Російські ”зечки” розповіли, як їх вербували на війну в Україні

Російські ”зечки” розповіли, як їх вербували на війну в Україні

Наприкінці 2022 року правозахисники вперше повідомили про вербування ув’язнених жінок у російських колоніях. Близько тисячі завербованих, за їхніми даними , було відправлено на війну в Україну. Частина із них загинула, частина повернулася додому після помилування.

Вербування тривало й надалі. Але, як з’ясував проект "Север.Реалии", багато засуджених на фронт 2023 року так і не доїхали.

Жіноча ВК-2 у Ленінградській області, Ульянівка – тут контракт підписали близько 50 засуджених жінок

“Обіцяють золоті гори, УДЗ, “хвалу та пошану”

Альона (ім’я змінено для безпеки співрозмовниці. – НВ) народилася в одному з міст північного заходу, влітку минулого року вона завербувалася на війну з колонії у Липецькій області, де сиділа за наркотики. Поспілкуватись вона погодилася після довгих умовлянь, оскільки не хоче зайвий раз “згадувати це”.

При цьому вважає, що їй пощастило, бо обіцянку “відпустити на волю” у її випадку виконали – зараз ув’язнених вербують зовсім на інших умовах: “до повного закінчення “СВО” (спеціальна воєнна операція, так російська влада та ЗМІ називають війну в Україні. - НВ).

“Жодної спеціальної освіти у мене немає, я продавцем кілька років відпрацювала, і все. Та нічого не питали [при вербуванні], дивилися на вік та здоров’я. Мене у снайпери записали. Який досвід, смієтесь? Я жодного разу автомат у руках не тримала. Не знаю, пощастило чи ні, але зрештою я до медсестр потрапила, у частину  в Донецькій області.

Зараз думаю, що мені пощастило, бо чула, що багатьох [з тієї ж колонії] вже немає в живих, – каже Альона. - Ще пощастило, що правда відпустили. Ну, я особливо не вірила, але куди подітись – мені ще п’ять років сидіти залишалося. Я погодилася, але жодного разу нас не навчали, кинули в санчастину і все, мене і не питали. Я так і не зрозуміла, чи виконали вони свою обіцянку про снайперів та штурмовиків хоч із кимось. Я сама була в частині не на передку. Ну що, куховарила, відбивалася від військових”.

Жіноча ВК-2 у Ленінградській області, Ульянівка – тут контракт підписали близько 50 засуджених жінок

Альона каже, що у частині “пили майже всі”, інші ж були наркозалежними, або “все разом”: “Звичайно, всі п’ють. А хто ні, той під наркотиками. Я теж прикладалася – інакше не виживеш”, – каже вона.

Подруга іншої завербованої, з якою поговорив кореспондент "Север.Реалии", також стверджує, що 90% усіх жінок, відправлених на війну, залежні від алкоголю чи наркотиків: “Господи, я вас благаю, ви що, не розумієте, який там контингент? Це сольові відбиті наркоманки, які не потрапляють вилкою до рота. Це злодійки, це теплотрасниці, які все своє життя ночували у переході в обшарпаних штанях. Безумовно, я зараз, можливо, трошки округлюю, коли кажу, що “всі”, але до 90% – так, ось такі жінки сидять у колонії. З них і набрали, більше нема з кого.

Звісно, вони п’ють чи колються, – каже Олена (ім’я змінено. – НВ). – Я їй [подрузі] сто разів казала: “Ти розумієш, під чим підписуєшся? Тебе просто як гарматне м’ясо там… Там здорові мужики, як мухи, гинуть. Куди ти?!” Але ж ні! "Додому хочу". А як на мене – то за гроші.

Основна маса [в’язнів] – це абсолютно безмозкі наркоманки, які, власне, тільки мріють про те, щоб сходити і купити собі нові чоботи. Основна їхня мотивація – гроші. Міноборони, як завжди, обіцяють їм золоті гори, умовно-дострокове звільнення, а крім того "хвалу і шану", мовляв, на волі їх носитимуть на руках. Ну, власне, це все локшина на вуха, як ми бачимо.

Жіноча ВК-2 у Ленінградській області, Ульянівка, – тут контракт підписали близько 50 засуджених жінок

Альона у розмові з кореспондентом підтверджує, що заплатили менше, ніж обіцяли під час вербування. “Обіцяли за раз під півмільйона і потім під 200 [тисяч рублів] щомісяця виплати. У результаті щомісяця було близько сотні (ста тисяч рублів. – НВ), а разову дали майже вдвічі менше за обіцяну. Я вже не обурювалася, було страшно, живою би вибратися – ось про що думала. Ну, шкодувала місцями. Тепер, коли вибралася, начебто й нормально. Бувало дуже страшно, звичайно, всі ці п’яні пики, витівки. Але як чергову партію "трисотих" (поранених. - НВ) привезуть - я як уявлю, що дівчата там, можливо, в самому пеклі ... І потім, як звикнеш - легше ", - говорить Олена.

За словами обох співрозмовниць, контракти ув’язненим дали прочитати та підписати ще в колонії.

“Тобто вони мали можливість цей контракт прочитати. Нині все інакше, – каже Олена. – Зараз ми вже чудово знаємо, що умовно-дострокового у контрактах у в’язнів немає, є лише умовне. Це означає, що вони воюють, воюють, а потім повертаються до колонії. Типу заробили - і "додому на нари". Але ж вони цього не знають! Їм (новозавербованим ув’язненим. – НВ) це не оголошують під час вербування. І контракт підписується лише тоді, коли вони вже залишають безпосередньо територію колонії.

Ось їх усіх зібрали, запхали в автозаки та вивезли кудись. Я не знаю, куди їх везуть, ніхто не знає. І там уже десь вони підписують цей контракт, не знаючи умов, не встигаючи їх прочитати. Та й коли ти вже одержав у руки цей контракт і навіть прочитав, що насправді жодного умовно-дострокового звільнення тобі не світить, то вже пізно метатися. Вже ніби все – ти поїхав. Назад повернутися можна тільки на зону, якщо термін на війні не відпрацював весь. Як і з чоловіками”.

Наразі про те, що умовно-дострокового не буде, в жіночих колоніях уже знають, продовжує Олена, але все одно рвуться на війну.

“Прям скаржаться, мовляв, восени нас вербували, ми всі підписали. І "кинули"! Думаю, ну радійте, бідолахи, що про вас "забули". А вони незадоволені ще”, – каже подруга завербованої ув’язненої.

"Близько тисячі баб відправили"

Зараз у російських колоніях перебуває близько 400 тисяч ув’язнених, 8% із них – це жінки (приблизно 35 тисяч). За словами правозахисників, які спеціалізуються на роботі із ув’язненими, Міноборони хоч і завербувало згодних воювати, але на фронт їх так і не відправили.

“Вони зрозуміли, що їхній “експеримент”, м’яко кажучи, провалився. Жодної дисципліни поява жінок не додала. Жодної моралі теж. У них із мужиками-зеками (через наркотики та алкоголь) і без того проблем на фронті багато. Ще тільки баб їм там не вистачало, – каже правозахисниця Марина (ім’я співрозмовниці змінено для її безпеки. – НВ). - А до цього близько тисячі жінок відправили [на війну]. Найперша згадка, що нам вдалося підтвердити, – грудень 2022 року.

Тоді Генштаб ЗСУ повідомив про вербування 50 жінок-ув’язнених із колонії у Сніжному, це у “ДНР”. Вибір спеціалізації – медики, снайперки чи штурмовики – ніяк не залежав від досвіду чи освіти ув’язнених. У штурмовики взяли 90 відсотків усіх завербованих жінок. Обіцяли часто у медики чи снайпери, а у результаті кинули на штурми. Розподіляли за фізичними можливостями. На статтю [за якою відбували строки ув’язнені] не дивилися. Дивились, чи немає ВІЛ-статусу”.

Інша правозахисниця розповіла, що у колонії Кінешми (Іванівська область) на тих же умовах у 2022 році підписали контракти близько 50 жінок.

“Останнє вербування, за нашими даними, було з ВК-7. Це Ульянівка у Ленінградській області. Їх завербували ще у вересні 2023 року, тримали окремо три місяці, досвіду ні в кого не було, обіцяли навчати два місяці, але за підсумком невідомо, чи було навчання. Потім їх так нікуди не відвезли”, – каже Марина.

За її даними, близько 30 засуджених жінок з ВК-7 у селі Новоуглянки Липецької області восени 2023 року також уклали контракт на два роки з Міноборони Росії.

“Їх зібрали в актовій залі. І там, так би мовити, в урочистій обстановці всю інформацію оголосили, що батьківщина нібито в небезпеці і “на вас одна надія”. І полізли [підписувати] навіть ті, кому насправді залишалося буквально місяць-два сидіти. Тобто взагалі на одній нозі, можна сказати, відстояти – і ти вже вдома, – каже співрозмовниця. - Шалено рвалися туди тільки заради грошей. Але їх не відправили нікуди”.

У жовтні 2023 року “Важливі історії” повідомляли , що підконтрольна Міноборони РФ ПВК “Редут” розпочала набір жінок на бойові спеціальності до батальйону “Борз” для участі у війні в Україні. Журналісти стверджували, що публічно про свою участь у батальйоні "Борз" заявляли Юлія Шеремет із Донецька ("Демон") та Наталія Ніконорова з Уралу ("Валькірія").

Виданню також вдалося ідентифікувати третю з них – 23-річну Карину Камбарову. За даними "Важливих історій", вона воює у підрозділі разом із чоловіком Антоном Борисовим. У березні 2023 року голова Міноборони Сергій Шойгу заявляв, що на війні в Україні беруть участь "1100 жінок-військовослужбовців, кожну третю з них нагороджено держнагородами".

Джерело: "Север.Реалии"