Куди зник ставленик російських бандитів народний депутат Валерій Дубіль після російського вторгнення?

Мало хто пов’язав дві, здавалося б, різні події – втеча із зали суду за кордон колишнього заступника міністра Олега Авер’янова та зникнення з інформаційного поля народного депутата Валерія Дубіля. А проте зв’язок є, причому прямий.

Обидва – представники одного і того ж злочинного угруповання, яке зародилося у провінційному місті Прилуки Чернігівської області у середині дев’яностих. Ця ОЗУ мала назву «Європа» - так називався дискоклуб у центрі міста, одне з перших підприємств «європейців». Згодом дискоклуб закрили, а приміщення кінотеатру, збудованого незадовго до цього за державні гроші, Валерій Дубіль разом із компаньйонами успішно приватизували.

Шлях ОЗУ «Європа» до успіху відповідає сюжету російської бандитської саги «Бригада». З тією різницею, що її ключові учасники були пов’язані не школою, а службою на прилуцькому аеродромі стратегічної авіації, з крадіжки металу та ПММ, на якому і почався їхній шлях до успіху. Один із них на цьому шляху загинув, решта – четверо – вижили та досягли чималих успіхів. Ключовим персонажем угруповання називають саме Валерія Дубіля, який, хоч і не був військовим, але відношення до аеродрому таки мав – його батько там був прапорщиком. Сам же Валерій Дубіль починав рядовим приймальником металу на одній із скупок, які належать майбутнім «європейцям». Потім щось раптом сталося, і він різко підвищив статус в угрупованні: доріс до одного з її лідерів. До речі, попри старання решти трьох (згаданий уже Олег Авер’янов, Анатолій Мірошниченко та Сергій Варнавський) пробитися у велику політику, нардепом став лише Дубіль. І продовжує бути вже майже двадцять років. Інші теж причетні до політики, але вище за місцеві та обласні ради так потрапити не вдалося нікому з них.

Що саме сталося у середині дев’яностих, що саме вчинив Валерій Дубіль, щоб зробити такий різкий ривок у бандитській кар’єрі – документально не підтверджено. Ходять різні чутки, але перед тим, як поринути у глибоку історію, треба нагадати ще дві речі. Перша – Валерій Дубіль є щирим прихильником Російської православної церкви, яка досі називає себе УПЦ МП. Саме завдяки його зусиллям перехід церков РПЦУ на Чернігівщині до Православної церкви України практично не відбувається. І друга річ, яка важлива як у контексті прихильності Дубіля російської церкви, так і в контексті його біографії – коли російські війська оточили його рідне місто й окупували практично всю Чернігівську область, Дубіль зник. Зникла також верхівка міської влади Прилук, які є ставлениками Дубіля та повністю йому підконтрольні. З’явилися вони лише тоді, коли стало зрозуміло – бліцкриг провалився, і «визволення» не відбудеться.

Дев’яності: початок

А тепер поринемо в історію. Де буде все, як у «Бригаді», тільки набагато брудніше, кривавіше та підліше. Тому що шлях Валерія Дубіля з медбратів, яким він попрацював кілька місяців у місцевій лікарні після закінчення місцевого ж медичного училища, до народних депутатів України, заступників голови партія «Батьківщина» та однойменної фракції в парламенті, голови комітету з медицини тощо, вистелений кров’ю, підлістю і всім, що супроводжує бандитів, хоч би що там показували в кіно. До того ж все це контролювалося і контролюється московською «братвою», "смотрящим" від якої в один момент став Дубіль спочатку в Прилуках, а потім в області та за її межами – ОЗУ "Європа" під кінець дев’яностих контролювала ринок металобрухту в семи областях України.

Треба розуміти, що на початку дев’яностих місто Прилуки контролювали аж ніяк не майбутні «європейці» – у місцевому кримінальному світі вони були звичайними «баригами», які самі платили данину «даху». Основні потоки в місті контролював виходець із Прилук, мешканець Москви Ігор Круглов (Солнцевська ОЗГ), він же й призначав «смотрящих». І Валерій Дубіль на цих «смотрящих», не кажучи вже про самого Круглова, міг подивитися тільки здалеку, або відстібаючи належну винагороду.

Історія давня, але, за наполегливими чутками, Дубіль спочатку ходив під ще одним видним членом місцевої ОЗУ, яка незабаром стала «Європою» – Чебикіним. Той згодом загинув за дивних обставин у ДТП, але нас він цікавить лише в тому плані, що Дубіль, який працював в одному з Чебикінських пунктів прийому металу, зробив щось, що різко підвищило його статус, і він увійшов до бригади ще одного авторитету – Сергія Варнавського, яка боролася із конкурентами. Це не більше, ніж чутки, але вони вперто мусуються в місті досі – тут стверджують, що Дубіль особисто усунув кількох незгодних із діяльністю, що проводиться ОЗУ «Європа». І нібито на цьому ґрунті у нього «поїхав дах» – юний Валерик вдарився у релігію. Але занять своїх не покинув, проте.

Бандитська сага провінційного містечка сама по собі захоплююча, але вона нічим особливим не відрізнялася від інших подібних історій. Якби в ній не брав участі Валерій Дубіль, який на той момент став депутатом місцевої ради. Усі тодішні авторитети, які контролювали місцевий бізнес, як уже говорилося, ходили під Ігорем Кругловим (прізвисько «Шпала»). Він фактично контролював Прилуки, але раптово підприємства, що відстібали винагороду Круглову, перестали платити. Вони змінили «дах», яким стали «європейці». Була невелика війна місцевого масштабу, згоріло певне число фірм, вибухнуло кілька бомб, загинуло кілька авторитетів, які не зрозуміли зміни господарів міста. Круглову довелося відмовлятися майже від усього, що він контролював.

А господарями стали «Європейці», які не тільки не загинули в боях із конкурентами, а стали силою, на яку почали зважати не лише в Прилуках, а й у Києві та в інших великих і цікавих з погляду ресурсів містах. Не кидаючи металобрухту, «європейці» сильно диверсифікували свій бізнес: почали займатися нафтою, газом, імпортом-експортом продуктів тощо. А на перші ролі угруповання потужно вийшов Валерій Дубіль, потіснивши і Мирошниченка, і Варнавського, під якими ходив раніше.

Водночас виявилося, що на ОЗУ «Європа» працює не лише місцева міліція та прокуратура – у них з’явилися зв’язки на рівні МВС, Центрального апарату СБУ та Генпрокуратури. І заслуга в цьому належить насамперед саме Дубілю, який мав уроджений талант до корумпування чиновників.

Російські бандити та зліт Дубіля

Вийшло все це у нього не просто так – він заручився підтримкою Солнцевського ОЗУ. Того самого, з Москви. Яке швидко вирішило питання з Кругловим, і Валерій Дубіль зробив різкий ривок у бандитській ієрархії, та й у політиці теж.

З ким саме мав справу Дубіль у «сонцівських» – невідомо. Але саме вони «порадили» юному авторитету вступити до партії Юлії Тимошенко, а остання, за наполегливими чутками, прислухалася до рекомендації «старших товаришів» із Москви. Чи брав участь у цьому процесі Семен Могилевич – невідомо. Але факт тісної співпраці Тимошенка та Могилевича свого часу був секретом Полішинелю.

Потім Валерій Дубіль і кілька відомих «європейців», зокрема Олег Авер’янов і Сергій Варнавський, десантувалися в Києві. Де підм’яли під себе ринки на Троєщині, які належали авторитету Валерію Прищику, який раптово помер. Як там було насправді з його смертю – невідомо, але ТОВ «Ринок-1», засноване Прищиком і яке володіє величезними торговими площами, раптово виявилося власністю «європейців». Принаймні у двох із них – Дубіля та Авер’янова – у трудових книжках красуються записи про роботу там заступниками директорів. Навряд чи такий фокус був по зубах жорстоким і безпринципним, але все ж таки провінційним діячам поодинці. Подейкують, що сильно допомогли «сонцівські». Не за спасибі, звісно. Чи поширюється ця подяка на сьогоднішній день – питання риторичне.

Описуючи подвиги Валерія Дубіля, більшість авторів зосереджуються на подробицях злочинів, завдяки яким майно переходило до рук «європейців». Вони справді захоплюючі – чого варта лише смерть того ж Прищика, який спіймав понад десяток куль у дворі шпиталю МВС (!), або вбивство директора Прилуцького птахокомбінату Василя Дегтяря у під’їзді його ж будинку, за те, що той відмовився продати акції «європейцям» і призначити Олександра Дубіля (батька) директором комбінату. Захоплюючим чтивом також є перелік усього, що опинилося в руках Валерія Дубіля та його спільників наприкінці дев’яностих і на початку нульових. Усе це цікаво, але ключове питання не в цьому. А в тому, хто стоїть за ним. Хтось «розрулив» питання з бригадою Прищика, хтось прикривав Дубіля після його візиту до Москви в середині дев’яностих, хтось остаточно врегулював претензії між ним та Ігорем Кругловим, який також працював на Солнцевську ОЗУ.

Одну із гілок Солнцевської ОЗУ контролював Семен Могилевич, який став після свого зникнення напівлегендарною особистістю. Він же просував в українській політиці та давав заробити на російському газі нинішній шефіні Дубіля по партії. Чи рекомендував він особисто Юлії Тимошенко допомогти Дубілю пробитися до нардепів – невідомо. Але відомо, що Солнцевські не розгромлені, як це неодноразово заявляли російські силовики. Їхні представники, як і раніше, контролюють значну частину економіки Росії та мають величезний вплив на її владу. Чого вартий хоч Андрій Скоч («Скотч»), який засідає в Держдумі та курирує «зв’язки із співвітчизниками в СНД», який у дев’яностих був видним представником «сонцівських».

Яку роль у цих «зв’язках» відіграє колишній «смотрящий» за Прилуками, а нині заступник голови парламентської фракції «Батьківщини» Валерій Александорвіч Дубіль – можна лише здогадуватись. Але ця роль явно чимала.

"Смотрящий" за УПЦ МП

Одна з цих ролей Валерія Дубіля – "смотрящий" за УПЦ МП. Принаймні за приходами цієї проросійської секти у північних областях. Це саме завдяки йому жодна велика парафія УПЦ МП за два з половиною роки великої війни не змінила конфесію. Це завдяки саме йому влада Чернігівської області настільки прихильна до відверто проросійських попів.

Адже Солнцевські не просто збереглися в Росії – вони зрослися з владою. А РПЦ ще нещодавно була найбільшим постачальником до Росії та тодішньої «СНД» алкоголю та цигарок. Вона заробляла на цьому мільярди. А налагоджували постачання, продаж та усували конкурентів «сонцівські». І таким чином отримували контроль над верхівкою РПЦ. Яка ситуація зараз, коли РПЦ, влада, ФСБ і бандити в Росії сплуталися в суцільний клубок – невідомо. Але відомо, що РПЦ тісно тримає у своїх обіймах свою українську філію – УПЦ МП. Одним із стовпів якого є Валерій Дубіль.

До речі, у 2014 році ходили чутки, що на території Густинського монастиря (за 10 км від Прилук) знайшли склад зі зброєю. Монастир належить, природно, до УПЦ МП, а Валерій Дубіль – його головний патрон і спонсор. Скандал тоді швидко зам’яли, але в березні 2024 року, коли під Прилуками стояли російські війська і на підступах до міста велися бої, настоятелька монастиря відмовилася виконати пряме прохання начальника місцевої ВДА - забити в дзвін, щоб бійці місцевої ТРО, що потрапили вночі в засідку зорієнтуватися. Скандал знову дуже швидко зам’яли. При цьому, як то кажуть, на ВГА та керівництво ТРО було чинено дуже жорсткий тиск зверху. Поліція теж не втручалася, а СБУ взагалі вдала, що ні до чого.

А після того, як росіян вибили з області, у монастирі, як ніде нічого, з’явився Дубіль, якого не було видно весь березень місяць – саме в кінці росіяни були змушені драпати.

Чому і куди зник Дубіль на початку вторгнення?

Разом із Дубілем наприкінці лютого 2022 року зникла й частина керівництва міста Прилуки. Зокрема, мер Ольга Попенко, яка є відвертою шісткою Дубіля. Зникла також і та частина верхівки області, яка контролюється Валерієм Дубілем. Виникли вони тоді, коли стало зрозуміло, що «визволення» забуксувало і, найімовірніше, його не буде.

Але сам Валерій Дубіль не виникав у публічному просторі до кінця березня, коли ситуація із «СВО» остаточно стала ясною. Де він був весь цей час і що робив – можна лише здогадуватись. Але в московських церквах (принаймні – у Чернігівській області) не звучало закликів до опору, а деякі попи (ті, що дурніші) взагалі проповідували «братню любов» і «неопір», розповідаючи, що «все втрясеться». Усе й втряслося – нікого так і не притягнули до відповідальності. Ба більше – вони ігнорують закон, який вимагає перейменувати церкву в РПЦВУ, а Валерій Дубіль та його колега по парламенту Павло Халимон (теж виходець із Прилук, але депутат від «Слуги народу») ведуть активну роботу серед влади та УПЦ МП, спрямовану на зрив переходу парафіян цієї церкви у ПЦУ.

Це те, що лежить на поверхні. І це мала частина того, що ми знаємо. У цій ситуації виникають питання до СБУ, яка ще у 2019 році мала дані, що Валерій Дубіль через свої зв’язки в РПЦ знайшов російських фахівців із підкупу виборців, яких планував залучити до організації перемоги на президентських виборах Юлії Тимошенко. План не спрацював не тому, що спрацювала СБУ, а тому, що соціологія явно показувала – ні Юлі, ні комусь іншому на цих виборах нічого не світить, тому Дубіль просто не став викидати гроші.

2022 року до СБУ вже питань не виникало – згадайте, скільки співробітників служби відверто перейшли на бік росіян, а її голова також десь загубився, як і Дубіль. Але 2024 року СБУ так само вдає, що Валерій Дубіль не зникав на цілий місяць, коли росіяни стояли під Києвом, що підконтрольні йому попи УПЦ МП не здавали українських патріотів російським окупантам, що УПЦ МП досі молиться у своїх церквах за Кирила Гундяєва.

Чим усе це закінчиться – невідомо. До речі, зараз Дубіль знову десь зник. Після того, як у «Єдиному марафоні» показали сюжет про незаконно споруджений будинок у заповідній зоні, який належить Дубілю, він дивно затих. Можливо, готується втекти за своїм подільником Авер’яновим, можливо, йдуть якісь торги з владою. Але, хай там що, влада чомусь не згадує Валерію Дубілю зв’язку із Солнцевською ОЗУ та відвертим обслуговуванням російських інтересів на церковній ниві. Те, що показали по телевізору, – безневинна витівка в порівнянні зі справжнім станом справ.