Доленосні парламентські вибори в Грузії: "Грузини обирають не уряд, а долю країни"

Читать на русском

26 жовтня в Грузії пройдуть парламентські вибори, які самі грузини називають "доленосними". Грузинське суспільство знаходиться на роздоріжжі між Євросоюзом і Росією. 

Серпень 2008 року, місто Горі, Грузія. 70 кілометрів від столиці Тбілісі. Під час п’ятиденної війни російські загарбники спершу бомбили місто, а потім захопили його. В кінці місяця росіяни вивели війська з міста, і грузинська влада повернулась. 

Вересень 2024 року, те ж Горі. Засновник правлячої партії «Грузинська мрія» Бідзіна Іванішвілі на мітингу заявив, що Грузія повинна знайти сили вибачитися за війну 2008 року перед Цхінвальським регіоном. Це буде зроблено в разі перемоги на виборах чинної влади партії.

Це явище символізує підготовку до парламентських виборів в країні 26 жовтня. Їхня важливість полягає у векторі, який обере Грузія: повернення до процесу євроінтеграції та демократії чи рух у напрямку Росії та автократії. 

«Наше завдання — вирішити головне питання: хто ми, які ми, куди йдемо і чого хочемо — минуле чи прогрес, свобода чи рабство, підпорядкування за незначні компроміси з РФ і фактичний продаж душі, або ж представлення себе рівноправною країною в Європі, прогрес нашого імені, історії, таланту», — каже президентка Саломе Зурабішвілі.

Битва розгортається між двома таборами: головною проросійською «Грузинською мрією» і опозиційними партіями, які, попри розбіжності, бачать майбутнє в ЄС і готові формувати технічний уряд. Рейтинг чинної влади знаходиться на історично низькому рівні — близько 35%; сукупний рейтинг опозиції — 50%. Про обіцянки грузинської політичної еліти, можливості фальсифікацій, розворот до Росії й можливість повернення до орієнтації на Захід читайте в матеріалі видання   ҐРУНТ.

«Мрія» та її «сірий кардинал»

1 жовтня цього року «Грузинська мрія» побила рекорд. 12 років при владі — історичний максимум перебування партії при владі у Грузії. «Єдиний національний рух» на чолі з Міхеїлом Саакашвілі у 2012 році прийняв поразку і перейшов в опозицію. Бідзіна Іванішвілі зіграв у цьому процесі ключову роль. Він — найбагатша людина Грузії (посідає за статками 624 місце у світі за даними Forbes, володіючи $4,9 млрд) і феномен місцевого політикуму. Нижче кілька фактів з його профайлу.

Бідзіна Іванішвілі — грузинський олігарх, засновник партії «Грузинська мрія». Фото — Reuters 

У молодості переїхав до Москви, де отримав ступінь кандидата економічних наук. «Щоправда, там ніхто не міг вимовити його ім’я. І коли Іванішвілі готувався до захисту кандидатської дисертації, науковий керівник, махнувши рукою на складності вимови, вирішив називати його просто Борисом», — пише Financial Times.

Початковий капітал заробив на продажі імпортних телефонів і комп’ютерів, а перший мільйон йому приніс його банк «Російський кредит». Крім того, накопичив гігантські статки завдяки металургійному, фармацевтичному бізнесам, нерухомості та сільському господарству. А потім повернувся в Тбілісі, щоб заснувати свою партію. 

«У 2012 перемогла фактично не одна партія “Грузинська мрія”, яку ми знаємо зараз, а коаліція, куди входили “Республіканці” і “Вільні демократи”, які завжди вважалися найбільш прозахідними і прогресивними. “Мрія” від початку говорила, що виступає за проєвропейський вектор, але водночас і за “стабілізацію” у відносинах з Росією. Це був так званий non-irritating курс (“не дратувати”, — ред). Ставши владою, партія фактично відразу провела амністію і звільнила так званих політв’язнів. Частина з них — напряму пов’язані зі спецслужбами Росії люди. Це був один із перших сигналів для Кремля», — розповідає в коментарі ҐРУНТу грузинський громадський діяч, засновник Інституту Європи і Грузії Георгій Мелашвілі.

Потім відбувся процес виключення демократів і республіканців із правлячої коаліції. «Грузинська мрія» буквально проковтнула весь ресурс обох партій, їхніх координаторів на місцях, регіональні організації. Всі вони стали частиною моноліту партії, яку ми бачимо сьогодні.

Георгій Мелашвілі — грузинський громадський діяч, політолог, засновник Інституту Європи і Грузії. Фото з соцмереж

Сам Іванішвілі вже в 2013 році пішов у відставку з посади прем’єр-міністра, але продовжив управляти країною в тіньовому режимі, розставляючи свої кадри. Міністр внутрішніх справ Грузії є колишнім охоронцем Іванішвілі, ексміністр охорони здоров’я був дантистом його дружини, міністр освіти — репетитор із математики його дітей. Список можна продовжувати.

Іноагенти, заборона «пропаганди» ЛГБТ, православ’я. Рейтинг і бажання правлячої партії

Протягом 12 років «Грузинська мрія» зберігала проєвропейську маску, одною рукою нібито наближаючись до ЄС, а іншою — насаджуючи автократичні тенденції.

«У партії від початку був “контракт” із суспільством: так, вони поводяться не дуже демократично щодо деяких представників опозиції, так, є якийсь рівень корупції, але водночас вони ведуть країну на Захід. З одного боку, це було доволі правдиво: ми отримали Угоду про асоціацію з ЄС, статус кандидата. З іншого боку, це відбувалося радше за інерцією попереднього уряду. Адже безпосередньо від «Мрії» ми отримали саботаж перемовного процесу», — каже Георгій Мелашвілі.

За його словами, 80% населення країни виступає за євроінтеграцію, тому відкрито проявити свою проросійськість — це електоральний суїцид для «Мрії».

Ще крутіший розворот у бік Росії стався після початку повномасштабного вторгнення. Перед 24 лютого 2022 року, коли РФ планувала напад на Україну, у Грузії почали з’являтися відверто проросійські партії. Потім — ухвалення на російський манір закону «про іноагентів» (це, якщо коротко, удар по громадських організаціях, які отримують підтримку з-за кордону).

Тбілісі, протест проти закону про іноагентів, квітень 2024 року. Фото — Reuters

«Керівна партія допустила одну з головних помилок у своїй політичній калькуляції: вони очікували, що Україна не встоїть, і готувалися до ситуації, де Росія стане домінантним гравцем у регіоні», — додає експерт.

Рейтинг правлячої партії зараз на історично низькому рівні: близько 36% виборців готові віддати за неї свій голос, свідчить опитування британської компанії SAVANTA на замовлення «Фонду свободи медіа». Бідзіна Іванішвілі заявив, що партії необхідно здобути конституційну більшість (113 із 150 місць у парламенті), щоб внести зміни до Конституції. Наприкінці серпня він озвучив головні пропозиції.

1. Заборона «Єдиного національного руху» та інших опозиційних партій.

Іванішвілі апелює до того, що опозиція намагається повернутися до влади ціною «другого фронту в Грузії». Мовляв, вони готові занурити країну в стан 2008 року «за допомогою своїх іноземних господарів» і єдиним спасінням може і має бути «Грузинська мрія». 

Прийом цей не новий. Ось що пише директор Центру стратегічних комунікацій Дмитро Моніава: «Мрія» експлуатує тему покарання колишніх керівників держави з 2011 року, розраховуючи на підтримку громадян, які оцінюють їхню роботу негативно. Дослідження IRI 2022-2023 років засвідчили, що більш ніж половина респондентів не ставляться позитивно до Саакашвілі (ув’язненого голови «Руху», — ред.). Але якщо влада переконана, що той чи інший суб’єкт злочинний – чому досі не звернулися до суду, не створили парламентську комісію, не розбудили головного прокурора?»

До слова, виправдовуючи ідею заборони опозиційних партій, грузинська влада посилається на досвід України і Молдови, де заборонили, відповідно, «Опозиційну платформу — За життя» і партію Ілана Шора. У контекст при цьому, звісно, не вдаються. 

2. Ухвалення закону «Про захист сімейних цінностей і неповнолітніх», який обмежує права ЛГБТ. 

Фактично це чергова копія російського законодавства. Конституційної більшості після виборів для цього зрештою не знадобилося. Президенка Саломе Зурабішвілі відмовилася підписувати закон, тому третього жовтня це зробив спікер парламенту Шалва Папуашвілі. Документ передбачає заборону на реєстрацію будь-яких шлюбів, окрім союзу чоловіка та жінки; усиновлення неповнолітніх гомосексуальними парами; операції зі зміни статі; проголошує неприпустимість «ЛГБТ-пропаганди» у сфері освіти та медіа.

Дмитро Моніава пише, що закон міг сподобатись консервативній частині виборців. Але очевидно гостро на нього зреагували в ЄС: після ухвалення там заявили про призупинення зустрічей з грузинською владою.

3. Відновлення територіальної цілісності.

Цю тезу Бідзіна Іванішвілі пояснив динамічною ситуацією в регіоні: нібито події можуть розвернутися під таким кутом, що постане питання про відновлення територіальної цілісності і поправок до Конституції. За його словами, реінтеграція має відбутися мирним шляхом, але як саме, він не уточнює.

У мережі ширяться думки, що влада може визнати «Південну Осетію» і Абхазію для створення конфедерації. Такий проєкт був би справжнім подарунком для Кремля: можливістю зберегти контроль над окупованими територіями і зафіксувати Грузію у своїй зоні впливу. Але цей сценарій малоймовірний.

«Ідея конфедерації — це те, чого дуже хоче РФ. Можна провести деякі паралелі з Мінськими домовленостями і особливим статусом Донбасу. Тобто росіяни намагаються створити подібну систему в Грузії. Але визнання в будь-якій формі Абхазії чи “Південної Осетії” для нашого суспільства абсолютно неприйнятне, і “Грузинська мрія” це чудово розуміє», — вважає Георгій Мелашвілі.

Також спікер зазначає, настільки неефективними є конфедеративні об’єднання там, де є сильний зовнішній вплив. У приклад наводить Республіку Сербську в Боснії і Герцеговині, яка повністю перебуває під впливом Бєлграда.

4. (Майже) секретний пункт.

«Є ще одне питання, впорядкування якого за допомогою Конституції може мати величезне значення для захисту самобутності Грузії та національних цінностей. Але консультації з цього питання тривають», — заявив Іванішвілі.

З’ясувалося, що йдеться про бажання «Грузинської мрії» оголосити автокефальне православ’я державною релігією. Це підтвердили у Грузинській патріархії. Її речник похвалив наміри партії «ще білше посилити роль церкви у державі», але частина духовенства вважає таку ініціативу помилковою.

«Проголошення державної релігії означає, що церква не є незалежною від держави, а держава не незалежна від церкви, — відреагував митрополит Ахалкалакської та Кумурдоської єпархії Ніколоз Пачуашвілі. — Я думаю, що в країні в цьому немає потреби й нічого хорошого це не дасть».

Для контексту, понад 80% громадян Грузії сповідують православ’я. Водночас 10% населення – мусульмани, які в разі ходу «Мрії» опиняться в незрозумілому становищі

5. "Другий фронт", "глобальна партія війни", "Обери мир!".

Тема війни Росії проти України стала однією зі знакових у виборчій кампанії «Грузинської мрії». І вона обігрується різними способами. Ухопившись (не пояснивши чому) за необхідність «конституційної більшості», Іванішвілі сказав: «Все піде прахом, якщо Грузія не збереже мир. Війна в регіоні обов’язково закінчиться цього року. Необхідно протриматися кілька місяців і не допустити відкриття другого фронту».

Прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе теж говорить про цей «фронт», як про щось неминуче у випадку перемоги опозиції. За його словами, це може статися через кілька днів після виборів.

Саме тому «Мрія» запустила рекламу, де чорно-білі фотографії зруйнованих українських міст порівнюють із кольоровими фотографіями мирної Грузії. Під зображеннями з України можна побачити підпис «Ні війні», а під грузинськими – «Обери мир». Незважаючи на осуд з боку нашого Міністерства закордонних справ, влада продовжує використовувати для реклами зображення розбомблених Маріуполя, Бахмута та інших міст.

Реклама «Грузинської мрії» в Тбілісі

Ще однією частиною міфології правлячої партії є «глобальна партія війни». Це теорія змови, згідно з якою існує організація західних політиків, які бажають продовжити війну в Україні та поширити її на інші держави. Тому Грузія нібито стоїть перед вибором: або «здатися глобальній партії війни» і змиритися з «долею України для Грузії», або чинити опір.

Союзники і тиск на антидемократію «Мрії»

Закон про «іноземних агентів» став останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Заходу. В ЄС призупинили процес вступу Грузії, заморозили 30 мільйонів євро, які планували вкласти в оборонний сектор країни, можуть тимчасово скасувати безвіз. У США назвали день прийняття документа «чорним днем демократії», а згодом заблокували 95 мільйонів доларів допомоги і відклали військові навчання. Місяць тому в Білому Домі відмовилися зустрічатися з грузинською делегацією на Генеральній Асамблеї ООН.

«До цього додалися жахливі особисті відносини грузинського прем’єра з усіма європейськими дипломатами. А після зустрічі Кобахідзе з американським послом ми отримали анонс санкцій, які можуть бути введені для Бідзіни Іванішвілі. Помилки "Грузинської мрії" накопичуються, і ми отримуємо кошмарну ситуацію», - каже Георгій Мелашвілі.

Опозиція об’єднується

Прозахідні партії сумарно можуть набрати 50% голосів, свідчить опитування SAVANTA. Йдеться про чотири головні опозиційні сили, які долають бар’єр 5%. А саме:

• "Коаліція за зміни - Гварамія, Мелія, Горчі, Дроа" - 18%.

• "Єдність" ("Національний рух", "Стратегія Агмашенебелі", "Європейська Грузія") - 14%;

• «Хухарія – За Грузію» – 10%;

• "Сильна Грузія" ("Лело", "За народ", "Площа свободи", "Громадяни") - 8%.

«Ці партії одне одного недолюблюють, але все ж можуть співпрацювати, коли йдеться про спільного ворога. А сьогодні "Мрія" є неприйнятною для всіх чотирьох. Ідеологічно вони дуже різні, це практично весь політичний діапазон. Але їхня основна цінність — проєвропейський курс, неприйнятність русифікації і коаліції з нинішньою правлячою партією», — розповідає Георгій Мелашвілі.

Він додає, що "Грузинська мрія" раніше добре використовувала поляризацію для власних електоральних цілей. Тобто коли був вибір між ними і «Єдиним національним рухом» Саакашвілі, багато громадян, скриплячи зубами, віддавали голос за «Мрію». На цих виборах ситуація інакша: є вибір між іншими опозиціонерами, що однаково далекі як від «Мрії», так і від «Руху».

Усі чотири партії підписали "Грузинську хартію". Це ініційований президентом дорожній план, який допоможе країні повернутися на проєвропейські рейки після виборів. У документі пропонується скасувати закон про іноземних агентів, помилувати тих, кого оштрафували або затримали на протестах, очистити судову систему. А також створити на короткий період технічний уряд без політичних лідерів, який має привести Грузію до відновлення євроінтеграції, і призначити дострокові вибори восени 2025 року.

Президентка Саломе Зурабішвілі постійно закликає виборців до повної мобілізації. За її словами, народу не обов’язково думати про те, за яку опозиційну партію голосувати, слід зосередитися на ідеї європейського майбутнього держави.

Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі. Фото – Civil Georgia

«Справжня природа "Грузинської мрії" стає зрозумілішою з кожним днем: правляча партія стала не то що проросійською, а просто російською. Нічого не було зроблено для отримання голосів, щоб комусь сподобатися, когось залучити, когось зачарувати. Ні, у них є одна-єдина кампанія: страх, загрози, обіцянка реваншу, арештів», — каже вона.

Грузія після виборів – це?

У Грузії є 4 сценарії після виборів, каже громадський діяч Георгій Мелашвілі. Перший — перемога опозиції з поверненням курсу на Захід і можливими невеликими внутрішніми мікрокризисами, як-от обрання прем’єра. Другий – перемога «Грузинської мрії» чесним шляхом, що означає «білорусизацію» країни. Третій — менш реалістичний: вторгнення Росії в разі перемоги опозиційних партій. І четвертий – знову перемога «Мрії», але сфальсифікована.

«Підробка голосів можлива і, ймовірно, "Грузинська мрія" постарається отримати свої додаткові 3-4%. До цього часу ми не бачили фальсифікацій на рівні ЦВК. Цього року ситуація інша, бо правляча партія програє і знає про це, так що складно передбачити, на що вона готова, щоб зберегти владу, — розмірковує Мелашвілі. — Втім, у Грузії є досвід успішної боротьби з фальсифікованими виборами. У 2003 році, наприклад, це закінчилося «Революцією троянд».

Автор: Ярослава Шлапацька

Джерело: ГРУНТ