Володимир Дідух: бюро кримінальних послуг Вови Морди. Частина 1

Серед «клієнтів» його зловісного бізнесу називали прем’єрку Тимошенко, майбутніх президентів Ющенка і Порошенка, та ще десятки високопоставлених політиків і чиновників. Мабуть, це стало запорукою неймовірної живучості Володимира Дідуха — одного з останніх львівських «авторитетів» 90-х, який успішно прижився і в сучасній Україні. Сьогодні він робить вигляд, що давно відійшов від кримінальних справ, і навіть стверджує, що ніколи ними не займався і завжди був чесним бізнесменом. Але голку важко приховати у мішку, особливо коли з неї крапає кров десятків жертв.

Вперше його ім’я (точніше, прізвисько) прозвучало на всю країну в 2005-му, на розширеному засіданні колегії МВС за участю нового президента Ющенка. «Що це за Морда такий, від якого у Львові всі плачуть? Це конкретна клікуха одного з мордоворотів. Скільки вам дивізій дати, щоб цього Морди не було?» — з напускним гнівом кричав Ющенко, і вимагав від генералів знищити всі українські ОЗУ до 1 січня 2006 року. Вождь першого Майдану чи то не знав, чи то забув, що під прізвиськом «Вова Морда» ховається львівський «авторитет», що фінансував «проукраїнські» політичні сили і брав участь зі своїми міцними хлопцями в охороні сцени «помаранчевої революції» від можливого нападу таких же міцних хлопців з ОЗУ Харкова і Донбасу.

Потім Дідух сам нагадав про себе в кінці 2014-го, коли завівся на інтерв’ю виданню «Експрес». Можливо, йому не давали спокою лаври колишнього «мафіозі» Леоніда Ройтмана, який дав кілька по-справжньому сенсаційних викривальних інтерв’ю про кримінальне минуле цілого ряду українських політиків і олігархів – від Леоніда Кучми і Юлії Тимошенко до колишніх «поплічників» Ройтмана братів Константиновських. Але, на відміну від балакучого Ройтмана, Дідух тоді лише вилив «Експресу» компромат на одного з лідерів ВО «Свобода» Ігоря Кривецького, але не захотів чесно розповісти про власне минуле. «На початку 90-х їздив до Москви, де заробив свій перший мільйон доларів», — цими словами він і обмежився. Що ж, можливо, віртуальний підприємець Володимир Дідух і їздив до Москви робити бізнес – адже потрібно ж було потім якось пояснити походження свого капіталу! Однак реальний львівський «браток» Вова Морда 90-і роки провів на батьківщині, займаючись не бізнесом, а рекетом та кривавими розбірками. Розповідати про це, звичайно, було б не дуже бажано, особливо спонсору головної націоналістичної партії України та захиснику першого Майдану.

Швець у «авторитеті»

Володимир Степанович Дідух народився 29 січня 1967 року в селі Рясне (Рясне), яке у 80-х роках стало околицею Львова, у звичайній і небагатій сім’ї. Після закінчення восьмирічної школи, не вирізняючись якимись талантами, він пішов до профтехучилища, у групу майстрів-взуттєвиків – у те саме училище, в якому навчалися майбутні залізничні олігархи брати Дубневичі. Як бачимо, Львіщина багата на видатних чоботарів!

Ремонт зношених черевиків та клеючи набої на туфельки Володимир Дідух категорично не хотів. Він мріяв про великі і легкі гроші, але заробляти їх напівлегальною комерцією або крадіжками (на чому в 80-х піднялися багато «кооператорів», ті ж Дубневичі) у нього не було можливості. Зате його дуже зацікавила ідея грубого відбору цих грошей у інших – не розбоєм, а рекетом. Перед очима Дідуха був приклад перших кримінальних «бригад», що збирали данину з кооператорів, та і як він потім зізнався, його улюбленою книгою завжди був «Хрещений батько».

Володимир Дідух

Всупереч байкам про нібито свій бізнес у Москві, на початку 90-х Дідух займався рекетом у себе на батьківщині. Дійсно, навряд чи б власник мільйона доларів, якщо тільки він не Шура Балаганов, коротав свій час, вимагавши кілька тисяч у підприємців містечка Пустомити. Де в 1994 році Дидуха і затримали оперативники місцевого РВВС.

Втім, він навіть не встиг понюхати «парашу» – дуже швидко кримінальну справу закрили, а його відпустили (по статті 7 КПК «у зв’язку зі зміною обставин»). Але сталося це зовсім не тому, що його дружки залякали свідків або купили «ментів». За інформацією джерел SKELET-info, причиною його звільнення стало згода співпрацювати з органами — і нібито саме з цього моменту Володимир Дідух стає їхніми очима і вухами (а також руками) в ОЗУ Львова. Втім, поголоски про те, що Дідух став «кротом», ширяться ще з кінця 80-х. У будь-якому випадку, це пояснює те «везіння», яке потім завжди супроводжувало Вову Морду: не раз бувши заарештованим зі звинуваченнями в дуже серйозних злочинах (вимагання і вбивства), він так і не отримав жодного вагомого вироку – віддавався максимум умовним строком. А тоді ,в 1994-му, йому пощастило ще не стати жертвою кримінального переділу Львова після вбивства головного «авторитету» міста Ореста Завинського, відомого під прізвиськом «Завиня».

Тоді його ім’я пересічні вимовляли шепотом, але мирська слава швидко проходить: навесні 2017 року мисливці за металом розграбували могилу Завинського, відпилявши частини надгробного пам’ятника. Цікаво, що Завиня — перший з кримінальних «авторитетів» Львова, хто присмотрівся до ексцентричної партії Олега Тягнибока(тоді вона ще називалася Соціал-націоналістичною) і вирішив вкластися в цей проект. І не тільки вкластися, але й приставити до нього своїх людей: так до Тягнибока примкнув Петро Колодій, майбутній голова Львівської облради – який на початку 90-х був особистим водієм і охоронцем Завинського.

Але, повертаючись до Вови Морди, в його минулому можна відкопати ще один цікавий факт, також пов’язаний з органами. А саме: якось ЗМІ повідомляли про те, що в тому ж 1994-му році, вийшовши на волю, Володимир Дідух та його кримінальний приятель Тарас Чура вирушили до Москви. Але Дідух там не затримався і швидко вибув назад, а ось Чура нібито пройшов багатомісячну підготовку в центрі спеціальних операцій чи то МВС, чи ФСК (так тоді називалася ФСБ) РФ. Підготовку специфічного характеру: повідомлялося, що повернувшись з Москви Чура тут же організував групу, спеціалізовану на шпигунстві та вбивствах. І вона стала основним бойовим крилом ОЗУ Олександра Пстыги (кличка Птенчик), в помічниках у якого з 1995 року вже ходив Володимир Дідух, як раз і порекомендувавши йому Чуру. Птєнчик швидко оцінив перспективи використання такого «спецназу» і навіть закуповував для нього аппаратуру слежки та спеціальну зброю. Нічого подібного в криминальному світі Львова не було з часів СБ ОУН!

І Пстига-Птєнчик став одним з найстрашніших і жорстоких «авторитетів» Львова 90-х, особливо після того, як один за одним стали гинути його конкуренти. Гинути не в класичних розбірках.

В 1996-му був підірваний в своєму джипі Рома Глухий (рекет, торгівля медикаментами). За інформацією МВД, вбивці продали йому партію зброї, в тому числі гранати – які виявилися з невеликим «сюрпризом». Повідомлялося, що це був нещасний випадок, нібито зброю продавали чеченці, ось тільки цей «випадок» виглядав дуже професійно виконаним (разом з незвичною гранатою, що ініціювала вибух, в салоні знаходилося і кілька кілограмів вибухівки). В 1997 році професійний кілер спокійно підійшов до сидячого за столиком готелю «Тустань» Василя Тимчука (Вася Хімік) і спокійно прошив йому голову, після чого так же спокійно вийшов на вулицю та сів у автомобіль. По Львову пішли чутки, що «авторитетів» вбиває якась таємна організація працівників правоохоронних органів, шепотілися про якусь «Білу стрілу» (деякі стверджували, що вона «Чорна»). Однак незабаром коса смерті була занесена і над Птєнчиком.

Цікаво, що тоді дружиною Пстиги була скандальна Леся Софіенко, майбутня дружина регіонала Володимира Пєхова — заступника міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка. В 2012-2014 ця трійка прославилася своїми нахабними рейдерськими захопленнями! Але вже в 90-х Софіенко мала похмуру славу жінки, яка у своєму прагненні привласнити щось не зупиняється ні перед чим – навіть вбивством. І не тільки конкурентів або надто незговірливих жертв: джерела повідомляли, що, врешті-решт, вона вирішила позбутися свого чергового чоловіка.

Леся Софиенко та Володимир Пєхов

І ось 3 липня 1998 року Олександр Пстига був убитий у кафе «Східна кухня». Убитий дуже вже обережно: шоферу та охоронцю Михайлу Миляну (кличка Їжик), який знаходився поруч з ним куля лише трохи дряпнула руку. Миляна називали ще одним приятелем Дідуха, і після смерті Птєнчика він одразу став особистим шофером вже Вови Морди – нового львівського «авторитета», який розділив спадщину Олександра Пстиги з його дружиною. І авторитет Вови Морди почав зростати в міру загибелі інших лідерів львівських ОЗУ.

Вова Морда потрібен усім!

Смерть Пстиги лише підкинула дерев у пекло кримінальних розбірок, які охопили Львів. Схоже, що хтось вирішив використати її як привід для усунення інших «авторитетів» — нібито з помсти. Вбивали всіх: паралізованого Романа Щадила застрелили (грудень 1998) в інвалідному візку. Біля свого будинку був розстрілян тримач львівського «общака» Гриб (фігура взагалі недоторканна). Справжня різанина відбувалася у кривавому 2000-му році: тоді вбили Базила, вбили блатного «авторитета» Вову Сухумського (Володимир Зінченко), а Артура Козьмина застрелили вдома за столом, разом зі старою матір’ю і десятьма його людьми. Потім хвиля вбивств прокотилася по області: вбивали лідерів ОЗУ Стрия (Олег Лині), Дрогобича, Борислава. Всього за три роки в інший світ достроково відправилися 14 лідерів великих та малих ОЗУ – і це не враховуючи їхніх найближчих помічників та незліченного числа застрелених «биків». Завершився цей «геноцид авторитетів» вбивством у 2001 році Ігоря Милославського (прізвисько Муха), який називався найшанованішм та найвливовішим кримінальним лідером області, другим Завинею.

В результаті у Львові «за головного» залишився останній великий «авторитет» Микола Лозинський (Коля Рокиро), а найбоєздатною — ОЗУ Володимира Дідуха. Причому, за словами самого Дідуха, Рокиро приходився йому кумом (хто чийх дітей хрестив, він не уточнював), а цей зв’язок у українському криміналі (як і в українській політиці) не менш міцний, ніж сицилійське «хрещенство». Але найголовніше, що аж до 2007 року (коли убили Лозинського) у кримінальній спільноті Львова був тривалий мир – ну, якщо не враховувати замах на самого Дідуха влітку 2004-го, який залишився нерозкритим та дуже загадковим.

Причастність ОЗУ Дідуха до цих подій міг заперечувати тільки сліпий або «перевертень в погонах». Не дивно, що вже у 2000-му році Вову Морду оголосили підозрюваним в організації вбивства Артура Козьмина, який перед смертю висловив Дідуху немало претензій. Цією справою займався сам замміністра МВС Михайло Корнієнко, який влаштував прес-конференцію, на якій демонстрував фото членів ОЗУ Дідуха. Їх оголосили в розшук, дані розіслали по лінії МВС та СБУ, але все закінчилося нічим. Одного прекрасного дня Вова Морда сам прийшов у прокуратуру, і після довгої розмови, тема якої залишилась невідомою, спокійно поїхав додому. Що ж сталося? Невідомі «куратори» в погонах? Не тільки вони!

У самий розпал «львівської різанини» людей Дідуха бачили у Вінниці. І буквально тоді ж там було скоєно замах на голову області Дмитра Дворкіса, який дивом залишився живий (його та охоронця поранили, водія вбили). Багато працівників правоохоронних органів вважали, що це «почерк Морди», однак прямих доказів не мали. Але найцікавіше те, що з відповіддю на питання «кому це вигідно?» тоді не раз звучало прізвище Порошенка – який мав з Дворкісом дуже напружені стосунки та постійно під нього підкопував. Збіг? Однак через кілька років Дідух з’явиться у ролі… одного з помічників депутата Петра Порошенка ! Також збіг?

Сергій Варис, для SKELET-info

Далі буде...