Військовий оглядач розповів, чому ворог успішно просувається, а ЗСУ не можуть його зупинити

Військовий оглядач розповів, чому ворог успішно просувається, а ЗСУ не можуть його зупинити

Сьогодні "поза планом". Одна думка вголос... Останнім часом... мене чимало людей запитують, чому ворог успішно просувається (наступає), а ЗСУ не можуть його зупинити, хоча раніше в них це виходило? На додаток, жодного "проблиску" на якісь активні, наступальні дії ЗСУ, сьогодні, навіть, не проглядається... Хоча, ці питання потрібно задавати не мені, але спробую відповісти, як на свій вузьколобий погляд...", - про це у Фейсбуці пише військовий оглядач Костянтин Машовець.

"Якщо коротко, й не вдаватися у різні "багатолітерні" тексти та пояснення... то ця причина криється у короткій фразі "… зміна всього стратегічного підходу до війни...".

Якщо ще простіше... Наш противник чітко визначив те, в чому він ЗНАЧНО сильніший за нас у цій війні, і на основі цієї оцінки, напрацьовував відповідні зміни у своїй стратегії, порівнюючи із початковим її етапом. У тому числі безпосередньо, у сфері планування, організації та ведення бойових дій.

- Значно більший, ніж у нас, мобілізаційний потенціал (відповідно, можливість розгорнути проти України угруповання із ПЕРЕВАЖАЮЧИМИ, в першу чергу чисельно, характеристиками у порівнянні зі Збройними силами України, як стосовно особового складу, так і стосовно основних засобів ведення війни, зокрема - основних типів та зразків озброєння).

- Більший фінансово-економічний та промислово-оборонний потенціал, що дозволяє - якийсь час підтримувати й забезпечувати ПОВНОЦІННЕ функціонування такого угруповання. У тому числі в режимі Стратегічного Наступу...

- Зовнішньополітичний фактор (або, скажімо так, "геополітична вага"), що забезпечується не лише наявністю у нашого противника ядерної зброї, але й активною успішною діяльністю його спецслужб у світі.

Разом це дозволяє нашому противнику забезпечувати "мінімізацію" допомоги з боку світової спільноти Україні, водночас забезпечуючи майже союзницькі дії, щодо себе, з боку цілого ряду "не останніх у світі" держав...

У сукупності все це й призвело до зміни підходів (стратегії) до ведення війни з боку кремля, що й відобразилося безпосередньо, як-то кажуть... на полі бою.

Тобто, на оперативному та тактичному рівнях.

Від планування та проведення "глибоких, розсікаючих ударів", із просуванням у глиб нашої території, вздовж основних комунікацій, які на початковому етапі війни, закінчувалися, для противника, зазвичай, перерізанням та "терором" його тилів, "обвалом" флангів і зрештою - розгромом та відходом його "ударних" угруповань на значні відстані (класичний приклад у цьому відношенні - "Київська наступальна операція" або епічна втеча його 1-ї танкової армії...), до сталих позиційних форм організації та ведення бойових дій упродовж багатокілометрового фронту, із постійним та повільним наступальним тиском на українські позиції коштом переваги в живій силі та озброєнні, майже на всіх операційних напрямках...

Іншими словами, противник НЕ боїться обмінювати своїх людей на території, навпаки, він цього прагне...

Одночасно з цим, Україна, в особі її вищого військово-політичного керівництва (більшою мірою, звісно військового), навпаки, чомусь вирішила позбутися вдалих і достатньо ефективних ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ методів ведення війни, як це було у 2022-му та частково 2023-му роках (або, як це називають у західному військовому мистецтві - оперативно-тактичної доктрини ведення бойових дій), і повернулася до банальних постулатів війни "від рубежу до рубежу", згідно з канонами старої, доброї радянської "військової школи"...

І навіть, спланувала, організувала та провела, причому, "майже у прямому ефірі" (з якою метою - досі незрозуміло), у цій канві невдалий наступ у 2023-му році, на одному з операційних напрямків.

І тепер, намагається, на відміну від вдалого початкового етапу війни, "обороняти кожний клаптик", саме в тій стратегічній парадигмі, яку нам нав’язав противник...

Результати цих змін ми спостерігаємо зараз...

Я все розумію, втрата територій негативно позначається на політичному іміджі влади та в соціально-психологічному сенсі, на стані самого населення. Особливо тоді, коли йдеться про більш-менш значні населені пункти чи території...

Але, як виявилося, відмова від асиметричних, децентралізованих форм і методів організації та ведення бойових дій, де  по суті, сам процес управління швидше нагадує забезпечення взаємодії між активно маневруючими мобільними одиницями різного виду та масштабу, в межах єдиного задуму та мети, ніж управління бойовими діями шляхом віддачі бойових наказів в стилі "йди туди й захопи те й те...", або "стояти до кінця" з досить "неясними" тактичними чи оперативними цілями, призвела до більш глибоких змін у структурі війська, ніж просто "погіршення його методології дій".

По суті, ЗСУ знову перетворилися на "міні-СА", із "жорстким контролем та субординацією" у бойовому управлінні, особливо у ланці "батальйон-бригада", із "планомірним" та "канонічно-радянським" методом організації та ведення бойових дій, ну хіба що... "з дронами".

Ну й звісно, повернулося, оце, всепроникне - "бо, виї...ть".

На мою думку, це - помилка...

Приклад...?

Авдіївка, Вугледар, Селидове й далі "по списку"...

Класика жанру - вперта оборона населеного пункту, обхід по флангах, наказ - "стояти до останнього", майже незворотне перерізання противником тилових комунікацій, прорив з напівоточення...

До всього цього додаються, скажімо так... "не зовсім вдалі рішення", щодо існуючої структури війська, причому, як у функціональній сфері, так і просто... в організаційно-штатному відношенні. Лише одна історія із Територіальною обороною, у цьому відношенні, чого варта. Й цей список, можна продовжувати...

Єдина спроба, вийти з цього "глухого кута" на оперативному рівні, здійсненна нашим військово-політичним керівництвом протягом останнього часу... організація та проведення "нелінійної" Курської операції, із вторгненням на канонічну болотяну територію - трохи покращила ситуацію (бо насправді вона цього літа - восени могла бути значно гіршою, ніж прорив противника до Осколу, падіння Вугледара та Селидового).

Однак, у загальному (стратегічному) сенсі, це не змінило ситуацію. Російське командування зуміло знайти сили та ресурси - "і туди, й сюди". Поки що...

Потрібна та сама - зміна стратегічної парадигми на нашу користь, в першу чергу - коштом системних змін в управлінні ЗСУ, як фундаменту всіх Збройних сил України. Хоча, звісно, й інші шляхи, наприклад збільшення обсягів військово-технічної допомоги з боку союзників - нам не завадять... м’яко кажучи.

Мене дивує, що думка про те, що, так звані "війни нового типу" НЕ ВЕДУТЬСЯ за канонами та шаблонами "операції Багратіон" 1944 року, ще комусь є незрозумілою...

Нас ПОКИ ЩО "рятує" той факт, що кремлівський режим, багато в чому, виявився симулякром й не таким вже "ресурсно неосяжним", в певних сферах, як йому самому здавалося...

Тому цей безперервний тиск, в стилі "дайош Берлін", насправді дається йому важкувато. І чим далі - тим ступінь важкості для нього зростає...

Але у сенсі подальшого ведення війни, я б на місці нашого військово-політичного керівництва не покладався б виключно на принцип "вони здохнуть раніше, ніж здохнемо ми...", бо цей метод є ЗАЛЕЖНИМ ВИКЛЮЧНО від зовнішнього чинника, на який ми, власними силами, можемо впливати лише ОБМЕЖЕНО",- завершив Машовець.