Медведчук потрібен Порошенку. І не тільки Порошенку – блогер

Медведчук потрібен Порошенку. І не тільки Порошенку – блогер

Метушня з виходом на сцену нашого політичного театру персонажу на прізвисько "Соколовський"* загалом прочитується доволі нескладно: випустити "страшка", нехай трохи полякає народ, аби потім вони зробили правильний вибір. Як було з Симоненком у 1999-му.

З тією відмінністю, що, власне, "страшко" не реєструватиметься, а підтримуватиме іншого – "смішка" "Жолудя", що є живим втіленням сотень популярних анекдотів. А "страшка" ніби як ловитимуть, ніби як переслідуватимуть, ним ніби як обурюватимуться. 

Одним словом, має ж бути на президентських виборах-2019 хоч якась інтрига. Людям потрібне свято. Драма, комедія, кабаре з танцями силіконової ляльки на "1+1".

Це розповсюджений прийом. І подібних прикладів можна навести безліч. Влітку 2010 року я був опублікував у мережі статтю "Як Ігор Марков "зробив" СБУ, яке зробило Ігоря Маркова" (рос.). Тобто одеський "Марадонна", на мою думку (й вона з часом анітрохи не змінилася), теж спершу діяв за сценарієм з подібного водевіля.

Інша справа, що той "відбився від рук" й розпочав самостійну гру. Мертвечук, своє чергою, впевнений, що це він тут зараз всіх "грає" і "виграє" в тому сенсі цього багатозначного слова, який у нього вкладають на Галичині.

Або не впевнений і те, що ми зараз бачимо й чуємо, ось це базікання вже немолодої пришелепкуватої людини про ЦРУ-США-СРСР-"ДНР"-"ЛНР" і знову про ЦРУ-США-СРСР тощо, то є грандіозний блеф, неймовірна підстава. Й основні гравці з українського боку про все знають, про все наперед між собою домовилися і лише одне одному підморгують, сподіваючись як слід "розвести" не лише український "лохокторат", а й самого Володимира Володимировича Ху@ла!

Якщо воно справді так, то чудово. З одним "але": щоб М. грав по-чесному. До кінця по-чесному. У чому є великі сумніви.

На Луб’янці хоч і п’ють досі чай у залізних підстаканниках за вкритими зеленим сукном дубовими столами, наслідуючи Дзержинського-Ягоду-Берію-Судоплатова, однак прораховувати свої та чужі ходи, як їм здається, теж якось можуть. Принаймні на рік-другий вперед. І М. там розглядають як одного з тих, хто допомагає їм досягати своїх цілей в Україні: якщо не відверто панувати, то принаймні, як у випадку з нафтопродуктами, обходити санкції, а також поширювати у ЗМІ потрібну Кремлю проросійську маячню.

І контролювати через нього ситуацію на Донбасі, де М. одночасно може діяти на боці і одних, і других, і третіх.

Отже, гра почалася. І її справді можна було б сприймати як звичайну гру, як нові витівки підставних і відставних, якби не війна, якби не постійні похорони загиблих Героїв та багатомільярдні втрати для національної економіки. І якби учасники гри не розкладали своїх фішок на карті нашої Неньки-України.

Далі буде...

* Хто криється за агентурними іменами "Соколовський" та "Жолудь", шановне товариство знає.

Дмитро ДОБРИЙ