Війна та випускні: Освіта в Україні не в інформаційному тренді

У стрічках новин українських ЗМІ домінують війна та футбол, але не освіта.

Минулими вихідними на швейцарському курорті "Бюргеншток" відбувся Глобальний саміт миру — міжнародна конференція, покликана покласти початок політико-дипломатичному врегулюванню російсько-української війни. У переговорах взяли участь 93 держави та 8 міжнародних організацій: вагомий дипломатичний успіх України, хоча за стіл наразі не вдалося посадити країну-агресорку Росію та її головного економічного партнера Китай. Тема миру впродовж останніх тижнів стала провідною у світовому політичному дискурсі: окрім російсько-українського питання, триває обговорення проєкту резолюції про припинення вогню в Секторі Гази, який на початку місяця було винесено до Ради безпеки ООН Сполученими Штатами.

Незважаючи на зусилля багатьох країн, перспективи встановлення миру в Україні наразі залишаються туманними. При цьому складається враження, що українська влада намагається начебто винести за дужки питання про те, що чекає націю в майбутньому. Зруйнована ворогом економіка і, зокрема, енергетика, демографічна криза через втрати та виїзд людей за кордон. Замість відповідей та чесного діалогу – патріотичний пафос та загальні фрази.

Серйозної дискусії щодо перспективи мирного життя в Україні немає й у ЗМІ. Нові вебсайти рясніють заголовками про російські обстріли і нескінченними прогнозами самопроголошених "військових експертів". Іноді в стрічках новин може також з’явитися футбол, ЛГБТ-прайд або скандал з народним депутатом. У той же час наполегливо ігноруються теми, які визначають мирне повсякденне життя, яке триває, незважаючи на ракетні атаки та відключення електроенергії. Культура, наука, медицина – ці сфери життя суспільства залишаються на задвірках уваги медіа та політиків. Те саме можна сказати про освіту, зокрема – школи та виші – місця, де майбутнє нації формується буквально, а не фігурально.

У публічному просторі майже не висвітлюється тема останніх дзвінків та випускних вечорів, які цими днями проходять в українських школах. Не було навіть названо цифру: скільки школярів зараз випускаються у доросле життя. Тільки підсумувавши звіти регіональних управлінь Держстату, дізнаємося, що цього року атестати про закінчення середньої освіти одержують 225,5 тис. українських 11-класників. Також 344,5 тис. дев’ятикласників отримали свідоцтва про базову загальну середню освіту (відсутні дані з Дніпропетровщини). Порівняно з минулим роком випускників збільшилось на 3,5 тис., що є одним із свідчень поступового повернення до довоєнної норми. Найвагоміший приріст – на Херсонщині, Житомирщині та Волині, де цього року випускається на 10% більше учнів, ніж торік. Водночас за абсолютними цифрами лідирують Київ (23,1 тис. випускників), Дніпропетровщина (17 тис.), Львівщина (16,8 тис.) та Одещина (14,7 тис.). Найменше атестатів у ці дні вручають у Луганській (1,3 тис.), Херсонській (4,2 тис.), Кіровоградській та Сумській (по 5 тис.) областях. З багатьох регіонів повідомляють про збільшення як загальної кількості випускників, так і відмінників у тому числі. Зокрема, про рекордну за останні роки кількість медалістів заявляють у департаменті освіти Луцької міської ради.

Цікава і статистика щодо "початкової школи". Найбільше дітей, які вперше сядуть за парти 1 вересня, — у Києві, на Одещині та Київщині. Найменше – на Сумщині та Донеччині. Загалом минулого року перший дзвоник пролунав для 340 тис. українських учнів, дані за поточний рік не повні. Педагоги кажуть, що шкільні свята за умов війни особливо потрібні дітям.

“Такі рутинні речі зменшують стрес, паніку, страх у дітей, – зазначає директор однієї зі столичних шкіл. – Тому що сьогодні вже було кілька повітряних тривог, ми постійно спускалися в укриття, продовжували навчальний процес, піднімалися. Тому ми вирішили не відкладати життя на потім, не ставити його на паузу, а намагатися жити своє найкраще життя тут і зараз. І допомогти нашим дітям мати щасливе, безпечне дитинство”.

За словами жінки, прагнення подарувати дітям свято не означає ігнорування війни, що триває в Україні. Так, у наступному навчальному році школа прийме учнів із внутрішньо переміщених сімей Харківської області. Серед школярів також ті, чиї батьки воюють у ЗСУ. Щоб зібрати гроші на допомогу захисникам, проводять шкільні ярмарки.

Ігнорування освіти не повинно стати нормою під час війни

Шкільне життя в Україні вирує, незважаючи і на критичну ситуацію в енергетиці. У Міносвіти обіцяють підлаштувати графіки навчання у зимовий період під можливості енергосистеми. Зокрема, розглядають варіант перенесення початку уроків на десяту годину у школах, де не навчаються позмінно. Паралельно із цим проходила основна сесія НМТ (національного мультипредметного тесту). Тестування, запроваджене після початку повномасштабної війни, мають пройти цього року 287 тис. вступників. Вже 3 липня стартує вступна кампанія до українських вишів: сотні тисяч молодих українців визначатимуться, з якою професійною сферою пов’язати свої життя.

Як умови війни вплинули на успішність школярів? Які професії обирають молоді українці? Відповіді на ці запитання марно шукати у зверненнях президента чи на сторінках провідних ЗМІ. Майже повна відсутність широкого публічного обговорення викликів, пов’язаних із освітою, — це сигнал для української молоді про відсутність перспектив у рідній країні, вважає урбаністка та громадська діячка з Києва Олеся Лучанінова. Мати 9-річного Клима, який закінчує початкову школу і переходить у 5-й клас, обурена тим, що справжнє майбутнє держави не хвилює можновладців.

"Діти продовжують навчатися під час війни. Вчителі, незважаючи ні на що, продовжують навчати дітей під обстрілами, вони завжди поруч - як великі вчителі часів Другої світової війни. Це і є майбутнє країни. Діти - це майбутнє країни! Ми не збираємося нікуди їхати. Ми збираємося будувати країну", – зазначає жінка.

Сім’я Лучанінових переїхала до Києва з Донбасу у 2014 році, коли їхнє рідне місто було окуповане. Однак у лютому 2022-го, коли почалася повномасштабна війна і російські війська стояли на підступах до столиці, подружжя вирішило залишатися вдома і не шукати кращої долі за кордоном або в західних регіонах України. "Таких намірів немає і зараз", – запевняє Олеся. Сім’я бачить своє майбутнє у Києві і не боїться життя в країні, де може тривати затяжний військовий конфлікт. Більше Лучанінових турбує відсутність стратегічного мислення у керівництва країни. Українській державі слід вивчити досвід Ізраїлю, який постійно переживає військову загрозу, проте не забуває про розвиток.

“Ізраїль має перспективу. Через те, що 80% своєї уваги ця держава приділяє мирному життю, а лише 20% – війні. Тому вони мають високий ВВП, сучасну медицину та освіту. І тому люди туди їдуть, а не їдуть звідти, а держава – це бренд, який кожен громадянин готовий захищати”, – наголошує Олеся Лучанінова.

Приклад Ізраїлю: недоторканний освітній бюджет та очне навчання під час тривог

Нагадаємо, що Ізраїльська держава перебуває у стані фактично перманентного військового конфлікту з моменту свого створення у 1948 році. З періодичністю приблизно раз на 10 років конфлікт, що тліє, переходить у гарячу фазу. Наразі йде наземна операція ізраїльських сил на кордоні між Газою та Єгиптом.

Оборона та освіта зазвичай є пріоритетними статтями видатків державного бюджету Ізраїлю. До початку загострення в Секторі Гази на військові витрати Єрусалим спрямовував близько 23% коштів, на розвиток системи освіти – близько 13%, що було одним із найвищих показників у світі. Для порівняння: Україна в останній рік до початку повномасштабного вторгнення РФ витрачала на оборону 8,5% доходу, на освіту – понад 4%. 2022 року військові видатки українського державного бюджету зросли відразу вдев’ятеро – до 42%, при цьому освіта та охорона здоров’я були урізані вдвічі (відповідно, до 2% замість 4% та до 6,8% замість 12%).

7 жовтня 2023 року Ізраїль пережив напад. У зв’язку з посиленням військової загрози у грудні Кнесет збільшив оборонні витрати на 26 млрд шекелів (близько 7 млрд доларів США). При цьому освітній бюджет не зазнав суттєвого урізання і становив майже 83 млрд шекелів (майже 22 млрд доларів США) – 16% від усіх державних видатків. Зокрема, залишився недоторканним бюджет єшів – ультраортодоксальних релігійних навчальних закладів, за що уряд Беньяміна Нетаньягу розкритикував світське університетське співтовариство. У той же час розвиток традиційної юдейської освіти в Ізраїлі сприймається як шлях зміцнення національної ідентичності.

Ще одна особливість ізраїльського підходу у сфері освіти – очне, а не дистанційне навчання, незважаючи на постійний ризик ракетних атак. У моменти загострення обстрілів школи тимчасово припиняють роботу, але лише у районах, де є посилена загроза. Всі без винятку навчальні заклади забезпечені бомбосховищами та збудовані з бетонними перекриттями, здатними витримати пряме влучання снаряда. Школярів навчають швидко та злагоджено переміщатися у безпечне місце під час повітряної тривоги. Зазначимо, що потребу у забезпеченні очного навчання розуміють і в Україні, де у ряді прифронтових регіонів створюють мережу підземних шкіл.

На жаль, за іншими статтями порівняння двох держав – не на користь України. Так, на відміну від нашої країни, попри загострення бойових дій, Ізраїль зберігає позитивне сальдо міграції. У 2023 році населення країни зросло на 1,9%, хоча темпи зростання і скоротилися (з 2,2% у 2022 році). У розпал вторгнення ХАМАС у жовтні минулого року до Ізраїлю іммігрувало майже 1,2 тис. осіб – удвічі менше, ніж за попередній місяць, проте вже у листопаді кількість іммігрантів продовжила зростати. Країна не має потреби обмежувати виїзд за кордон для своїх громадян.

Звичайно, війна, яку веде Ізраїль, і та, яку змушена вести Україна, – це конфлікти, що відрізняються за масштабами та співвідношенням сил сторін. Але це не означає, що досвід близькосхідної країни для нас іррелевантний. Приклад Ізраїлю доводить, що під час війни можна зберігати високі стандарти життя, а сама по собі війна не є виправданням для того, щоб забувати про мир і майбутнє своєї нації. Шлях до миру може початися зі змін усередині суспільства.

society.comments.ua