Чому в кишенях не видно реформ?

Що таке реформи? Як їх виміряти? Чому вони на словах є, а в кишенях нема результатів? Чи правильним шляхом ми йдемо? Чому курс росте, а зарплатня - не дуже?

В п’ятницю був економічний день Уряду. В напівпорожньому залі виступали міністри та звітували про виконану роботу. В цій статті буде розглянуто виступ міністра економіки Айвараса Абромавичуса плюс трохи екскурсу в історію.

“Совместными усилиями с Верховной Радой Украины и с Национальным банком Украины правительству удалось стабилизировать макроэкономическую ситуацию и во втором полугодии получилось увидеть первые проблески роста.”

Тепер давайте людською мовою і на пальцах. Ось вам динаміка росту ВВП України.

Джерело: Держстат

Зверніть увагу, починаючи з 2011 (!) року українська економіка почала втрачати темп росту, а в 2012 році у нас вже була рецесія - скорочення обсягу економіки. Не було Майдану, не було війни, окупації, Донбас продовжував “годувати” Україну. Що сталось?

Джерело: Держстат

Ми почали менше виробляти. Падіння темпів почалося в 2010 році, а в 2012 році промислове виробництво почало скорочуватись. Знову ж таки, це ж період стабільності. Що сталось?

Сальдо Експорту-Імпорту, $

Джерело: Держстат

Ми скорочували виробництво в середині країни, але нарощували імпорт товарів, тобто годували не своїх виробників, а іноземних. Виробляти стало не вигідно. Звідки ж ми брали гроші на все це?

Джерело: НБУ

Ми жили в кредит. За 2010–2013 роки ми взяли більше $40 млрд. кредитів. Для порівняння, дохідна частина бюджету України на 2016 рік - $24 млрд. Непогано гульнули, так?

А як треба було? Треба було вже в 2010 році відпускати гривню і зменшувати курс. Не на багато - пару гривень на квартал. Це б оживило економіку та виробництво, зріс би експорт та зменшився імпорт, було б менше запозичень. Чому це не робилося? Бо крали тоді в гривнях, а виводили з країни долари і тому був потрібен низький курс. Вони крали, а назад заводили кредити. За цією схемою і працювала ця фінансова піраміда, яку чомусь називали “стабільністю”.

В 2014 році піраміда рухнула. І курс, який так довго стримували - відіграв все за попередні роки. Давайте знову перший графік.

Ми опинилися в ямі, пік прийшовся на середину 2015 року і коли Айварас каже, що “во втором полугодии получилось увидеть первые проблески роста”, то мається на увазі все вищенаписане. Ви можете передивитись всі графіки знову і побачити, що друга половина 2015 року демонструє вже позитивний тренд і 2016 рік має бути роком початку зростання. Початку, а не тотальної заможності. Всім хочеться всього і відразу, але економіка - дуже інертна штука.

Весь 2015 рік уряд займався стабілізацією та закладанням підгрунтя для росту. Пряма мова.

“Дерегуляция. В целом за год мы вместе с вами отменили более 100 регуляторных барьеров, на 40 процентов сократили количество разрешительных документов. План дерегуляции выполнен на 72 процента. Но это только начало. … В полную силу в этом году заработает офис эффективного регулирования, созданный с помощью поддержки ЕС в прошлом году. За 23 шага они сделали “дорожную карту”. Мы поднимемся уже в течении этого года с 83 места по рейтингу Всемирного банка Doing Business на 46-е. Следующие 20 шагов позволят нам оказаться еще через год в топ-20 рейтинга.”

Щодо корупції. “По предварительным подсчетам, убытки госкомпаний в прошлом году сократились со 117 миллиардов гривен до 16 миллиардов гривен.” Це 100 млрд. гривень, які вже не будуть діставатись з нашої з вами кишені, не будуть покриватись кредитами. І що робить Парламент? “Во-первых, хотелось вас поблагодарить, что вчера с 16-й попытки все-таки был принят, хотя, к сожалению, только в первом чтении, Закон 2319а-д. Он откроет путь к прозрачной профессиональной приватизации, которую мы уже ждем достаточно долго.” Нагадаю, що держпідприємства - це основне джерело корупції. Правда, нарахував тільки 8 голосувань, а от вам показовий результат одного з них.

Так, ви не помилились, це фракція, яка найбільше в коаліції не задоволена роботою Уряду.

Взагалі, дивно, що Парламент зовсім не відчуває відповідальності за реформи.

“Из того же плана по дерегуляции в Верховной Раде находятся 30 законопроектов. Мы ждем тематических дней в парламенте, дня экономического развития и дня улучшения бизнес-климата, чтобы рассмотреть и принять ряд необходимых документов. Экономический эффект от дерегуляции исчисляется миллиардами гривен.”

30 неприйнятих законів, Карл! Які потрібні країні, потрібні для реформ, потрібні для дерегуляції, зменшення корупції. І де вони, га? І хто всравсь?

Айварас ще багато чого казав, і про ProZorrо і про відкритий ринок ЄС і про інвестиційні форуми, відкриття нових виробництв.

Висновки.

Я розумію, що нам всім хочеться всього та зразу. Але так не буває. Реформи сьогодення ми відчуємо тільки за рік-два-три. Поки зміняться правила гри, поки вони запрацюють, поки це побачать інвестори, поки вони вкладуть гроші, побудуть тут щось, поки це почне працювати та давати дохід власнику, зарплату людям і податки державі. Про це добре знають популісти, які зараз на фоні невдоволення та завищених очікувань суспільства хочуть залізти у владу і зафіксувати ріст економіки своєю присутністю. Хай лізуть, така у нас політика. Але давайте оцінювати людей за конкретними справами, не впадати в нескінченну зраду і кожен на своєму місці робити свою справу. Якнайкраще і якнайефективніше. І все у нас вийде.

medium.com

Теги: Реформы Реформи