та й сампроголошеного президента Лукашенка давно вже не можна назвати самостійною фігурою.

Рука Москви колоти втомилася

— Якщо навіть самопроголошений президент Лукашенко завтра помре, демократична Білорусь не вишикується сама по собі, — переконаний один із лідерів білоруської опозиції, координатор громадянської кампанії «Європейська Білорусь», колишній політв’язень Дмитро Бондаренко. — Білорусь — дуже важлива стратегічна точка для Росії як держави, яка веде війну. Тож від контролю над Білоруссю вона так просто не відмовиться. І якщо матиме сили, то зможе впливати і без самопроголошеного президента Лукашенка при владі. Якщо самопроголошеного президента Лукашенка, умовно кажучи, завтра не стане, то Росія реагуватиме швидко, поставивши в крісло свого ставленика. Це може бути проросійський генерал, це може бути старший син самопроголошеного президента Лукашенка, не має значення.

Дмитро Бондаренко. Фото: Facebook

На жаль, у Білорусі зараз немає активної сили, здатної розпочати повстання. Лідери перебувають або у в’язницях, або у вимушеній еміграції. Отже, ключовий фактор — Росія. Якби, припустимо, Пригожин дійшов до Москви, Росії точно стало б не до нас. І цей чинник набагато важливіший, ніж, власне, те, чи живий самопроголошений президент Лукашенко чи ні. Демократичні сили Білорусі зараз є частиною тих сил демократичного світу, які борються з диктаторами — і Путіним, і самопроголошеним президентом Лукашенком. І загальна перемога цивілізованого світу близька, як ніколи.

І головне тут навіть не військова поразка, яку російські війська зазнають в Україні. Тут головне — економічний провал Росії, хоч би що там казали. Сьогодні ВВП Росії становить приблизно 1/25 від ВВП країн НАТО. А витрати Росії на утримання білоруського режиму, за різними оцінками, зросли раз на 15. Додайте сюди ЛНР-ДНР, Херсонщину, Крим тощо — все це веде Росію до краху. І до цього треба бути готовим, а не чекати, коли помре самопроголошений президент Лукашенко.

Самопроголошений президент Лукашенко сьогодні взагалі не є ключовою фігурою білоруської диктатури. Білорусь близька до становища окупованого Криму чи ЛНР.

Ви пам’ятаєте їхні прізвища, тих, хто формально керує? Ніхто не пам’ятає, вони не є суб’єктами. Ось і самопроголошений президент Лукашенко сьогодні це такий собі Моторола. Якесь прискорення подій може статися, звісно. Виявилося, що цей хворий, товстий інтелектуальний вандал самопроголошений президент Лукашенко, що заплив жиром, є в Росії яким-небудь гравцем. Тож може статися й зворотна реакція: смерть самопроголошеного президента Лукашенка позначиться на ситуації у Росії.

Можна лише погодитися з тим, що у разі фізичного зникнення самопроголошеного президента Лукашенка надто багато залежатиме від Москви. А далі два варіанти. Якщо в Росії на той час ще залишаться сили та ресурси, вона поспішить втрутитися та зберегти контроль. Можливо, крім того, що Росія посадить у крісло президента свого ставленика, будь-який проросійський генерал або Віктор Лукашенко, вона введе ще більше військ на територію Білорусі. Але тоді й реакція Заходу буде іншою.

Навіть загроза появи вагнерівців на території Білорусі викликала тектонічні зрушення: Україна посилює північний напрямок, Польща готова розміщувати ядерну зброю. Тобто, зміни в Білорусі пов’язані з глобальною боротьбою в регіоні, а не з особистістю самопроголошеного президента Лукашенка. І яка, власне, різниця, чи живий він чи мертвий.

Автор: Ірина Халіп

novayagazeta.eu