Різдво. Але багато перемін - зранку (я ще був у спальнику) вийшли на мене по рації і сказали збиратись - в армії все дуже просто. За 20 хв. я вже зібраний і готовий їхати.
По ходу, відправлять назад на КП. За кілька хвилин збираюсь, прощаюсь з хлопцями - вже встигли здружитись - на невідоме мені завдання.
До обіду я на місці. Радий бачити старих знайомих - на війні це дійсно радість.
Виясняю, що я тепер - професійний коректувальник вогню :), і їхати я маю на метеостанцію донецького аеропорту (це приблизно 1 км на північ від диспетчерської вежі. На місці я приблизно в 15:30.
Щоденник кіборга
Читать на русском
Щоденник кіборга
Щоденник кіборга
"Прокурор" Максим Грищук про останні дні оборони донецького аеропорту
Максим Грищук - солдат 80 та 81 аеромобільних бригад. Під час запеклих січневих боїв минулого року він разом з іншими кіборгами утримував крайню північну точку донецького аеропорту - метеостанцію. Грищук був очима ДАПу і корегував вогонь по позиціям терористів. Він зустрічав бойових товаришів, які дивом вижили після підривів термуналу і під ворожими обстрілами ходив у розвідку через злітну смугу, аби допомогти тим, хто можливо вижив у підбитій «броні».
Завдяки професії Грищук отримав в АТО позивний «Прокурор». Він був одним із перших служителів закону, хто добровільно пішов захищати Україну. В аеропорту Грищук був без ротацій з Різдва до 23 січня. Після цього продовжив службу у складі свого підрозділу до вересня 2015 року. Проте це, як вважає Максим, не найголовніша його заслуга. Зараз Грищук працює першим заступником голови Антикорупційної прокуратури, виховує з дружиною двох маленьких донечок і вірить, що зможе й надалі змінювати Україну на краще.
На війні Грищук вів особистий щоденник, який впершеопублікований для широкого загалу на сайті "Обозреватель" .
Частина перша. Запеклі дні ДАПу
Фото: Максим Грищук
7 січня 2015 року
З батальйону нас відправили двох - я і Юра з розвідвзводу. Метеостанція - це приміщення, що відноситься до обслуги аеропорту. Приміщення являє собою огороджений периметр, в центрі якого є 1- поверхова будівля на кілька кімнат. На подвір’ї викопано кілька щілин, є бункер, на схід від будівлі в межах периметра є гора (на ній облаштовано спостережний пункт).
Керує цим усім Сивий - дядько років 50, з інтелігентними окулярами і добрими вусами :) - доброволець з ОУНівців.
Розташовуємось в маленькій кімнатці розміром 2,5х4,5 м, що обладнана міні-буржуйкою, тапчанами (по ходу, зі столів). Всього нас 6 чол. На підвищенні (спостережному пункті) ми встановили бусоль - для спостереження за портом.
Керує цим усім Сивий - дядько років 50, з інтелігентними окулярами і добрими вусами :) - доброволець з ОУНівців.
Розташовуємось в маленькій кімнатці розміром 2,5х4,5 м, що обладнана міні-буржуйкою, тапчанами (по ходу, зі столів). Всього нас 6 чол. На підвищенні (спостережному пункті) ми встановили бусоль - для спостереження за портом.
8 січня 2015 року
День швидко почався, вірніше не закінчився попередній, бо з ночі почався обстріл. Крили жорстко, обстрілювали з ГП-25, РПК, АК, снайперських гвинтівок… кілька разів просив своїх дати «світляки». При цьому хлопці поводились на диво спокійно, ніби це для них звична справа. До ранку якось заспокоїлось - навіть вдалось кілька годин поспати.
АК
Автомат Калашникова - серія наймасовіших автоматів, як в українському війську, так і серед терористів та російських військ
РПК
Ручні кулемети Калашникова покликані посилити вогневу міць піхотних підрозділів на ланці відділення
ГП-25
ГП-25 - 40-мм підствольний гранатомет, який вважається кишеньковою артилерією бійця, дальність пострілу - до 400 м
СВГ
Снайперська гвинтівка Драгунова (СГД) - головна зброя українських снайперів. Має репутацію у військах, як потужна зброя
Фото: Максим Грищук
В 8:00 Сивий мене розбудив - щоб іти на спостережний пост («Кабінка») виставляти бусоль. Добре, що я почав це робити зранку - встиг виставити по орієнтирах і вже був почав змальовувати видимі орієнтири з прив’язкою до дирекційних кутів.
Робити це я почав, коли попросився на «кабіну» постовим: з 10:00 до 11:00 (фактично заступив в 10:15). Все було ніби добре - спокійно. Я встиг намалювати 2 позиції і тут обстріл! Накрили мою спостережну позицію ВОГами і стрілкотньою. Пам’ятаю все чітко - моментально заскочив в «бункер» (перекрита панелями щілина глибиною 120 см.). ВОГи розривалися зовсім поряд, складалось враження, що прямо над головою і кулі свистіли, що їх було дуже добре чути. Почали труситися ноги і шалено закалатало серце. Думки малювали різні варіанти розвитку подій - від тупо далекого обстрілу до атаки на точку.
Стало страшно. Перший обстріл, перший бій і ти один…Свідомість малює групу атакуючих, які вже наближаються, обстрілюючи спостережний пост, щоб не можна було висунути голову і подивитись.
Робити це я почав, коли попросився на «кабіну» постовим: з 10:00 до 11:00 (фактично заступив в 10:15). Все було ніби добре - спокійно. Я встиг намалювати 2 позиції і тут обстріл! Накрили мою спостережну позицію ВОГами і стрілкотньою. Пам’ятаю все чітко - моментально заскочив в «бункер» (перекрита панелями щілина глибиною 120 см.). ВОГи розривалися зовсім поряд, складалось враження, що прямо над головою і кулі свистіли, що їх було дуже добре чути. Почали труситися ноги і шалено закалатало серце. Думки малювали різні варіанти розвитку подій - від тупо далекого обстрілу до атаки на точку.
Стало страшно. Перший обстріл, перший бій і ти один…Свідомість малює групу атакуючих, які вже наближаються, обстрілюючи спостережний пост, щоб не можна було висунути голову і подивитись.
Уявляються різні варіанти розвитку подій і ти ловиш себе на думці, що оту гранату, яка в підсумку на грудях висить, при поганому розкладі доведеться зараз використати, як останній набій…Стає шкода сім’ю, себе… але соплі тривають всього кілька секунд - далі, ніби як тумблер, вмикається інстинкт виживання.
Фото: Максим Грищук
Мозок одразу дає тобі 100 варіантів виходу з ситуації (відійти у фланг, прикинутись мертвим, закопатись в окопі, піти тупо в атаку). Був і варіант з гранатою, але він стояв в самому кінці, як крайній. Полон, як варіант не розглядався (це я вже пізніше, коли прокручував у голові оті події, і розбирав детально варіанти, які мені запропонував мозок, приємно здивувався відсутності такого варіанту).
Почав відстрілюватись, пожалів, що взяв тільки 4 магазини (5 залишив в кімнаті, зменшуючи вагу броніка). Добре, що в бункері знайшов під снігом ящик з БК до 5,45 - відстріляв, магазин і одразу поповняв (набивав).
На дворі було до мінус 20 холоду, то ж пальці бігом позамерзали. В перервах між обстрілами, щоб розігрітись, відтискався в окопі. Пальцям це не допомагало. Так вів бій (стріляв не прицільно, а по напрямку стрільби, тримаючи АКС над головою) десь з 30 хв. По рації передавав, що криють ВОГами і обстрілюють, сказали, що вживають міри… і знову я один відстрілююсь…
Правда через 30 - 35 хв. на мене вийшов, вірніше, голосом (кричав) Абхаз з 3 полку спецназу і ми з ним вже більш цілеспрямовано відстрілювались. Одразу стало легше, бо розумієш, що ти не один і тебе прикриють і підтримають.
Почав відстрілюватись, пожалів, що взяв тільки 4 магазини (5 залишив в кімнаті, зменшуючи вагу броніка). Добре, що в бункері знайшов під снігом ящик з БК до 5,45 - відстріляв, магазин і одразу поповняв (набивав).
На дворі було до мінус 20 холоду, то ж пальці бігом позамерзали. В перервах між обстрілами, щоб розігрітись, відтискався в окопі. Пальцям це не допомагало. Так вів бій (стріляв не прицільно, а по напрямку стрільби, тримаючи АКС над головою) десь з 30 хв. По рації передавав, що криють ВОГами і обстрілюють, сказали, що вживають міри… і знову я один відстрілююсь…
Правда через 30 - 35 хв. на мене вийшов, вірніше, голосом (кричав) Абхаз з 3 полку спецназу і ми з ним вже більш цілеспрямовано відстрілювались. Одразу стало легше, бо розумієш, що ти не один і тебе прикриють і підтримають.
Стрільба над головою буває єдиним варіантом під щільним обстрілом супротивника
Дуже не вистачає перископа для спостереження, бо коли йде обстріл висовувати голову, щоб подивитись, звідки ведеться вогонь - не дуже хочеться і не є безпечно.
Через 2 години мене поміняли - думаю, що все - відстрілявся… Обстріли посилились. Почали прилітати міни, поки неприцільно - кілька розірвались в полі. Під вечір міни вже били по нас… Було кілька попадань по внутрішньому периметру (так здавалось, принаймі). Почув свист міни, яка летить на тебе, і яка летить збоку - збоку більш протяжний свист, прямий приліт - більш схоже на шипіння. Викликав вогонь мінометів по навколишніх посадках - наші довго наводились, але зрештою влупили… :) Зразу стало йти на спад ото все браварство сепарів - коротше, позатикались і відійшли…
В 21:00, під час чергового мінометного обстрілу, ранило друга Сивого - проникаюче сліпе осколкове в район паху (ліва верхня частина) - надавав йому першу меддопомогу (якось мізки самі підказували, що потрібно робити) - на перший погляд - нічого серйозного, але все одно…
Через 2 години мене поміняли - думаю, що все - відстрілявся… Обстріли посилились. Почали прилітати міни, поки неприцільно - кілька розірвались в полі. Під вечір міни вже били по нас… Було кілька попадань по внутрішньому периметру (так здавалось, принаймі). Почув свист міни, яка летить на тебе, і яка летить збоку - збоку більш протяжний свист, прямий приліт - більш схоже на шипіння. Викликав вогонь мінометів по навколишніх посадках - наші довго наводились, але зрештою влупили… :) Зразу стало йти на спад ото все браварство сепарів - коротше, позатикались і відійшли…
В 21:00, під час чергового мінометного обстрілу, ранило друга Сивого - проникаюче сліпе осколкове в район паху (ліва верхня частина) - надавав йому першу меддопомогу (якось мізки самі підказували, що потрібно робити) - на перший погляд - нічого серйозного, але все одно…
Фото: Максим Грищук
За 30 хв приїхав автомобіль - евакуювали. За Сивого старшим приїхав Галицький з ОУН.
Потім, якраз наші і покрили мінами все навколо (зарухались, блін, коли в нас 300 з’явився)!!!
До 23:00 всі заспокоїлись - я сиджу між ящиками з набоями (зліва 7,62 х 54, справа 5,45 х 39) з двома раціями і коректую наші міномети по даних хлопців з постів… Відбились.
Занадто багато вражень як на один день, під кінець доби прийшла якась тупа втома.
Мию руки від крові (після першої медичної допомоги вона аж позакипала на рукавах, годиннику і руках).
Згадую, що віддав свого ножа Сивому, коли він лагодив проводку… Завтра спробую відшукати.
Тут купа бронебійних набоїв (сильно «садять» ствол) і трасерів, і, як на зло, немає звичайних. Згадую, що взяв з собою таких якраз (ЛПС здається) - добиваю порожні магазини і лягаю спати. Все буде ОК :).
Потім, якраз наші і покрили мінами все навколо (зарухались, блін, коли в нас 300 з’явився)!!!
До 23:00 всі заспокоїлись - я сиджу між ящиками з набоями (зліва 7,62 х 54, справа 5,45 х 39) з двома раціями і коректую наші міномети по даних хлопців з постів… Відбились.
Занадто багато вражень як на один день, під кінець доби прийшла якась тупа втома.
Мию руки від крові (після першої медичної допомоги вона аж позакипала на рукавах, годиннику і руках).
Згадую, що віддав свого ножа Сивому, коли він лагодив проводку… Завтра спробую відшукати.
Тут купа бронебійних набоїв (сильно «садять» ствол) і трасерів, і, як на зло, немає звичайних. Згадую, що взяв з собою таких якраз (ЛПС здається) - добиваю порожні магазини і лягаю спати. Все буде ОК :).
9 січня 2015 року
Ніч пройшла доволі спокійно. Після наших «подарунків» в посадки сепари заспокоїлись досить швидко і тому ми спимо спокійно до 9:00. Якось по кілька разів прокручую події останньої доби, що робив, чи робив правильно і т.д. Зараз вже можна все оцінити збоку, а тоді, в окопі, різні думки лізли в голову, коли по тобі стріляли зі всіх сторін.
Я про…бав десь свого мультітула (дав його другу Сивому, потім почався бій, Сивого ранили і…), почекаю ще день-два, потім зателефоную. Наші вирішили забирати 300 - го з терміналу ( в нас по ходу, за останню добу троє 300-х по порту). Перше домовились забрати по мирному, потім щось переграло і вже підготували мотолиги (МТЛБ) для прориву і поновлення провіанту з БК.
Я про…бав десь свого мультітула (дав його другу Сивому, потім почався бій, Сивого ранили і…), почекаю ще день-два, потім зателефоную. Наші вирішили забирати 300 - го з терміналу ( в нас по ходу, за останню добу троє 300-х по порту). Перше домовились забрати по мирному, потім щось переграло і вже підготували мотолиги (МТЛБ) для прориву і поновлення провіанту з БК.
МТ-ЛБ, "мотолига", - легкий броньований транспорт, який під час оборони ДАП активно використовувався для перевезення бійців, евакуації поранених, підвезення боєприпасів.
Мотолиги під’їхали до нас під паркан і там простояли кілька годин. Вкінці забрали по-мирному, але тільки одного (інших не дали).
Коротше, наших вчергове ткнули лицем в гімно і сказали, що то варення…
Не сподобалось нікому. Підозрюю, що то було останній раз по-мирному. По ходу, після мін - в нас цілий день спокій (не рахуючи снайпера, якого наші десь під вечір вичислили і таки вальнули). Ще мене сьогодні рознервувало наше управління - але я і так знаю, що все буде добре :).
Коротше, наших вчергове ткнули лицем в гімно і сказали, що то варення…
Не сподобалось нікому. Підозрюю, що то було останній раз по-мирному. По ходу, після мін - в нас цілий день спокій (не рахуючи снайпера, якого наші десь під вечір вичислили і таки вальнули). Ще мене сьогодні рознервувало наше управління - але я і так знаю, що все буде добре :).
10 січня 2015 року
Ніч ніби спокійно. Зранку на коректування на вишку. На вишці мене та ще декількох хлопців накрили ВОГами з АГС, але це було вже зовсім не страшно. Розрив був над головами, але нікого не зачепило, крім ….кулемета. В ПКМ осколком від ВОГа відірвало кусок прикладу (здається правосеки потім той приклад в музей віддали).
Кошмарили з посадок - відповідали з ПК і АКС. Били у відповідь навіть з АГС (я наводив, бо все ж таки АГСник) :).
Кошмарили з посадок - відповідали з ПК і АКС. Били у відповідь навіть з АГС (я наводив, бо все ж таки АГСник) :).
Фото: Максим Грищук
А ще перед тим я той АГС ремонтував - був розбитий рівень на прицілі, і виставив по другому АГС і куску васерваги. АГС - трофейний Правого сектору - десь ще літом віджали в сепарів, але конкретного «агеесника» у них не було.
Під вечір, як стемніло, спостерігав «шикарний» краєвид падаючих "Градів" за аеропортом… до речі, другий за останні 2 дні.
Перед сном нас, блін, накрили з гаубиць Д-30 калібра 122мм. Крили дуже жорстко і влучно - кілька снарядів прилетіли в двір периметра і впали перед будинком. Від першого вибуху в нас в кімнаті обсипалась штукатурка і вилетіло ковдра з вікна… Одразу всі позривались на ноги і поспіхом почали вдягатись і взуватись і вибігати в коридор.
Цей обстріл запам’ятався багатою кількістю влучних попадань (купа диму і штукатурки включається). Під вечір біля 20:00 по нас били "Гради"… Це неможливо пояснити - несподівано і підло. Без пристрілки влупити приблизно 10 зарядами далі від нас за 50 - 70 метрів…
В один момент все затрусилось і посипалась серія вибухів, після кожного з яких земля трусилась під ногами і здригались стіни кімнати. Поки ми позбирались - обстріл закінчився. Все, що встигли - за порадою друга Дончанина попадати на підлогу.
Під вечір, як стемніло, спостерігав «шикарний» краєвид падаючих "Градів" за аеропортом… до речі, другий за останні 2 дні.
Перед сном нас, блін, накрили з гаубиць Д-30 калібра 122мм. Крили дуже жорстко і влучно - кілька снарядів прилетіли в двір периметра і впали перед будинком. Від першого вибуху в нас в кімнаті обсипалась штукатурка і вилетіло ковдра з вікна… Одразу всі позривались на ноги і поспіхом почали вдягатись і взуватись і вибігати в коридор.
Цей обстріл запам’ятався багатою кількістю влучних попадань (купа диму і штукатурки включається). Під вечір біля 20:00 по нас били "Гради"… Це неможливо пояснити - несподівано і підло. Без пристрілки влупити приблизно 10 зарядами далі від нас за 50 - 70 метрів…
В один момент все затрусилось і посипалась серія вибухів, після кожного з яких земля трусилась під ногами і здригались стіни кімнати. Поки ми позбирались - обстріл закінчився. Все, що встигли - за порадою друга Дончанина попадати на підлогу.
ПКМ
Кулемет Калашникова є головною складовою вогневої сили взводу. Завдяки потужному набою 7,62×54R мм, який зарекомендував себе ще з початку ХХ сторіччя, має потужну бойову здатність та бронепробиття. Використання стрічки та змінних стволів дозволяє вести довгий ефективний вогонь.
АГС
Станковий автоматичний гранатомет калібром 30-мм, призначений для враження живої сили і вогневих засобів супротивника, розташованих поза укриттям, у відкритих окопах (траншеях) і за природними складками місцевості (у виярках, ярах, на зворотних схилах височин)
Фото: Максим Грищук
Після сьогоднішнього дня якось песимістично дивилися на обстріл з АГСа… Людина до всього звикає.
Напишу трохи за хлопців:
Є серед нас Донеччанин, і до січня 2014 року він жив у Донецьку. Йому 33 роки, зараз - боєць добровольчого батальйону ОУН.
Юра - мій напарник з розвідки нашого 3 бату - хлопчина 25 років, родом з Рівненщини. Має вже 2 дітей. Нормальний хлопець.
Абхаз - молодий хлопчина з полку спецназу. Офіцер, навчався у Львові, але родом з Центральної України.
Галицький - хлопець 29 років, ОУНівець з Львівщини, колишній шахтар, тут за старшого, інтелігентний націоналіст.
РЕМ(бо) - хлопець-зірвиголова з «Правого сектора» - після його обстрілів посадок з ПК (мінімум стрічка на 100 набоїв) до нас прилітають подарунки у вигляді мін.
ДОК - рудий хлопчина - воїн, ОУНівець з Хмельниччини, має вагітну дружину.
Все буде добре. :)
Напишу трохи за хлопців:
Є серед нас Донеччанин, і до січня 2014 року він жив у Донецьку. Йому 33 роки, зараз - боєць добровольчого батальйону ОУН.
Юра - мій напарник з розвідки нашого 3 бату - хлопчина 25 років, родом з Рівненщини. Має вже 2 дітей. Нормальний хлопець.
Абхаз - молодий хлопчина з полку спецназу. Офіцер, навчався у Львові, але родом з Центральної України.
Галицький - хлопець 29 років, ОУНівець з Львівщини, колишній шахтар, тут за старшого, інтелігентний націоналіст.
РЕМ(бо) - хлопець-зірвиголова з «Правого сектора» - після його обстрілів посадок з ПК (мінімум стрічка на 100 набоїв) до нас прилітають подарунки у вигляді мін.
ДОК - рудий хлопчина - воїн, ОУНівець з Хмельниччини, має вагітну дружину.
Все буде добре. :)
11 січня 2015 року
Прочитав в неті статтю «професора», який жив з нами на метеостанції 4 дні. Прикольний дядько - п. Олексій з Києво-Могилянки. Він написав за нас і за нашу роботу тут.
День розпочався доволі рано: о 00:30. Наші вирішили забирати наших 300-х з терміналу і вишки з боєм. До нас біля 04:00 підкотились три наших МТЛБ і без фар, по-тихому, повалили забирати 300-х. Їх, звичайно, почули і почали бити з стрілецької зброї, але по ходу, сепари припухли від такої наглості і наші доволі скоро вернулись (ефект несподіванки вдався на 100%).
Сепари вдень зібрались з силами і рішили нас покарати, зібравшись під вечір штурмувати вишку. Але вата класична у своїх вчинках, і, як виявилось, покарало зовсім не виросло.
День розпочався доволі рано: о 00:30. Наші вирішили забирати наших 300-х з терміналу і вишки з боєм. До нас біля 04:00 підкотились три наших МТЛБ і без фар, по-тихому, повалили забирати 300-х. Їх, звичайно, почули і почали бити з стрілецької зброї, але по ходу, сепари припухли від такої наглості і наші доволі скоро вернулись (ефект несподіванки вдався на 100%).
Сепари вдень зібрались з силами і рішили нас покарати, зібравшись під вечір штурмувати вишку. Але вата класична у своїх вчинках, і, як виявилось, покарало зовсім не виросло.
БТР
Бойова колісна машина, що має озброєння, броньовий захист та високу рухомість. Бронетранспортер призначений для застосування у підрозділах сухопутних військ, крім того використовується у підрозділах морської піхоти України.
БМП
Гусенична бойова машина піхоти, призначена для транспортування особового складу до переднього краю, підвищення його мобільності, озброєності та захищеності на полі бою, спільних дій з танками під час бою.
93-я мехбригада прислала нам на підкріплення 2 коробочки (БТР і БМП) з десантом. Мої обіцяли прислати 3 «мішки» (танки). Коротше, коли почули, то нас класично накрили градами, потім кілька разів АГСом. Ми оборонялись 4 години + підтримували вишку. Голова працювала холодно і чітко, віддавала потрібні команди язику, а язик - хлопцям.
Коротше, на диво чітко ми відбились по всіх точках (термінал і вишка).
Перемога буде за нами. :)
Коротше, на диво чітко ми відбились по всіх точках (термінал і вишка).
Перемога буде за нами. :)
12 січня 2015 року
День розпочався класично, з обстрілів. На порт пішли сепарські танки і там почався серйозний бій. Наші танчики десь підійшли з поля зі сторони Песок і каталися по взльотці. Були спроби штурму вишки і порту. З порту пускали кілька разів сигнальні зелені ракети і туди били наші міномети. Кілька разів порт і прилеглі території обстрілювали з градів.
По нас били теж. Найбільше запам’ятався обстріл танків. Бив прямою наводкою десь з 1,3 км. 2 рази - пряме попадання в будинок, в якому ми живемо. Одним снарядом зруйновано нашу кімнату - пряме влучення - в кімнаті нічого не вціліло - Слава Богу, там нікого в той момент не було.
По нас били теж. Найбільше запам’ятався обстріл танків. Бив прямою наводкою десь з 1,3 км. 2 рази - пряме попадання в будинок, в якому ми живемо. Одним снарядом зруйновано нашу кімнату - пряме влучення - в кімнаті нічого не вціліло - Слава Богу, там нікого в той момент не було.
Юра, мій напарник, стояв навпроти дверей нашої кімнати - його ударною хвилею кинуло об стіну. Легка контузія - відправили на базу. Я стояв в сусідньому коридорі - мене тільки обсипало уламками штукатурки, дверей і ще якогось сміття. Одразу повний коридор диму і пилюки - важко дихати. Речі всі позакидані під уламками ящиків, битої цегли - вночі я то своє добро довго відкопував. Спальника так і не знайшов. Одразу після обстрілу біжу на «Кабінку» - наші мають давати у відповідь - треба підкорегувати вогонь своєї арти.
На позиції був з ДОКом - вирішили налаштувати ПТРК для зустрічі «коробочок» противника - ми їх називаємо «залізні уєб...ни». Тільки виліз ДОК на настройку - через 10 хв. нас почали накривати з усього, що в них є: міни, арта, танки, а на останок - градом.
На позиції був з ДОКом - вирішили налаштувати ПТРК для зустрічі «коробочок» противника - ми їх називаємо «залізні уєб...ни». Тільки виліз ДОК на настройку - через 10 хв. нас почали накривати з усього, що в них є: міни, арта, танки, а на останок - градом.
ПТРК - переносний протитанковий ракетний комплекс, призначений для ураження броньованої техніки противника та укріплень. Є найбільш ефективним засобом боротьби з танками противника, який є у розпорядженні бійців піхотних підрозділів. Середня дальність дії ПТРК, в залежності від типу, 2-5 кілометрів.
Фото: Максим Грищук
Бункер (перекрита бетонними плитами щілина) колихався, струшувався, а ми молились. Молитва була щира, бо промахнулись :), хоча дещо оглушені. В будинок ще кілька разів попали танком - фронтова сторона (південна) - суцільні руїни (ми живемо тепер в північній).
Прасували кілька годин, потім - ніби затихли. Будинку і прилеглій території добряче дісталось - додалось багато чорних вирв по периметру в перемішку з кусками зірваної гофри з даху будинку, битої цегли, залишків ящиків і іншого сміття.
Ну, сьогодні день сильний на різні опади.
В «кухні» (місце зборів) провів лекцію щодо правильності спілкування в радіоефірі. Якось ніби вийшло, бо оці постійні розмови ні про що, а особливо: «блін, міна по нас б’є, впала на північ від нас на 200 і на Схід 100…» Дістали! Сепари ж теж нас слухають…
Дивує кіт Мольфар, який живе в будинку з нами - йому обстріли пофіг :).
Я тепер живу в ванній кімнаті на купі замерзлих пляшок з водою ). Постягував матраци, знайшов спальника (не свого) - все ОК. Приїхали «Їжаки» (інженери) - викопали яму під бункер, але привезли закороткі балки… (як в анекдоті). Завтра мають привезти довші. Все буде ОК :).
Прасували кілька годин, потім - ніби затихли. Будинку і прилеглій території добряче дісталось - додалось багато чорних вирв по периметру в перемішку з кусками зірваної гофри з даху будинку, битої цегли, залишків ящиків і іншого сміття.
Ну, сьогодні день сильний на різні опади.
В «кухні» (місце зборів) провів лекцію щодо правильності спілкування в радіоефірі. Якось ніби вийшло, бо оці постійні розмови ні про що, а особливо: «блін, міна по нас б’є, впала на північ від нас на 200 і на Схід 100…» Дістали! Сепари ж теж нас слухають…
Дивує кіт Мольфар, який живе в будинку з нами - йому обстріли пофіг :).
Я тепер живу в ванній кімнаті на купі замерзлих пляшок з водою ). Постягував матраци, знайшов спальника (не свого) - все ОК. Приїхали «Їжаки» (інженери) - викопали яму під бункер, але привезли закороткі балки… (як в анекдоті). Завтра мають привезти довші. Все буде ОК :).
13 січня 2015 року
У мене з’явилась впевненість у нашій перемозі. Навіть не в ній, а в людях, які її виборять у боях.
Сьогодні в 09:58 завалилась вежа терміналу (диспетчерська вежа) - її цілий ранок лупили танками прямою наводкою (по нас теж били і прямою і навісною, але на 7 день мені вже стало байдуже - звикаю). Вже розрізняю різні звуки снарядів, мін різного калібру - чуючи звук, знаєш, куди приблизно впаде.
Сьогодні в 09:58 завалилась вежа терміналу (диспетчерська вежа) - її цілий ранок лупили танками прямою наводкою (по нас теж били і прямою і навісною, але на 7 день мені вже стало байдуже - звикаю). Вже розрізняю різні звуки снарядів, мін різного калібру - чуючи звук, знаєш, куди приблизно впаде.
Ще трохи про хлопців:
Гудвін - молодий хлопчина, старожил метеостанції (Хортиці) - тут вже 14 день. ОУНівець з Луганщини. Відважний боєць
Буревій - комбат ОУН. Начитаний організатор. Дбає за хлопців, вболіває за Україну. Революціонер.
«Професор» (Олексій Гарань) - інтелігентний дядько, професор політології з Могилянки, який вирішив повоювати або побачити війну в лице - приїхав до ОУНівців на 4 дні - потім давав інтерв’ю і статті про це в Києві.
Дракон - боєць «Правого сектору». Прибув на підкріплення - коректувальник, хлопчина років 40. З бородою, як у мушкетера. Досить розумний.
Запорожець (Саша) - дядько десь під 50. Не взяли в ВСУ по здоров’ю - пішов в ПС. Із Запорізької області. Бойовик-фотограф.
Тут класично хлопці по 4-5 днів і їх міняють. Старожилів мало. Все буде ОК :)
Гудвін - молодий хлопчина, старожил метеостанції (Хортиці) - тут вже 14 день. ОУНівець з Луганщини. Відважний боєць
Буревій - комбат ОУН. Начитаний організатор. Дбає за хлопців, вболіває за Україну. Революціонер.
«Професор» (Олексій Гарань) - інтелігентний дядько, професор політології з Могилянки, який вирішив повоювати або побачити війну в лице - приїхав до ОУНівців на 4 дні - потім давав інтерв’ю і статті про це в Києві.
Дракон - боєць «Правого сектору». Прибув на підкріплення - коректувальник, хлопчина років 40. З бородою, як у мушкетера. Досить розумний.
Запорожець (Саша) - дядько десь під 50. Не взяли в ВСУ по здоров’ю - пішов в ПС. Із Запорізької області. Бойовик-фотограф.
Тут класично хлопці по 4-5 днів і їх міняють. Старожилів мало. Все буде ОК :)
14 січня 2015 року
Василя. День розпочався в 03:00 з розривів рації, що до нас їдуть наші коробочки і їх треба зустріти. Приїхали вони, правда, аж в 04:30. Всього З мотолиги для закидання підкріплення на термінал і вишку. Заходили ще по ночі, тому сильно по них не лупили.
Фото: Максим Грищук
Просочилась інфо, що сепари залізли в підвал терміналу. Нортон поїхав керувати обороною порту - сміливий поступок, молодець, що не злякався. Зустрів Яріка - нашого інженера з «Гнізда» - перекинулись кількома словами, як старі знайомі (хоча познайомились кілька днів тому). Ярік за старшого колони, як офіцер. Запрошую на каву в кухню, а він на мене здивовано так дивиться - так ж тут стріляють кругом - як тут можна каву пити?!!! )))) Розвеселив.)
На порту сьогодні було весело - їздили сепарські танчики і лупили по порту: хотіли завалити південно-західний кут. Регулярно порт атакували з півдня, ми підтримували наших хлопців - АГСом прикривали Західні підступи. Поки сидів на спостережному пункті, по мені з УТЕСа лупив снайпер - хотів завалити «кабінку» і збити прапор з вишки - хрен, звичайно, вийшло - відстань 1 км, але приємного мало, коли по тобі працює 12,7мм. Прибула нова зміна 93 і ПС. Скоро і мене поміняють (наївно думалось). Ввечері інженери з 93 привезли колоди для бункера - 2 дуби. Правда, ті дуби ні в тин, ні в браму…кривобокі…і бажаючих щось з тими дубами робити багато не було.
На порту сьогодні було весело - їздили сепарські танчики і лупили по порту: хотіли завалити південно-західний кут. Регулярно порт атакували з півдня, ми підтримували наших хлопців - АГСом прикривали Західні підступи. Поки сидів на спостережному пункті, по мені з УТЕСа лупив снайпер - хотів завалити «кабінку» і збити прапор з вишки - хрен, звичайно, вийшло - відстань 1 км, але приємного мало, коли по тобі працює 12,7мм. Прибула нова зміна 93 і ПС. Скоро і мене поміняють (наївно думалось). Ввечері інженери з 93 привезли колоди для бункера - 2 дуби. Правда, ті дуби ні в тин, ні в браму…кривобокі…і бажаючих щось з тими дубами робити багато не було.
15 січня 2015 року
В терміналі в підвалі завелись «щурі» - кілька чеченців якимось чином залізли туди і тероризують наших.
Ще раз переконуюсь, що це війна - набагато гібридніша, ніж здавалось. Інформаційна безпека дуже важлива. Цілий день до Буревія дзвонять журналісти і розпитуються чи працює наша артилерія. Арта, насправді працює на «5», але піднята в неті хвиля «все пропало, нас зливають» наводить паніку на маси. Паніка нам геть не потрібна - максимально гасимо цю хвилю, але насувається щось недобре…
Вдень наші роблять кілька рейдів, мотолигами возять 300-х і закидають нові партії хлопців на підсилення.
Під вечір ситуація загострюється - бої вже йдуть в самому терміналі - наших відтіснили в західну частину терміналу і продовжують тиснути. Розпочалась пожежа.
Комбриг уточнив в мене, в якому стані будівля старої пожарки, що за 400 м від терміналу на захід. Під вечір стало зрозуміло чому - частина наших перемістилась туди. З терміналу і вишки вивезли останніх з моєї роти - заступила 7 рота і 93 бригада.
Ще раз переконуюсь, що це війна - набагато гібридніша, ніж здавалось. Інформаційна безпека дуже важлива. Цілий день до Буревія дзвонять журналісти і розпитуються чи працює наша артилерія. Арта, насправді працює на «5», але піднята в неті хвиля «все пропало, нас зливають» наводить паніку на маси. Паніка нам геть не потрібна - максимально гасимо цю хвилю, але насувається щось недобре…
Вдень наші роблять кілька рейдів, мотолигами возять 300-х і закидають нові партії хлопців на підсилення.
Під вечір ситуація загострюється - бої вже йдуть в самому терміналі - наших відтіснили в західну частину терміналу і продовжують тиснути. Розпочалась пожежа.
Комбриг уточнив в мене, в якому стані будівля старої пожарки, що за 400 м від терміналу на захід. Під вечір стало зрозуміло чому - частина наших перемістилась туди. З терміналу і вишки вивезли останніх з моєї роти - заступила 7 рота і 93 бригада.
Бої у терміналі ДАП. Фото Сергія Лойко
16 січня 2015 року
Ситуація складна. Наші продовжують утримувати перший поверх в західній частині Терміналу і стару пожарку. Закинули кілька штурмових груп в термінал з надією відбити приміщення.
З тилів підтягнулась нова арта, ймовірно 152 мм («Акація») - починають накривати термінал і навколишні території.
З тилів підтягнулась нова арта, ймовірно 152 мм («Акація») - починають накривати термінал і навколишні території.
152-мм дивізійна самохідна гаубиця, призначена для знищення живої сили, артилерійських і мінометних батарей, пунктів управління. Веде вогонь на дистанції до 16-20 кілометрів.
З самого ранку зайшов конвой за 300-ми і з новими групами - не полишаємо надію відбити термінал.
На посту стою з хлопчиною з Херсона - «Кондитер» - він вселив мені якесь внутрішнє переконання в позитивному закінченні всього цього лайна. Навіть легше стали сприйматись обстріли і снайпери - подумки дякую йому за це.
В порту ситуація складна, але керована. Штурмовики тримають плацдарм на заході. Сепари виставили на даху терміналу 2 прапори: якийсь батальйонний і москальський. Пригнічує… Б’єм зі всіх стволів по порту. Не сплю вже цілу добу - не було як. Прибули 10 хлопців - снайперів з 3 полку спецназу - вже якось легше і спокійніше. Дуже хочеться вірити, що все це закінчиться позитивно.
Ще чуть за хлопців:
«Ілля» - боєць з «Правого сектору» - це той, що з ФСБ перейшов на наш бік і тепер зі зброєю воює проти спільного ворога.
«Ромашка» - боєць 93 бригади - запам’ятався тюнінгованим, пофарбованим на біло калашом і таким же маскхалатом.
«Лимон» - боєць з ОУН. Місцевий, родом з Краматорська, який теж став на захист своєї країни у тяжкий для неї час.
«Кондитер» - молодий хлопчина з Херсона. З дуже позитивними поглядами на життя. ОУНівець.
«Механік» - кремезний чувак десь з Центральної чи то Південної України. З ОУНівців.
На посту стою з хлопчиною з Херсона - «Кондитер» - він вселив мені якесь внутрішнє переконання в позитивному закінченні всього цього лайна. Навіть легше стали сприйматись обстріли і снайпери - подумки дякую йому за це.
В порту ситуація складна, але керована. Штурмовики тримають плацдарм на заході. Сепари виставили на даху терміналу 2 прапори: якийсь батальйонний і москальський. Пригнічує… Б’єм зі всіх стволів по порту. Не сплю вже цілу добу - не було як. Прибули 10 хлопців - снайперів з 3 полку спецназу - вже якось легше і спокійніше. Дуже хочеться вірити, що все це закінчиться позитивно.
Ще чуть за хлопців:
«Ілля» - боєць з «Правого сектору» - це той, що з ФСБ перейшов на наш бік і тепер зі зброєю воює проти спільного ворога.
«Ромашка» - боєць 93 бригади - запам’ятався тюнінгованим, пофарбованим на біло калашом і таким же маскхалатом.
«Лимон» - боєць з ОУН. Місцевий, родом з Краматорська, який теж став на захист своєї країни у тяжкий для неї час.
«Кондитер» - молодий хлопчина з Херсона. З дуже позитивними поглядами на життя. ОУНівець.
«Механік» - кремезний чувак десь з Центральної чи то Південної України. З ОУНівців.
17 січня 2015 року
Ніч перейшла в день, до нас приїхала наша «беха» (БМП) на підсилення і для роботи в порту. Її по ходу побачили, чи почули і тепер б’ють з 120 мм, міномета - намагаються попасти. Дістається усім, в тому числі і нам, бо «беха» стоїть під нашим парканом.
Рано вранці, як заходили в порт, просрали одну «ласточку» (МТЛБ) - через неуважність.
Наші вживають термінові контрдії по відновленню контролю за терміналом.
Десь з обіду почали наступ. Наші висадили кілька груп і почався скажений страшний бій. Все закрутилось в якомусь незрозумілому ще для мене танці з купою крові, людей, незрозумілостей. Атакували з кількох напрямків: на диспетчерську вишку, на «обсерваторію», на стару пожарку. Йшли добровольці з 93 бригади, з 90 бату 81 бригади. Заміс на кілька годин. По радіоефіру розумію про велику кількість поранених. Частину 300-х вивозять через наш пункт (метеостанція) - нас постійно обстрілюють з арти. Десь коло 18:00 привезли вісім 300-х. В хлопців в основному поранення ніг - близько вибухнула протитанкова граната (РПГ) - попереламувало ноги, в багатьох важкі відкриті переломи - ноги буквально звисають нижче колін, багато крові, багато тяжких, яких негайно потрібно евакуйовувати.
Рано вранці, як заходили в порт, просрали одну «ласточку» (МТЛБ) - через неуважність.
Наші вживають термінові контрдії по відновленню контролю за терміналом.
Десь з обіду почали наступ. Наші висадили кілька груп і почався скажений страшний бій. Все закрутилось в якомусь незрозумілому ще для мене танці з купою крові, людей, незрозумілостей. Атакували з кількох напрямків: на диспетчерську вишку, на «обсерваторію», на стару пожарку. Йшли добровольці з 93 бригади, з 90 бату 81 бригади. Заміс на кілька годин. По радіоефіру розумію про велику кількість поранених. Частину 300-х вивозять через наш пункт (метеостанція) - нас постійно обстрілюють з арти. Десь коло 18:00 привезли вісім 300-х. В хлопців в основному поранення ніг - близько вибухнула протитанкова граната (РПГ) - попереламувало ноги, в багатьох важкі відкриті переломи - ноги буквально звисають нижче колін, багато крові, багато тяжких, яких негайно потрібно евакуйовувати.
Фото: Максим Грищук
Нашвидкоруч (у всіх моїх класичний «ступор») організовую розташування 300-х по нашому будинку - 3 - на кухню, 1 в коридорі і 4 в дальню кімнату до 93-ї бригади (старший групи в 93-ій «Кос»). Та бігом надаю допомогу (якщо це можна назвати допомогою) - перетягую по-новому джгути на пошкоджених ногах - намагаюсь морально підтримати. Старі радянські джгути рвуться....
Роздав всі свої турнікети (знаю, що не правильно) і все своє знеболююче (до задниці теорія - в мене зараз немає часу в це гратись - треба розрулювати ситуацію). МТЛБ погнала на порт за наступною партією 300-х - в нас перевалочна база - шпиталь. Потім Бог нам прислав (не знаю, звідки він взявся) медика з ПС - має спеціалізованого наплічника зі всім необхідним.
Йдуть постійні обстріли арти і мінометів - за нашим парканом ховаються МТЛБ, БМПшки, які вже «відпрацювали» і чекають на подальші команди. Йде запеклий бій, регулярно через нашу станцію проходить наша техніка (танки, БМП, МТЛБ) для вивезення 300-х і поповнення боєкомплекту.
Через «промахи» сусідів сепари кілька тижнів перед цим біля взльотки поставили свій блок-пост, чим відсікли дорогу з Пісок, тому єдина дорога на порт іде через нас. Через таку велику честь (в нас танки - «мішки» згруповуються і йдуть в бій на порт, а мотолиги передихають перед ривком за 300-ми в термінал) нам постійно прилітає і дивом та наша одноповерхова кибідка ще стоїть. Всі вже знають, що тут заправляє «Прокурор» і так по рації і передають - «йдете через Прокурора». За 300-ми прибув і командував погрузкою Кремінь (як потім з’ясувалось - зам командувача ВДВ). Нортона ранило - але в нього все ОК.
Роздав всі свої турнікети (знаю, що не правильно) і все своє знеболююче (до задниці теорія - в мене зараз немає часу в це гратись - треба розрулювати ситуацію). МТЛБ погнала на порт за наступною партією 300-х - в нас перевалочна база - шпиталь. Потім Бог нам прислав (не знаю, звідки він взявся) медика з ПС - має спеціалізованого наплічника зі всім необхідним.
Йдуть постійні обстріли арти і мінометів - за нашим парканом ховаються МТЛБ, БМПшки, які вже «відпрацювали» і чекають на подальші команди. Йде запеклий бій, регулярно через нашу станцію проходить наша техніка (танки, БМП, МТЛБ) для вивезення 300-х і поповнення боєкомплекту.
Через «промахи» сусідів сепари кілька тижнів перед цим біля взльотки поставили свій блок-пост, чим відсікли дорогу з Пісок, тому єдина дорога на порт іде через нас. Через таку велику честь (в нас танки - «мішки» згруповуються і йдуть в бій на порт, а мотолиги передихають перед ривком за 300-ми в термінал) нам постійно прилітає і дивом та наша одноповерхова кибідка ще стоїть. Всі вже знають, що тут заправляє «Прокурор» і так по рації і передають - «йдете через Прокурора». За 300-ми прибув і командував погрузкою Кремінь (як потім з’ясувалось - зам командувача ВДВ). Нортона ранило - але в нього все ОК.
Фото: Максим Грищук
Можна сказати, що наступ захлинувся - частину завдань було виконано, але через багато суб’єктивних обставин це дало тільки короткотривалий ефект - сепари швидко оговтались і перегрупувались - склалося враження, що в них явно більше сил і засобів тут зосереджено.
Під вечір наші наступаючі частини почали вертати з порту. Через «суматоху» багато погубилось, хтось потрапив у полон. Вночі до нас вийшло ще кілька бійців з порту - приймаємо всіх, чим більше народу - тим веселіше.
Під вечір наші наступаючі частини почали вертати з порту. Через «суматоху» багато погубилось, хтось потрапив у полон. Вночі до нас вийшло ще кілька бійців з порту - приймаємо всіх, чим більше народу - тим веселіше.
18 січня 2015 року
Ніч після вечірнього бою на диво спокійна. Підлога в кухні залита кров’ю хлопців - за кілька годин вона вже губиться в бруді, принесеному солдатським взуттям з двору. Чомусь згадується фраза, що герої живуть один день (в пам’яті). Сплю у позі фараона з перехрещеними на грудях руками тримаючи 2 рації. Замість подушки - каска. Не роззувався, а лиш накрився частково спальником.
Наші по всьому периметру навколо порту ще продовжують проводити наступальні дії для зачистки території і закріплення позицій. Група бойовиків 93-й і 81-й закріпилась на 1 поверсі в західній частині терміналу. Сепари сидять на 2 і 3 поверхах і регулярно травлять наших газом. Як в І світову війну - використовують гази…Наші тримаються мужньо. Арта - боги війни - просто титани: працюють безперестанку вже 3 добу… багато гармат ламається… підводять нові підрозділи з тилу.
В обід під час мінометного обстрілу двоє наших хлопців отримали важкі поранення: Саша Запорожець з ПС - складні осколкові поранення лівої ноги. РЕМ з ОУН- осколкове поранення ноги, паху і щелепи…В нас немає штатного медика - але Бозя нас любить - вчора з порту до нас вийшли 2 бійця, здається 93-ї бригади, з яких один - дівчина-снайпер, яка досить непогано розбирається в медицині. Вони залишились ночувати і коли прилетіла злощасна міна, вона ще була у нас (збирались якраз їхати до своїх).
Наші по всьому периметру навколо порту ще продовжують проводити наступальні дії для зачистки території і закріплення позицій. Група бойовиків 93-й і 81-й закріпилась на 1 поверсі в західній частині терміналу. Сепари сидять на 2 і 3 поверхах і регулярно травлять наших газом. Як в І світову війну - використовують гази…Наші тримаються мужньо. Арта - боги війни - просто титани: працюють безперестанку вже 3 добу… багато гармат ламається… підводять нові підрозділи з тилу.
В обід під час мінометного обстрілу двоє наших хлопців отримали важкі поранення: Саша Запорожець з ПС - складні осколкові поранення лівої ноги. РЕМ з ОУН- осколкове поранення ноги, паху і щелепи…В нас немає штатного медика - але Бозя нас любить - вчора з порту до нас вийшли 2 бійця, здається 93-ї бригади, з яких один - дівчина-снайпер, яка досить непогано розбирається в медицині. Вони залишились ночувати і коли прилетіла злощасна міна, вона ще була у нас (збирались якраз їхати до своїх).
Фото: Максим Грищук
За 1,5 год ми їх евакуювали на с. Водяне. Саша важкий, але стабільний, але вірю, що все буде ОК (пізніше вже дізнався, що з Запорожцем все ОК дійсно - відчухався).
Приїхали нові хлопці з ОУНа - ввожу їх в курс справи. Цікаво спостерігати за реакціями людей на стресові ситуації. Наприклад, вибух дехто переносить з панічним страхом, присідаючи і втягуючи голову. Хтось реагує спокійно, здригаючись від несподіваного сильного звуку і інстинктивно присідаючи, а дехто взагалі навіть не реагує…
Перед обідом приїжджали на відпрацювання БТРи і БРДМ. БТРи відпрацювали і звалили, а БРДМ застряг - один з бетерів, коли здавав назад, вдарив БРДМку і зіпхав її в воронку від града - вона там тупо застрягла. Екіпаж евакуювався з машини, забравши озброєння (ДШК) та особисту зброю і засів у нас під парканом - хлопці поперелякувалися і були розгублені. Ми одразу їм почали кричати, щоб не лізли через пролом в паркані, бо там розтяжки.
Запустили їх через калітку - 3 хлопців з 90-го бату. Приютили, погодували, напоїли і… поставили на ніч чергувати на північному посту :) - мотивація - треба стерегти їхню БРМД, а північний пост якраз на неї виходить :). Один, правда, нас покинув, сказавши, що йому терміново треба на базу, а в іншого пошкоджена від вибуху спина. Коротше, чергує один - Джек Воробей (так представився, чи то так його хлопці охрестили - вже не пригадую, але через кілька місяців ми з ним пересіклись в Авдіївці - живий, здоровий).
Ще дуже дивно, за що хочу написати - коли БРДМ звалилась в яму, інші БТРи тупо звалили (правда, по них добряче били з мінометів), залишивши екіпаж БРДМ…. Один БТР через деякий час вернув, але, зробивши коло навколо - звалив. Кажуть, що всім дуже страшно до нас їхати, бо одразу накривають… :).
Все буде ОК, ми ж безстрашні…. Чи може вже безшабашні…
Приїхали нові хлопці з ОУНа - ввожу їх в курс справи. Цікаво спостерігати за реакціями людей на стресові ситуації. Наприклад, вибух дехто переносить з панічним страхом, присідаючи і втягуючи голову. Хтось реагує спокійно, здригаючись від несподіваного сильного звуку і інстинктивно присідаючи, а дехто взагалі навіть не реагує…
Перед обідом приїжджали на відпрацювання БТРи і БРДМ. БТРи відпрацювали і звалили, а БРДМ застряг - один з бетерів, коли здавав назад, вдарив БРДМку і зіпхав її в воронку від града - вона там тупо застрягла. Екіпаж евакуювався з машини, забравши озброєння (ДШК) та особисту зброю і засів у нас під парканом - хлопці поперелякувалися і були розгублені. Ми одразу їм почали кричати, щоб не лізли через пролом в паркані, бо там розтяжки.
Запустили їх через калітку - 3 хлопців з 90-го бату. Приютили, погодували, напоїли і… поставили на ніч чергувати на північному посту :) - мотивація - треба стерегти їхню БРМД, а північний пост якраз на неї виходить :). Один, правда, нас покинув, сказавши, що йому терміново треба на базу, а в іншого пошкоджена від вибуху спина. Коротше, чергує один - Джек Воробей (так представився, чи то так його хлопці охрестили - вже не пригадую, але через кілька місяців ми з ним пересіклись в Авдіївці - живий, здоровий).
Ще дуже дивно, за що хочу написати - коли БРДМ звалилась в яму, інші БТРи тупо звалили (правда, по них добряче били з мінометів), залишивши екіпаж БРДМ…. Один БТР через деякий час вернув, але, зробивши коло навколо - звалив. Кажуть, що всім дуже страшно до нас їхати, бо одразу накривають… :).
Все буде ОК, ми ж безстрашні…. Чи може вже безшабашні…
19 січня 2015 року
Йордан. Свята не відчувається зовсім, але хочеться. Зранку, коли не було ще обстрілу, я з Кондитером вирішили мінімально розвіятись і зробили фотосесію: Денис (Кондитер) захотів облитись водою - все-таки Йордан. Знайшли цілий (в розумінні не посічений осколками) цинк з-під ВОГ-17 набрали води і Денис провів цілий ритуал - роздягнувся на посту, розказав промову і облився. Звичайно, це все робилось на камеру, за оператора - я власною персоною, за спостерігача на посту (який власне просто офігівав і це було його роллю) був Лимон з ОУНа. В травні 2015 Лимон (здається, звали Дмитром) героїчно загинув під час бою в с. Піски. Сам родом з Краматорська, де і похований.
Все дійство для красочності картинки відбувалось на фоні Головного театру бойових дій країни - Донецького аеропорту. Сепари в біноклі, мабуть, припухли :). Потім була міні фотосесія з бойовим прапором на тому ж фоні (круглі офігівші очі сепарів на фото не видно) в різних бойових позах.
Все дійство для красочності картинки відбувалось на фоні Головного театру бойових дій країни - Донецького аеропорту. Сепари в біноклі, мабуть, припухли :). Потім була міні фотосесія з бойовим прапором на тому ж фоні (круглі офігівші очі сепарів на фото не видно) в різних бойових позах.
В обід прибуло поповнення ПС - 4 чоловіка, з яких двоє вже були тут і пам’ятають мене… (який я вже тут древній…) Поки я був на посту, мої хлопці рішили, що треба «брити».
Довелось на пальцях і власному бравому прикладі (це я зараз себе хвалю, а насправді мене вже це так захарило) показувати всю важливість утримання цієї позиції (типу дорога життя для хлопців на порту і т.д.) і аморфна маса поступово стала набирати людські форми хоча б якоїсь військової структури.
Довелось на пальцях і власному бравому прикладі (це я зараз себе хвалю, а насправді мене вже це так захарило) показувати всю важливість утримання цієї позиції (типу дорога життя для хлопців на порту і т.д.) і аморфна маса поступово стала набирати людські форми хоча б якоїсь військової структури.
Фото: Максим Грищук
Нас залишилось критично мало навіть для несення цілодобового чергування і охорони об’єкта, не кажучи вже про його оборону (потрібно хоча б 15-18 чоловік) і це мені дуже не подобається. Тут передова, один з найважливіших (єдиний) вузлів зв’язку з портом - сучасною українською Маківкою чи Лисонею, важливий опорний пункт оборони порту з півночі і північного сходу, а до його оборони ставляться так нехлюйськи.
Мабуть завтра треба виходити «по проводах» (супер секретний спосіб зв’язку, використовується армією в екстремальних випадках, коли не працює рація - тупо подзвонити з мобілки) на «сорок четвертого» і змалювати ситуацію - сюди треба хоча б відділення з АГС і кулеметом. Та й я вже тут 13 день (пишу вночі вже 20.01, тому фактично вже 14 день) і хочеться відпочити, тупо помитись.
В обід на терміналі пролунав потужний вибух - по ходу сепари хотіли його підірвати, але щось пішло не так і вибухнуло тільки в середині по центру - обвалилось кілька перекриттів, є трохи 300-х наших, але хлопці тримаються, а я вірю, що все буде добре.
Мабуть завтра треба виходити «по проводах» (супер секретний спосіб зв’язку, використовується армією в екстремальних випадках, коли не працює рація - тупо подзвонити з мобілки) на «сорок четвертого» і змалювати ситуацію - сюди треба хоча б відділення з АГС і кулеметом. Та й я вже тут 13 день (пишу вночі вже 20.01, тому фактично вже 14 день) і хочеться відпочити, тупо помитись.
В обід на терміналі пролунав потужний вибух - по ходу сепари хотіли його підірвати, але щось пішло не так і вибухнуло тільки в середині по центру - обвалилось кілька перекриттів, є трохи 300-х наших, але хлопці тримаються, а я вірю, що все буде добре.
20 січня 2015 року
Наш пост називають по-різному: РЛС, Метеостанція, Хортиця, У Прокурора, Канава, Метеовишка… кому як подобається. Мені - №4 :).
Сьогодні день важких втрат, безславних перемог і запаху смерті. В 10:00 на порт пішов десант з метою закріплення позицій в новому терміналі, старому терміналі, агроцентрі, вишці, пожарці. Але зранку був густий туман і майже всі водії БМП, МТЛБ поблудили і повисаджували десант хер знає де.
Їх там вже чекали: багато хлопців полягло в перші хвилини бою. Цей весь жах я слухав в прямому ефірі по воєнній рації - як хлопці кричали, що їх оточують, по них лупить кулемет, їм підбили прямою наводкою коробочки і лише деяким з них вдалось вскочити в приміщення.
Цей жах тривав до години - «дев’яносто дев’ятий» - командир 90-го бату, який очолював один із підрозділів, що штурмував порт, потрапив в оточення і під сильним кулеметним вогнем кричав по рації, щоб дали підкріплення.
Хлопці із 79-ї, зблудивши в тумані і не знаючи, куди їхати, просто вернулись назад - підкріплення не буде… Потім все затихло і через декілька хвилин після марних спроб штабу вийти на зв’язок - рацію взяв сепар Макс і сказав, що наші хлопці в нього і щоб ми прислали коробочку за ними… Обіцяли накормити і напоїти…
Комбриг 81-ї бригади сказав, що він знає як вони поють і кормлять… після того настала тиша в ефірі - всі все зрозуміли. Радіоефір прослуховується сепарами, атака захлинулась, купа техніки згоріло, і саме найбільш важко сприйняти: хлопці загинули… багато потрапило в полон…
Перед моєю позицією за 300 метрів, вже на виїзді з порту міною - прямим попаданням підбито МТЛБ (водій - здається був «Шахтар») - машина спалахнула, як свічка і почав рватись БК. Це все в тебе перед обличчям… - наші хлопці побігли, хотіли допомогти, думалось, що вибуховою хвилею можливо когось викинуло з машини, але неможливо було до неї підійти через високу температуру і розриви БК - на жаль, змушені були вертати. Вона і досі там стоїть біля паркану донаеропорту… МТЛБ була із зенітним розрахунком - всередині було багато снарядів до ЗУ-23-2….
Мені стало якось неспокійно - з командуванням зв’язку немає - бо рації прослуховують сепари, в радіоефірі - тишина, туман густішав.
Сьогодні день важких втрат, безславних перемог і запаху смерті. В 10:00 на порт пішов десант з метою закріплення позицій в новому терміналі, старому терміналі, агроцентрі, вишці, пожарці. Але зранку був густий туман і майже всі водії БМП, МТЛБ поблудили і повисаджували десант хер знає де.
Їх там вже чекали: багато хлопців полягло в перші хвилини бою. Цей весь жах я слухав в прямому ефірі по воєнній рації - як хлопці кричали, що їх оточують, по них лупить кулемет, їм підбили прямою наводкою коробочки і лише деяким з них вдалось вскочити в приміщення.
Цей жах тривав до години - «дев’яносто дев’ятий» - командир 90-го бату, який очолював один із підрозділів, що штурмував порт, потрапив в оточення і під сильним кулеметним вогнем кричав по рації, щоб дали підкріплення.
Хлопці із 79-ї, зблудивши в тумані і не знаючи, куди їхати, просто вернулись назад - підкріплення не буде… Потім все затихло і через декілька хвилин після марних спроб штабу вийти на зв’язок - рацію взяв сепар Макс і сказав, що наші хлопці в нього і щоб ми прислали коробочку за ними… Обіцяли накормити і напоїти…
Комбриг 81-ї бригади сказав, що він знає як вони поють і кормлять… після того настала тиша в ефірі - всі все зрозуміли. Радіоефір прослуховується сепарами, атака захлинулась, купа техніки згоріло, і саме найбільш важко сприйняти: хлопці загинули… багато потрапило в полон…
Перед моєю позицією за 300 метрів, вже на виїзді з порту міною - прямим попаданням підбито МТЛБ (водій - здається був «Шахтар») - машина спалахнула, як свічка і почав рватись БК. Це все в тебе перед обличчям… - наші хлопці побігли, хотіли допомогти, думалось, що вибуховою хвилею можливо когось викинуло з машини, але неможливо було до неї підійти через високу температуру і розриви БК - на жаль, змушені були вертати. Вона і досі там стоїть біля паркану донаеропорту… МТЛБ була із зенітним розрахунком - всередині було багато снарядів до ЗУ-23-2….
Мені стало якось неспокійно - з командуванням зв’язку немає - бо рації прослуховують сепари, в радіоефірі - тишина, туман густішав.
Фото: Максим Грищук
Коли стемніло, до нас під’їхав БТР з розвідкою 81-ї бригади і Окунь (командир групи) передав мені новопрошиту рацію - трохи від серця відпустило. Одразу в полі засікли в тепловізор групу з 12-13 чоловік, що рухались з порту до нас. З’ясували, що це частина оборонців порту - вони залишили своїх важких 300-х і всі, хто міг ходити - вийшли з терміналу через взльотку під прикриттям туману. Це явище природи зранку погубило багато життів, а ввечері їх врятувало. В групі кілька 300-х - всіх запускаю в приміщення - всі просять води… Дали укриття всім: було 10 хлопців з 90 бату, 1 з 93 і 1 з 80.
Через годину до групи прибилось ще 2 вояків з моєї бригади: 1 із ЗАВ (зенітник) і 1 з розвідки. Всього 15 чоловік. Частину розселив по кімнатах, частина на кухні.
Вернулась розвідка (передавали нові рації на пожарку і на вишку) - хлопці з останніх сил утримують ці рубежі, але всі одностайно не бачать сенсу в цьому. На терміналі залишились одні 300-ті. (чоловік 20) і 1-2 цілих добровольців для прикриття.
Мої хлопці з метеостанції подивившись на це все і наслухавшись розповідей уцілілих (в самого волосся дибом ставало) геть розкисли і почали готуватись до евакуації.
Намагаюсь різними способами переконати їх у протилежному, але навіть найдосвідченіші добровольці зневірились і сиділи на телефоні - викликали транспорт для евакуації… Чесно - страшне видовище, коли розкисають добровольці - люди, які приїхали сюди добровільно з ідеологічних переконань…
Думаю, потрібно буде поспілкуватись за комбатами ОУН і ПС, щоб цю паніку припинити.
Десь коло третьої ночі була ще одна спроба пробитись до порту з технікою - мабуть для евакуації ранених. На жаль - теж невдала. Одна МТЛБ перекинулась - водій - 200 і кілька з екіпажу - 300. Одну підбили і вона згоріла. Лиш одна повернулась додому з переляканим напівживим екіпажем…
Через годину до групи прибилось ще 2 вояків з моєї бригади: 1 із ЗАВ (зенітник) і 1 з розвідки. Всього 15 чоловік. Частину розселив по кімнатах, частина на кухні.
Вернулась розвідка (передавали нові рації на пожарку і на вишку) - хлопці з останніх сил утримують ці рубежі, але всі одностайно не бачать сенсу в цьому. На терміналі залишились одні 300-ті. (чоловік 20) і 1-2 цілих добровольців для прикриття.
Мої хлопці з метеостанції подивившись на це все і наслухавшись розповідей уцілілих (в самого волосся дибом ставало) геть розкисли і почали готуватись до евакуації.
Намагаюсь різними способами переконати їх у протилежному, але навіть найдосвідченіші добровольці зневірились і сиділи на телефоні - викликали транспорт для евакуації… Чесно - страшне видовище, коли розкисають добровольці - люди, які приїхали сюди добровільно з ідеологічних переконань…
Думаю, потрібно буде поспілкуватись за комбатами ОУН і ПС, щоб цю паніку припинити.
Десь коло третьої ночі була ще одна спроба пробитись до порту з технікою - мабуть для евакуації ранених. На жаль - теж невдала. Одна МТЛБ перекинулась - водій - 200 і кілька з екіпажу - 300. Одну підбили і вона згоріла. Лиш одна повернулась додому з переляканим напівживим екіпажем…
Фото: Максим Грищук
Сьогодні 14 день мого перебування на станції. Бруд на руках почав в’їдатись в шкіру і сушити руки. Волосся стало липким і склалось в пасма. Погода перетворює ґрунт під ногами на суцільне місиво, яке з часом збільшується в об’ємі і заноситься рівним шаром на підлогу будинку, руки, штани, рукавиці, спальники, речі побуту і т.д.
Подвір’я метеостанції за 2 тижні перетворилось на суцільну руїну - людям після війни доведеться відновлювати це дуже довго.
Але все одно - все буде ОК (так хочеться в це вірити).
На постах маємо «тепляки» - тепловізори. Боєць, стоявши на посту, почав кричати в рацію, що бачить 4 «тепла» на 9 годину, тобто зі сторони Спартака. Перша думка - це наші, які з порту виходять. Каже, що ні. Питаю, куди йдуть. Відповідає, що розгорнулись в лаву і йдуть на нього - тобто атакують. Перепитав - підтвердив. Підхоплюємось і виходимо на позиції. На ходу перепитую - постовий каже, що стали в полі і дивляться на нього…. Логіки наступати зі сторони поля в повний ріст в кількості 4 осіб на ВОП - не бачу в упор (це самогубство). Піднімаюсь до «Кабінки». З’ясовується, що постовий міняв в тепловізорі батарейки (4 пальчикові батарейки) і старі викинув просто через бійницю. І вони, чемно лежали на бруствері і світились в тепловізор…..ржали довго.
Подвір’я метеостанції за 2 тижні перетворилось на суцільну руїну - людям після війни доведеться відновлювати це дуже довго.
Але все одно - все буде ОК (так хочеться в це вірити).
На постах маємо «тепляки» - тепловізори. Боєць, стоявши на посту, почав кричати в рацію, що бачить 4 «тепла» на 9 годину, тобто зі сторони Спартака. Перша думка - це наші, які з порту виходять. Каже, що ні. Питаю, куди йдуть. Відповідає, що розгорнулись в лаву і йдуть на нього - тобто атакують. Перепитав - підтвердив. Підхоплюємось і виходимо на позиції. На ходу перепитую - постовий каже, що стали в полі і дивляться на нього…. Логіки наступати зі сторони поля в повний ріст в кількості 4 осіб на ВОП - не бачу в упор (це самогубство). Піднімаюсь до «Кабінки». З’ясовується, що постовий міняв в тепловізорі батарейки (4 пальчикові батарейки) і старі викинув просто через бійницю. І вони, чемно лежали на бруствері і світились в тепловізор…..ржали довго.
21 січня 2015 року
День перейшов з ночі попереднього дня.
Під ранок в тепло засікли ще один силует. Прокрадався під залишками паркану зі сторони порту. Ледве йшов і був без зброї - 99%, що це з наших, але все одно проявляю обережність. Виходжу назустріч з калашом на поготові. За кілька метрів зупиняю його голосом. Говорить по-українськи. Питаю позивний - «Лось»! Та це ж «Лось», що на вишці за старшого був! Я теж назвався - обнялись, бо він мене теж згадав (знайомі тільки по позивних в радіоефірі).
ОУНівці і «Правий сектор» в 6:00 ранку вже були готові до виїзду - їхні машини вже грузились біля метеостанції. В 7:00 всі вже запаковані і готові до виїзду. Зі мною залишаються ще 2 ОУНівці для прикриття. Аргументи про необхідність залишитись, на жаль, не були почуті.
Ставлю «Скибу» (в ОУНівців теж «Скиба» був - це в нього такий позивний) на «Кабінку», «Морву» ставлю на «Північ», а сам беру свого АКСа і йду в розвідку до підбитої МТЛБ, подивитись, чи є там тіла (я бачив, як її підбито міною по ходу, але все ж таки жевріла надія, що хтось зміг вискочити з того пекла).
Під ранок в тепло засікли ще один силует. Прокрадався під залишками паркану зі сторони порту. Ледве йшов і був без зброї - 99%, що це з наших, але все одно проявляю обережність. Виходжу назустріч з калашом на поготові. За кілька метрів зупиняю його голосом. Говорить по-українськи. Питаю позивний - «Лось»! Та це ж «Лось», що на вишці за старшого був! Я теж назвався - обнялись, бо він мене теж згадав (знайомі тільки по позивних в радіоефірі).
ОУНівці і «Правий сектор» в 6:00 ранку вже були готові до виїзду - їхні машини вже грузились біля метеостанції. В 7:00 всі вже запаковані і готові до виїзду. Зі мною залишаються ще 2 ОУНівці для прикриття. Аргументи про необхідність залишитись, на жаль, не були почуті.
Ставлю «Скибу» (в ОУНівців теж «Скиба» був - це в нього такий позивний) на «Кабінку», «Морву» ставлю на «Північ», а сам беру свого АКСа і йду в розвідку до підбитої МТЛБ, подивитись, чи є там тіла (я бачив, як її підбито міною по ходу, але все ж таки жевріла надія, що хтось зміг вискочити з того пекла).
Фото: Максим Грищук
По дорозі до МТЛБ (250 метрів від нашої позиції приблизно) - безліч воронок, біля МТЛБ - розкидані РПГ - 26 і РПГ - 18 в упаковках, які хаотично лежали навколо техніки. Поруч «Ластівки» знайшов обгорілий автомат з зігнутим стволом - багато нерозірваних снарядів, переважно від ЗУ 23-2 (я думав, що то від БМП і тому думав, що підбили БМП) - вже пізніше я дізнався, що то була МТЛБ, а боєкомплект від ЗУ-23-2 вона просто везла для ЗУ - 23-2.
Всередині підбитої броні я запримітив 4 обгорілих тіла наших хлопців. Це навіть важко назвати тілами, шматки обвуглених м’язів з кістками… Коли через 2 дні, з хлопцями вернувся сюди, щоб забрати і гідно поховати воїнів, то виявилось, що їх не 4, а 5 (одного я не побачив).
Коли вже хотів вертатись назад, мене запримітили сепари і почали стріляти, чітко не скажу, з чого, але час між розривами - приблизно 6 секунд. Можливо, це була БМП-1, а можливо, СПГ-9…. Біг, як заєць - зігзагами від воронки до воронки…рахував до 5 і тупо падав - за секунду - вибух. Не дивився, звідки стріляли і чи далеко розірвалось - тупо біг. Броня з БК, гранатами, ракетницями, АКСом - важили більше 20 кг, але то зовсім не відчувається, коли по тобі стріляють…в голові пролітало тільки одне словосполучення «йо..тво…ма…»…
Біля 11:00 прибуло 15 чоловік 79 аеромобільної бригади на усилення позиції. Старший - Гектор, лейтенант. Хлопці прибули зі своїм БК, озброєнням (АГС, РПГ, ПК, ПТРК). Хлопці вже биті і це дуже добре.
Командир дуже хотів потрапити в порт. Хлопці спочатку зраділи, що тут вже багато чого є і не треба робити укріп район (їх саме так і орієнтували - взяти з собою кирки, лопати). Потім вводив до темноти пациків в курс справи - розселення, чергування (з 12:00). Пару раз накрили мінами - пацики вже обстріляні :).
Всередині підбитої броні я запримітив 4 обгорілих тіла наших хлопців. Це навіть важко назвати тілами, шматки обвуглених м’язів з кістками… Коли через 2 дні, з хлопцями вернувся сюди, щоб забрати і гідно поховати воїнів, то виявилось, що їх не 4, а 5 (одного я не побачив).
Коли вже хотів вертатись назад, мене запримітили сепари і почали стріляти, чітко не скажу, з чого, але час між розривами - приблизно 6 секунд. Можливо, це була БМП-1, а можливо, СПГ-9…. Біг, як заєць - зігзагами від воронки до воронки…рахував до 5 і тупо падав - за секунду - вибух. Не дивився, звідки стріляли і чи далеко розірвалось - тупо біг. Броня з БК, гранатами, ракетницями, АКСом - важили більше 20 кг, але то зовсім не відчувається, коли по тобі стріляють…в голові пролітало тільки одне словосполучення «йо..тво…ма…»…
Біля 11:00 прибуло 15 чоловік 79 аеромобільної бригади на усилення позиції. Старший - Гектор, лейтенант. Хлопці прибули зі своїм БК, озброєнням (АГС, РПГ, ПК, ПТРК). Хлопці вже биті і це дуже добре.
Командир дуже хотів потрапити в порт. Хлопці спочатку зраділи, що тут вже багато чого є і не треба робити укріп район (їх саме так і орієнтували - взяти з собою кирки, лопати). Потім вводив до темноти пациків в курс справи - розселення, чергування (з 12:00). Пару раз накрили мінами - пацики вже обстріляні :).
Вночі до мене знову вийшли хлопці з порту. Цього разу Павук з вишки з хлопцями (9 чоловік разом). На вимогу штабу даю кілька довгих черг трасуючими в небо - підсвічую точку, куди мають виходити. Посиділи, погостювали - порозказували жахи і їх десь вночі забрали (я проспав, бо втома сама закрила очі). Зранку в 4:00 прибув Окунь і пішов за останніми оборонцями пожарки (остання точка оборони порту) вивели ще 7-8 чоловік. Зустрів Макса «Єшку» з 9 роти - радий був його бачити, як і він мене :) Макс ходив з Окунем за своїми хлопцями.
Десь коло 5:30 їх теж вивели і забрали додому.
Можна сказати, що 22 січня 2015 року орієнтовно в 5:00 ранку ми покинули аеропорт. Хоча це чисто формальність - ми утримували метеостанцію, яка теж відноситься до будівель порту, тому це питання спірне.
Розказували, що кілька хлопців забарикадувались в вежі і десь в районі пожежної і тримають кругову оборону. По телеку показували, як наших 300-х сепари позабирали з терміналу. Десь коло 16 чоловік потрапили в полон (з 7 і 9 роти). Загалом ситуація дуже складна - сепари взяли за кілька днів штурмів багато хлопців в полон. Багато 200-х і купа побитої і кинутої техніки. Це дуже б’є по нервах і психіці.
Новоприбулі хлопці з 79-ї бригади це розуміють (їм сказали, що вони тут на 15 діб) і дехто починає розкисати. Але загалом паніки немає - пояснюю всім - що де є, що де стоїть, лежить, де краще ховатись від обстрілів. Сказав, що там, де я тимчасово живу (на «продуктовому складі» в туалеті) умовно найбезпечніше місце - через годину мене виселили і там поселились 2 бійці :). Речі акуратно склали в коридорі - я ж і так завтра їду :).
Десь коло 5:30 їх теж вивели і забрали додому.
Можна сказати, що 22 січня 2015 року орієнтовно в 5:00 ранку ми покинули аеропорт. Хоча це чисто формальність - ми утримували метеостанцію, яка теж відноситься до будівель порту, тому це питання спірне.
Розказували, що кілька хлопців забарикадувались в вежі і десь в районі пожежної і тримають кругову оборону. По телеку показували, як наших 300-х сепари позабирали з терміналу. Десь коло 16 чоловік потрапили в полон (з 7 і 9 роти). Загалом ситуація дуже складна - сепари взяли за кілька днів штурмів багато хлопців в полон. Багато 200-х і купа побитої і кинутої техніки. Це дуже б’є по нервах і психіці.
Новоприбулі хлопці з 79-ї бригади це розуміють (їм сказали, що вони тут на 15 діб) і дехто починає розкисати. Але загалом паніки немає - пояснюю всім - що де є, що де стоїть, лежить, де краще ховатись від обстрілів. Сказав, що там, де я тимчасово живу (на «продуктовому складі» в туалеті) умовно найбезпечніше місце - через годину мене виселили і там поселились 2 бійці :). Речі акуратно склали в коридорі - я ж і так завтра їду :).
Фото: Максим Грищук
Коли виходив з новоприбулими командирами на «задній двір», то вискочив без броніка. У нас ця територія вважалась «умовно безпечною», оскільки фактично з усіх сторін була закрита від прямого пострілу…..крім мін. І коли я оце хлопцям розповідав про умовну безпечність, ми стояли на ґанку без броні - прилітає 82 мм міна і розривається в 15 метрах від нас на задньому дворику…. Всі аж поприсідали від несподіванки і бігом напівраком поповзли в хату…дивом усі залишились цілі - у Когось на нас є ще інші плани - бо тут крім дива у вигляді дикого везіння іншого пояснення в голову не приходить (суцільний радіус ураження осколками 82 мм міни, здається 18 метрів)…
Ще вчора міною нам розвалило туалет і після кількох «мін» поставлених бійцями в дворі, я вирішив, що хоч від туалету залишились двері і 1 стіна, але його варто відкопати з-під завалів і хай просто ходять «на яму», бо крім болота, в хату будуть заносити на берцях і «міни» :).
Ще вчора міною нам розвалило туалет і після кількох «мін» поставлених бійцями в дворі, я вирішив, що хоч від туалету залишились двері і 1 стіна, але його варто відкопати з-під завалів і хай просто ходять «на яму», бо крім болота, в хату будуть заносити на берцях і «міни» :).
22 січня 2015 року
Зранку почав збиратись - командування обіцяло мене до обіда вивезти. Десь біля 10:00 почався сильний артобстріл - склалось враження, що обходять з флангів - зі Спартака і з Пісок.
Там був дійсно сильний бій - працювала арта, важка техніка. В Спартаку, як пізніше стало відомо, наші зачистили півсела, але не закріпились і пішли назад. Сепари пішли в контратаку і намагались взяти в кільце Зеніт - військова частина ППО в районі Спартака - наші попідбивали купу техніки, взяли трофеї - 5 УТЕСів, БМП, САУ… Правда, наші теж понесли втрати - кілька хлопців з ПТРК полягло. Казали, що сепарські танки Т-72 обладнані якоюсь апаратурою - ракета долітає до танка на 50 м і різко повертає на 90о
Ще по рації передавали, що сепарські танки пішли на обхват Пісок з західної сторони - правда вірилось мало - танки без піхоти - купа металу. Особливо, коли закінчиться БК.
Так і сталось - танки відстріляли весь боєзапас і вернулись в Донецьк. Але наші всі встигли похвилюватись - особливо тиловики. Одразу всіх, хто був на обслуговуванні штабу і в резерві кинули на рубежі готуватись до відбиття танкової атаки. Як кажуть: краще «перебздеть, ніж недобздеть»
О, так, наші вміють бздіти…
В мене перестала працювати рація - тупо не було зв’язку з моїм штабом. Вже думав різні варіанти - поламалась, або пошкодили ретранслятор, або попали снарядом в «Гніздо» і т.д. В кінці виявилось, що все набагато банальніше - ті рації теж почали прослуховувати і їх вчергове перепрошили і я залишився зі своєю рацією на старій частоті… Звичайно, мене не попередили і не передали через 79-у бригаду (в них теж є рації і вони працювали).
Вранці (ще було темно), коли вже хлопці з 79-ї стояли на посту, черговий з «Кабінки» передав про «3 тепла» на 2-і години на відстані 200 м… Одразу посхоплювались, однак була думка, що то наші виходять з порту. Постовий почав до них кричати, щоб підійшли до нас. Однак вони (хто світився в тепло) одразу залягли. Наші їм кричали, що ми свої, однак ті, мабуть, були надто виснажені і перелякані - жодного звуку і руху. Хлопці не могли підійти до них, бо ті з переляку могли відкрити вогонь, тож залишили їх в спокої. Правда, коли наші «гості» пішли далі (рухались в сторону Водяного, якщо це можна назвати рухом - ледве йшли, тримаючи один одного) - то продовжило рух тільки двоє…..
Вже зранку я, після розповіді постового, разом ще з 2 бійцями пішли в той район на 2-гу годину (фактично на південний захід від станції) на пошуки слідів. Поле все зоране снарядами і мінами. Багато нездетонованих боєприпасів, які лежали в полі і в майбутньому будуть приносити, як мінімум, неприємності, однак жодного тіла. Багнюка майже повністю провалювала в себе ногу до пів коліна, тому йти в повному виряді геть важко. Намотавши кілька кіл і так нічого і не знайшовши, вертаємо назад. В голові крутяться варіанти: поволокли із собою, постовий помилився, могила невідомого кіборга….
Перед обідом двох хлопців з 79 на «Кабінці» ранило - був обстріл по ходу з танка і снаряд влучив близько від «Кабінки» - одному посікло бороду, а їхньому командиру Гектору - осколок заліз в лікоть (неприємно). Обидва легкі. Взагалі варта було б лейкопластирем заклеїти бороду і воювати далі, але я не лікар, а оскільки в нас - 300-ті, то їх треба евакуйовувати. БТР мав бути ввечері, але через танки БТР прибув аж зранку 23.01.2015.
Там був дійсно сильний бій - працювала арта, важка техніка. В Спартаку, як пізніше стало відомо, наші зачистили півсела, але не закріпились і пішли назад. Сепари пішли в контратаку і намагались взяти в кільце Зеніт - військова частина ППО в районі Спартака - наші попідбивали купу техніки, взяли трофеї - 5 УТЕСів, БМП, САУ… Правда, наші теж понесли втрати - кілька хлопців з ПТРК полягло. Казали, що сепарські танки Т-72 обладнані якоюсь апаратурою - ракета долітає до танка на 50 м і різко повертає на 90о
Ще по рації передавали, що сепарські танки пішли на обхват Пісок з західної сторони - правда вірилось мало - танки без піхоти - купа металу. Особливо, коли закінчиться БК.
Так і сталось - танки відстріляли весь боєзапас і вернулись в Донецьк. Але наші всі встигли похвилюватись - особливо тиловики. Одразу всіх, хто був на обслуговуванні штабу і в резерві кинули на рубежі готуватись до відбиття танкової атаки. Як кажуть: краще «перебздеть, ніж недобздеть»
О, так, наші вміють бздіти…
В мене перестала працювати рація - тупо не було зв’язку з моїм штабом. Вже думав різні варіанти - поламалась, або пошкодили ретранслятор, або попали снарядом в «Гніздо» і т.д. В кінці виявилось, що все набагато банальніше - ті рації теж почали прослуховувати і їх вчергове перепрошили і я залишився зі своєю рацією на старій частоті… Звичайно, мене не попередили і не передали через 79-у бригаду (в них теж є рації і вони працювали).
Вранці (ще було темно), коли вже хлопці з 79-ї стояли на посту, черговий з «Кабінки» передав про «3 тепла» на 2-і години на відстані 200 м… Одразу посхоплювались, однак була думка, що то наші виходять з порту. Постовий почав до них кричати, щоб підійшли до нас. Однак вони (хто світився в тепло) одразу залягли. Наші їм кричали, що ми свої, однак ті, мабуть, були надто виснажені і перелякані - жодного звуку і руху. Хлопці не могли підійти до них, бо ті з переляку могли відкрити вогонь, тож залишили їх в спокої. Правда, коли наші «гості» пішли далі (рухались в сторону Водяного, якщо це можна назвати рухом - ледве йшли, тримаючи один одного) - то продовжило рух тільки двоє…..
Вже зранку я, після розповіді постового, разом ще з 2 бійцями пішли в той район на 2-гу годину (фактично на південний захід від станції) на пошуки слідів. Поле все зоране снарядами і мінами. Багато нездетонованих боєприпасів, які лежали в полі і в майбутньому будуть приносити, як мінімум, неприємності, однак жодного тіла. Багнюка майже повністю провалювала в себе ногу до пів коліна, тому йти в повному виряді геть важко. Намотавши кілька кіл і так нічого і не знайшовши, вертаємо назад. В голові крутяться варіанти: поволокли із собою, постовий помилився, могила невідомого кіборга….
Перед обідом двох хлопців з 79 на «Кабінці» ранило - був обстріл по ходу з танка і снаряд влучив близько від «Кабінки» - одному посікло бороду, а їхньому командиру Гектору - осколок заліз в лікоть (неприємно). Обидва легкі. Взагалі варта було б лейкопластирем заклеїти бороду і воювати далі, але я не лікар, а оскільки в нас - 300-ті, то їх треба евакуйовувати. БТР мав бути ввечері, але через танки БТР прибув аж зранку 23.01.2015.
Фото: Максим Грищук
23 січня 2015 року
Зранку ще ходжу і розповідаю Художнику (залишається старшим замість Гектора), що де є і де лежить - стоїть.
Ще вчора чи позавчора до нас прибився собака - ходить з нами по території. Кота не видно - явно ховається, бо з’явився пес - конкуренція :)
В 7:00 ранку прибув БТР з 79 бригади і я їду в с. Водяне - хлопці з сумом чи то із заздрістю в очах проводжають - намагаюсь їх підбадьорити, що все буде ОК.
БТР десь за 30 хв. нас доставив в «Гніздо» - біля 8:00 я вже в штабі.
Всі мене раді бачити (при чому всі поголовно, полковники, підполковники, майори) - кажуть, що я герой і молодець. Дехто навіть обнімає :). Зустрів знайомих - Макса з 9 роти, Яріка, хлопців з розвідки і ще багато. Всі посміхаються і радіють - мабуть, по їхнім розумінням, я дійсно повернувся з пекла. Вертаємо вдвох - до нас ще вчора вийшов один з крайніх оборонців ДАПу Василь з 90 бату - помагає нести мій рюкзак.
В штабі показую на карті, що де є - розказував довго - всі уважно слухали. Показав, де стоїть підбита і загрузла техніка. Всіх зацікавило МТЛБ з нашими 200-ми: детально розповідаю, де він стоїть і як я туди кілька днів тому ходив. Командування вирішує їх звідти забрати. Попросили бути провідником і старшим групи по евакуації 200-х. Підписуюсь (страху не було зовсім - було чітке розуміння ситуації, та й я ще не встиг переодягнутись) :).
Збираємо групу в 10 чоловік (треба ще забрати ЗУ-23-2, яка є наша і яка стоїть біля метеостанції - вона під час штурму 20 січня відірвалась на ходу від МТЛБ, яка згоріла) і перед обідом рушаємо на метео - на відпочинку я був 4 години :). Але їдеться легко, заодно ще раз підтримаю хлопців з 79 бригади.
Туди доїхали без проблем, але, коли розвертались, ЗІЛ - 131 сів на один бік і загруз. Відправляємо хлопців до МТЛБ витягувати 200-х, а сам з водієм пробуємо випхати того ЗІЛа. ЗІЛ, собака, важкий, а дорога геть розкисла. Кілька спроб і я вирішую, що простіше буде витягти БТР, який застряг біля метеостанції, а тоді вже тим БТРом витягувати ЗІЛа - іншого способу не бачив, бо допомога не прийде - це точно (був якось теж внутрішньо впевнений, оскільки техніки сильно бракувало). Десь годину мудохався з БТР - витягували трос з лебідки, потім думав до чого і як його закріпити, шукав додаткові куски тросу, потім ремонтував лебідку. За той час наші повитягували всіх 200-х, їх виявилось не 4, а 5 і відкопали ЗІЛа - за допомогою лопати і матюків. Окунь з Максом орієнтували пациків на відкопку ЗІЛа і витягування 3Ушки, за що хлопці бажали їм всілякого добра і довгих років життя…
Ще хочу зупинитись на моменті витягування БТР з болота. Його так і не витягнули… після нашого відїзду почався обстріл … навіть не знаю, чи він там ще досі стоїть…. А це, між іншим, БТР-80.
З горем пополам виїхали з метеостанції. На повороті вже на шоссе ми запримітили ще одного покинутого БТР, але 70 моделі.
Зупиняємось, щоб його оглянути, але почався артобстріл - снаряди падали десь за 300-400м, і хлопці на борту почали голосно кричати і хвилюватись - водій почав рухатись, тому я з Окунем швидко кидаємо ту ідею з БТРом і їдемо на базу.
Прибули в «Гніздо» - все, я вже переключаюсь на режим відпочинку - шукаю куток, де можна переночувати і саме головне - помитись!
Є! 20 хв. гарячого душу… тупо тащусь. Тут немає зв’язку є лише воєнний нет - зв’язуюсь з Вікою - вона вже заспокоїлась і навіть жартує - це добре :). Обіцяють найближчим часом мене відправити в постійний пункт дислокації.
Трохи прихворів - організм за 17 днів почав вперше розслаблятись…:)
Ще вчора чи позавчора до нас прибився собака - ходить з нами по території. Кота не видно - явно ховається, бо з’явився пес - конкуренція :)
В 7:00 ранку прибув БТР з 79 бригади і я їду в с. Водяне - хлопці з сумом чи то із заздрістю в очах проводжають - намагаюсь їх підбадьорити, що все буде ОК.
БТР десь за 30 хв. нас доставив в «Гніздо» - біля 8:00 я вже в штабі.
Всі мене раді бачити (при чому всі поголовно, полковники, підполковники, майори) - кажуть, що я герой і молодець. Дехто навіть обнімає :). Зустрів знайомих - Макса з 9 роти, Яріка, хлопців з розвідки і ще багато. Всі посміхаються і радіють - мабуть, по їхнім розумінням, я дійсно повернувся з пекла. Вертаємо вдвох - до нас ще вчора вийшов один з крайніх оборонців ДАПу Василь з 90 бату - помагає нести мій рюкзак.
В штабі показую на карті, що де є - розказував довго - всі уважно слухали. Показав, де стоїть підбита і загрузла техніка. Всіх зацікавило МТЛБ з нашими 200-ми: детально розповідаю, де він стоїть і як я туди кілька днів тому ходив. Командування вирішує їх звідти забрати. Попросили бути провідником і старшим групи по евакуації 200-х. Підписуюсь (страху не було зовсім - було чітке розуміння ситуації, та й я ще не встиг переодягнутись) :).
Збираємо групу в 10 чоловік (треба ще забрати ЗУ-23-2, яка є наша і яка стоїть біля метеостанції - вона під час штурму 20 січня відірвалась на ходу від МТЛБ, яка згоріла) і перед обідом рушаємо на метео - на відпочинку я був 4 години :). Але їдеться легко, заодно ще раз підтримаю хлопців з 79 бригади.
Туди доїхали без проблем, але, коли розвертались, ЗІЛ - 131 сів на один бік і загруз. Відправляємо хлопців до МТЛБ витягувати 200-х, а сам з водієм пробуємо випхати того ЗІЛа. ЗІЛ, собака, важкий, а дорога геть розкисла. Кілька спроб і я вирішую, що простіше буде витягти БТР, який застряг біля метеостанції, а тоді вже тим БТРом витягувати ЗІЛа - іншого способу не бачив, бо допомога не прийде - це точно (був якось теж внутрішньо впевнений, оскільки техніки сильно бракувало). Десь годину мудохався з БТР - витягували трос з лебідки, потім думав до чого і як його закріпити, шукав додаткові куски тросу, потім ремонтував лебідку. За той час наші повитягували всіх 200-х, їх виявилось не 4, а 5 і відкопали ЗІЛа - за допомогою лопати і матюків. Окунь з Максом орієнтували пациків на відкопку ЗІЛа і витягування 3Ушки, за що хлопці бажали їм всілякого добра і довгих років життя…
Ще хочу зупинитись на моменті витягування БТР з болота. Його так і не витягнули… після нашого відїзду почався обстріл … навіть не знаю, чи він там ще досі стоїть…. А це, між іншим, БТР-80.
З горем пополам виїхали з метеостанції. На повороті вже на шоссе ми запримітили ще одного покинутого БТР, але 70 моделі.
Зупиняємось, щоб його оглянути, але почався артобстріл - снаряди падали десь за 300-400м, і хлопці на борту почали голосно кричати і хвилюватись - водій почав рухатись, тому я з Окунем швидко кидаємо ту ідею з БТРом і їдемо на базу.
Прибули в «Гніздо» - все, я вже переключаюсь на режим відпочинку - шукаю куток, де можна переночувати і саме головне - помитись!
Є! 20 хв. гарячого душу… тупо тащусь. Тут немає зв’язку є лише воєнний нет - зв’язуюсь з Вікою - вона вже заспокоїлась і навіть жартує - це добре :). Обіцяють найближчим часом мене відправити в постійний пункт дислокації.
Трохи прихворів - організм за 17 днів почав вперше розслаблятись…:)
Теги: Герои АТОКиборгиДонецкий Аэропорт
21 січня 2016 г., 12:37
Переглядів: 7143
Коментарі:
comments powered by Disqus
00:15
05 листопада 2025 г.
23:46
23:30
23:19
22:57
Загрузка...
Білий дім звинуватив демократів у шатдауні, представивши їх у вигляді привидів на відео до Геловіну
3
3Співака-путініста Лепса терміново госпіталізували з важким отруєнням після концерту у Владивостоці
3
3Наші опитування
Чи вірите ви, що Дональд Трамп зможе зупинити війну між Росією та Україною?
Показати результати опитування
Показати всі опитування на сайті
Показати результати опитування
Показати всі опитування на сайті
